Парабанковская система

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Теоретичні питання………………………………………………………….5

1.1 Класифікація та властивості систем………………………………………………5

1.2 Історія розвитку економічної кібернетики………………………………………..7

1.3 Концептуальні засади синергетики та нелінійної динаміки…………………….8

Розділ 2. Парабанківська система……………………………………………………10

2.1 Суть і функції парабанківської системи, її елементи і підсистеми……………10

2.2 Фактори, які впливають на розвиток пара банківської системи……………….19

2.3 Центр управління системою, його склад та ефективність дії………………….19

2.4 Аналіз діяльності  небанківських фінансових інститутів……………………….21

Висновки……………………………………………………………………………….24

Список використаної літератури……………………………………………………..25

Додаток А……………………………………………………………………………...27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Ринкова трансформація  національної економіки прискорила розвиток фінансового сектора України, передусім у площині формування його інститутів, як банківських, так  і небанківських. За умов економічної  кризи особливої актуальності набули проблеми розвитку саме небанківських фінансових інститутів, які в цій фазі економічного циклу ефективно здатні конкурувати з банками на фінансовому ринку, надаючи вузькоспеціалізовані фінансові послуги.

Водночас нерозвиненість вітчизняних інститутів фінансового ринку обумовлює високі трансакційні витрати в процесі залучення коштів суб’єктами господарювання, отже, особливого значення набуває підвищення ефективності діяльності небaнківських фінансових інститутів, які надають вузькоспеціалізовані фінансові послуги для домогосподарств і різноманітних суб’єктів господарювання.

Формування і розвиток небанківських фінансових інститутів, які відповідали б вимогам ринкової економіки, актуалізує дослідження низки науково-теоретичних, методологічних і практичних проблем, пов'язаних з визначенням їх сутності, структури, закономірностей функціонування та розвитку в умовах невизначеності. Питання про значення фінансових посередників у підвищенні рівня ефективності функціонування національної економіки та добробуту суспільства завжди перебували у полі зору дослідників. Вагомий внесок у дослідження сутності фінансових посередників та їхньої суспільної ролі зроблено економістами кінця XIX – першої половини XX ст. М.Туган-Барановським, А.Маршаллом, Дж.М.Кейнсом, А.Пігу, Й.Шумпетером та іншими.

Однак в українській  економічній літературі бракує комплексного дослідження небанківських фінансових інститутів. Їх здебільшого розглядають  або відокремлено, наприклад, страхові компанії як інститути страхового ринку, недержавні пенсійні фонди як елементи пенсійної реформи, інститути спільного інвестування як професійні учасники ринку цінних паперів, або загалом у контексті дослідження ринкової інфраструктури чи кредитної системи. Відсутній також системний aналіз процесу становлення небанківських фінансових інститутів в Україні. Недостатньо приділено уваги узагальненню світового досвіду розвитку таких інститутів, залишаються недостатньо вивченими окремі теоретичні аспекти даної проблеми.

Все це обумовило вибір  теми курсової роботи, її мету, основні завдання, предмет, об’єкт та методологію дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

1.1 Класифікація та властивості систем

Формуючи класи систем, застосовують різні класифікаційні (системотвірні) ознаки, головними з яких вважають природу та походження елементів, тривалість існування, мінливість властивостей (поводження), ступінь складності, відносини до середовища тощо. Одну з можливих класифікацій систем наведено в табл. 1.1

Таблиця 1.1 - Класифікація систем

№  з/п	Класифікаційна ознака	Класи систем
1	Природа елементів	Реальні, фізичні, абстрактні
2	Походження елементів	Природні, штучні
3	Тривалість існування	Постійні, тимчасові
4	Мінливість властивостей та поводження	Статичні, динамічні, стохастичні, детерміновані
5	Ступінь складності	Прості, складні, великі
6	Ступінь стійкості	Стійкі (рівноважні), нерівноважні
7	Реакція на збурювальні  впливи	Активні, пасивні
8	Характер поводження	З управлінням, без управління
9	Ступінь участі в реалізації управлінських впливів людей	Технічні, людино-машинні (ергатичні), організаційні
10	Ступінь зв’язку із зовнішнім  середовищем	Відкриті, закриті й  ізольовані

Спинимося докладніше на деяких основних типах систем.

