Правове забезпечення охорони праці

МIЖРЕГIОНАЛЬНА  АКАДЕМIЯ  УПРАВЛIННЯ  ПЕРСОНАЛОМ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

 

 З  ТРУДОВОГО  ПРАВА

 

НА ТЕМУ: “ ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ ПРАЦI ”

 

 

                            

                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Полтава-2002                                                                                                             

 

1

                      Тема :  Правове забезпечення охорони  працi

 

                                                        План :

 

Вступ.

Глава I.  Загальнi положення про охорону працi.

Роздiл 1.  Поняття охорони працi.

        1. 1. Фактори, якi впливають на формування  умов   працi.

2. Поняття виробничих травм i професiйних захворювань та при

           чини iх виникнення.

Роздiл 2.  Основнi принципи державноi полiтики в галузi охорони працi. ( Закон Украiни “Про охорону працi” )

 

Роздiл 3. Iнструктаж  по охорони працi. Протипожежна профiлактика. Правила по охорони працi.

                                  

Роздiл 4. Норми, якi забезпечують збереження здоров”я i працездатностi:

          4.1. Засоби iндивiдуального захисту.

          4.2. Видача молока та лiкувально-профiлактичне  харчування.

          4.3. Проведення медичних оглядiв.                                

Глава II. Охорона  працi окремих категорiй працiвникiв.

Роздiл V. Ефективнiсть  правового регулювання.

Роздiл VІ.  Юридична технiка.

Заключення.   

 

 

 

 

 

                       2

       В свiтi вiдбуваються  величезнi змiни. Iх “супутником”  е право, яке саме дуже змiнюеться.  Нацiональна правова “само-достатнiсть” не втрачае своiх джерел, зазнае все бiльший вплив iнших правових систем. Порiвняльне правовизнання дозволяе його дослiджувати й оцiнювати. Мiжнародно-правова система теж взаемодiе з нацiонально-правовою системою.

Словом, правова система як громадянського суспiльства так i свiтового спiвтовариства насичена рiзними засобами правового регулювання.

           Право  було завжди в фокусi свiтового  життя.У вiтчiзнянiй правовiй iсторii спостерiгаеться його складна  еволюцiя. З часом змiнюеться  уявлення про право, теорii, концепцii.

       Корiннi змiни суспiльного  ладу в нашiй краiнi в 90-х  роках призводять до корiнних  змiн поглядiв на право. З  одного боку , розширюються науковi розробки в сферi фiлософii права,  коли разом з позитивним правом  чiтко видiляються начала звичаевого права i проводиться рiзниця мiж правом i законом.¹

З iншого боку, зберiгаеться  та збiльшуеться нормативiстське уявлення про право. Зупинимся  на типовому  визначеннi права як системи загальнообов’язкових, формально-визначених форм, спрямо-                                                                                                                  

ваних на регулювання  поведiнки людей у вiдповiдностi з соцiально-економiчними, полiтичними, духовними устоями суспiльства.²

Збагачене праворозумiння дозволяе запропонувати визначення права , яке враховуе вищесказанi пiдходи i нову суспiльну i мiжнародну полiтику. Сучасне право - це  правовi погляди , позицii , якi висловлюють загальнолюдськi цiнностi i соцiальнi iнтереси в системi загальнообов’язкових принципiв i правил поведiнки , встановлених державою , враховуючи й загальновизнанi принципи i норми мiжнародного права, та якi регулюють суспiльнi вiдносини, якi забезпеченi державою i iнститутами  громадянського суспiльства й свiтового спiвтовариства

.

       Але  право - не абстрактне поняття,  яке iснуе лише в теоретичних  уявленнях вчених - юристiв. Воно мае двоякого роду виявлення. По-перше, право як загальна або типова правосвiдомiсть i право як юридична наука. По-друге, вiтчизняне право вiдбиваеться в правових актах, що характерно для континентальноi юридичноi сiм’i. Розробляються класифiкацii й системи правових актiв.³

       Таким  чином,вищесказане дае можливiсть  зробити наступний крок - до розкриття  поняття  “ правова система”, яке дозволяе наче структурувати правову сферу життя держави i суспiльства, i виявити  системнi  залежностi  мiж ii  явищами.  Зазначимо , що  правова    система включае в себе наступнi елементи : а) праворозумiння - правовi погляди , правосвiдомiсть , правова культура, правовi теорii, концепцii, правовий нiгiлiзм; б) правотворчiсть як пiзнавальний  та  процесуально  сформований  спосiб  пiдготовки  i  прийняття  законiв  та iнших правових актiв; в) правове законодавство - сукупнiсть офiцiйно прийнятих правових актiв ;  г)  правозастосування - способи реалiзацii правових актiв i забезпечення законностi.

