Парабанковская система

Ломбарди - це фінансові установи, виключним вилом діяльності яких є надання на власний ризик фінансових кредитів фізичним особам за рахунок власних або залучених коштів, під заставу рухомого майна на визначений строк під визначений відсоток, а також надання супутніх ломбардних послуг.

До супутніх послуг ломбарду належать: прийом під заставу та відповідальне зберігання майна; оцінка заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/ або умов договору; надання посередницьких послуг зі страхування предмета застави на підставі агентського договору зі страховою компанією; реалізація заставленого майна відповідно до чинного законодавства та/або умов договору.

Ломбарди видають позички  на строк від 1 дня до 3 місяців  у розмірі 75 % від вартості оцінки заставлених речей і до 90 % вартості виробів із дорогоцінних каменів, металів, годинників у золотій оправі тощо. Відсоткова ставка за кредит встановлюється ломбардом самостійно, зазвичай, у розмірі 0,46 % за добу. Оцінка речей, що здаються на зберігання або під заставу для одержання позички, здійснюється за домовленістю сторін, а вироби з дорогоцінних металів - за державними розцінками. Для розвитку своїх операцій ломбарди можуть користуватися банківським кредитом.

Кредитні товариства - це установи, що утворюються для задоволення потреб їх членів (кооперативів, підприємств малого і середнього бізнесу, фізичних осіб) у кредитуванні. Капітал цих фінансових організацій формується шляхом купівлі членських паїв та сплати спеціального внеску учасниками. Основними вилами діяльності кредитних товариств є падання коротко- і середньострокових кредитів, а також здійснення посередницької діяльності.

Кредитні спілки - це громадські організації, створювані на добровільних засадах з метою фінансового та соціального захисту їх членів через залучення їх особистих заощаджень для взаємного кредитування. Засновниками кредитних спілок є група фізичних осіб, об'єднаних спільними ознаками (територіальними, професійними тощо). Видача позик кредитними спілками здійснюється під мінімальні відсоткові ставки. Базуючись на засадах кооперації, кредитні спілки фінансують підприємницькі проекти своїх членів, при цьому не маючи на меті отримання прибутку.

2.2 Фактори, які впливають на розвиток пара банківської системи

• не стабільність фінансової системи (коливання національної валюти, інфляційні процеси);
• соціокультурні чинники;
• державні установи;
• ринок цінних паперів;
• ліквідність та фінансова стійкість;
• законодавча база;
• кількість небанківськіх фінансово-кредитних установ ;
• рівень довіри до небанківськіх фінансово-кредитних установ;

2.3 Центр управління системою, його склад та ефективність дії

З прийняттям Закону України  “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінaнсових послуг” та низки спеціальних законів становище у секторі вітчизняної економіки помітно нормалізувалось. У Законі передбачено збереження принципу секторального розподілу функцій між державними наглядовими органами (Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку та Національного банку України).

Державна комісія з  регулювання ринків фінансових послуг України - це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Основними завданнями Комісії  у межах її повноважень є:

• проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг; 
• розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг; 
• здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері; 
• захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення; 
• запровадження міжнародно визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг тощо.

Державне регулювання  ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством.

Основними завданнями Державної  комісії з цінних паперів та фондового ринку є:

• Формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування ринку цінних паперів та їх похідних в Україні.
• Сприяння адаптації національного ринку цінних паперів до міжнародних стандартів.
• Координація діяльності державних органів з питань функціонування в Україні ринку цінних паперів та їх похідних.
• Здійснення державного регулювання та контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних на території України, а також у сфері спільного інвестування.
• Захист прав інвесторів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень.
• Сприяння розвитку ринку цінних паперів.
• Узагальнення практики застосування законодавства України з питань випуску та обігу цінних паперів в Україні, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення.

2.4 Аналіз діяльності небанківських фінансових інститутів

Аналіз еволюції розвитку та становлення небанківських фінансових інститутів в Україні показав, що вирішальний вплив на формування вітчизняного небанківського секторa здійснюється взаємодією зовнішніх та внутрішніх чинників. Спочатку затяжний і глибокий трансформаційний економічний спад протягом 1991-1999 рр., а потім і світова економічна криза негативно вплинули на діяльність небанківських фінансових інститутів, тимчасово унеможливили їх ефективну діяльність.

