Становлення та розвиток українського телебачення

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний  авіаційний університет

Інститут  міжнародних відносин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Становлення та розвиток українського телебачення

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                              Курсова робота

студентки 2-го курсу  

спеціальності „Журналістика”

Мицьо Марії Миколаївни

 

 

 

Науковий  керівник

Ст. викладач   кафедри журналістики

Ємець Валентина  Олександрівна 

 

 

 

 

 

 

 

Київ  – 2010

Зміст

Вступ _______________________________________________________3

Розділ І. Винайдення способу передачі рухомого зображення на               відстані. Перше телебачення. _____________________________________4

1. Перші ідеї щодо створення телебачення ______________________4
2. Один із «батьків» сучасного телевізора ______________________5
3. Патент № 5592__________________________________________7
4. Телебачення початку 30-их років ХХ століття_________________8

Розділ ІІ. Початок ери телебачення в Україні____________________11

1. Перший Київський телецентр. Перша телепередача____________11
2. «Другий день народження» УТ____________________________13

Розділ ІІІ. Телебачення незалежної України.____________________15

1. 90-ті роки. Структура телебачення України__________________15
2. Нові вимоги українського глядача__________________________18
3. Аналіз телевізійного жанру ток-шоу________________________20
4. Аналіз телевізійного жанру reality-show ( реаліті-шоу )_________22

Висновки_________________________________________________25

Список використаної літератури______________________________27

 

Вступ

Дана робота присвячена українському телебаченню, його створенню, першим крокам та подальшому розвитку. З давніх-давен  людство прагнуло знайти спосіб передачі зображення на відстані, але протягом великого відрізку часу науково-технічний прогрес не дозволяв найрозумнішим науковцям світу втілити це бажання у реальність. Даний авторський текст розповідає просто винайдення першого телевізора, про створення телебачення на теренах України та показує чим є УТ сьогодні.  Актуальність даної роботи полягає у відображенні телебачення як одного з найбільших надбань людства і його становлення від зародження ідеї у 19 столітті до сьогодення.          Мета : вивчення та аналіз процесу становлення та подальшого розвитку українського телебачення .        Завдання : дослідити та зрозуміти розвиток УТ. Визначити відмінність першої телепередачі від сьогоднішньої жанрової палітри телебачення           Об’єкт : телебачення як одна з найяскравіших сторінок в історії журналістики          Предмет : українське телебачення в історії України    Методи дослідження : історичний ( протягом усього авторського тексту ), хронологічний (протягом усього авторського тексту).    

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Винайдення способу передачі рухомого зображення на відстані. Перше телебачення.

1. Перші ідеї щодо створення телебачення

Ще з давніх-давен люди мріяли про передачу зображення та звуку  на відстані. Згадування про це можна  знайти в легендах, міфах, переказах  та казках різних народів світу. Людство  прагнуло бачити на відстані, однак, втілити  це бажання в реальність вдалося  тільки через сотні років, коли науково-технічний  прогрес досягнув достатньо високого рівня аби здійснити це завдання.           Термін «телебачення» вперше вжив штабс-капітан російської армії К. Д. Перський у своїй доповіді «Сучасний стан питання про електробачення на відстані (телевізування)» [12] у Парижі на Всесвітньому конгресі електротехніків у 1900 році.           Не зважаючи на те, що ідея про створення особливої електричної системи для передачі зображення та звуку на відстані висловлювалась ще в 70-і роки XIX століття, вона з’явилась тільки через півстоліття. В той час це були лише теоретичні ідеї, думки , які ґрунтувались на банальних здогадках, адже можливості проводити такі грандіозні експерименти не було. Тільки в 20-і роки двадцятого століття завдяки високому рівню, якого досягла промислово-технічна база, такий масштабний проект як телебачення став реальністю.             Перш ніж дослідники та вчені почали експериментувати з передачею рухомої картинки на відстані, вони намагались передати нерухоме зображення .             Д. Козеллі, італієць за походженням, у 1862 році винайшов «хімічний телеграф» який міг передавати зображення (малюнок або текст) на відстані. Свій винахід вчений сконструював на основі принципу «факсимільної телеграми» А. Бейна, шотландця, який був створений у 1842 році. Тож тільки через 20 років ідея перейшла в реальний пристрій. Створений Козеллі телеграф був вперше випробуваний на лінії зв’язку Петербург – Москва, але цей дослід не досяг успіху. Для передачі рисунку по «пантотелеграфу Козеллі» , зображення потрібно було вигранувати на мідній дощечці, пізніше у приймаючому місті таку саму дощечку піддати настільки ж тривалій хімічній обробці. По закінченню експерименту дослід назвали «безглуздим» через те, що між Москвою та Санкт-Петербургом вже існувала залізниця і потяг міг з такою самою швидкістю доставити зображення з одного міста в інше.               Далі вчені зі всього світу поступово створювали ідеї та апарати для передачі зображення на відстані. Серед них був і російський вчений у сфері фізики і біології Порфирій Іванович Бахметьєв. Він запропонував принцип телебачення , який в подальшому розвитку науки став основним. Суть ідеї – розкладання зображення на окремі елементи для послідовної їх передачі на відстань. Цієї самої думки дійшов і португалець Адріан ді Пайва, незалежно від росіянина Бахметьєва. Згодом німецький вчений Пауль Ніпків висловив ідею розкладання зображення за допомогою обертового диска, що матиме ряд маленьких отворів, розташованих на спіралі. Свій винахід він запатентував у 1884 році після чого той досить довго не використовувався на практиці.            