Абстрактні системи  складаються з елементів, що не мають фізичних аналогів у реальному світі. Наприклад, системи рівнянь, системи числення, ідеї, плани, гіпотези, теорії тощо.

Штучні — це системи, які створила людина.

Прості системи — такі, що їх можна описати з достатньою точністю.

Великі складні системи — складаються з численних взаємозалежних і таких, що взаємодіють між собою, різнорідних елементів та підсистем. Складні системи мають принципово нові властивості, яких не має жодний зі складових елементів (властивість емерджентності). Приклади складних систем: живий організм, підприємство, галузь економіки, система управління телекомунікаціями і т. ін. Такі системи характеризуються високим рівнем невизначеності свого поводження.

Ізольовані (закриті) системи — на відміну від відкритих систем не обмінюються із зовнішнім середовищем енергією, речовиною або інформацією.

Організаційні системи  — соціальні системи, групи, колективи  людей, суспільство в цілому.

Кібернетичні системи  — складні динамічні системи  з управлінням. Кібернетична система — це множина взаємозалежних об’єктів (її елементів), здатних сприймати, запам’ятовувати і переробляти інформацію, а також обмінюватися нею. Приклади кібернетичних систем: автопілот, регулятор температури, комп’ютер, людський мозок, живий організм, підприємство, людське суспільство.

Кібернетичним системам притаманна низка нових властивостей, яких можуть не мати системи інших  типів:

1. багатоваріантність поводження;
2. керованість (інформаційним впливом на систему можна змінити її поводження);
3. наявність керувального пристрою;
4. здатність взаємодіяти з навколишнім середовищем як безпосередньо, так і через керувальний пристрій;
5. існування між системою, середовищем та керувальним пристроєм каналів інформації;
6. здатність інформації, яка циркулює по цих каналах, утворювати зворотні зв’язки, за допомогою яких здійснюється управління поводженням системи з боку органів управління;
7. цілеспрямованість управління системою: воно спрямовує систему до вибору певного поводження або стану, компенсуючи зовнішні збурення;
8. досягнення мети, так само як і поводження системи, має ймовірнісний характер і визначається співвідношенням потужності збурювальних впливів та ефективності керувального пристрою (здатність до переробки інформації та вироблення оптимальних у певному сенсі керувальних впливів);
9. властивість рівноваги, притаманна деяким кібернетичним системам, тобто здатність керувального пристрою повертати систему до початкового стану або до початкового поводження, компенсуючи збурювальні впливи;
10. властивість самоорганізації, також притаманна деяким кібернетичним системам, тобто здатність відновлювати або змінювати свою структуру та спосіб функціонування, компенсуючи збурювальні впливи.

 

1.2 Історія розвитку економічної кібернетики

Новий напрям в економічній  науці, що виник на початку 60-х років минулого століття, базується на використанні ідей і методів кібернетики в економічних системах. Уперше термін «економічна кібернетика» з’явився в працях С. Біра (Великобританія), Г. Греневського (Польща) та В. Немчинова (СРСР). Вони ж окреслили й основні напрями розвитку цієї науки, приділивши особливу увагу взаємозв’язку системного аналізу економіки з теорією регулювання, логікою і теорією інформації.

Початком історії кібернетики  вважають 1947 р. — рік виходу в світ книги Н. Вінера «Кібернетика».

Активне використання електронно-обчислювальних машин (ЕОМ) і методології математичного моделювання в економічних дослідженнях, плануванні й управлінні народним господарством в Україні, яка булла складовою частиною колишнього СРСР, почалось у 1962 р. (до цього вони застосовувалися тільки для одиничних розрахунків і не використовувались у практиці планування і управління) одночасно в різних галузях народного господарства: промисловості, сільському господарстві, зв’язку, торгівлі й транспорті. Проте основні наукові сили і засоби були сконцентровані на виконанні комплексу науково-дослідних і експериментальних робіт за загальносоюзною темою «Розробка методики ув’язки планів промислового виробництва і капітального будівництва з планами матеріально - технічного постачання на основі застосування економіко математичних методів і електронно-обчислювальної техніки», яка булла затверджена ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР у статусі найважливішого державного завдання на найближчі роки. Але цікавою особливістю є те, що виконання цієї загальносоюзної теми було доручено Україні (Постанова Ради Міністрів УРСР від 12 серпня 1962 р.) і керівництво її виконанням було доручено першому заступнику Голови Держплану УРСР А. М. Лалаянцу.

