Проте Верховний Суд України з цього питання має іншу думку. Так, при касаційному вирішенні справи X., котрий був звільнений з органів внутрішніх справ за п. 66 "е" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни), судова колегія в цивільних справах вважала, що суд дійшов обґрунтованого висновку, що накази про звільнення X. є незаконними. Разом з тим касаційною ухвалою було виключено із резолютивної частини рішення суду посилання на те, що X. має бути поновлений на попередній посаді начальника відділу Керченського міського управління ГУ МВС. Судова колегія мотивувала це рішення тим, що згідно з п. 21 Положення особи, які належать до складу органів внутрішніх справ України, зобов'язані проходити службу там, де це викликається інтересами служби й застережено в наказах прямих начальників. Тому визначення судом місця проходження служби особи, на яку поширюється дія названого Положення та Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, суперечить чинному законодавству²⁹. Звертає на себе увагу те, що таке твердження судової колегії суперечить постанові Пленуму Верховного Суду від 1 листопада 1996 р. №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", де як раз вказані положення розглядаються як такі, що не можуть застосовуватись, оскільки протирічать ст. 43 Конституції про заборону примусової праці. Слід зазначити, що у демократичній державі, якою є Україна, норми відомчих положень, що регулюють трудові відносини співробітників органів внутрішніх справ, мають бути приведені у відповідність із міжнародними правовими стандартами. Не можна розглядати як однорідну службову діяльність військовослужбовців і осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Останні при вступі на посаду укладають трудовий договір і те, що така робота називається "службою" не змінює природи трудових відносин названої категорії осіб, - вони є найманими працівниками з усіма витікаючими юридичними наслідками. Від них не можна вимагати виконання роботи, не обумовленої трудовим договором при вступі на роботу, не можна примушувати працювати з перевищенням загальної норми робочого часу, встановленої в Україні. Як відомо, на практиці це має широке розповсюдження³⁰.

       3.4. Проблемні моменти правового регулювання праці працюючих власників

       Професор  В.І. Нікітінський, який ввів у науковий обіг термін "працюючі власники", доводив, що в предмет трудового  права, крім відносин найманої праці, також  входять трудові відносини співвласників, які не засновані на застосуванні найманої праці³¹.

       У КЗпП України збережений принцип  автономного правового регулювання  умов праці працюючих власників. Згідно з ч. 2 ст. 3 КЗпП особливості  праці членів кооперативів і їх об'єднань, колективних сільськогосподарських  підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством і їх статутами. Тобто правовий режим праці працюючих власників може мати істотні відмінності від умов, передбачених трудовим законодавством. Ці особливості можуть поширюватися на регулювання робочого часу і часу відпочинку; умов визначення трудової функції, переходу на іншу роботу; підстав і порядку відсторонення від роботи; припинення членських відносин; дисциплінарної і матеріальної відповідальності. Однак є суттєве застереження. Гарантії відносно зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів для таких працівників повинні надаватися в порядку, передбаченому законодавством про працю.

       Потрібно  відмітити, що вказана модель не закріплена в законодавстві належним чином. Так, в ст. 3 не міститься вичерпного переліку працюючих власників, зокрема, не враховані члени інших колективних підприємств, господарських товариств. Щодо працюючих власників слід було б вжити узагальнюючий термін, що враховує всі види ринкової кооперації - праця членів "корпоративних організацій". Не перелічені всі категорії працівників, особливості праці яких встановлюються спеціальним законодавством (ст. 7 КЗпП). Є істотні протиріччя між ст. 3 і ст. 21 КЗпП. Передбачається, що всі ці недоліки будуть враховані при підготовці нового Трудового кодексу³².

       Більш чітко з питання про сферу  дії законодавства про працю  відносно працюючих власників висловився Пленум Верховного Суду України в  п. 35 постанови №9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів"³³. Пленум роз'яснив, що при вирішенні трудових спорів членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств судам слід мати на увазі, що:

       1) трудові відносини в селянському (фермерському) господарстві визначаються й регулюються його членами (ст. 23 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство"), а в кооперативах і колективних сільськогосподарських підприємствах можуть бути визначені законодавством про них або їхніми статутами в передбачених ч. 2 ст. З КЗпП межах особливостей праці їхніх членів;

