Правоздатність фізичної особи

План

 

 

Вступ

1.Правоздатність фізичної особи.

2. Поняття і види трудового  договору.

3.Батьки нареченої Кравченко,  яка була вагітна, подарували  нареченому Тарабану будинок. Однак реєстрація шлюбу не відбулася через його безпідставну відмову від шлюбу. Чи мають право батьки Кравченко розірвати договір дарування будинку? Обґрунтуйте висновки за Сімейним кодексом України (виходячи з правил заручин).

Висновки

Використана  Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Характер взаємовідносин держави  з особою являється важливим показником стану суспільства в цілому, цілей  і перспектив його розвитку. Неможливо  зрозуміти сучасне суспільство  і сучасну людину без вивчення різноманітних відносин людей з  державою.

Питання прав і свобод людини і  громадянина на сьогодні є найважливішою  проблемою внутрішньої та зовнішньої політики усіх держав світової співдружності. Саме стан справ у сфері забезпечення прав і свобод особи, їх практичної реалізації є тим критерієм, за яким оцінюється рівень демократичного розвитку будь-якої держави і суспільства  в цілому.

На українських теренах питання  прав людини та їх захисту порушувалися ще в конституції Пилипа Орлика 1710 р. Там зазначалося: "Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати  про те, щоб на рядовий і простий  народ не покладали надмірних  тягарів, утисків і надмірних  вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши  свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв шукати життя кращого, спокійного і легшого.

Остаточне ж становлення прав людини і громадянина як абсолютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за доби буржуазних революцій свободи людини. У Декларації незалежності СІЛА 1776 р. проголошено: "Ми вважаємо за очевидне такі істини: усі люди створені рівними  і всі вони обдаровані своїм Творцем  деякими невідчужуваними правами, до числа яких належать: життя, свобода  і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав засновані серед людей  уряди, що запозичують свою справедливу  владу за згодою тих, ким вони керують.

Право на працю є основним конституційним правом громадян України. Воно проголошене  ст. 43 Конституції України, визначається за кожною людиною і становить  собою можливість заробляти на життя  працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується [1, ст.43КУ].

Право на працю реалізується різними  шляхами. Одні громадяни займаються індивідуально-трудовою діяльністю, інші - створюють або влаштовуються  в кооперативні чи акціонерні товариства. Переважно більшість громадян влаштовуються  на роботу шляхом укладення трудового  договору як наймані працівники на підприємства, незалежно від їх форм власності.

Для реального здійснення цього  права держава створює певні  умови, гарантує рівні можливості у  виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми створення робочих  місць, професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки працівників відповідно до суспільних потреб.

Влаштування на роботу є одним із життєвих рішень, що доводиться приймати майже кожній людині хоча б один раз у житті. І від того, наскільки  вибір робити є вдалим, залежить зміст життя конкретної людини. Але  це не означає, що проблема вибору професії та місця робити носить особливий  характер. У вирішення цієї проблеми зацікавлене також суспільство, оскільки чим повніше використовуються особливості та знання кожного працівника, тим вище ефективність праці, більше простору для подальшого розвитку особи. З другого боку, чим швидше зайняті  всі робочі місця здібними працівниками, тим вище суспільна продуктивність праці.

Переважна більшість громадян влаштовуються  на роботу, укладаючи трудовий договір. Термін ,,договір” має багато значень, що передбачається різними нормами цивільного, трудового, земельного, міжнародного права. Кожна з цих та інших галузей права розглядає договір як різновид угод, що визначаються природою відносин, які становлять предмет регулювання цієї чи іншої галузі права. Як юридичний факт договір належить до числа правомірних дій, які спрямовуються його учасниками на виникнення, змінення або припинення правових відносин. Будь-який договір є угодою не менш як між двома сторонами. В той же час деякі договори можуть бути багатосторонніми угодами.

Метою даної контрольної роботи є визначення та розкриття поняття  трудового договору на сучасному  етапі розвитку,та розкриття суті форми та змісту поняття правоздатність фізичної особи, а також відповідь  на практичне питання з Сімейного  Кодексу України.

Основні питання я розглядав  по окремим главам.

В першій главі я розкрив поняття, Правоздатність фізичної особи.

В другій главі я дав характеристику кожному із видів трудового договору а також розкрив зміст його поняття.

Також в даній контрольній роботі я вирішив задачу, за допомогою  різних джерел Сімейного Кодексу  України.. Для написання контрольної  роботи я використав наукову, навчальну  літературу, а також періодичні видання.

Дана контрольна робота складається  з вступу, двох глав, задачі, висновку та списку використаної літератури.

 

 

 

1. Правоздатність фізичної особи

 

Серед суб'єктів конституційного  права слід виділити фізичних осіб. Особливий характер має конституційна  правосуб'єктність депутатів представницьких  органів, насамперед депутатів загальнонаціональних представницьких органів - парламентів  та установчих зборів (конституційних асамблей). Конституційна правосуб'єктність депутатів пов'язана з компетенцією відповідного органу. Депутати не є  посадовими особами. Вони репрезентують  представницький орган і водночас є його органічною частиною. Іноді  конституційною правосуб'єктністю наділяються  групи депутатів. Наприклад, певні  групи депутатів мають право  утворювати парламентську фракцію  або звертатися з інтерпеляцією (запитом) до уряду. В ряді країн визнається лише групова депутатська законодавча  ініціатива.

Спеціальна правоздатність характеризує конституційно-правовий статус виборців. До того ж у деяких країнах групи  виборців також виступають у ролі суб'єкта конституційного права, будучи наділеними правом так званої народної законодавчої ініціативи.

