Фінансування інвестиційних проектів на Україні

     Вступ

     В умовах фінансово-економічної кризи  та нестабільної монетарної політики вирішення проблеми щодо фінансового  забезпечення інвестиційних проектів й диверсифікації інвестиційних  ресурсів є достатньо актуальним завданням. Вникає необхідність пошуку та формування нових підходів щодо фінансування інвестиційних проектів з метою активізації інвестиційного ринку та ділової активності вітчизняних підприємств. Планування та реалізація інвестиційних проектів потребує певного фінансового забезпечення, що передбачає використання власних джерел фінансування або залучених. В сучасних умовах вітчизняні підприємства певним чином обмежені у власних грошових джерелах фінансування у зв’язку із зменшенням обсягів виробництва, нестабільністю валютного курсу, зміною цін, підвищенням облікової ставки та зниженням купівельної спроможності громадян, що в свою чергу впливає на зниження доходів (прибутку) підприємств, а отже і зменшення можливостей фінансування інвестиційних проектів.

     Предметом даної роботи є фінансування інвестиційних проектів в Україні.

     Мета  роботи визначення особливостей фінансування інвестиційних проектів в Україні.

     Поставлені  задачі: розглянути сутність інвестиційного проекту та джерел його фінансування; розглянути сутність проектного фінансування та його типів; визначити особливості фінансування інвестиційних проектів в Україні на сучасному етапі. 
 
 
 
 
 

     

1. Фінансове забезпечення інвестиційного проекту

     1.1.Інвестицційний  проект та джерела його фінансування

     Інвестиції  у виробництво і у ринки  збуту забезпечують підвищення конкурентоспроможності підприємства, створюючи умови для підвищення якості продукції, мінімізації витрат, збільшення обсягів продажу. Підприємства за допомогою інвестицій вирішують тактичні і головним чином стратегічні завдання. Ієрархія цілей інвестування відповідає стратегічним або тактичним цілям підприємства на ринку. До таких цілей на практиці можна віднести:

• підвищення вартості підприємства;
• збільшення прибутку у довгостроковому періоді за рахунок збільшення обсягу продажу, мінімізації витрат та ін.;
• покращання іміджу підприємства;
• підвищення конкурентних позицій на ринку (збільшення частки, освоєння нових ринків тощо);
• санація підприємства та ін.

     Формою  реалізації інвестиційної діяльності на підприємстві  
є інвестиційний проект. Інвестиційний проект являє собою системно обмежений і закінчений комплекс заходів, документів і робіт, економічним результатом якого є зростання багатства інвестора, фінансовим результатом — прибуток (дохід), метеріально-речовим — нові або реконструйовані основні фонди (комплекси об’єктів), або ж придбання і використання фінансових інструментів або нематеріальних активів з наступним отриманням доходу.

     Специфічним для інвестиційного проекту є  те, що він спрямований не тільки на розв’язання якогось окремого завдання або на досягнення певної мети, а забезпечує поступальний розвиток підприємства в економічному, технічному та соціальному напрямах і підвищення його конкурентного статусу [3, с.93-94].

     Виділяють наступні основні види стратегії  фінансування залежно від джерел фінансування (рис.1.1.) [3, с.96]:

• Фінансування з внутрішніх джерел.
• Фінансування із залучених засобів.
• Фінансування з позикових засобів.
• Змішане (комплексне, комбіноване) фінансування.

     

     Рис. 1.1. Інвестиційна діяльність підприємства 

     Загалом джерела інвестиційних ресурсів підприємства можна представити  наступним чином:

     1.    Власні джерела формування інвестиційних ресурсів: частина чистого прибутку; амортизаційні відрахування; страхова сума відшкодування збитків; продаж частини основних засобів; іммобілізована в інвестиції частина оборотних активів.

