МІНІСТЕРСТВО  ОСТВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

КУРСОВА РОБОТА

з модуля „Трудові ресурси”

на тему: ”Механізм та структура управління трудовими ресурсами ” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ  – 2011 
 
 
 
 
 
 

 

Зміст 
 
 
 
 

2. Аналіз діяльності 

2.1 Аналіз та оцінка  діяльності 

2.1.1 Техніко-економічна  характеристика 

       Метою діяльності є отримання прибутку за рахунок підприємницької діяльності.

Предметом діяльності є:

1. реалізація на основі отриманого прибутку соціальних і економічних потреб працівників, створення безпечних умов праці;
2. збереження на договірній основі мобілізаційних потужностей;
3. виробництво та реалізація товарів народного споживання;
4. надання послуг іншим юридичним особам та населенню;
5. зовнішньоекономічна діяльність;
6. комерційна, посередницька, торгова та інші види господарської діяльності, не заборонені чинним законодавством.

Товариство  є юридичною особою від дня  його державної реєстрації.

Майно Товариства складається з основних засобів та обігових цінностей, а  також цінностей, вартість яких відображена в балансі Товариства.

Товариство  має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах  банків, печатку зі своєю назвою, фірмову марку та торговий знак.

Прибуток  товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету.

Чистий  прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

За рішенням загальних зборів Товариство створює:

а) резервний (страховий) фонд;

б) фонд оплати дивідендів.

         Фонд оплати дивідендів створюється за рахунок чистого прибутку Товариства.

          Кошти з фонду сплачуються акціонерам пропорційно до загальної вартості належних їм акцій. [7,с.208]

         Товариство здійснює оперативний та бухгалтерський облік результатів своєї діяльності, а також веде статистичну звітність та подає її у встановленому порядку та обсязі органам державної статистики. [9,с.32] 
 

2.1.2 Оцінка фінансового  стану 

     Платоспроможність підприємства - це можливість у практичній ситуації, що склалася, погасити всі  свої зобов’язання перед контрагентами, банками, акціонерами та іншими суб’єктами підприємницької діяльності.

     Платоспроможність підприємства залежить від ліквідності  його балансу.

1. Для визначення ліквідності балансу слід співставити підсумки приведених груп активу і пасиву.

Аналіз  отриманих даних свідчить про  недостатню ліквідність балансу. Це означає, що підприємство, якщо всі кредитори воднораз пред’являть вимогу погасити заборгованість, буде не в змозі розрахуватися в повному обсязі, та в кінцевому підсумку буде вимушене користуватися для цих цілей іншим джерелом (менш ліквідним - дебіторською заборгованістю). [2,с.377]

     Але аналізу тільки ліквідних активів  підприємства далеко не достатньо для  визначення ступеню його платоспроможності.

Коефіцієнти ліквідності в оцінці фінансового  стану підприємства є найбільш важливими. Ці показники визначають стан ділової активності підприємства і його ефективність, спроможність наявними власними коштами розрахуватися з кредиторами, акціонерами, бюджетом, банками. [2,с.132]

Коефіцієнт  абсолютної ліквідності дає змогу визначити, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може негайно погасити. Він розраховується по формулі: 

К1 = (Кі + Гк) / П 

де Кі - кошти на розрахунковому та інших  рахунках; Гк - гроші в касі; П - поточні  зобов’язання. На початок року: 0,5/134,2 = 0,004

На кінець року: 0 (оскільки грошових коштів немає)

Значення  коефіцієнта абсолютної ліквідності  повинно бути у межах від 0,2 до 0,35.

Другим  коефіцієнтом, який характеризує ступінь  ліквідності підприємства, є коефіцієнт критичної ліквідності. 

К2 = (Кі + Гк + Дз) / П 

де Дз - дебіторська заборгованість. 

На початок  року: (0,5 + 45) /134,2 = 0,34

На кінець року: 161,6/331,5 = 0,49 

Цей показник характеризує прогнозні платіжні можливості підприємства при умові своєчасного  проведення розрахунків з дебіторами. Цей коефіцієнт повинен дорівнювати або бути більшим 1.

     Третій  коефіцієнт ліквідності (коефіцієнт загальної ліквідності) має в своєму чисельнику ще й суму виробничих запасів і затрат: 

К3 = (Кі + Гк + Дз + Зз) / П 

де Зз - виробничі запаси і затрати. 

На початок року: (0,5+45+669,7) /134,2 = 5,33

На кінець року: (161,6+838,4) /331,5 = 2,53

         Проте це вже менш ліквідна стаття коштів порівняно з попередніми, бо на реалізацію запасів потрібний певний час і є невизначеність у її кінцевому результаті. [2,с.325]

       Для аналізу платоспроможності підприємства використовують такі показники:

1. загальний коефіцієнт покриття;
2. коефіцієнт співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості.

