Телевидение в системе образования

Форма екранних навчальних посібників різноманітна. Це можуть бути лекції, розповіді, драматизований виклад, екскурсії та ін. Бажано включення до допомоги різноманітних пізнавальних завдань, пов’язаних з пропонованим екранним матеріалом. Основним компонентом екранно-звукового навчального посібника повинен бути зоровий ряд. Мовний і музичний ряди повинні допомагати сприйняттю та розумінню зорового ряду. Зоровий ряд і дикторський текст повинні бути пов’язані між собою і подавати інформацію в зрозумілій учням логічної послідовності, порційно-кроковим методом в доступному учням темпі. Дикторський текст повинен бути чітким і ясним. Зміст екранного навчального посібника повинно включати науково достовірну інформацію. Зміст, глибина і обсяг наукової інформації повинні відповідати пізнавальним можливостям і рівню працездатності школярів, враховувати їх інтелектуальну підготовку та вікові особливості. Навчальний матеріал повинен бути доступний для екранізації і передачі інформації за допомогою звукового ряду [33, с. 118].

Педагогічні параметри екранного посібника вимагають жорсткого відбору змісту і відповідної йому форми викладу, специфіка художньої виразності, в свою чергу, припускає інформаційну невизначеність, творчі рішення. Пошук оптимальних сполучень вимог дидактики і специфічних виражальних можливостей навчального телебачення призводить до формулювання рамкових вимог.

Інформаційні та функціонально-дидактичні якості навчального екранного посібника повинні задаватися жорстко в певних межах.

В цих межах можливо варіювання інформації та структури посібники, що забезпечує пошук виразних кінематографічних форм.

Багато вимог формулювалися в 30-ті роки і не втратили своєї актуальності дотепер. Наприклад, вважалося неприпустимим створення фільмів без проникнення в сутність відображуваного, як якийсь «погляд на щось», «з приводу», з нальотом естетичного милування.

Всі відомості в навчальному фільмі повинні бути в науковому відношенні правильними, повинні виходити із сучасних поглядів науки. Навчальний фільм повинен відповідати навчальній програмі, в ньому повинні розглядатися питання, передбачені програмою, в тій послідовності, в тому обсязі, який у ній зазначений.

Фільм повинен бути прив’язаний до навчальної теми. У межах навчальних інтересів аудиторії, на яку фільм розрахований, ця тема повинна бути розкрита повно, глибина трактування наукової аргументації фільму залежить від вікових особливостей учнів, їх культурного рівня. Розкриття теми фільму має бути розбите на послідовні етапи. Розвиток думки в фільмі має бути мотивоване, на початку фільму слід поставити головну задачу, фільм повинен підвести учнів до висновків. Висновки не слід давати в готовому вигляді. Фільм повинен давати можливість зв’язати теорію з практикою, з життям. Теоретичні відомості повинні знаходити у фільмі підтвердження в прикладах, взятих з життя. Фільм повинен бути присвячений одній темі. Темп викладу у фільмі повинен забезпечувати повне засвоєння протягом одного перегляду. Засоби виразності в фільмі повинні бути підпорядковані головній меті [30, с. 38-39].

Не всі вимоги безперечні, вони не враховують специфіку маленького екрану, насичення інформаційного простору, розвиток знімальної техніки і застосування комп’ютерних технологій у виробництві телевізійної продукції. Не враховано сам факт індустріалізації виробництва інформації та багато іншого. У той же час облік перерахованих вище вимог дозволяє зберегти в навчальному телебаченні позитивний досвід навчального кіно.

Організаційно-інформаційні умови.

Особливістю радянської школи довгі десятиліття була жорстка регламентація навчально-виховного процесу. Типові програми, типової підручник, рецептурні методичні рекомендації, в яких давалися щохвилинні методичні розробки уроків, і неухильний контроль за їх виконанням. Не будемо піддавати ретельному аналізу сьогоднішню ситуацію в російській (в тому числі) московській школі. Виділимо те, що істотно для розглянутого питання. Ключове слово – варіативність.

Сьогодні в школах варіативні програми, варіативні підручники. Варіативний планований результат навчання. В цих умовах велика спокуса віщати на вигадану аудиторію, виходячи з посилу «це цікаво, може хтось і буде дивитися». Проте навчальний телеканал ще не має своєї аудиторії, і випадкове залучення глядачів до екрану малоймовірно.

Щоб уникнути одно-спрямованості сприйняття інформації, слід звернути особливу увагу на все, що посилює діалогове сприйняття: використання ігрових форм, різні типи зворотного зв'язку, стимулювання глядацької активності через використання монтажу та інших засобів екранної виразності.

Оскільки зараз набуває особливої ​​актуальності питання формування інтегративного знання, інтеграція знань з кількох навчальних предметів, які розглядають одну і ту ж інформацію з різних сторін, слід також передбачати можливість створення конкретних передач з окремих предметів (або спеціального циклу передач), які можуть бути використані в різних навчальних курсах (наприклад, комплекс «біологія – географія (країнознавство) – іноземна мова») [28, с. 69-71].

