Страховий ринок, як одна з провідних ланок фінансової системи України

Наприкінці 1993 р. стало  зрозуміло, що Декрет “Про страхування” визначив лише контури нормального страхового ринку і перед страховиками України постало завдання виробити цивілізовані законодавчі норми, насамперед, з точки зору надійності і гарантованості для страхувальників. Так почалась робота над проектом Закону України “Про страхування”. У травні 1994 р. можливі зміни, внесення яких в страхове законодавство було необхідним, страховики обговорили на І з’їзді страховиків України. У вересні 1994 р. був розроблений проект майбутнього закону, який пройшов узгодження в Міністерстві освіти України, в Мініністерстві економіки України, в НБУ та інших міністерствах і відомствах, а також експертизу західних фахівців. Після цього проект півроку знаходився на опрацюванні в КМУ, а з лютого 1995 р. у Верховній Раді України. В червні 1995 р. Верховна Рада України схвалює проект в першому читанні і передає на доопрацювання в Комісію з питань фінансів та банківської діяльності.

2 період: з 1996 року  по 2001 рік, – започаткований прийняттям 7 березня 1996 р. Верховною Радою  України Закону України “Про страхування”, необхідність якого була очевидна, бо старе страхове законодавство не могло вже ефективно регулювати діяльність страхових організацій та інших учасників страхового ринку. Цей Закон, а також близько 20 постанов Уряду, 11 інструкцій та нормативних актів, які безпосередньо визначили умови діяльності у сфері страховання, відображали вже потреби перехідного періоду від планової до ринкової економіки, домінуючою частиною якої стали недержавні страхові компанії, що функціонують на комерційних засадах.

Але наприкінці другого  тисячоліття зазначений Закон значною  мірою також вичерпав себе і став стримувати подальший розвиток страхової  системи в Україні. Набрання чинності Угоди про партнерство та співробітництво  між Україною та Європейським співтовариством, а також рішучі дії учасників страхового ринку спонукали Міністерство фінансів до спільної підготовки низки проектів нових нормативно-правових актів та внесення змін до діючих. Уперше на більш тривалий строк Постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001 року № 98 була затверджена Програма розвитку страхового ринку України на період 2001 - 2004 роки, а активна та конструктивна робота Комітету з питань фінансів та банківської діяльності Верховної Ради України забезпечила якісну та відкриту підготовку нової редакції Закону України “Про страхування”, над яким працювала робоча група, до складу якої було залучено народних депутатів, представників органів виконавчої влади (Міністерство фінансів України, Міністерство юстиції України, Національного банку України), страховиків та Ліги страхових організацій України.

В основу нової редакції Закону України ''Про страхування'' покладено  систематизований підхід щодо створення, діяльності, реорганізації і ліквідації страхових компаній, з урахуванням  законодавства України, міжнародних стандартів і практики регулювання страхової діяльності, а також закладено низку нових принципів щодо правового регулювання діяльності страхових компаній. Ці принципи в основному стосуються питань організаційно-правової форми, вимог до діяльності страхових компаній, таємниці страхування, регулювання і нагляду за діяльністю страхових організацій та застосування до них відповідних заходів впливу.

З метою забезпечення платоспроможності та надійності страховиків, цим Законом, страховикам надана можливість здійснювати перестрахування як у резидентів так і у нерезидентів (що і проводиться в даний час), але не всіх ризиків, а їх частини, що має перешкодити перетворенню страхових компаній в перестрахових брокерів. При цьому, з метою запобігання відтоку (відмиванню) коштів за кордон, встановлено такі вимоги, які б давали можливість встановити прозорі правила в перестрахуванні, а також передбачено відповідне декларування у разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків від їхнього загального розміру, отриманого з початку календарного року.

Враховуючи недостатню капіталізацію страховиків та зважаючи на тенденції світового ринку  страхування, цим Законом підвищено  фінансову міцність і стабільність страховиків України, зокрема, підвищено мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається іншими, ніж страхування життя, видами страхування, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. ЄВРО, а для страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. ЄВРО за валютним обмінним курсом валюти України. Ще одним кроком щодо підвищення фінансової надійності страховиків є перехід до європейського підходу визначення показників нормативного запасу платоспроможності страховика.

Щодо посередницької діяльності у сфері страхування  та им Законом запропоновано, що страхові або перестрахові брокери - нерезиденти  можуть надавати послуги лише через  постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані  як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестрахових брокерів, згідно із порядком встановленим Постановою Кабінету Міністрів України.  
З метою підтримки та стимулювання укладання договорів страхування життя, тобто дострокових (накопичувальних) видів страхування, - в Законі передбачено, що грошові зобов’язання сторін по договорах страхування життя, за їхньою згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільноконвертованій валюті або розрахункових величинах. При цьому розглядається питання, передбачене Програмою розвитку страхового ринку на 2001-2004 роки, щодо можливості використання вільноконвертованої валюти під час здійснення страхування життя та можливості формувати частину математичних резервів у вільноконвертованій валюті, з отриманням відповідних ліцензій Національного банку України та здійсненням відповідного контролю з його сторони.