       Подiбна  характеристика правових систем  дозволяе визначити iх нацiональнi аспекти. Нацiональнi правовi системи характеризуються рядом ознак. Це правовi системи , якi створенi i дiють як вияв суверенiтета держав. Це правовi системи, якi вiдбивають особливостi правосвiдомостi, культури. Це правовi системи, призначенi для регулювання специфiчних полiтичних i соцiально-економiчних завдань держави.                                                                                                                  

                                                                                                                                                                                                                                

Роздiл I. Правове регулювання : поняття , предмет ,      

                      вiдмiннiсть вiд  правового впливу.

 

       Дiя  права не iснуе сама по собi. Потрiбен спецiальний “агрегат”, який би кожен раз приводив в дiю його механiзм, коли виникають вiдповiднi потреби i iнтереси, задоволення яких можливо i об’ективно необхiдно засобами права. Таким “ агрегатом “ в механiзмi дii права е правове регулювання. Воно покликане впроваджувати в систему соцiальноi регуляцii юридичнi засоби органiзацii проведення i дiяльностi iндивiдiв та iх колективiв, блокуючи деструктивнi форми iх прояву та стимулюючи конструктивну активнiсть громадян та iх органiзацiй.

       Правове  регулювання е частиною дii права, яка характерiзуе спецiально-юридичний ( не iнформацiйний i цiнносно-мотивований ) вплив права на поведiнку та дiяльнiсть його адресатiв, але безпосередньо ще з ними не пов’язана. В результатi  правовоi регуляцii формуеться юридична основа, виявляються фiксованi в правових правилах ориентири для органiзацiй дiяльностi учасникiв регулятивних вiдносин та досягнення фактичних цiлей права. Правове регулювання включае в себе :

    1) специфiчну дiяльнiсть держави ( ii нормотворчих органiв ) , яка                                                                                                    

пов’язана з виробiтком юридичних  настанов та визначенням юридичних  засобiв забезпечення iх дiяльностi. У цьому аспектiзмiстом   правового регулювання охоплюеться рiзноманiтна дiяльнiсть нормотворчих органiв держави, яка пов’язана з ви-бором типу, методiв, способiв регламентацii, визначенням спiввiдношення нормативних та iндивiдуальних засобiв регулюван-     

ня, тобто формуванням  того юридичного iнструментарiю, який    об’ективно необхiдний в iснуючих соцiально-економiчних i полiтичних умовах для забезпечення нормального функцiонування громадянського суспiльства, його iнститутiв, органiзацiй життедiяльностi людей на цiвiлiзованих началах;

    2) дiяльнiсть безпосереднiх учасникiв суспiльних вiдносин, яка спрямована на пошук та залучення засобiв юридичного регулювання , для узгодження своеi поведiнки з правом ( його принципами, цiлями, призначенням).Цей вид правовоi регуляцii ( наряду  з державним призначенням ) узгоджений з сучасними поглядами на праворозумiння, виключае на практицi затвердження  монополiй держави на “ виробництво ”  права.

