Інвестиційна привабливість підприємства

     Інвестиційна  привабливість підприємства грає для  потенційного об'єкту інвестування велике значення тому, що інвестори приділяють їй велике значення, вивчаючи та порівнюючи показники підприємства не за рік, а за 3-5 років. Це дає більш повну картину роботи підприємства. Також для вірної оцінки інвестиційної привабливості інвестори оцінюють підприємство як частину галузі, а не як окремий господарюючий суб'єкт у навколишньому середовищі, порівнюючи досліджуване підприємство з іншими підприємствами в цій же галузі.

     Інвестиційна  привабливість підприємства також важлива для інвесторів тому, що аналіз підприємства та його інвестиційної привабливості дозволяє звести ризик вкладення інвестицій до мінімуму.

     Інвестиційна  привабливість підприємства – це доцільність вкладення в нього тимчасово вільних коштів.

     У світовій та вітчизняній практиці для визначення інвестиційної привабливості підприємства використовується методика визначення стану підприємства по даним бухгалтерської фінансової звітності, що містить у собі розрахунок групи показників, вибір яких залежить від цілей, які ставить перед собою інвестор.

     В Україні в основі методики визначення інвестиційної привабливості підприємства використовується Положення «Про порядок  здійснення аналізу фінансового  стану підприємств, які підлягають приватизації» [1].

     Інвестиційна  привабливість підприємства містить  у собі:

     1. Загальну характеристику технічної бази підприємства (характер технології; наявність сучасного встаткування; складського господарства; власного транспорту; географічне положення; наближеність до транспортних комунікацій);

     2. Характеристику технічної бази підприємства (стан технології, вартість основних фондів, коефіцієнт фізичного і морального зношування основних фондів).

     3. Номенклатуру продукції, що випускається.

     4. Виробничу потужність (максимально можливий випуск продукції за одиницю часу в натуральному вираженні у встановлених планом номенклатурі й асортиментах, при повному використанні виробничого встаткування і площ, з урахуванням застосування передової технології, поліпшення організації виробництва та праці, забезпечення високої якості продукції), що характеризує роботу основних фондів у таких умовах, при яких можна повністю  використовувати потенційні можливості, закладені в засобах праці та виміряються у тих же одиницях, у яких планується виробництво даної продукції в натуральному вираженні (тоннах, штуках, метрах);

     5. Місце підприємства в галузі, на ринку, рівень його монопольності;

     6. Характеристику системи керування.

     Відомі  наступні структури керування підприємствами:

• Лінійна – найбільш спрощена система, що передбачає єдиноначальність;
• Лінійно-штабна – використовується на середніх по масштабах підприємствах, а також на великих – у керуванні цехами та відділами.
• Функціональна – керівник підприємства передає частину своїх повноважень функціональним заступникам або керівникам функціональних відділів.
• Матрична – полягає в тому, що на підприємстві призначається особа, відповідальна за щось, і якій передаються повноваження директора по організації робочого процесу.
• Змішана – це просте сполучення перерахованих чотирьох форм.

     7. Статутний фонд, власники підприємства. Статутний фонд являє собою суми внесків засновників господарюючого суб'єкта для забезпечення його життєдіяльності. Величина статутного фонду відповідає сумі, зафіксованої в установчих документах, та є незмінною. Збільшення або зменшення статутного фонду може вироблятися у встановленому порядку (наприклад, за рішенням загальних зборів) тільки після перереєстрації господарюючого суб'єкту. До внесків в статутний фонд можуть бути внесені: будинки, спорудження, устаткування, інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням, інші майнові права (у тому числі на інтелектуальну власність:  "ноу-хау", право на використання винаходів і т.д.), кошти в гривнях і валюті.

     8. Структура витрат на виробництво. Витрати виробництва – це сукупність витрат матеріальних засобів та необхідної праці, які показують скільки коштує виробництво продукції на даному підприємстві. Величина цих витрат визначає грошове вираження витрат, пов'язаних з використанням сировини, палива, енергії й т.п. До витрат на виробництво належать:

• сировина й основні матеріали
• допоміжні матеріали
• паливо
• енергія
• зарплата
• відрахування на соціальне й медичне страхування
• деякі наявні платежі
• деякі податкові платежі
• амортизація.

     Від їхнього розміру залежить мінімальна ціна продукції, у той час як максимальна  ціна визначається попитом. Структура  різниться по галузях промисловості та виробництва.

     Всі витрати на виробництво продукції  діляться на:

• загальні витрати – витрати на виробництво усього обсягу продукції за певний період, їхня сума залежить від тривалості періоду виробництва продукції та її кількостей;
• витрати на одиницю продукції – обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виробляється постійно або серіями.