2. Один із «батьків» сучасного телевізора

У Санкт-Петербурзі в 1907 році один з  викладачів Технологічного інституту, Борис Львович Розінг, висунув ідею, яка й досі є основною і не змінною в усіх телевізорах. За його теорією, для перетворення електричних сигналів у світлові точки видимого зображення потрібно використовувати катодну трубку, створену англійцем В. Круксом. Ця електронно-променева трубка, згодом удосконалена німецьким вченим К. Брауном, - основа сучасних телевізорів : нинішній телеекран - це сплюснений торець катодної трубки. Згодом Розінг запатентував свій винахід в Росії і за кордоном, тож можна назвати його «одним із батьків» сучасного телевізора.    Б.Л. Розінг сконструював трубку, у якій потік електронів (катодний промінь), викликаний фотоефектом, «бомбардує» торець, покритий зсередини шаром речовини, здатного під впливом катодного променя світитися. Телевізійне зображення (градації світла і тіні) виникає як результат більшого чи меншого по інтенсивності світіння визначених ділянок екрана. 9 (22) травня 1911 року Розінг продемонстрував на скляному екрані електронно-променевої трубки телевізійне зображення. Передавалося зображення решітки, поміщеної перед об'єктивом передавача. Це був найбільш сприятливий, з погляду передачі, варіант.      Після Першої світової війни у 1922 році одержав державний патент № 5592 на «радіотелескоп», на додаток до отриманого ним у 1911 році «Привілею № 18076» на перший у світі електронний телевізор.    У 1926 році в дебютному номері журналу «Наука і техніка» російський вчений опублікував свою роботу «Електрична телескопія (бачення на відстані). Найближчі задачі і досягнення» [6], в якій йшлося про усі ті досягнення та функції, яким володіє нинішнє телебачення. Його варто вважати батьком електронної «передачі зображення на відстані», але цей винахід немає єдиного творця : багато вчених та інженерів об’єднали свої ідеї та зусилля аби телебачення через десятки років після експериментів Розінга стало таким, яким воно є сьогодні.         Після 1920 року кожна газета країни приділяла чималу увагу новим технологіям та відкриттям у сфері телебачення. Щомісяця лідируючі науковці та експерти вигадували все кращі та більш сучасні способи передачі зображення на відстані.        Переломним моментом став п’ятий з’їзд радянських фізиків 16 грудня 1925 року, на якому Л.С. Термен виступив з доповіддю «Баченя на далеку відстань». Він продемонстрував на екрані зображення живої руки, що рухається. Однак його система далеко бачення відразу ж була засекречена. Її почали використовувати у військових цілях.      