Поточний  або загальний коефіцієнт покриття розраховується по формулі: 

Кпз =Ап/П

(ф.1, ряд.150 - ряд.120 + ряд.320) / ф.1, ряд.750,де Ап - поточні активи. 

Коефіцієнт  покриття показує, скільки грошових одиниць оборотних засобів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Критичне значення коефіцієнту покриття дорівнює 1, а значення коефіцієнта покриття у межах 1 - 1.5 свідчить про те, що підприємство своєчасно ліквідує борги.

Коефіцієнт  співвідношення кредиторської  і дебіторської заборгованості обчислюється за формулою: 

Ккд = Кр / Др,

ф.1, сума ряд.630 720 / ф.1, сума ряд.170 240, 

де Кр - кредиторська заборгованість;

Др - дебіторська  заборгованість. [2,с.332]

         Таким чином, підприємство можна назвати ліквідним і платоспроможним. Через брак ліквідних коштів підприємство нездатне покрити короткострокових зобов’язань. Більшість коштів підприємства мобілізовані в виробничі запаси і затрати, які є важко реалізуючими активами і не можуть забезпечити високу платоспроможність підприємства.

Причинами нестачі ліквідних оборотних  засобів також є збитковість  діяльності підприємства, що веде до нестачі  власних джерел для самофінансування, а також відволікання коштів у  дебіторську заборгованість та високий показник кредиторської заборгованості. [2,с.301]

      Коефіцієнт фінансової залежності. Збільшення цього показника в динаміці означає збільшення долі позикових коштів у фінансуванні підприємства. Якщо його значення знижується до одиниці (100%), то підприємство повністю фінансується за рахунок власних коштів.

     Коефіцієнт  фінансової стійкості вираховується  як співвідношення власних і позикових  коштів. Перевищення власних коштів над позиковими свідчить про те, що підприємство має достатній запас фінансової стійкості і відносно не залежить від зовнішніх фінансових джерел. Коефіцієнт фінансової стійкості повинен дорівнювати 0.85 - 0.90.

       Показник фінансової стійкості підприємства відповідає нормативному значенню, навіть в кілька разів перевищує його.

Різке зниження коефіцієнту обумовлено підвищенням  обсягу позикових коштів майже в 2,5 рази.

Коефіцієнт  маневрування власних  оборотних коштів визначається співвідношенням власних оборотних коштів підприємства та власного капіталу.

Коефіцієнт = Власні оборотні кошти / Власний капітал маневрування 

Коефіцієнт  маневрування показує, яка частина  власних коштів підприємства знаходиться  в мобільній формі, яка дозволяє відносно вільно маневрувати цими коштами. Забезпечення власних поточних активів  власним капіталом є гарантією  стійкості фінансового стану  при нестійкій кредитній політиці. Високі значення коефіцієнту маневрування позитивно характеризує фінансовий стан. [3,с.232]

2.2 Організаційна структура  управління на  підприємстві 

 

На підприємствах застосовується Лінійно-функціональний тип структури управління 

     

     Д - директор; ФН - функціональні начальники; ФП - функціональні підрозділи; ОП - основні виробничі підрозділи

     Рис.2.2 Лінійно-функціональний тип структури управління

     Функціональна організація існує поряд з  лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх по окремих ланках.

     Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управ­ління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівнику у виробленні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

          Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління фірмою в цілому. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його роль невелика, то в масштабі управління підприємством роль функціональних органів зростає. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов’язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо. [11,с.13]

2.3 Аналіз стилів  управління і організація  праці керівника

2.3.1 Організація особистої  роботи керівника

 

Необхідно визначити ділові контакти керівника, форму ведення нарад, прийом відвідувачів, контроль виконання завдань, наявність делегування повноважень, техніку управління, планування витрат робочого часу:

керівник сам безпосередньо спілкується з постачальниками матеріалів і продукції, бере участь в укладанні договорів та перевірку сумлінності постачальників. У той же час він не втрачає можливості самостійно обговорити питання співпраці з найбільшими покупцями, готовий йти їм на зустріч зі створення нестандартних продуктів і нових проектів, не поставлених на потік у виробництві. Керівник чітко планує свій робочий час, розподіляючи роботу з поточними документами в проміжки між зустрічами, нарадами, прийомами відвідувачів. Також він цікавиться новинками у виробництві подібної продукції іншими Російськими і зарубіжними виробниками, намагається перейняти найбільш вдалі розробки і зацікавити ними співробітників. Він часто буває на виробництві, знає його технології і деякі нюанси. Здійснює чіткий контроль за виконанням доручень. [11,с.12]