       2) чинне законодавство не поширює  на випадки виключення з членів  кооперативів або колективних  сільськогосподарських підприємств,  звільнення їх із певних посад (роботи), переведення на іншу роботу норми КЗпП, що регулюють переведення на іншу роботу, підстави й порядок припинення трудового договору, в тому числі статті 43, 252 цього Кодексу. Спори з цих питань належить вирішувати виходячи з відповідних норм законодавства про кооперативи й зазначені підприємства або з норм їхніх статутів чи інших нормативних актів;

       3) якщо актами чинного законодавства  про кооперативи й колективні  сільськогосподарські підприємства  або їхніми статутами чи іншими  нормативно-правовими актами врегульовано питання про трудову дисципліну, види дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування, то слід виходити з цих актів, а не загальних положень КЗпП;

       4) у справах про оплату членам  кооперативу чи підприємства  вимушеного прогулу в зв'язку з їх незаконним виключенням, звільненням з посади (роботи), переведенням на іншу роботу тощо правила п. 8 ст. 134 і ст. 237 КЗпП застосовуються до винних у цьому посадових осіб, притягнутих до участі в справі на підставі ст. 109 ЦПК, у тому разі, коли питання щодо їх матеріальної відповідальності не врегульовано статутами чи іншими внутрішньогосподарськими нормативно-правовими актами, які мають застосовуватися в таких випадках.

       Імовірно, що перспективи розвитку трудового  права полягають у встановленні диференціації не за категорією найманих працівників, а в залежності від того, про яку працю йдеться - найману, залежну від роботодавця, чи самостійну, незалежну, коли працюючий сам для себе виступає роботодавцем³⁴.

       ВИСНОВКИ

       Підсумовуючи  сказане, предмет трудового права можемо сформулювати як комплекс суспільних відносин, основу якого складають трудові відносини, що виникають у результаті укладення трудового договору, і до якого входять також відносини, які тісно пов'язані з трудовими відносинами та існують для забезпечення функціонування останніх. Такими є: відносини працевлаштування; відносини з приводу навчання на виробництві, підвищення кваліфікації і перекваліфікації; відносини щодо вирішення трудових спорів та відносини соціального партнерства і встановлення умов праці.

       Предмет регулювання трудового права становлять дві групи суспільних відносин, пов'язаних з трудовою діяльністю в організації:

1. трудові відносини, які виникають між працівником і роботодавцем;
2. інші суспільні відносини, тісно пов'язані з трудовими.

       Одні з них передують (наприклад відносини, пов'язані з працевлаштуванням), інші — функціонують одночасно з трудовими відносинами (наприклад, відносини, пов'язані з наглядом і контролем за дотриманням трудового законодавства) чи приходять на зміну трудовим відносинам (наприклад, трудовий спір стосовно незаконного звільнення працівника з роботи).

       Враховуючи  важливість для правозастосовчої практики юридичної ясності у галузевій  приналежності норм, що регулюють  трудові відносини названих вище категорій осіб, необхідним видається приділити цьому питанню достатню увагу і місце у новому Трудовому кодексі України. Тут має бути чітко визначена сфера дії трудового права, зокрема, для тих категорій працівників, щодо правового регулювання праці яких точаться наукові дискусії, в той час як трудові права людини для них порушуються, і законодавча невизначеність є однією із причин такого становища.

       Не  можна обійти ще одного питання. Трудове  право зорієнтоване на колективну працю. Трудова діяльність окремої особи - письменника, вченого, художника, що не пов'язана із застосуванням найманої праці та яка виконується власними силами, на власний ризик, трудовим законодавством не регулюється. Якщо ж письменник або вчений працюють в трудовому колективі видавництва або наукової установи на основі трудового договору (контракту), то мають місце трудові відносини, засновані на найманій праці, і внаслідок цього врегульовані трудовим правом.

       Очевидно, що тенденція до розширення сфери  дії трудового права в країнах  з розвиненою ринковою економікою збережеться і надалі, з’явиться можливість подальшого розширення сфери дії трудового права, і, зрештою, навіть зміни предмета його регулювання, яким стане застосування праці як залежних, так і незалежних працівників, співучасників колективної власності різних видів, зайнятих у трудовому і виробничому процесі. Але це питання майбутнього.

       СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996р. - № 254к/96-ВР // Відомості Верховної  Ради України. – 1996.-№ 30.-Ст. 141.
2. Кодекс законів про працю // Верховна Рада УРСР. - 10 грудня 1971р. зі змінами і доповненнями.
3. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 року N 803-XII //Відомості Верховної Ради, 1991, N 14, ст.170.
4. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XI // Відомості Верховної Ради, 1991, N 21, ст.252.
5. Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р. // Відомості Верховної Ради, 1995, N 17, ст.121.
6. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №49. — Ст. 668.
7. Постанова Верховного Суду від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» // Право України. - 1996. - №12. - С. 91 -94.
8. Постанова Верховного Суду від 06.11.1992  № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» // Дебет-Кредит (Галицькі контракти), 21.07.2008, № 29, стор.279.
9. Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29.12.2009 «Про стан соціально-демографічної ситуації, охорони здоров'я і ринку праці в Україні» // Урядовий кур'єр, 09.01.2010, № 3. Рішення введено в дію Указом Президента N 1124/2009 від 29.12.2009.
10. Бойко, М.Д. Трудове право України: Навчальний посібник. Курс лекцій. К.: “Олан”. – 2002. –  318 с.
11. Болотіна, Н.Б. Трудове право України:  Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 725 с.
12. Бугров Л.Ю. Свобода труда и свобода трудового договора в СССР. Красноярск,  1984. -   206 с.
13. Гусов К.Н, Толкунова В.Н. Трудовое право России: Учебник. - 2-е изд., доп., испр. - М.: Юристь, 1997. – 508 с.
14. Житецький В. Ц., Джигирей В. С., Мельников О. В. Основи охорони праці. — 5-те вид., доп. — Підручник. — Львів: Афіша, 2001.
15. Мацюк А.Р. Трудовые отношения развитого социалистического общества. - К.: Наукова думка, 1984. – 454 с.
16. Пилипенко П.Д., Бурак В.Я. та ін. Трудове право України: Академічний курс: підруч: - 3-тє вид., перероб. та доп. – К: Ін Юре, 2007. – 504 с.
17. Прокопенко, В.І. Трудове право України: Підручник. Видання третє перероблене доповн.- Х.: Консум.- 2002. – 528 с.
18. Право соціального захисту: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / П.Д.Пилипенко, В.Я.Бурак, С.М.Синчук та ін. / За ред. П.Д.Пилипенка. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К.:. Видавничий лім „Ін Юре”, 2008. – 504 с.
19. Проблемы теории государства и права: Учебник /Под ред. С.С.Алексеева - М.: Юрид. лит., І997 – 652 с.
20. Ротань В.Г. та ін. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю: В.Г. Ротань І.В. Зуб, О.Є.Сонін, - 10-те вид., допов. і переробл. - Київ.: Видавничий дім „Юридична книга”; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2009. - 944 с.
21. Советское трудовое право: Учебник / Под ред. А.С.Пашкова, и О.В.Смирнова. - М.: Юрид. лит., 1988. – 424 с.
22. Трудове право України:  Навч. посібник для студ. юрид. спеціальностей вищ. навч. закладів /  Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 536 с.
23. Трудове право України: практикум: навч. посіб. / П.Д.Пилипенко, З.Я Козак, Д.Р.Леух, Т.В. Парпан; за ред. П.Д. Пилипенка. – К.: Вид. Дім „Ін Юре”, 2008. – 344 с.
24. Трудове  право  України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіной, Г.І. Чанишевой, - 2-ге вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001. – 564 с.
25. Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф. Р.З. Лившиц й проф. Ю.П. Орловский. - М.: Изд. группа "ИНФРА - М - НОРМА", 1998. – 622 с.
26. Трудовое право: Учебник / Под ред. О.В. Смирнова. - М.: "Статус ЛТД+", 1996. – 592 с.
27. Воловик В. Про галузеву належність правовідносин, пов'язаних з застосуванням праці мілітаризованих державних службовців // Право України. - 1999. - №2. - С. 96-98.
28. Никитинский В.Й., Коршунова Т.Ю. Правовое регулирование трудовых отношений работающих собственников // Государство и право. - 1992. - № 6, - С. 29 - 32.
29. Пилипенко П. Кодифікація вітчизняного трудового законодавства: проблеми та перспективи // Право України. – 2009. - № 3. – С. 7 – 13.
30. Теплюк М. Прийняття нового Трудового кодексу України – необхідний крок в адаптації трудового законодавства до нових економічних умов // Право України. – 2009. - № 3. – С. 4 – 6.
31. Чанишева Г. Колективні трудові відносини за проектом Трудового кодексу України // Право України. – 2009. - № 3. – С. 28 – 34.
32. Хара В. Реформування трудових відносин за проектом трудового кодексу України // Право України. – 2009. - № 3. – С. 22 – 27.