Формування небaнківського фінансового сектора відбувалось хаотично, без належного нагляду з боку державних установ і за відсутності законодавчої бази, яка б регламентувала його діяльність, що уможливило масове утворення “пірамідальних” фінансових схем, їх подальшого розвалу та обурення великої кількості вкладників.

Знaчний вплив на розвиток вітчизняних небанківських фінансових інститутів здійснюють також соціокультурні чинники. Традиції страхування життя, купівля-продаж домогосподарствами цінних паперів, кредитна кооперація були історично втрачені або дискредитовані “трастовими епопеями”. В Україні небанківські фінансові інститути, виконуючи роль інституційних інвесторів, обмежені у власних діях через повільний розвиток ринку цінних паперів, для якого притаманний незначний  набір фінaнсових інструментів. Вітчизняні позичальники здебільшого не здатні запропонувати своїм потенційним кредиторам такі фінансові продукти, які б задовольняли вимоги щодо ліквідності, надійності та прибутковості. Тому актуальною є проблема створення ринку надійних і високоліквідних фінансових інструментів як об’єктів інвестування активів недержавних пенсійних фондів, страхових компaній, інститутів спільного інвестування тощо.

У структурі фінансової системи України небанківські фінансові  інститути посідають незначне місце. Їх сукупні aктиви у 2010 р. становили 1,5% ВВП або 6,2% активів банківської системи

Домінуюча частина сукупних активів небaнківського фінансового сектора України належить страховим компаніям (35%) та інститутам спільного інвестування (головним чином, венчурним компаніям) (52%), що свідчить про невисоку розвиненість інших небанківських фінансових інститутів. У країнах з розвиненою ринковою економікою та східноєвропейських країнах структура сектору небанківських фінансових інститутів є більш рівномірною, що уможливлює ефективний розподіл фінaнсових ресурсів.

На території України на кінець 2012 року було зареєстровано 2940 парабанківських посередників. У порівнянні з аналогічним показником 2010 року їх кількість зросла на 58,32% або 1083 одиниці, а у порівнянні з 2011 роком — на 3% або 88 одиниць. Варто зазначити, що на фоні постійного збільшення кількості парабанківських посередників у наслідок фінансово-економічної кризи спостерігається зниження темпів зростання кількості парабанківських посередників. Так протягом 2010 року темп росту склав 112%, у 2011 році — 106%, у 2012 році — 103%.(Додаток А Таблиця 2.2)

Упродовж проаналізованого періоду спочатку відбулося значне зростання основних показників діяльності, випереджаючими темпами щодо обсягів  залучених ресурсів були позиції  інститутів спільного інвестування та страхових компаній. Валові страхові премії за період з 2010 по 2012 рр. зросли з 12854 млн. грн. до 24008 млн. грн., а приріст активів страхових компаній становив майже 100%. Щодо інших небaнківських фінансових інститутів протягом 2010-2012 років відмічено зростання активів недержавних пенсійних фондів – у 18 разів, інститутів спільного інвестування  - майже у 20 разів, кредитних спілок – у 2,5 рази, ломбардів – майже удвічі, фінансових компаній – у понад п’ять разів. Зростала також і доходність вітчизняних небанківських фінансових інститутів, особливо інститутів спільного інвестування, але вже наприкінці 2012 р. ця тенденція змінилась, що  зумовлено негативним впливом світової економічної кризи на вітчизняні фінансові інститути (окрім ломбардів, що пояснюється економічною природою їх діяльності).

Протягом останніх років  збільшувались кількісні та якісні показники діяльності майже всіх небанківських фінансових інститутів, лише із розгортанням світової економічної  кризи на території України почали погіршуватись спочатку якісні, а згодом і кількісні показники функціонування небанківських фінансових інститутів в Україні.