     Витрати, пов'язані з виробництвом продукції  можуть бути класифіковані по:

• місцям виникнення витрат (МВЗ)  має вирішальне значення для нормування витрат та контролю за їхнім виникненням;
• видам продукції, робіт і послуг;
• однорідності витрат (прості – витрати на сировину, матеріали й заробітну плату робітникам; комплексні – охоплюють кілька елементів витрат);
• видам витрат – витрати по економічним елемента й по статтях калькулювання;
• способам віднесення витрат на продукцію, які діляться на прямі – пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції; непрямі – їхню величину не можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції, тому що вони пов'язані з визначенням різних витрат (заробітна плата обслуговуючого й управлінського персоналу, зміст і експлуатація споруджень, будинків);
• залежності витрат від обсягів виробництва – діляться на постійні – є функцією часу, а не обсягу продукції; і змінні – витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції; вони діляться на пропорційні та непропорційні;
• календарним періодам – діляться на поточні витрати (які регулярно відбуваються щомісяця), довгострокові витрати (витрати на випуск продукції, тривалість якої перевищує місяць), одноразові витрати (спрямовані на забезпечення функціонування процесу протягом тривалого часу, відбуваються не щомісяця);
• доцільності використання – діляться на продуктивні (передбачені технологією й організацією виробництва) і непродуктивні (не обов'язкові, виникають у результаті певних недоліків організації виробництва, порушення технологій);
• відношенню до собівартості продукції – діляться на витрати на продукцію (всі витрати, пов'язані з функцією виробництва продукції; створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг)) і витрати періоду (не включаються у виробничу собівартість, розглядаються як витрати того періоду, у якому вони були зроблені; це витрати на керування, збут продукції та ін. операційні витрати).

     9. Обсяг прибутку та напрямків його використання. Прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат господарювання підприємства.

     Прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між  виторгом від реалізації продукції (робіт, послуг) без податку на додану вартість й акцизами і витратами на виробництво та реалізацію, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг).

     Визначення  прибутку пов'язане з одержанням валового доходу підприємства від реалізації своєї продукції (робіт, послуг) за цінами, що складається на основі попиту та пропозиції

     В умовах ринкових відносин підприємство повинно прагнути якщо не до одержання максимального прибутку, то, принаймні, такому обсягу прибутку, який би дозволив підприємству не тільки міцно втримувати свої позиції  на ринку збуту своїх товарів та послуг, але й забезпечувати динамічний розвиток його виробництва в умовах конкуренції. Для цього необхідно знання джерел формування прибутку та методів по кращому їхньому використанню.

     В умовах ринкових відносин, як свідчить світова практика, є три основних джерела одержання прибутку:

     перше джерело, одержання прибутку за рахунок монопольного положення підприємства по випуску продукції або унікальності продукту;

     друге джерело зв'язане безпосередньо з виробничою й підприємницькою діяльністю;

     третє джерело пов'язане з інноваційною діяльністю підприємства.

     Чистий  прибуток визначається як різниця між  різними видами доходів і витрат підприємства за звітний період. Розподіл чистого прибутку дає можливість підприємству розширити діяльність за рахунок власних джерел фінансування. Згідно П (З) БУ 5 «Звіт про власний капітал» [2] можливі наступні шляхи використання чистого прибутку:

• розподіл прибутку між учасниками (дивіденди, ін. виплати);
• поповнення статутного фонду;
• поповнення резервного капіталу.

     10. Оцінка фінансового стану підприємства.

     Фінансовий  стан – це сукупність показників, що відбивають наявність, розміщення й використання фінансових ресурсів. Аналіз фінансового стану показує, по яким конкретним напрямком треба вести цю роботу, дає можливість виявити найбільш важливі аспекти та найбільш слабкі позиції у фінансовому стані підприємства.

     Розрізняють такі напрямки оцінки  фінансового  стану підприємства:

     1. зміни показників за розглянутий період (горизонтальний аналіз);

     2. структури показників та їх змін (вертикальний аналіз).

     Оцінка  фінансового стану підприємства складається з таких основних етапів:

• аналіз рентабельності капіталу;
• аналіз  ліквідності;
• аналіз платоспроможності (фінансової стійкості);
• аналіз ділової активності.

     Рентабельність  – це відносний показник прибутку, що відбиває відношення отриманого ефекту (доходу, прибутку) з наявними або  використаними ресурсами. Рентабельність капіталу  розраховується як відношення прибутку до середньорічної вартості активів підприємства [3]: 

     де P_Q – прибуток від реалізації продукції; А – активи.

     Якщо  чисельник та знаменник помножити на чистий виторг від реалізації продукції V, то рентабельність активів можна вважати добутком двох покажчиків – співмножників, а саме: рентабельності реалізованої продукції R_Q та ресурсовіддачи, або оборотності активів О_А, або коефіцієнта трансформації К_Т. Економічний зміст коефіцієнта К_Т полягає в тому, що він показує, скільки виторгу підприємство одержить від реалізації від кожної грошової одиниці, вкладеної в активи підприємства, тобто  

     Рентабельність  активів показує чистий прибуток, що випадає на 1 грн. активів, нормативне значення – більше нуля.

     Регулювання рентабельності капіталу зводиться до впливу на рентабельність продукції й оборотність активів. Якщо рентабельність продукції збільшити неможливо, то, збільшуючи оборотність ресурсів, збільшують рентабельність капіталу.

     Ліквідністю підприємства називається його здатність швидко продати активи та одержати гроші для оплати своїх зобов'язань. Ліквідність підприємства характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (кошти і їхні еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) та короткострокової заборгованості. Аналізуючи ліквідність, доцільно оцінити не тільки поточні суми ліквідних активів, а й майбутні зміни ліквідності.