Проблеми жіночої праці в Україні

Вступ

      Питання ґендерної рівності стали в багатьох країнах темою різних досліджень у політичній сфері,  сфері освіти,  громадської думки,  зайнятості та міграції,  здійсненні розробки ґендерних індикаторів,  підготовці методичних матеріали для розробки ґендерно врівноважених бюджетів тощо.

   Україна,  будучи правовою державою, спрямувала розвиток політики на стандарти міжнародного законодавства з урахуванням ґендерної складової,  включивши цей напрям у норми національного законодавства, державні програми, плани дій з реалізації ґендерної рівності тощо.

     Правова держава забезпечує правову рівність між соціальними статями,  що означає надання їм рівних стартових можливостей. Однак реалізація прав жінкою та чоловіком залежить від їх особистих якостей –  знань, умінь,  таланту тощо.  Це породжує випадки прояву нерівності у суспільстві.

      Ґендерні аспекти є складовою всього комплексу завдань розвитку як суспільства, так і держави.  Ґендерна нерівність стримує розвиток.  Більшість науковців  (О.М.  Вовченко, Н.В.  Лавриненко,  Т.М.  Мельник,  Л.С.  Кобелянська) розглядають досягнення ґендерної рівності як центральний момент їх розвитку.  Політична стратегія втілення в життя ґендерної рівності складається з трьох частин:

–  реформування правових та економічних інститутів з метою встановлення рівних прав для жінок і чоловіків;

–  поширення  такого економічного розвитку,  який буде спрямовано на більш справедливий розподіл ресурсів та їх використання,  підвищення доходів та зниження рівня бідності,  що сприятиме зменшенню ґендерних невідповідностей в освіті, охороні здоров’я;

–  вжиття активних заходів щодо вирівнювання стійких ґендерних невідповідностей у сферах доступу до ресурсів і можливостей для вирішення своїх інтересів

Економіка та політика: зони порушення прав жінок:

-Права жінок в  економічній сфері та сфері  зайнятості. Участь жінок в суспільному  виробництві.

-Домашня праця  жінок.

-Жіночий добробут.

-Охоронні концепції  жіночих прав.

-Розвиток ідей  щодо прав жінок в документах МОП. Ситуація в Україні.

-Участь жінок  в прийнятті рішень.

-Політичні права жінок. 
 

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ВЧЕНЬ ПРО ПРАВА ЖІНОК 

      В історії розвитку суспільства жінки в різні періоди відігравали принципово різні ролі та посідали різні місця. Так, на початковому етапі (при матріархаті) жінка посідала місце керівника роду, та виконувала провідну роль. На цей час припадає «виникнення й особливе поширення культу жінки)прародительки та різних жіночих божеств»

     Дещо згодом, у період патріархату, роль жінки значно зменшується, а чоловік поступово займає домінуючу роль в господарстві, суспільстві, сім’ї, яку він формально виконує і сьогодні.

     У сучасному суспільстві відбуваються позитивні перетворення пов’язані зі зміною соціальної ролі жінок, з підвищенням їх статусу в світовому співтоваристві. Соціальні запити щодо використання духовного та Економічного потенціалу жінок на данному етапі розвитку нашої держави постійно зростають, адже вони не тільки мають рівні з чоловіками права у здобутті середньої  та вищої освіти, навчанні в аспірантурі та докторантурі, закріплені в Конституції України та Законі України „Про освіту”, а й успішно реалізують їх. Це підтверджують статистичні дані, які свідчать, що кількість жінок в Україні, які отримали середню і вищуосвіту, в порівнянні

      З чоловіками значно більша. У той самий час в умовах економічної кризи, що спостерігається в нашій країні, кількість безробітних жінок переважає  над кількістю чоловіків, які тимчасово не працюють. Таку ситуацію можна пояснити стереотипами, які склалися в суспільстві: жінка ) матір, хатня  господиня, а у громадському житті вона відіграє в переважній більшості випадків другорядні ролі, чоловік ) здобувач матеріальних благ, керівник, політик тощо.

