Оцінка ризику

Х_п — рівень прибутку, звичайний для певної фази циклу (значення з таблиці).

Таким чином, стає непотрібним  аналіз великих динамічих рядів. Достатньо знати тільки звичайну для певної стадії економічного циклу  норму доходності. При цьому підході  треба мати на увазі, що об’єктивні або частотні ймовірності настання подальших подій можуть використовуватися  тільки у дуже малій галузі економічних  рішень, які звичайно пов’язані  з якимись подіями або процесами. Інвестор стикається з такими новими можливостями або подіями, об’єктивну ймовірність настання яких часто  неможливо визначити на підставі статистичних спостережень. Отже, статистичні  методи оцінки ризику не вирішують  одного з головних питань, яке стоїть перед суб’єктом ризику: оцінки в умовах обмеженості інформаційного контуру з урахуванням індивідуальних особливостей певної сітуації.

Дуже зручним на практиці виявляється нормативний метод  оцінки ризику. До його позитивних рис  належить перш за все легкість розрахунків. Систему нормативів можна розглядати як один із варіантів рейтингового методу з тією різницею, що шкала  оцінки заздалегідь сформована і  складається з мінімуму значень  ранжування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ІНШІ МЕТОДИ ОЦІНКИ  РИЗИКУ

Також існують інші методи кількісної оцінки економічного ризику:

• метод доцільності затрат;
• метод експертних оцінок;
• аналітичний метод;
• метод аналогів.

Метод доцільності затрат орієнтований на ідентифікацію потенційних  зон ризику по проекту. Узагальненим фактором ризику тут вважається перевитрата  коштів порівняно із запланованим обсягом. При цьому перевитрати по проекту  можуть бути викликані одним із чотирьох факторів або їх комбінації:

1) первісна недооцінка  вартості проекту;

2) зміна границь проектування;

3) зміни в продуктивності;

4) збільшення первісної  вартості проекту.

Врахування таких факторів дозволяє, після розбивки інвестиційного процесу на окремі стадії, оцінити  зону ризику, в яку потрапляє проект на кожній стадії і таким чином  захистити інвестора від критичного та катастрофічного ризиків, оскільки на кожній стадії інвестор може прийняти рішення при припинення асигнувань по проекту.

Для здійснення аналізу коштів, що вкладаються в інвестиційний  процес і відповідно піддаються ризику загальний фінансовий стан фірми  інвестора можна поділити на п'ять  фінансових областей:

1) область абсолютної  стійкості з нульовим ризиком,  коли мінімальною є величина  запасів, затрат, а фірма знаходиться  у безризиковій зоні;

2) область нормальної  стійкості – відповідає області  мінімального ризику, коли існує  нормальна величина запасів і  затрат;

3) область нестійкого  фінансового стану відповідає  зоні підвищеного ризику, коли  існує надлишкова величина запасів  і затрат;

4) область критичного  фінансового стану відповідає  зоні критичного ризику, коли  на підприємстві має місце  затовареність продукцією, низький  попит на продукцію фірми;

5) область кризового стану,  що відповідає області катастрофічного  ризику, коли на підприємстві  в наявності надмірна затовареність  готовою продукцією, великі запаси  і витрати, фірма знаходиться  на грані банкрутства.

Постійний контроль за фінансовим станом у такий спосіб дає змогу  заздалегідь прослідкувати негативні  тенденції і тим самим зменшити ймовірність ризику банкрутства  на підприємстві.

При досліджені складних систем, до яких входять і фінансові системи, виникають проблеми, які виходять за межі формальних математичних поставок задач. Тому дуже часто для оцінки ризику використовують метод експертного  оцінювання. Основна ідея цього методу полягає у використанні інтелекту  людей та їх здатності знаходити  рішення слабо формалізованих задач.

Методика проведення експертного  оцінювання:

1) формування мети оцінювання;

2) постановка задачі;

3) створення групи управління  процесом оцінювання;

4) опис форми отримання  необхідних результатів;

5) підбір експертів та  визначення їх компетентності. Підбір  експертів повинен здійснюватись  таким чином, щоб фахівці, які  увійшли в групу, по-перше, були  обізнані в специфіці роботи  даного підприємства (об'єкту рішень); по-друге, не були б зацікавленні  у результатах оцінювання. Тому  як правило, в групу експертів  включають 2-3 фахівців даного  підприємства і 2-3 зовнішніх експертів.