     Відповідно  до Закону України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-ХІІ від 18.09.1991 р. власними джерелами фінансування можуть бути: частина чистого прибутку, спрямованого на виробничий розвиток безпосередньо або у формі цільових нагромаджень (фондів); амортизаційні відрахування; страхові відшкодування збитків, нанесених майну, що виплачені страховими компаніями чи іншими фінансово-кредитними установами; раніше здійснені довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких наступає в поточному періоді; реінвестована частина коштів, одержаних від продажу основних засобів; реінвестована частина коштів, одержаних від реалізації зайвих оборотних активів, ліквідації дебіторської заборгованості, пов’язаної з капітальними вкладеннями та інші [10].

     2.    Кредитні джерела формування інвестиційних ресурсів: інвестиційні кредити банків; емісія облігацій компаній; цільовий державний кредит; податковий інвестиційний кредит; інвестиційний лізинг.

     3.    Залучені джерела формування інвестиційних ресурсів: емісія акцій компаній; внески сторонніх інвесторів у статутний фонд; безкоштовно надані державними органами та комерційними структурами кошти на цільове інвестування [1, с.52].

     Особливості зовнішніх джерел:

     1. Залучені інвестиції:

• інвестор зацікавлений у високих прибутках, як і сама компанія;
• інвестор може мати (або не мати) наміри будь-коли позбавитися від інвестиції;
• доля власності інвестора визначається із співвідношення його інвестицій до всього капіталу компанії.

 

 2. Позикові інвестиції:

• компанія отримує зобов'язання за контрактом повернути суму позики;
• позика має бути погашена відповідно до умов, на яких вона була отримана;
• компанія сплачує за отриману позику відсотки;
• компанія надає необхідні і прийнятні для кредитора гарантії (можливе особисте майно власників);
• якщо кредит не повертається за погодженим графіком, то кредитор може вилучити гарантії;
• після повернення суми позики зобов'язання перед кредитором припиняються.

     Успіх реалізації інвестиційного процесу і здійснення інвестиційної діяльності залежить не тільки від розміру і складу джерел фінансування, але і від фінансової структури капіталу. Фінансова структура капіталу – співвідношення власного і залученого (позичкового) капіталу, що використовується інвестором в процесі інвестиційної діяльності.

     Формування  структури джерел фінансування –  це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела  в той чи інший період часу, фінансового  стану і перспектив розвитку акціонерів (у певний період у кожного можуть погіршитись інвестиційні можливості), а також кон’юнктури ринку і перспективності інвестиційного проекту [2, c.78-80]. 

     

2. Типи та форми проектного фінансування

     Необхідно розглянути найбільш характерні для ринкової економіки фінансовий інструмент, такий як проектне фінансування.   

     Проектне  фінансування – сукупність заходів, направлених на залучення грошових коштів і інших матеріальних засобів  під активи і грошові потоки компанії. Проектне фінансування – порівняно  молодий і перспективний комплексний фінансовий інструмент, який відрізняється наступними особливостями [2].

     Усі учасники інвестиційного проекту ділять між собою відповідальність за його реалізацію. В основі такого розподілу  лежить ступінь інвестиційного ризику, який бере на себе та чи інша сторона. У зв’язку з цим розрізняють кілька типів проектного фінансування:

• без регреса на позичальника;
• з частковим регресом на позичальника;
• з повним регресом на позичальника;
• на консорційних засадах.

     Регрес — це право кредитора висувати фінансові вимоги до позичальника. Право регресу регламентує відносини між суб’єктами інвестиційного процесу. Збільшення (посилення) регресу призводить до погіршення коефіцієнта боргу, його покриття і відповідно до зменшення забезпеченості боргу. Посилення регресу підвищує інвестиційні ризики з боку позичальника і відповідно зменшує вартість позички.