3. Патент № 5592

Також чималий внесок у розвиток телебачення вніс ташкентський вчений Борис Павлович Грабовський.         «У невеличкому фото літописі життя і діяльності Павла Арсеновича Грабовського є один досить прикметний знімок. Стоїть Павло Арсенович з тугою в очах від передчуття близького кінця. Сидить замріяна молода мати з добрими печальними очима, ласкаво підтримуючи рукою хлопчика, який зручно вмостився на бутафорському конику. Малюк з цікавістю дивиться у фотооб’єктив … Це був Борис Павлович Грабовський – людина, об’єктив сконструйованої якою  передавальної електронної камери вперше у світі транслював на відстань рухоме зображення. Так у глухому тоді сибірському поселенні Тобольську місцевий фотограф у немудрящій павільйонній композиції зафіксував воістину символічну сцену революційної спадкоємності поколінь – революції духу, поступів, пошуків і діянь.» [6]  Творче тріо, кому судилося зробити вагомий внесок у світовий телевізійний процес сформувалося для роботи над створенням телефота – «апарата для передачі та прийому зображення на відстані». У тріо ввійшли Борис Грабовський, його вчитель Микола Георгійович Піскунов та молодий інженер-електрик трамвайного тресту, пристрасний радіоаматор Віктор Іванович Попов. Разом вони створили цей проект і вже восени 1925 року цілком точно визначили якою повинна бути та розробили електронну систему телебачення «радіо-телефот». Згодом відбувся захист проекту перед вченими Саратова. Після детального виступу В.І. Попова і Б.П. Грабовського, науковці порекомендували направити їх до Москви та Ленінграду. Але спочатку винахідники «телефота» вирішила навідатись до «людини , яка увесь час творчо наснажувала їх пошуках – Бориса Львовича Розінга»². Після повільного прискіпливого вивчення всіх схем та конструкцій, Борис Львович сказав, що вони зробили відкриття у сфері електроніки і порадив терміново подавати заявку на патент.    В офіційному відгукові на радіотелефот Розінг писав : «Найбільша цінність проекту полягає у застосуванні на обох станціях (відправній і приймальній) катодних променів, як таких, що мають властивість безінертності і тому дають можливість найдосконалішої синхронізації рухів»[6].             І нарешті, після подолання чималої кількості перешкод, 30 червня 1928 року команді, що створила телефот було видано вітчизняний патент № 5592 , а потім, згідно з правилами міжнародної конвенції про винаходи – й додатковий патент № 16733. Цими документами засвідчувалася першість у світі українця Бориса Павловича Грабовського та його співавторів М. І. Піскунова та В.І.Попова на унікальну повністю електронну систему телебачення. Незважаючи на те, що в той час з’являлося безліч ідей щодо передачі зображення на відстані, у цього відкриття є Батьківщина – наша Україна.             Однак, до 1929 року, до ідеї електронного ТВ у Москві охолонули — на новний хід йшла підготовка до віщання малорядкового, «далекобійного», доступного «пролетарям усіх країн» механічного ТВ із диском Ніпкова. Радіоаматори СРСР приймали з-за кордону саме такі передачі. Сліди роботи ташкентського ентузіаста загубилися в бюрократичних архівах .

4. Телебачення початку 30-их років ХХ століття

 У 1930 році у Всесоюзному електротехнічному інституті була створена лабораторія телебачення на чолі з Павлом Васильовичем Шмаковим. Вона приступила до розробки і побудови передавального пристрою і приймача (з диском Пауля Ніпкова, який згадувався вище) механічного телебачення. Система давала зображення, розкладене на 30 рядків (1200 елементів). Електричні сигнали, що несуть зображення і звук, передавалися роздільно, отже, для прийому телепередачі були потрібні два радіоприймачі, один із яких мав телевізійну приставку. Тому що електричні сигнали перетворювалися у світлові за посередництвом неонової лампи, що випускає промені червоної частини спектра, екран механічного телевізора світився рожевим світлом (сучасний монохромний телевізор має екран блакитного світіння, а до 40-х років світіння екрана було зеленим).    Чималий внесок у розвиток техніки телебачення 30-х років зробили інженери і учені В.І. Архангельський, Г.В. Брауде, І.С. Джигіт, І.Е.Горон, Л.А. Кубецький, А.Ф. Шорін, А.П. Констянтинів. Вони брали активну участь у розробці й освоєнні передавально-приймаючої апаратури телебачення минулого.            30 квітня 1931 року «Правда» надрукувала повідомлення: «Завтра вперше в СРСР буде зроблена якісна передача телебачення (дальнобачення) по радіо. З короткохвильового передавача РВЕІ-1 Всесоюзного електротехнічного інституту (Москва) на хвилі 56,6 метра буде передаватися зображення живого обличчя і фотографії»[6]. У цій першій публічній телепередачі були показані співробітники лабораторії (зображення, які рухалися) і фотографічні портрети — без звукового супроводу, «німі».  Незабаром почалася підготовка до постійного віщання. 1 жовтня 1931 року почалися регулярні передачі, які проводилися через радіостанцію МГСПС, що працювала на хвилі 379 метрів (зображення) і 720 метрів (звук). Згодом у Москву стали надходити повідомлення про те, що ці передачі приймалися радіоаматорами в Томську, Нижньому Новгороді, Одесі, Смоленську, Ленінграді, Києві, Харкові. Успіх був очевидним.     Телебачення початку 30-х років здійснювало рішення тільки однієї задачі — впровадження ідеї телебачення. Воно ще не виконувало ролі ні політико-інформаційної, ні естетичної, ні пізнавальної, не мало соціально-педагогічного значення, але воно робило головне - впроваджувало ідею телебачення.             У квітні 1932 року «Правда» повідомила, що Ленінградський завод «Комінтерн» почав вироблення перших 20 радянських телевізорів. Це було сенсаційне повідомлення — до того моменту в країні існували тільки

