Рух робочої сили за правом ЄС

Автор: Пользователь скрыл имя, 07 Октября 2011 в 23:19, дипломная работа

Описание работы

Актуальність теми. В сучасних умовах домінуючою тенденцією у міжнародних відносинах є глобалізація, одним з проявів якої виступає міжнародна міграція робочої сили. Все більшого поширення і значення набуває переміщення людських ресурсів, зумовлене соціально-економічними, військовими, етнічними та релігійними чинниками. Істотне зростання масштабів міжнародної міграції, залучення до неї значних обсягів трудових ресурсів актуалізує дослідження міжнародної міграції робочої сили як однієї з форм світових господарських зв'язків та її впливу на світове господарство.

Содержание

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РУХУ РОБОЧОЇ СИЛИ ЗА ПРАВОМ ЄС……………………………………………………..7
1.1 Поняття “робітник” і “громадянство” за правом ЄС…………....7
1.2 Гарантованість права на зайняття трудовою діяльністю……....12
1.3 Проблема соціального захисту робітників……………………...24
РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЇ (РОБОЧОГО РУХУ) В РАМКАХ ЕВРОПЕЙСЬКИХ СТРУКТУР (РАДИ ЄВРОПИ, ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ Й ОБСЄ) ………..……………………….32
2.1 Особливості міжнародно-правової регламентації міграційних процесів у рамках Ради Європи та Євросоюзу……………………………….32
2.2 Специфіка міжнародно-правового регулювання міграційних процесів у рамках ОБСЄ…………………………………………….................45
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ, ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РУХУ РОБОЧОЇ СИЛИ………………………........52
3.1 Робоча імміграція громадян України………………………….…52
3.2 Робоча імміграція іноземних громадян та осіб без громадянства та їх працевлаштування…………………………………………………………59
ВИСНОВКИ…………………………………………………………...66
СПИСОК ВИКОРИСТОНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………..69

Работа содержит 1 файл

рух робочо сили 5.Дипломна.docx

— 158.25 Кб (Скачать)

     Справа  Stеуmann продемонструвала гнучкість підходу Європейського суду при визначенні співвідношення "заробітна платня - робота". Позивачем виступив член німецької громади Бхагван у Нідерландах. Громада забезпечувала його їжею, одягом і житлом. Він був прибиральником, слюсарем, займався домашніми справами і отримував за це тільки кишенькові гроші для незначних особистих потреб. Він не отримав дозволу на проживання. Європейський суд визнав, що його робота є достатньою для підтвердження статусу робітника, оскільки вона була частиною необхідної самодостатності комуни громади, яка готова надавати послуги в обмін на ефективну діяльність [62, С.38].

     Рішення Європейського суду у справі Стейман контрастує з іншою справою Веttгау. Знову позивачем був громадянин Німеччини, що проживав у Нідерландах з 1980 р. і який 1983 р. подав заяву про дозвіл на проживання. Як наркоман Батрей мав право на спеціальну програму суспільної опіки, за рахунок чого він перебував у лікувальному центрі й отримував фінансову допомогу. За це він мусив працювати у муніципальному агентстві згідно дозволу на роботу. Європейський суд відмовився розглядати оплачувану діяльність, забезпечену урядом, як частину програми реабілітації для наркоманів відповідно до закону про службу соціальної допомоги як таку, що репрезентує “реальну і справжню економічну діяльність”. Щоб відповідати статусу робітника, особа мусить виконувати роботу, яка здійснюється за для або походить від економічної мети [46, С.29].

     Преамбула Договору про ЄЕС (1958 р.) починається  словами: “закласти перший основоположний камінь для більш широкого і поглибленого співтовариства народів, перший фундамент для утворення “ Європи громадян ”. Однак лише у рамках Паризького саміту голів держав і  урядів у 1974 р. спеціально створена робоча група досліджувала за яких умов і протягом якого терміну громадяни держав-членів могли б отримати особливі права як громадяни Співтовариства. Розроблена за результатами цього дослідження доповідь “ Європа для громадян ” містила інформацію про політичні права громадян, а саме, активне і пасивне право на вибори, а також право на доступ до офіційних служб. Зрештою громадянство Євросоюзу було включене Маастріхськими рішеннями у Договір про Співтовариство [60, С.132].

     Отже, громадянство Європейського Союзу (Citizenship of the Union), встановлене Маастріхтським договором про ЄС, згідно з яким “кожна особа, що має громадянство держави-члена, є громадянином Співтовариства”. Іншими словами, будь-який громадянин держави ЄС вважається громадянином Союзу. Окрім прав та обов’язків, визначених в Угоді про створення Європейського Співтовариства, громадянство Союзу включає чотири спеціальних права: а) право  на свободу пересування та проживання будь-де на території держав Союзу; б) право голосувати та висувати свою кандидатуру на виборах до місцевих органів управління та до Європейського Парламенту в країні проживання; в) право на дипломатичний і консульський захист з боку органів будь-якої держави ЄС в третій країні, де немає представництва рідної країни громадянина ЄС; г) право на подання скарги європейському омбудсменові [54, C.24].