Сучасна кібернетика  складається з ряду розділів, які  є самостійними науковими напрямами. Застосування кібернетичного методу досліджень до різного роду систем привело до виникнення таких галузей, як технічна, економічна, біологічна, медична кібернетика тощо. Теоретичне ядро кібернетики утворюють теорія інформації, теорія алгоритмів, теорія автоматів, дослідження операцій, теорія оптимального управління, теорія розпізнавання образів. Кібернетика розробляє загальні принципи створення систем управління і систем для автоматизації розумової праці. Основні технічні засоби для вирішення завдань кібернетики — ЕОМ.

1.3 Концептуальні засади синергетики та нелінійної динаміки

Сучасним етапом розвитку ідей кібернетики, загальної теорії систем та системного аналізу можна  вважати науковий напрямок, відомий  як синергетика (грец. «synergeia», «synergetikos» — такий, що діє спільно, спільний, сприяння, співробітництво). Цю назву запропонував професор Штутгартського університету Герман Хакен, якого вважають засновником синергетики. Зазначений термін акцентує увагу на узгодженості, взаємодії частин системи у процесі утворення її структури як єдиного цілого.

Синергетика вивчає складні  системи, які містять багато підсистем  різної природи, маючи на меті виявити, в який спосіб взаємодія таких  підсистем приводить до виникнення нових стійких просторових, часових чи просторово-часових структур або режимів функціонування, а також досліджує характерні масштаби й швидкості перехідних процесів.

Винятково важливим етапом у розвитку нового, нелінійного способу  мислення було виникнення та уточнення  поняття патерну (наближено можна перекласти як шаблон, зразок). Засновник тектології (в якій було закладено основні кібернетичні принципи та ідеї ще на початку ХХ ст.) О. Богданов першим спробував об’єднати поняття організації, патерну та складності в послідовну теорію систем. Кібернетика зосередилась на патернах зв’язку та управління — зокрема на патернах кругової причинності, на яких ґрунтується концепція зворотного зв’язку; завдяки цьому в кібернетиці вперше було чітко розмежовано патерн організації системи та її фізичну структуру.

За останні двадцять років було знайдено та проаналізовано недостатні «елементи» — концепцію  самоорганізації (синергетика) та нову математику складних систем. Нова математика складних систем є, по суті, математикою  візуальних патернів — дивних атракторів, фазових портретів, фракталів тощо, які аналізуються в контексті топологічної структури, вперше розробленої А. Пуанкаре.

Синергетика дала змогу  по-новому зрозуміти відмінність  між випадковими та детермінованими  процесами. Довгий час вважалось, що існують лише два класи об’єктів. Перший становлять детерміновані. Якщо відомий аналітичний вигляд закону, за яким вони функціонують, то спрогнозувати їхнє поводження можна практично на довільний часовий інтервал.

 

РОЗДІЛ 2. ПАРАБАНКІВСЬКА СИСТЕМА

2.1 Суть і функції парабанківської системи, її елементи і підсистеми

 

В Україні банківська система вже сформована та досить ефективно функціонує. Вона представлена різними типами банків та має відносно повноцінне нормативно-правове забезпечення. Натомість, парабанківська система перебуває лише на етапі становлення та повинна подолати високий бар'єр недовіри з боку економічних суб'єктів.

Парабанківська система, переважно, функціонує у вузьких  секторах ринку, де вимагаються спеціальні знання та технічні засоби і прийоми, особливо в таких сферах, як: залучення дрібних заощаджень домогосподарств; фінансування інноваційної діяльності; страхування; мікрокредитування; забезпечення соціальних гарантій; довгострокове інвестування капіталу; розміщення цінних паперів промислових підприємств.