     Фінансування без регресу на позичальника зумовлює покладення всієї відповідальності за реалізацію проекту на фінансово-кредитну організацію. Генерування грошових потоків звичайно починається після введення об’єкта в експлуатацію. Позитивні грошові потоки відповідають графіку погашення боргу та виплати нарахованих відсотків. Кредитору видається гарантія. У свою чергу, інші суб’єкти інвестиційного проекту (інвестори, менеджери проекту або виконавці робіт) гарантують своєчасне введення проекту в експлуатацію, вихід на проектну потужність та додержання кошторису. Фінансування без регресу на позичальника застосовується дуже рідко. Банк бере на себе інвестиційні ризики тільки по достатньо високоефективних проектах та встановлює при цьому дуже високі відсоткові ставки. Укладанню кредитного договору передує велика аналітична робота щодо техніко-економічного обґрунтування проекту. Вартість такого фінансування для позичальника є дуже високою: крім високої банківської відсоткової ставки, він ще несе витрати з консалтингу, інжинірингу, експертизи тощо.

     Фінансування з частковим регресом на позичальника зумовлює паритетний розподіл ризиків між учасниками проекту. Всі учасники беруть на себе відповідальність за ризики, які виникають у результаті їх діяльності: замовники — за виділення ділянки під будівництво, вчасне надання проектно-кошторисної документації, деяких видів обладнання та матеріалів; підрядники — за своєчасне введення об’єкта в експлуатацію з відповідною якістю та дотриманням кошторису; постачальники обладнання — за своєчасність, якість та комплектність поставок; кредитори — за вчасність надання фінансових ресурсів, дотримання платіжної та розрахункової дисципліни. Вартість такого типу фінансування відносно невелика, що можна пояснити його достатнім поширенням. За певних умов таке фінансування здійснюється поза балансом діючого підприємства позичальника, проте частіше позичальник гарантує свої обов’язки часткою активів.

     Фінансування з повним регресом на позичальника дозволяє оформити фінансування у найкоротші строки. Цей тип фінансування застосовується для проектів, які мають державне значення, здійснюються під гарантію уряду або за його підтримкою. До цих проектів належать проекти розвитку пріоритетних галузей, регіонів, виробничої та соціальної інфраструктури тощо. Реалізуючи такі проекти, позичальник, крім потоків готівки, використовує інші джерела для погашення боргу. Слід відзначити, що цей тип фінансування найбільш прийнятний для економіки України, яка має гостру необхідність в активізації інвестиційної діяльності. Сьогодні міжнародні фінансово-кредитні інституції віддають перевагу саме цьому виду фінансування.

     Фінансування на консорційних засадах здійснюється за схемою: «створюй — володій — експлуатуй». Така схема припускає згоду між учасниками проекту щодо створення (будівництва) підприємства, його акціонування або корпоратизації та експлуатації власниками на пайових умовах. Звичайно за умовами консорціуму банк або кілька банків (синдикат) конвертують боргові зобов’язання в акції позичальника. Власниками проекту стають також підрядники, страхові компанії та ін.

     Для реалізації великих проектів можуть створюватись промислово-фінансові  групи, учасники яких, у тому числі  банки, стають інвесторами та здійснюють безпосереднє фінансування і розподіляють між собою всі інвестиційні ризики. [4, с.37-39] 

     2. Особливості та напрями фінансування інвестиційних проектів в Україні

     За умови ефективного і цільового використання інвестиційних ресурсів фінансування інвестиційних проектів надасть можливість зміцнити технологічний потенціал та підвищити конкурентоспроможність національних виробників. У зв’язку із цим Мінекономіки здійснює свою діяльність за двома основними напрямами. Перший із них полягає у підтриманні сприятливого середовища для інвестицій, яке передбачає мінімізацію ризиків та напрацювання законодавчих норм для забезпечення стабільної роботи як національних, так і іноземних інвесторів. Другим напрямом є аналіз, прогнозування та акумулювання інвестиційних ресурсів з усіх реально можливих джерел.

     Сучасну структуру фінансування проектів за джералеми представлено в табл.. 2.1.

     Таблиця 2.1.

     Інвестиції  в основний капітал за джерелами  фінансування