        Таким чином, правове регулювання може бути як державне регулювання, так i регулювання, яке здiйснюеться безпосередньо                                                                                                                   адресатами права, тобто саморегулюванням. Отже, об’ективно iснуе                                                                                                                  область дii права, у якiй юридичне нормування державноi поведiнки громадян, iх органiзацiй, не тiльки не потрiбне, але також i шкiдливе. Це область саморегуляцii, в якiй дiяльнiсть людей хоча i мае правовий характер , але не пов’язана iз спецiальною юридичною регламентацiею i не потребуе ii. Такий висновок виникае iз самоi природи загальнодозволеного принципа органiзацiй правового життя цiвiлiзацiйного ладу i вiдповiдно соцiальнiй обумовленостi права. Сфера i мета правового регулювання вказують на ту область соцiального простору, в якiй право здатне здiйснювати прогресивний  вплив  на  громадське  життя ,  спрямовувати  людську  дiяльнiсть  та сприяти  ii  розвитку.  Правильне  визначення  сфери  i  меж правового  регулювання   необхiдне  для   того , щоб виключити використання юридичних  iнструментiв  в  сферах взаемодiй людей, якi потребують iнших засобiв соцiальноi регуляцii.    В безпосередньому зв’язку з розумiнням сфери i меж правового регулювання знаходиться поняття предмета правового регулювання. Предмет правового регулювання вiдповiдае на питання: “Що регулюеться правом?” До нього вiдносяться тi рiзновиди суспiльних вiдносин, дiй iндивидiв, колективiв людей, якi : а) об’ективно можуть бути врегульованi правом ; б ) в даних умовах потребують юридичного впливу.  Одже не всi дii , вiдносно соцiальних суб’ектiв можуть

бути об’ектом правового  впливу, а лише визначена iх частина, тiльки тi з них, якi мають номативний характер, тобто типовi для даних  умов, тi, якi повторюються, вiдрiзняються масовим ( потенцiйним або реальним ) проявом, пiддаються державно-правовому контролю, можуть бути перекладенi на мову права, тобто формалiзованi, та iншi.

       Видiлення тих  учасникiв соцiальноi дiяльностi, якi потребують правового регулювання, - дуже складна практична задача.Вiд правильного ii вирiшення залежить ефективнiсть дii права. Пронизуючi можливостi права такi, що воно розповсюджено на широкi областi людськоi дiяльностi, хоча його результативнiсть стосовно рiзних сфер громадського життя, видiв людськоi дiяльностi далеко не однакова.

Очевидно, можна говорити про об’ективне пiдпорядкування правовому впливу вiдносин, якi виникають в сферах виробництва, розподiлу i споживання матерiальних благ ( майнова сфера ) , в сферi здiйснення державноi влади, державного управлiння, в областi взаемовiдносин особистостi i держави, соцiального захисту окремого iндивида i людей в цiлому вiд свавiлля та насильства. Тому державна, господарча дiяльнiсть, а також дiяльнiсть у вказаних сферах становлять предмет правового регулювання.

       Суспiльнi вiдносини  становлять загальний об’ект  впливу права. Безпосередньо  ж  предметом  правового регулювання  виступають

                                                                                                                    7

рiзноманiтнi дii, дiяльнiсть  учасникiв цих вiдносин. Звiдси, змiст правового регулювання залежить вiд стану взаемодiючих у вiдносинах сторiн i об’ектiв, з приводу яких виникають цi взаемодii.

       Змiст  предмета правового регулювання в повнiй мiрi визначае специфiку змiсту правового регулювання, а отже - i структуру права.

       Характер  регулювання правом вiдносин визначае  специфiку юридичного впливу на  цi вiдносини або, iншими словами,  вказуе на метод правового  регулювання, на вiдмiну вiд предмету правового регулювання, вiдповiдаючого на питання про те, що регулюеться правом, метод правового регулювання вказуе на те, як регулюються цi вiдносини.

       Отже, метод - це сукупнiсть юридичних  способiв правового регулювання. Способи - це складовi метода, його юридична “речовина”.Прийнято розрiзняти наступнi основнi способи правового регулювання :  а ) позитивне зобов’язування - покладення на осiб ( суб’ектiв ) обов’язку до активноi поведiнки ;  б ) дозвiл - надавати особам права на своi власнi дii ; в ) заборона - накладання на осiб обов’язку утримуватися вiд здiйснення дiй, якi забороненi законом ;                                                                                                                  

в якостi додаткових способiв називають заохочення i рекомендацii -  стимули до правовоi поведiнки.

       Сполучення  основних способiв утворюе специфiчний  метод правового регулювання  - директивний ( iмперативний ) або  автономний ( диспозитивний ) , iмперативний метод - суворо обов’язковий, не припускае вiдступiв вiд вимог юридичних настанов. Цей метод в якостi основного юридичного засобу використовуе владний припис. Що установлено - те й слiд робити, не дозволяючи будь-яких вiдступiв. Цей метод частiше використовуеться в адмi-нiстративному  i  кримiнальному  правi , хоча  вiдображаеться  i  в