саморобні телевізори, виготовлені  в лабораторіях чи самотужки. У 1933-1936 роках промисловість випустила більше 3-х тисяч механічних телевізорів марки «Б-2» з розміром екрана 3x4 см. Телевізор підключався до радіомовного приймача замість гучномовця.       Паралельно з розвитком механічного телебачення відбувалися часті спроби розробити телебачення електронне. У 1931 році Семен Ісидорович Катаєв, радянський вчений, у здійснення давньої ідеї Розінга сконструював передавальну трубку, яку назвав «радіоком». «Її відмінна риса — так звана мозаїка, що складається з дрібних світлочутливих осередків, у кожній з якій під дією світла накопичується електричний заряд. Мозаїка дає можливість різко збільшити чіткість і внаслідок цього — розмір зображення»[5].   Здобутки вчених, які в лабораторних умовах досягли значних успіхів у розробці електронної системи телебачення, привели до того, що передачі механічного телебачення в Москві в грудні 1933 року були припинені. Зрозуміли, що нераціональним було б розвивати його далі — почалась ера електронного телебачення. Однак, як з'ясувалося зовсім скоро, промисловості потрібно було ще освоїти виробництво нової апаратури. Тому 11 лютого 1934 року досвідчені передачі механічного телебачення були відновлені, а з 15 листопада 1934-го стали регулярними. Остаточно вони припинилися в Москві лише в квітні 1940 року, коли вже працював новий Московський телецентр. У Києві механічне телебачення зберігалося до початку війни.

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ. Початок ери  телебачення в Україні

1. Перший Київський телецентр. Перша телепередача

Коли починається ера  телебачення в Україні? Коли в українського телевізора «день народження»?

У нечисленних друкованих працях з історії Українського телебачення, у спогадах ветеранів УТ з цього приводу наводяться різні дати, факти, подаються нерідко суперечливі думки і судження. Проте найчастіше моментом народження телебачення в Україні (а ще точніше — у Києві) називають початок листопада 1951 року. Хоча у виданій ще 1965 року Науково-методичним відділом Держтелерадіо СРСР книзі М.Глейзера «Радио и телевидение в СССР, 1917-1963 (даты и факты)» на сторінці 86-ій читаємо: «1939 год. 10 февраля. Проведена первая пробная передача в Киеве через телевизионный передатчик (с разложением изображения на 30строк). В первых концертах участвовали Литвиненко-Вольгемут, Паторжинский и другие известные артисты». Правда, у другому виданні згаданої книги (1989 рік) про цей факт з історії Українського телебачення взагалі вже не згадується...

Вивчення цієї маловідомої сторінки історії довоєнного періоду телебачення в Україні здійснила викладач кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики при Національному університеті доцент Тамара Щербатюк . Вивчивши публікації тієї пори, ознайомившись з нечисленними архівними документами, записавши спогади ветеранів ТБ, вона встановила, зокрема, що перша офіційна проба передачі зображення в ефір з Києва була здійснена не 10 лютого 1939 року, як це фіксувалося раніше (зокрема, у згадуваній вище книзі М.Глейзера) і давалося згідно публікації замітки у газеті «Правда» того дня, а 1 лютого 1939 року. «Велися передачі з мініатюрної студії, обладнаної у будинку Українського радіокомітету, що розміщувався до війни на вулиці 25 Жовтня. У столиці України на початку лютого 1939-го було здійснено тільки першу експериментальну передачу, та газета «Правда» поспішила вже запевнити, що «результати її задовільні»[3].

Що ж було у програмі першої телетрансляції з Києва 1 лютого 
1939 року? Тривала вона 40 хвилин. У дусі того часу показали 
портрет пролетарського вождя Серго Орджонікідзе, передавалися 
різні написи (титри). 

Час старту київського телебачення обрано не випадково: адже 10 березня 1939 року у Москві відкривався XVIII з'їзд ВКП(б), в резолюції якого про третій п'ятирічний план розвитку народного господарства СРСР (1938-1942 р.р.) записано: «Збудувати у ряді крупних міст телевізійні центри»[3]. То ж українські більшовики і поспішали рапортувати всесоюзному зібранню однопартійців про дострокове виконання цього завдання. Більше того, як відзначалося в розповсюдженому 8 лютого інформаційному повідомленні Фотохроніки офіційного урядового агентства РАТАУ «при Українському радіокомітеті збудовано телевізійний центр, який найближчим часом почне діяти».