В Законі також приділено  значну увагу питанням дотримання комерційної  таємниці страховика посадовими особами органів державної влади. Вперше розкривається поняття таємниці страхування, визначено яка інформація складає таємницю страхування і в яких випадках вона розкривається. Обмежено коло державних органів, зокрема, Прокуратура, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ, Державна податкова адміністрація України, за письмовим запитом яких розкривається інформація, яка складає таємницю страхування, стосовно операцій страхування конкретної юридичної або фізичної особи за конкретним договором страхування. Визначено форми та зміст державного регулювання діяльності страхових організацій, яке здійснюватиметься спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяльністю, створення якого передбачено Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року N 2664-III.

В Законі також передбачено  замінити обов’язкове державне страхування  деяких категорій працівників на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого. Оскільки запровадження такого механізму потребує внесення змін до ряду законів України, що стосуються обов’язкового державного страхування, то Прикінцевими положеннями передбачено, що до прийняття закону України, яким буде передбачено заміну обов’язкового державного страхування на безпосереднє здійснення компенсаційної виплати потерпілим з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних коштів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого, стосовно вищезазначених категорій працівників будуть діяти норми, передбачені законами України, що регулюють питання державного захисту таких категорій працівників, тобто будуть діяти правила обов’язкового страхування.

Пріоритетами державної  політики щодо розвитку страхового ринку  вже стає:

• розвиток соціально-значимих видів страхування, пов’язаних у першу чергу із життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією фізичної особи;
• підвищення ефективності державного регулювання страхової діяльності та створення окремого органу нагляду за небанківськими фінансовими установами;
• створення конкурентного середовища серед страховиків та страхових посередників;
• наближення організації вітчизняного страхового ринку до світових стандартів;
• реалізація вимог щодо обов'язковості страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, зареєстрованих на території України;
• забезпечення умов конкурентної діяльності страхових компаній у системі загальнодержавного обов’язкового соціального страхування.

Крім цього, саме на цей  період припадає основна кількість  актів законодавства, зокрема прийняття  Законів України “Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні” (жовтень 1996 року), “Про лізинг” (16 грудня 1997 року), “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (10 грудня 1997 року), “Про Національний банк України” (20 травня 1999 року), “Про банки і банківську діяльність” (нова редакція від 7 грудня 2000 року), “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” (15 березня 2001 року), “Про обіг векселів в Україні” (5 квітня 2001 року), “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” (5 квітня 2001 року).

До основних факторів, які визначали розвиток регулювання  страхового ринку та нагляду за діяльністю страхових організацій у 1991 – 2001 роках, можна віднести:

1. Перехід до ринкових  механізмів регулювання в економіці  держави.

2. Зменшення бюджетного  фінансування і перехід до  комерційного фінансування реконструкції  економіки. 
3. Запровадження масштабної приватизації і пов‘язані з нею:

• розміщення приватизаційних цінних паперів;
• розміщення акцій приватизованих підприємств;
• поява комерційних страхових організацій з обслуговування приватизаційних процесів;
• розміщення цінних паперів новими суб’єктами господарської діяльності;
• запровадження практики фінансування дефіциту державного бюджету і поява облігацій внутрішньої державної позики.

Розділ. ІІ. Аналіз сучасного стану  страхового ринку України

2.1. Аналіз пропозиції страхових послуг

Правовою основою розвитку страхової  діяльності є  Закон України «Про страхування», введений в дію постановою Верховної Ради № 86/98-ВР від 07.03.96, який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що в повній мірі відноситься і до всіх сфер АПК. При цьому предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. По формах страхування поділяється  на обов’язкове та добровільне.

Класифікація по видах страхування включає особисте страхування, майнове страхування та страхування відповідальності і перестрахування.

У відповідності до вказаного Закону (ст. 1) страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів  громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). При цьому згідно із ст. 2 страховиками визначаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України «Про господарські товариства» та при одержанні у встановленому порядку ліцензії на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика може бути не менше трьох. Страхова діяльність здійснюється виключно страховиками-резидентами України.

В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визначаються державні організації, які створені і діють відповідно до Закону «Про страхування».

Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які  уклали із страховиками договори страхування  або є страхувальниками відповідно до законодавства України (ст. 3).

При цьому страховий ринок повинен  функціонувати на конкурентній основі при постійному розширенні видів  страхових послуг і прибутковості  страхової діяльності.

На страховому ринку України  найбільшого розповсюдження набув прямий продаж страхових послуг, який здійснюється через страхові компанії різного типу.

Страхова компанія —  історично  визначена суспільна форма функціонування страхового ринку, яка являє собою  обособлену структуру, що здійснює укладання  договорів (угод) страхування та їх обслуговування, тобто бере на себе зобов’язання відшкодувати страхувальнику збитки при настанні страхового випадку. При цьому продавці страхової послуги можуть бути представлені різними формами власності: державною, акціонерною, кооперативною, приватною. Разом з тим, створення державних страхових компаній є формою втручання держави в діяльність страхового ринку і монополізації його окремих функцій, які не можуть виконувати інші страхові компанії. Прикладом може бути Державна акціонерна страхова компанія з надання екстренної медичної допомоги іноземцям (м.Київ) і частково Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», як правонаступниця Укрдержстраху. До речі, основним партнером (акціонером) НАСК «Оранта» є Українська державна кредитно-інвестиційна компанія (Держінвест України), яка в 1998 р. володіла контрольним пакетом акцій (56%) НАСК «Оранта».