     Запровадження поняття “ громадянин ЄС ”, звісно, не означає скасування національного громадянства. Воно доповнює його і дозволяє людині краще усвідомити свою приналежність до Європейського Союзу. У громадян країн Європейського союзу є громадянство ЄС, закріплено це Маастрихтским договором від 1993 року [60, C.170].

     Громадянин  ЄС може жити і працювати в будь-якому  куточку Євросоюзу, приміром, має  право жити і працювати в будь-якому  населеному пункті ЄС – причому, без  спеціального дозволу на роботу. У  той же час, переїзд в іншу державу ЄС вимагає виконання визначених умов. За словами Христини Мюшен (Christina Mueschen) з німецького представництва Європейської комісії в Берліні, працівник повинен спочатку не тільки довести, що він працює, але і що його зарплата не нижче розміру соціальної допомоги, що нараховується в країні, у яку він має намір переїхати. Громадяни ЄС не тільки вправі жити і працювати в будь-якому населеному пункті Євросоюзу, але і брати участь у комунальних виборах, а також висувати на них свою кандидатуру [54, C. 17].

     Інстанції, що розглядають скарги громадян ЄС. Існує дві інстанції, куди громадяни ЄС можуть звертатися зі скаргами. Насамперед, це уповноважений ЄС з питань цивільного населення. До нього можна звертатися з приводу порушень у сфері діяльності різних органів і установ - наприклад, при оголошенні конкурсів на заміщення тієї або іншої вакантної посади. Так, був задоволений позов літньої людини, що звернулася до уповноваженого ЄС, літній людині було відмовлено в прийомі на роботу: відповідно до закону, при доборі кандидатів на те або інше робоче місце роботодавець не має права враховувати фактор віку – у ЄС не допускається дискримінація людей похилого віку. Розглядом загальних питань займається Петиційна комісія Європейського парламенту. Наприклад, сюди може звернутися той, хто не згодний із брюссельським законодавством [22, C.41].

     А наступним правом можуть скористатися насамперед громадяни таких європейських міні-держав, як, наприклад, Люксембург: якщо люксембуржець знаходиться в країні, де немає люксембурзького посольства або консульства, то він може звернутися в розташоване тут дипломатичне представництво будь-якої іншої держави ЄС – приміром, при втраті закордонного паспорта або в пошуку правового захисту [69, C.

     26].

     Необхідно зазначити, що Договір про Співтовариство  багатозначно підкреслює, що громадянство Союзу доповнює національне державне громадянство, однак не заміняє його (ст.17 Договору про Співтовариство). Тим самим підкреслюється, що громадянство Співтовариства не може призвести до скорочення національних прав громадян [55, C.34].

     Договір про заснування Європейського Співтовариства певною мірою вказує на застосування загальних принципів. Відповідальним за введення цих загальних принципів у структуру права є СЄС. Одна з причин цього полягає в тому, що більшість із його суддів проходили навчання в системах кодифікованого права, в яких суди переважно схиляються до застосування таких принципів, на відміну від судів, що належать до юрисдикції англосаксонського права [47, C.323].

     Щоб відповідати статусу робітника, особа мусить виконувати роботу, яка здійснюється задля або походить від економічної мети. 

     1.2 Гарантованість права  на зайняття трудовою  діяльністю.

     Прийняття Європейської соціальної хартії 1961 стало  важливим етапом в створенні комплексу  міжнародно-правових угод під егідою Ради Європи, що захищали всі права  людини, зокрема в області міграції. До каталогу особистих і політичних прав, проголошених Європейською конвенцією в 1950 р, Європейська соціальна хартія 1961 додала досить широке коло прав в економічній і соціальній галузях.            

     Серед положень Європейської соціальної хартії 1961 слід виділити ст. 19, яка прямо  захищає права трудящих мігрантів  і вимагає, щоб трудящі-мігранти та члени їх сімей мали однакові умови з громадянами європейських країн щодо винагороди та інших умов праці, включаючи можливість прийняття  на роботу, вступу до профспілки, ведення  колективних переговорів [53, C.179].

     Вона  покладає на учасників Хартії обов'язок полегшення возз'єднання сімей іноземних  робітників, які мають дозвіл на проживання на території відповідної  держави. Важливо відзначити, що "возз'єднання" розуміється не тільки у фізичному  плані, але воно охоплює і весь процес перебування членів родин, контакти, вирішення багатьох адміністративних і практичних проблем, які поступово  призводять до фізичного возз'єднання [66, C.144]. Як представляється, найбільш важливим моментом возз'єднання сім'ї є бажання членів сім'ї залишити свою країну, повернутися в'їхати в неї на територію іншої країни з метою возз'єднання з іншими членами своєї родини. Безпосереднє регулювання цього права здійснюється також ОБСЄ [19, C.211].