Компетентність експертів  об'єктивно визначається ступенем їх кваліфікації у певній області знань, шляхом аналізу професійної, наукової та іншої діяльності.

Суб'єктивний метод оцінки компетентності полягає у взаємному  оцінюванні кожним експертом кваліфікації своїх колег і своєї за певною шкалою. Після обробки результатів  опитування встановлюється компетентність експертної групи, яка визначає можливу  похибку оцінювання.

6) складання анкет опитування;

7) вибір методу отримання  інформації;

8) безпосереднє опитування  експертів;

9) обробка результатів  і складання звіту для прийняття  рішення.

Методи обробки результатів  опитування:

1) Метод надання переваг.  При використанні цього методу  експерти нумерують об'єкти (показники  ризику) у порядку їх характерності,  при цьому найменш характерний  елемент отримує №1. У процесі  обробки результатів розраховується  коефіцієнт відносної важливості (характерності) j-того елемента за  такою залежністю:

,

де Kij – місце, на яке поставлена характерність j-того елемента (показника) у і-того експерта; n – кількість експертів; S – кількість елементів, що розглядаються.

Той показник, для якого  даний коефіцієнт найбільший і є  показник ризику, що на думку експертів  у більшій мірі характеризує об'єкт.

2) Метод рангів. При цьому  методі експерти оцінюють важливість  кожного елемента за школою  відносної значимості в наперед  обумовленому діапазоні: 0-1, 0-10, 0-100.

Цей метод, на відміну від  попереднього, дозволяє оцінити не тільки пріоритетність j-того елементу, але і ступінь його вагомості.

В основі аналітичного методу лежить класичне правило ринкової економіки  про те, що більший ризик пов'язаний з більшим доходом, тому застосування будь-якого методу з аналітичних, менеджер зводить до оцінки приросту доходу проекту і приросту ризику проекту, тобто граничної корисності.

В рамках аналітичного використовують різні методи, серед яких можна  виділити:

• метод аналізу абсолютних і відносних показників;
• метод аналізу чутливості.

Для ілюстрації аналітичних  методів розглянемо метод аналізу  чутливості моделі, який застосовується в такій послідовності:

1 крок: вибір основного  ключового показника відносно  якого здійснюється оцінка чутливості;

2 крок: вибір факторів  ризику (вхідних параметрів), які  можуть вплинути на ключовий  показник, відхиляючи його від  очікуваного значення;

3 крок: розрахунок конкретних  значень ключового показника  на різних етапах здійснення  проекту і при різних значеннях  обраних факторів ризику.

Сформовані таким чином  потоки надходжень і витрат дають  змогу у кожний момент часу розрахувати  показники ефективності. При цьому  будують діаграми залежності між  результуючим показником і змінними вхідними параметрами. Зіставляючи  між собою отримані діаграми, можна  визначати ті фактори, зміни в  яких в найбільшій мірі впливають  на кінцеве значення ключового параметру ( фактори ризику).

Розраховуючи критичні для  проекту значення факторів ризику підприємець (менеджер) виявляє слабкі місця  і розробляє програму дій по посилені цих слабких місць. Так, якщо ціна на продукцію виявиться критичним  фактором, то можна посилити програму маркетингу або знизити вартість проекту.

Основним недоліком цього  методу є те, що він не є всеохоплюючим, оскільки не здатний врахувати всі  можливі обставини реалізації. Крім того, він не уточнює ймовірність  здійснення альтернативних проектів.

Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений проект, може стати  в нагоді інформація про вплив  факторів ризику подібних за сутністю проектів, виконаних раніше. Для  цього створюється інформаційна база і на підставі її дослідження  роблять узагальнення і приймаються  рішення щодо проекту. Недоліком  цього методу є його описовий характер, а також той факт, що з часом  влив факторів ризику навіть на подібні  проекти може змінитись, так само може змінитись і сам "набір" факторів ризику.

 

 

ВИСНОВОК

Отже, ризик – це можливе  понесення збитку або збитків  внаслідок заняття комерційною  діяльністю. Комерсант ризикує багато чим. Але, в той же час наявність  чинника ризику є могутнім стимулом підвищення відповідальності за комерційні рішення, що приймаються, економії коштів і ресурсів (справедливо вважається: хто не ризикує, той не виграє).

