Контрольная рабоат по "Трудовому праву"

5.Трудова дисципліна.

  Термінологічне поняття "дисципліна " означає виховання, розпорядок, що вказує на відповідну поведінку в колективі. Трудова ж дисципліна - це, по-перше, спеціальний напрям, складовий невід'ємний елемент особливої частини трудового права. По-друге, трудова дисципліна є необхідною умовою будь-якої колективної праці незалежно від її суспільної організації. Тому в широкому розумінні трудова дисципліна включає:

- виробничу дисципліну, тобто дотримання послідовності  процесів виробництва (постачання сировини, дотримання умов праці тощо);

- технологічну  дисципліну, тобто дотримання технології  виготовлення товарів, продукції  тощо;

- дисципліну  робочого часу, тобто дотримання  розпорядку дня, перерв у роботі, відпочинку тощо. Але, як правове  явище, трудова дисципліна характеризується тим, що вона є елементом трудових правовідносин, тобто обов'язком працівника; обов'язковим підпорядкуванням усіх учасників колективної праці встановленому порядку; самостійним інститутом трудового права як сукупності правових норм.

   Отже, на основі зазначених загальних положень можна дійти висновку, що трудова дисципліна - це сукупність правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок і встановлюють трудові права та обов'язки сторін трудового договору, а також заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за умисне невиконання трудових обов'язків.

   Важливим стимулюючим чинником у забезпеченні трудової дисципліни є такі правові методи, як заохочення, мета якого - виявлення поваги до працівників; визнання заслуг працівника; виявлення громадської пошани до зразкового та творчого виконання працівником трудових завдань. Правова природа заохочення виявляється в тому, що воно застосовується власником або уповноваженим ним органом, за погодженням із профспілковим комітетом; оголошується наказом (розпорядженням); заноситься до трудової книжки працівника.

  З урахуванням багатогранності трудового процесу, складності трудових функцій працівників і залежно від їх правового статусу дисциплінарну відповідальність поділяють на загальну та спеціальну.

   Загальна дисциплінарна відповідальність за порушення працівником трудової дисципліни встановлюється за Кодексом заковів про працю України та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

   Спеціальна дисциплінарна відповідальність за порушення працівником дисципліни встановлюється за такими нормами права: а) спеціальні закони, наприклад Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р., Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 р. тощо; 6) спеціальні дисциплінарні статути чи положення, наприклад Дисциплінарний статут прокуратури України, Статут про дисципліну працівників зв'язку, Положення про дисциплінарну відповідальність працівників залізничного транспорту тощо.

   Найпоширеніша в трудовому процесі є загальна дисциплінарна відповідальність. її характерні ознаки полягають у тому, що вона охоплює широке коло робітників та службовців і передбачає лише два види дисциплінарних стягнень - догану та звільнення з роботи.

   До порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов'язкові вимоги;

- виявлення дисциплінарного  проступку;

- отримання від  порушника письмового пояснення;

- додержання  строків накладення дисциплінарного  стягнення - один місяць із  дня виявлення дисциплінарного  проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником;

- видання власником  наказу чи розпорядження про  застосування дисциплінарного стягнення;

- доведення наказу (розпорядження) під розписку  до відома працівника.

   Особливе місце серед дисциплінарних стягнень належить дисциплінарним звільненням, які застосовуються за такі проступки:

- систематичне  порушення трудової дисципліни;

- прогул;

- поява на  роботі в нетверезому стані,  у стані наркотичного або токсичного  сп'яніння;

- розкрадання  за місцем роботи державного  або громадського майна.

   Характерна ознака цих підстав у тому, що вони заносяться до трудової книжки, а дисциплінарні стягнення не заносяться. 
 

Матеріальна відповідальність сторін трудового договору

  На відміну  від дисциплінарної матеріальна  відповідальність сторін трудового договору має взаємний характер. Переважна більшість працівників сумлінно та свідомо виконують трудові обов'язки, вимоги правових норм. Але трудовий процес — явище багатогранне, і його порушення може призвести до матеріальної відповідальності як працівника, так і власника підприємства.

  Саме це випливає із закону, де записано, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків (ст. 130 КЗпП України). Разом із тим, і другу сторону трудового договору - власника підприємства - закон зобов'язує створювати працівникові умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого йому майна (ст. 131 КЗпП України).