     Ще  одним джерелом  у регулювання  права на зайняття трудовою діяльністю є регламент про умови трудової діяльності. Цей регламент,що визначає умови трудової діяльності був прийнятий для впровадження ст.48(2) а (3,a-b). Він складається з кількох частин. Частина перша – “ трудова діяльність та сім’я робітника поділяється на три розділи:

     1) Розділ I “ Право на трудову діяльність ” (Регламент 1612/68 (ЄС), ст.1-6), що формулює право робітника мати доступ до трудової діяльності;

     2) Розділ II “ Трудова діяльність та рівноправність ” (Регламент 1612/68 (ЄС), ст.7 – 9) висвітлює право на однакове ставлення не тільки у царині трудової діяльності, але також стосовно соціальної допомоги і забезпечення житлом;

     3) Розділ III “ Сім’я робітника ” (регламент 1612/68 (ЄС), ст.10-12), де розглядаються права сімей [45, C. 278]. У частині другій формулюються правові норми створення механізму і інституцій для усунення перешкод і координації заповнення вакансій і подачі заяв на працевлаштування. Розділ I “ Право на трудову діяльність ” розширює основну норму Договору щодо відсутності дискримінації між громадянами різних країн ЄС у доступі до трудової діяльності тоді існує принципова рівність в отриманні роботи між громадянами з усіх країн Співтовариства. Ст. 1 проголошує:

     1) Будь-який громадянин країни-члена  має право, незалежно від місця  проживання, займатися трудовою  діяльністю та працювати на  території іншої країни-члена  відповідно до положень, встановлених  законом, регламентом або адміністративним  актом, які регулюють працевлаштування  громадян останньої;

     2) Він повинен, зокрема, мати  право займати наявні вакансії  на території іншої країни-члена  на тих самих умовах, що й  громадянин останньої [70, C. 146].

     Будь-яка  країна не повинна відкрито, або  приховано дискримінувати громадян інших країн шляхом створення обмежень щодо прийому заяв і пропозицій про працевлаштування застосовуючи спеціальні процедури набору, обмежуючи оповіщення та іншим способом, стримуючи процес працевлаштування робітників з інших країн. Країни ЄС не повинні обмежувати кількісно або у процентному відношенні чисельність працюючих іноземних громадян у будь-якій галузі або сфері діяльності. Крім того країни Співтовариства мусять надавати претендентам з інших держав таку ж допомогу у пошуку роботи, як власним громадянам [53, C. 205].

     Однак країни ЄС можуть висувати до іноземних  громадян умови, згідно ст.3(1) "пов'язані  зі знанням мов у зв'язку з характером запропонованої, роботи". У справі Groener відповідний ірландський закон передбачав, що вчителі професійних училищ Ірландії повинні знати ірландську мову, і лише у разі відсутності інших кандидатів з певною кваліфікацією Міністерство освіти могло робити виняток з цього правила [63, C. 185].

     Претендентка, громадянка Нідерландів, яка раніше працювала неповний робочий день учителем у професійному училищі, не змогла забезпечити повної ставки, оскільки не витримала іспит з ірландської мови і для неї не було зроблена, винятку. Європейський суд підтримав закон, вказавши, що " повна ставка викладача у державних закладах професійної освіти передбачає, що така посада вимагає лінгвістичних знань (Регламент 1612/68 (ЄС), ст.3(1)) за умови, що такі лінгвістичні вимоги є частиною політики розвитку національної мови, яка є водночас першою офіційною мовою і якщо ця вимога пропорційне і недискримінаційне застосування ”. Отже вимоги знання мови припустимі за умови чіткого спрямування національного законодавства на підтримку і розвиток мови як засобу виявлення національної ідентичності культури [69, C. 57].

     Ст.3(1) проголошує: "1. Відповідно до цього регламенту, положення, встановлені законом, регламентом, адміністративним актом чи адміністративною практикою країн-членів, не застосовуються: коли вони обмежують звернення чи пропозиції роботи або права іноземних громадян на працевлаштування, чи допускають умови, які не застосовуються до своїх громадян; коли хоча і застосовуються незалежно від громадянства, їхньою метою є утримувати громадян інших країн-членів подалі від запропонованих вакансій. Це положення не застосовується до умов, які стосуються знання мови, що вимагається умовами запропонованої посади" [28, C. 214].

     Трудова діяльність та рівноправність. Такі права, безумовно, гарантовані для робітників, проте нині де які з них поширюються на їхні сім'ї. Перший блок норм міститься у ст.7. Сама Ст.7 передбачає: а) будь-який робітник, що є громадянином однієї з країн ЄС і перебуває на території іншої країни Співтовариства, не повинен обмежуватися в правах порівняно з робітниками, що є її громадянами, на підставі громадянства стосовно будь-яких умов працевлаштування і роботи, зокрема оплати праці і звільнення з роботи, а безробітний — при відновленні у правах і повторному працевлаштуванні; б) він мусить мати однакові з місцевими робітниками соціальні і податкові пільги; в) на основі однакових прав і умов з робітниками - громадянами цієї держави він має доступ до підготовки у професійних училищах і центрах перепідготовки; г) будь-який пункт колективної чи індивідуальної угоди або іншого колективного нормативного акта стосовно прав на працевлаштування, винагороду й інші умови роботи або звільнення не матиме юридичної сили, якщо він передбачає або дозволяє впроваджувати дискримінаційні умови щодо робітників, які є громадянами інших країн ЄС [70, C. 64].

Информация о работе Рух робочої сили за правом ЄС