Важливою для аналізу, оптимізації управління та врахування ризику є адекватна, з позицій  системного підходу, дефініція категорії  економічного ризику.

Структурний комплекс механізмів (інструментарій) сучасної теорії економічного ризику доцільно подати за такою концептуальною схемою:

• основні засади якісного аналізу ризику;
• кількісний аналіз ризику;
• система показників кількісної оцінки ступеня ризику;
• моделювання ризику;
• основні (інваріантні щодо широкого спектра економічних проблем) способи оптимізації управління ризиком та його врахування.

При кількісній оцінці рівня  ризику визначається абсолютний або  відносний розмір фінансових втрат, які загрожують підприємству в разі ризикових подій, та кількісно оцінюють ймовірність їх виникнення.

Кількісне визначення рівня  ризику носить об'єктивний характер, оскільки базується на певній статистичній основі.

Оцінка рівня ризику може проводитися за допомогою різноманітних  методичних прийомів, а саме:

• статистичним методом;
• експертним методом та його різновидами;
• аналітичним методом та його різновидами;
• комбінованим методом.

Кожний метод оцінки рівня  ризику має свої недоліки та переваги, що обумовлює умови та можливості його застосування в практиці діяльності торговельних підприємств.

Для кількісної оцінки інвестиційних  ризиків застосовуються різні статистико-математичні  методи, в яких обчислюють показники  ефективності проекту в умовах несприятливих  для інвестицій подій. Такими показниками є середньоквадратичне відхилення та коефіцієнт варіації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Абрамов С.И. Оценка риска инвестирования // Экономика строительства. №12. – 1996. – С. 2-12.
2. Балабанов И.Т. Риск – менеджмент. – М.: Финансы и статистика, 1996.
3. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. – К.: ТОВ "Борисфен-М", 1996. – 336 с.
4. Воропаев Ю.Н. Оценка риска аудита и бизнеса // Бухгалтерский учёт, – 1996. – №6. – С. 27.
5. Грабовый П.Г., Петрова С.Н. Риски в современном бизнесе. – М.: Аланс, 1994. – 200 с.
6. Грядовая О. Кредитные риски и банковское ценообразование // Российский экономический журнал. – 1995. – №9. – С.
7. Жигло А.Н. Расчёт ставок дисконта и оценка риска // Бухгалтерский учёт. – 1996. – №6. – С. 41.
8. Комаринський Я., Яремчук І. Фінансово-інвестиційний аналіз. Навч. Посібник. – К. Українська енциклопедія. – 1996. – 298 с.
9. Кононенко А.Ф., Холезов А.Д., Чумаков В.В. Принятие решений в условиях неопределённости // ВЦ АН СССР. – М., 1991. – 197 с.
10. Куракина Ю.Г. Оценка фактора риска в инвестиционных расчётах // Бухгалтерский учёт. – 1996. – № 6. – С. 22-27.
11. Нейман Дж.фон, Могенштерн О. Теория игр и экономическое поведение. – М.: Наука, 1970.
12. Нікбахт, Гроппеллі А. Фінанси. – К.: Вік; Глобус. – 1992. – 382 с.
13. Омаров А.М. Предприимчивость и хозяйственный риск: Отраслевое и территориальное управление в условиях перестройки. – М.: Система, 1991. –154 с.
14. Первозванский А.А. Финансовый рынок: расчёт и риск. – М.: Инфра, 1994. – 192 с.
15. Райзберг Б.А. Предпринимательство и риск. – "Знание". Новое в жизни, науке и технике. – 1992. – № 4.
16. Райс Т., Койли Б. Финансовые инвестиции и риск. Пер. с англ. – К.: Торгово-издат. бюро, 1005. – 592 с.
17. Севрук В.Т. Банковские риски. – М.: Дело ЛТД., 1995. – 72 с.
18. Хорин А.Н. Оценка предпринимательского риска // Бухгалтерский учёт. – 1994. – № 5. – С. 12-15.
19. Черкасов В.В. Деловой риск в предпринимательской деятельности. – К.: ООО "Издательство Либра", 1996. – 160 с.
20. Ястремський О.І. Моделювання економічного ризику. – К.: Либідь, 1992. – 176 с.
21. Ястремський О.І. Основи теорії економічного ризику: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. – К.: "АртЕк", 1997. – 248 с.
22. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 304 с.