Умови успішного функціонування навчального телеканалу.

Модель технічного оснащення освітньої установи повинна включати рекомендації щодо підбору приміщення, в якому планується приймати телепередачі. Якщо для прийому відводиться один клас (аналог «Кіноклас»), то це приміщення не слід відводити під інші заняття, так як в такому випадку воно стає недоступним для прийому ефіру різними класами з різних навчальних дисциплін. У цьому приміщенні слід дотримуватися санітарно-гігієнічні умови перегляду (розміщення телеприймача, дитячої аудиторії, а також супутнього технологічного обладнання). Інформація про телепередачі повинна бути доведена до кожного потенційного глядача. Можливі адресні інформаційні листки (для вчителів-предметників, організаторів позакласної роботи, адміністрації і т.п.). Прийом телепередачі на урок вчитель планує, тому йому потрібна детальна інформація про тривалість передачі, її зміст і можливості організації навчальної роботи. Важливою умовою роботи з телепередачами слід визнати їх попередній перегляд і повторний показ.

Проблема значно спрощується, якщо передача записана на відео. Однак, розрахунок на те, що одна і та ж телепередача буде ефективною і в умовах ефірного мовлення, і в умовах поширення та використання його відеозаписи, не виправданий, оскільки ефірне мовлення передбачає використання інших форм активності глядача і обмежено можливим часом використання. Якщо актуальну інформацію про соціальні аспекти освіти, святах, конкурсах) доцільно давати саме в ефірному мовленні, то навчальну та методичну інформацію більш зручно використовувати у відеозаписі (це визначають реальні умови роботи в школах – різні розкладу дзвінків, кількості уроків, індивідуальні терміни вивчення навчального матеріалу як в цілому, так і безпосередньо за планом конкретного уроку). Для використання відеозапису телепередача може потребувати доопрацювання, скороченні, перемонтаж, створенні методичного апарату. Це обумовлює наступні вимоги до відеозаписах телепередач:

− зручний для роботи на уроці формат передачі (10-15 хв. з розбивкою на фрагменти);

− наочність представлених матеріалів і доступність звукового ряду;

− відповідність теми передачі і змісту освітнього стандарту;

− розрахунок на діалогове сприйняття та активізацію глядача (питання, титри, спеціальні конкурсні завдання);

− наявність докладних методичних матеріалів до даних передачам (анотація із зазначенням навчальної теми, предмета, програми, особливостей сюжету, використовуваних матеріалів; монтажні листи) [38, с. 96].

Для організації активної навчальної діяльності школярів з матеріалом телепередачі, для того, щоб забезпечити розуміння і запам’ятовування навчального матеріалу, встановлення системних і асоціативних зв'язків, до кожної телепередачі розробляється дидактичний матеріал з питаннями і завданнями (робочий лист, робочий зошит).

Матеріали, не зняті спеціально в навчальних цілях, але володіють освітньої цінністю, повинні мати методичний коментар; у випадку, коли матеріали відповідають іншим освітнім концепціям, вони повинні бути перевірені і схвалені спеціальною експертною комісією, до складу якої повинні входити вчителі, вчені, провідні фахівці з методики викладання і засобів навчання.

Потрібно передбачити і, можливо, диференціювати телепередачі не тільки з предметів і тематичними блоками, а й за конкретними освітнім програмам, за навчальними посібниками, які відповідають саме цій програмі. Відповідність передач конкретними програмами і методикою викладання предмета також має бути предметом професійної експертизи [39, с. 110].

Таким чином, необхідність відповідності телепередач методикою викладання змушує говорити про створення Експертної ради для визначення якості передач і їх відповідності навчальним програмам, сучасним педагогічним технологіям, а також Методичного відділу, який повинен забезпечувати створення та розповсюдження програми мовлення і методичних матеріалів до телепрограм через масову печатку і Інтернет.

Бажано і введення в школах посади спеціаліста по шкільному телебаченню – людини, яка могла б консультувати вчителя з питань наявності телепрограм за конкретними програмами та навчальним темам, організовувати попередні перегляди, брати відеоматеріали напрокат через інформаційно-методичні центри або купувати їх для формування власного відеофондів школи. Ефективність подібної системи доведена на практиці експериментом з організації шкільного кабельного телебачення в м. Зеленограді (друга половина дев’яностих років).

Епоха «буму» навчального телебачення в нашій країні припинилася в 80-ті роки, що відображало ситуацію і в інших країнах, де на телебачення в освіті покладалися великі надії. Причини «розчарування» крилися в технологічних проблемах та комунікативної ролі людського фактора.