   Із сукупності обов'язків сторін трудового договору випливає висновок, що матеріальна відповідальність - це обов'язок працівника відшкодувати в установленому законом порядку і розмірах пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству (установі, організації) його протиправним і умисним невиконанням чи неналежним виконанням своїх трудових обов'язків. Таке визначення має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки вказує на суб'єкти матеріальної відповідальності - працівника і власника, їх обов'язки, а також на те, що порядок і розмір шкоди визначається законодавством. Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода й лише через наявність вини працівника, протиправність його поведінки, що зумовлює її суттєву відмінність від майнової відповідальності за нормами цивільного права, адміністративної та кримінальної.

   Сукупність правових норм інституту матеріальної відповідальності сприяє: поновленню цілісності майна; вихованню в працівників дбайливого ставлення до майна; зміцненню гарантій збереження заробітної плати. Як самостійний інститут в особливій частині трудового права матеріальна відповідальність включає:

- своєрідний  суб'єкт (лише працівників, які  заподіяли шкоду майну підприємства);

- певні підстави  та умови (підстави - порушення  працівником трудових обов'язків і заподіяння шкоди, а умови - вина, протиправність поведінки і причинний зв'язок);

- певні види  та межі відповідальності (види - обмежена, повна і підвищена відповідальність, межі - лише пряма дійсна шкода);

- специфічний  порядок покриття (адміністративний порядок у разі обмеженої і судовий - у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності).

   Своєрідними суб'єктами матеріальної відповідальності е працівники, котрі перебувають у трудових правовідносинах із підприємством і заподіяли його майну шкоду внаслідок порушення трудових обов'язків. Але оскільки працівниками можуть бути й неповнолітні громадяни, то їхня трудова праводієздатність не обмежується, а діє в повному обсязі незалежно від того, з якого віку вони уклали трудовий договір - з 14,15 чи 16 років (ст. 188 КЗпП України), бо вони в трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а отже, мають повну трудову праводієздатність і внаслідок заподіяння майнової шкоди підприємству несуть матеріальну відповідальність за нормами трудового законодавства.

   Другим суб'єктом матеріальної відповідальності є власник або уповноважений ним орган. У цьому разі підприємство обов'язково повинно мати статус юридичної особи (ст. 62 ГК). У разі заподіяння шкоди працівникові підприємство несе перед ним матеріальну відповідальність відповідно до законодавства про працю.

   Відмежування матеріальної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності виражається й у тому, що поряд із зазначеним матеріальна відповідальність має певні види та межі. Види матеріальної відповідальності: обмежена; повна; підвищена. Перші два види зазначені в Кодексі законів про працю України, а підвищена відповідальність передбачена Законом України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" від 6 червня 1995 р. Цим Законом передбачено відшкодування вартості пошкодженого майна в подвійному і потрійному розмірі.

   Обмежена матеріальна відповідальність - обов'язок працівника покрити заподіяну шкоду повністю, але не більше встановленої законом межі - його місячного середнього заробітку. Цей вид матеріальної відповідальності застосовується за відсутності повної та підвищеної відповідальності.

   Повна матеріальна відповідальність - обов'язок працівника покрити заподіяну шкоду в межах повного розміру, але з урахуванням прямої дійсної шкоди. На відміну від обмеженої, повна матеріальна відповідальність настає лише у безпосередньо визначених законом випадках (ст. 134 КЗпП України).

   Правове забезпечення покриття матеріальної шкоди реалізується двома способами:

- добровільним  покриттям заподіяної шкоди;

- примусовим  стягненням заподіяної шкоди  (ч. 5 ст. 130 і ст. 136 КЗпП України).

   Добровільний спосіб стосується будь-якого виду матеріальної відповідальності. Примусовий має два різновиди:

а) адміністративний порядок покриття шкоди, що застосовується лише в разі обмеженої матеріальної відповідальності з обов'язковим виданням наказу не пізніше двох тижнів із дня виявлення заподіяної шкоди та його виконанням не раніше семи днів із дня повідомлення про це працівникові;

б) судовий порядок  покриття шкоди, який застосовується в  разі незгоди працівника з відрахуванням  із його заробітної плати, або з розміром такого відрахування; у разі повної та підвищеної матеріальної відповідальності, якщо сторони не домовились про добровільне відшкодування.