      Аналізувати проблеми жінок в Україні без хоча б короткого огляду ситуації жінок у Радянському Союзі неможливо, тому що більш ніж сімдесятирічний поступ суспільства відбувався під впливом єдиних ідеологічних, політичних, правових, моральних і навіть культурних норм, цінностей, принципів. Радянський історичний досвід (як позитивний, так і негативний) має великий вплив на сучасну політику. Крім цього, серйозний вплив мають також історичні та культурні традиції українського народу, які не можна як перебільшувати, так і замовчувати, вивчаючи таке складне і тонке питання, як жіноча політика. На жаль, у цій сфері ми не бачимо зважених підходів в українському політичному просторі. Тут домінують дві крайні і, як водиться, суперечливі тенденції – оспівування вагомого місця жінки в українському суспільстві, що характерно для націоналістично спрямованих дослідників, та взагалі відсутність вивчення впливу історико–культурного контексту на становище жінок в Україні. Істина, як завжди, посередині. Оспівування минулого як частина методології політичних та соціальних досліджень є не тільки не продуктивним та не ефективним, але і досить проблематичним, тому що, незважаючи на певну свободу, яку мали українські жінки минулих часів (і то залежно від конкретної доби та належності до певного прошарку населення), вони жили в патріархальному за своєю структурою суспільстві з усіма наслідками, що випливають з цього для їх становища.

        У Радянському Союзі, офіційна ідеологія декларувала вирішеність жіночого питання у тому вигляді, в якому воно сформувалося в кінці XIX – на початку XX століття: можливість працювати та надання політичних прав жінкам. З іншого боку, жіночі проблеми вилилися в іншу форму, набувши специфічного, характерного для цього суспільства вигляду.

       За радянських часів жінки мали великі надбання, оцінювати які потрібно відповідно до їх внеску у процес жіночої емансипації. Але ситуація була досить складною та неоднозначною. Реальне становище жінок в Радянському Союзі було складніше і більш суперечливе ніж минулі та сучасні ідеологічні схеми. Однак саме з нього виростає більшість проблем сучасного українського жіноцтва та жінок в інших країнах колишнього Радянського Союзу.

      Традиційно в патріархальному суспільстві жінка розглядалася виключно як мати. Бути матір’ю – це її обов’язок, головна роль у суспільстві. У радянському суспільстві до цієї вже віками визначеної ролі жінки додалася ще одна – роль трудівниці. Причому суспільство визнавало жінку тільки тоді, коли вона виконувала ці обидві ролі (в ідеалі) водночас. «Концепція вирішення жіночого питання в СРСР... базується на тому, що визначним фактором рівноправності жінок в суспільстві та сім’ї є їх участь у суспільному виробництві». «Головним, визначним моментом фактичної рівноправності жінки в суспільстві є її участь у суспільній праці. Праця – це основа емансипації жінки, її економічної незалежності. Праця сприяє розвитку особистості жінки, підвищує її роль в житті суспільства та сім’ї, дає їй моральне задоволення». З такого ідеологічного забезпечення випливають всі протиріччя, складнощі та напрямки жіночої політики в Радянському Союзі – теоретичне обґрунтування необхідності поєднання ролей матері та трудівниці. Таке поєднання розглядалося як обов’язок, стандарт, загальне правило. Жінки, які тільки працюють, не маючи сім’ї та дітей, знаходять засудження з боку громадської думки. Жінки, які мають дітей і не працюють, також засуджуються і, перш за все, з боку держави. В тоталітарній державі всі повинні працювати. І тому документи стосовно жінок, які були прийняті в Радянському Союзі, спрямовані саме на таке поєднання жіночих ролей.

      Наскільки можливе таке поєднання? Ідея, сама по собі прогресивна, була приречена на невдачу, тому що з цього процесу... були викреслені чоловіки. Сім’ю розглядали як взаємодію матері та дитини, пільги були розраховані виключно на матір. Крім цього, недостатнім для вирішення глобальної проблеми поєднання ролей матері та трудівниці був розвиток побутової сфери. Як наслідок, до традиційної ролі матері, тобто суб’єкта людського виробництва, на жінку було покладено ще одну роль – учасниці громадського виробництва. Сім’я, її устрій або знімають це протиріччя, або роблять його вельми гострим. Той устрій сім’ї, який існував у суспільстві як домінуючий, протиріччя не знімав, а якраз загострював.