На відміну від депутатів  і виборців, громадяни мають не спеціальну, а загальну політичну (конституційну) правоздатність.

Правоздатність фізичної особи  може бути визначена як здатність людини мати цивільні права і обов'язки.

Термін «правоздатність» застосовується в широкому і вузькому значенні. У широкому значенні під правоздатністю розуміють здатність громадянина  мати права і обов'язки, що стосуються всіх галузей права (державного, адміністративного, трудового, сімейного тощо).

У вузькому значенні під правоздатністю розуміють цивільну правоздатність, тобто здатність особи мати права  і обов'язки в сфері дії цивільного права. Саме в такому значенні термін «правоздатність» застосовується в  Цивільному кодексі та інших цивільно-правових актах. Але це не означає, що цивільна правоздатність не пов'язана з іншими галузями права. Чисельні норми конституційного  права є базовими для розвитку цивільного законодавства, в тому числі  й норм, що регулюють відносини, пов'язані  з правоздатністю. На підставі норм кримінального та адміністративного  права громадянина можна обмежити в правоздатності.

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнення цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Натомість, конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбачених законом, — юридичних фактів. Тому при рівній правоздатності всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи відрізняються залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.

Згідно зі ст.26 ЦК всі фізичні  особи рівні у здатності мати особисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, встановлені Конституцією та цим Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.ст.21-24 Конституції  цивільна правоздатність ґрунтується на принципах рівноправності і соціальної справедливості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної належності. Певні обмеження правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки або як захід—відповідь для громадян тих держав, які передбачили обмеження для українців.

За загальним правилом, правоздатність не залежить також від віку, стану  здоров'я, можливості здійснення прав і обов'язків, життєздатності людини.

Отже, характерними ознаками правоздатності є:

• її рівність для всіх фізичних осіб;
• невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;
• неможливість обмеження її актами суб'єктів приватного чи 
  публічного права, крім випадків, прямо встановлених законом;
• Існування її як природної невід'ємної властивості фізичної 
  особи.
• Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті (ст.25 ЦК).

За всієї, здавалося б, "прозорості" цього положення у зв'язку з  визначенням початку і кінця  цивільної правоздатності виникає  низка дискусійних питань.

Так, потребує додаткового тлумачення положення ч 2 ст.25 ЦК про те, що у  випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Зокрема постає питання: чи може тут йтися про правоздатність дитини, яка ще не народилася? Про необхідність пошуку відповіді на це питання свідчить і та обставина, що ст.1222 ЦК серед спадкоємців називає осіб, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Для того, щоб усунути видимість  колізії наведених норм, доцільно провести розмежування понять "правоздатність" і "охорона прав фізичної особи". Тоді все стає на свої місця: правоздатність виникає тільки з моменту народження. До моменту можливого народження дитини, зачатої за життя спадкодавця, що помер (постума), закон передбачає лише охорону прав такої дитини.

Саме у такому сенсі й сформульоване  згадане вище правило ст.25 ЦК. Народження живої дитини визначається медичними  показниками за певними ознаками (вага, здатність до самостійного дихання тощо). Проте не вимагається, щоб дитина була народжена життєздатною. Якщо вона прожила хоча б деякий час, то визнається суб'єктом права. Це має значення, зокрема, для спадкових правовідносин, оскільки у цьому випадку така дитина може успадкувати майно і, у свою чергу, після неї можливе спадкування за законом (ст.ст.1222, 1268, 1258 ЦК та інші).

На перший погляд, таке твердження закону досить повно охороняє права  громадян, але воно деякою мірою  розходиться із судовою практикою. Так, Пленум Верховного суду України  в постанові «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» в ч. 2 п. 5 звернув увагу судів  на те, що особи, які померли в  один і той же день (незалежно  від часу смерті), не спадкують один після другого_. Припустимо, що одразу ж після народження дитини її мати померла, а через 10 годин того ж  дня померла й сама дитина. Чи набула вона право спадкоємства? А  потім, коли дитина померла, чи відкривається  спадщина? (Мати дитини перебувала у  незареєстрованому шлюбі з чоловіком, який визнає себе батьком померлої дитини).

Керуючись зазначеною постановою Пленуму  Верховного суду, потрібно дати негативну  відповідь. А якщо так, то виникає  запитання: яке практичне значення має вказівка закону про те, що правоздатність виникає з моменту народження? Можливо, має рацію законодавець Іспанії, який у ст. 30 цивільного кодексу  закріпив правило, згідно з яким дитина не вважається народженою, якщо вона природно помре в перші 24 години свого життя.

Існують також суперечки щодо значення для припинення правоздатності рішення суду про визнання фізичної особи померлою.

Оскільки ст.47 ЦК вказує, що правові  наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті, постає питання: чи припиняється в цьому випадку правоздатність?

Виправданим видається виходити з  того, що оголошення фізичної особи померлою не припиняє її правоздатності, а лише створює презумпцію смерті останньої в місці її проживання.

Такий висновок ґрунтується насамперед на трактуванні правоздатності як природної властивості людини, якої вона не може бути позбавлена рішенням суду або іншого суб'єкта публічного права.

Такий висновок має за основу також  тлумачення ст.25 ЦК, де згадується лише смерть як підстава припинення правоздатності фізичної особи.

Отже, визнання фізичної особи померлою в місці її проживання не позбавляє людину можливості, якщо вона жива, бути учасником цивільних відносин у тому місці, де вона реально після цього знаходиться.