Трансляція навчальних телепередач безпосередньо на урок була приречена на провал через об’єктивного існування, інформаційних бар’єрів, що загострилися в даний час:

− один і той же навчальний предмет в різних школах викладається за різними програмами і підручниками. Значно різнитиметься й теоретичне і фактологічне наповнення курсів. Наявність цього бар’єру (назвемо його змістовним бар’єром) робить вельми сумнівною доцільність прямої трансляції навчальних телепередач на урок;

− беручи до уваги індивідуальність методичної системи кожного вчителя, не можна не помітити існування системного бар’єру, який пов'язаний і обумовлений ступенем ригідності індивідуальної методичної системи кожного вчителя, що неминуче накладає певний відбиток на сприйняття навчального матеріалу учням [44, с. 269].

У 70-ті роки американський соціолог Д. Десмонд розробив концепцію про існування двох типів ефектів масових комунікацій: ефекти зміни (нові визначення образу зовнішнього світу) і ефекти підсилення. У педагогічній літературі висувалося категорична вимога інформаційної новизни екранних засобів навчання, передбачався ефект зміни. В даний час у зв’язку з інтенсивним розвитком інформаційних технологій навчальним екранним пособиям відводиться роль, пов’язана з ефектом підсилення. Сьогодні це твердження носить концептуальний характер. У зв’язку з тим, що вплив засобів масової інформації на свідомість багатомільйонної аудиторії не завжди призводить до очікуваного ефекту, зростає увага до аудиторії як до активного компоненту процесу масової комунікації. Основне призначення комунікації – зв’язок людини із зовнішнім світом [12, с. 98].

Інформація поширювана ЗМІ сприймається і переробляється людиною вибірково. Вона впливає на вибір тієї чи іншої діяльності людини в тій мірі, в якій може бути використана для задоволення особистих потреб. Це концептуальне положення може бути перенесено на роботу навчального телебачення Основне призначення навчального телеканалу полягає в інформаційному додаток шкільного уроку, посилення мотивації та пізнавальної активності учнів шляхом інтеграції навчальних телепередач з організованою в освітньому закладі діяльністю дітей і підлітків. Наслідки цього можуть бути проаналізовані під час розгляду передач навчального каналу як засобу навчання.

Засоби навчання можна розглядати як засоби для досягнення тих чи інших цілей, як інструмент, знаряддя праці вчителя. Враховуючи це, слід визнати як вихідну тезу твердження про те, що не всі вчителі в силу своїх професійних схильностей можуть працювати з ТБ. При наявності державного каналу навчального телебачення в період масового використання навчальних телепередач їх приймали на 8-10% уроків. Така кількість користувачів ефірного телебачення можна вважати оптимальним. Знайти свого глядача можна за умови чіткого визначення дидактичного призначення кожного виходу в ефір [36, с. 73].

Мета навчання конкретизуються на кожному уроці до рівня навчальних завдань, які вирішуються поетапно, крок за кроком. При такій технології більш-менш успішно досягається репродуктивний рівень навченості.

Неординарність мислення насилу укладається в по-кроково планований результат навчання. В даний час йде переосмислення освітніх технологій. Нові підходи пов’язані з безпрецедентною в історії людства інформаційної ситуацією, її доступністю, надмірністю, соціальним замовленням на забезпечення в освіті реалізації особистісного потенціалу кожного індивіда. В цих умовах навчальний телебачення може доставляти в школу інформацію, використовуючи яку вчитель зможе посилити зв’язок школи з позашкільними інформаційними потоками, доповнити кожну порцію навчальної інформації, актуалізувати її, викликати інтерес до навчальної діяльності і т.п. Ця додаткова інформація може бути затребувана в більшій мірі, якщо канал запропонує потенційному споживачеві організаційні форми, при яких кожна передача може бути включена в навчально-виховний процес.

Записані на відеокасету телевізійні програми можуть складатися з двох частин:

1. Методична частина, адресована вчителю і пояснює, як можна використовувати дані відеоматеріали в навчально-виховному процесі.

2. Безпосередньо навчальна інформація, адресована учням і включає в себе:

а) актуальну інформацію в даній навчальній області. На уроках природничих наук актуальна інформація може бути представлена ​​фрагментами інформаційних передач, телевізійної реклами, релігійних програм;

б) фрагменти з науково-популярних і просвітницьких телепередач;

в) фрагменти з художніх та мультиплікаційних фільмів.

Якщо добірка відеоматеріалів буде здійснюватися не за темами шкільного курсу тієї чи іншої науки, а орієнтуватися на освітній мінімум і логіку самої науки, то це забезпечить незалежність відео-програми від діючих навчальних програм [35, с. 197].

Відбір відеоматеріалів та розробка методичного коментаря до них повинні здійснюватися педагогами, які є фахівцями в даній предметній області і одночасно в області медіа-освіти (наприклад: медіа-освіта, інтегрована з курсом фізики; медіа-освіта, інтегрована з курсом історії; медіа-освіта, інтегрована з курсом хімії, і т. д.).