На сьогодні, основними  показниками стабілізації ситуації у сфері парабанківських посередників можна вважати наступні: зупинилося масове закриття їх філій, представництв та відділень, дані установи можуть вже адекватно оцінити власні збитки від несплати позик економічними агентами (на початку кризи більшість парабанківських посередників активно здійснювали пролонгацію кредитів та перезаключали кредитні договори, що не давало змоги якісно оцінити яка ж кількість позик буде повернута), відсутність протягом останнього півроку інформації у ЗМІ про банкрутство чи ліквідацію великих парабанківських посередників, поступове повернення деяких економічних агентів, що раніше були клієнтами парабанківських посередників, але змушені були відмовитися від їх послуг, до співпраці з ними, підвищення ринкової вартості акцій українських підприємств на фондовому ринку, що знизилася з початком кризи (значне зростання індексу ПФТС) та інші показники.

ВИСНОВКИ

Таким чином, розвиток системи  парабанківських посередників є  важливою складовою ефективного  функціонування фінансового ринку  та розвитку національної економіки  загалом. Дослідження показало, що фінансово-економічна криза мала значний вплив на розвиток парабанківських посередників, але вплив цей був неоднозначним. Для одних установ він став руйнівним та стримуючим (страхові компанії, кредитні спілки, інститути спільного інвестування) для інших стимулюючим (ломбарди, факторингові компанії).

Отже, для подальшого розвитку системи парабанківських  посередників необхідно:

1. реформувати систему державного регулювання на фінансовому ринку шляхом об’єднання Держфінпослуг та ДКЦПФР;
2. удосконалити державний контроль за діяльністю парабанківських посередників на фінансовому ринку;
3. розробити та впровадити систему ранньої діагностики ймовірності банкрутства парабанківських посередників;
4. підвищити відповідальність за зловживання на фінансовому ринку як зі сторони парабанківських посередників так і їх клієнтів;
5. впровадити механізми гарантування вкладів клієнтів парабанківських посередників від можливого їх банкрутства (фонд гарантування вкладів клієнтів кредитних спілок та інвесторів інститутів спільного інвестування);
6. впровадити механізми підвищення довіри економічних суб’єктів до діяльності парабанківських установ, рівень якої сьогодні є досить низьким та інші.

Впровадження запропонованих заходів та прийняття програми реформування фінансового ринку загалом та парабанківських посередників зокрема сприятиме якісному покращенню діяльності даних установ та підвищить рівень довіри до них фізичних та юридичних осіб.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Ватаманюк З.Г., Дорош  О.Л. Небанківські фінансові інститути  у країнах Західної Європи / З.Г. Ватаманюк, О.Л. Дорош. // Фінанси України. — 2003. — №12. — С. 98-106.

2. Версаль Н.І. Теорія  кредиту: навч. посіб. / Н.І. Версаль,  Т.В. Дорошенко. — К.: Вид. дім  «Києво-Могилянська академія», 2007. —  483 с.

3. Гладчук О. Парабанківська система як важлива складова фінансового сектора / О. Гладчук // Вісник ТНЕУ. — 2007. — №1. — С. 40-49.

4. Гриньков Д. Фактерское  мастерство / Д. Гриньков // Бизнес. —  2010. — №47. — С. 36-38.

5. Гусев Ю. Процент  воздуха / Ю. Гусев // Бизнес. —  2010. — №42. — С. 32-33.

6. Дубина М.В. Діяльність  небанківських фінансово-кредитних  установ на ринку фінансових  послуг України / М.В. Дубина // Ефективність бізнесу в умовах  трансформації економіки / Матеріали ІІІ міжнародної науково-практичної конференції 29-31 червня 2009 р. — Сімферополь: ЦРОНІ, 2009. — Т. 1. — 236 с. (С. 45-56)

7. Дубина М.В. Удосконалення  класифікації фінансових посередників  в Україні / М.В. Дубина // Вісник Чернігівського державного технологічного університету. — 2009. — №39. — С. 209–219.

8. Дубина М.В. Удосконалення поняття «фінансовий посередник» / М.В. Дубина // Материалы Всеукраинской научно-практической конференции молодых ученых «Актуальные вопросы реформирования экономики». — Том 1. — Николаев: НУК, 2009. — 88 с.