      Говорячи про радикальні зміни, які були зроблені у Радянському Союзі в становищі жінок порівняно з царською Росією, потрібно пам’ятати, що реформи перших 5–10 післяреволюційних років скоро були забуті. На зміну революційному романтизму прийшло будівництво та зміцнення тоталітарної держави. Культура «Один», за термінологією В. Паперного, змінилася на культуру «Два».

       Конституція 1936 р. проголосила закріплення рівних прав між жінками та чоловіками: «Жінкам в СРСР надаються рівні права з чоловіками в усіх сферах господарського, державного та суспільно–політичного життя. Можливість здійснення цих прав забезпечується наданням жінці рівного з чоловіками права на працю, оплату праці, відпочинку, соціального страхування та освіти, державною охороною інтересів матері та дитини, державною допомогою багатодітним та одиноким матерям, наданням жінці відпусток по вагітності зі збереженням утримання, широкою мережею пологових будинків, дитячих садків тощо.

       Жінки користуються правом обирати та бути обраними нарівні з чоловіками».

     Прийняття Конституції в 1936 р. мало велике значення не стільки для стабільного розвитку радянського суспільства, скільки для закріплення радянського типу дискурсивності (нарівні з курсом історії ВКП (б), який мав великий вплив на формування та вербалізацію не тільки проблем жінок, але й пошуку шляхів їх вирішення. Навіть поверховий аналіз цієї статті Конституції Радянського Союзу свідчить про глибинні патріархальні стереотипи, які закладені в ній, такі як: розглядання чоловіка як суспільного еталона; пов’язання проблем сім’ї виключно з жінкою; патерналістський характер ставлення до жінок; виключення чоловіків зі сфери сім’ї; стимулювання репродуктивної функції жінок шляхом надання пільг багатодітним.  

      «Революція побуту», розпочата на романтично–революційній хвилі 20–х років, закінчилася провалом. Але жінка мала бути працівницею. Таким чином на її плечі було навалено подвійне навантаження, яке вона несе і досі. Як компенсація такого тягара з’явилися різноманітні охоронні концепції та пільги. Наскільки вони вирішували проблеми, якщо здебільшого були реальними лише на папері? Крім того, встановлення різноманітних пільг та дотримання прав нрідко протирічать між собою. Іншими словами – це два різні типи дискурсивності: дискурс пільг та дискурс прав людини.

        Проблема перерозподілу ролей в суспільстві торкається не тільки жінок, а всього суспільства взагалі. Саме ця ідея була незрозуміла в радянському суспільстві, в якому на початку 50 – 60 років після віражів радянського законодавства стосовно сім’ї остання стає асиметричною: «…в ній реально визначилася фігура матері, функція якої багатократно ускладнилась. Мати відповідає за народження та виховання дітей, за побут сім’ї, несе на собі всю домашню працю та, крім цього, матеріально підтримує сім’ю своєю заробітною платою».

      Такі тектонічні зміни приватно–суспільної сфери викликають до життя нові форми соціальної організації, потребують уваги до розвитку певних галузей суспільного виробництва, ведуть до корінних змін у культурі суспільства. Наслідки цих змін ще добре не усвідомлені. Поки ситуація виглядає як однобокі зміни (тільки з боку жінок, не торкаючись суспільства в цілому), емансипація однієї половини суспільства (жіночої) може призвести до певного загострення ситуації. Без зміни структурних відносин у соціальному просторі жінки виступають конкурентами чоловікам (особливо це торкається політичної сфери та сфери зайнятості). В таких перегонах перемагає сильніший. А сила, влада та фінанси – на боці чоловіків. Така боротьба не призведе ні до підвищення статусу жінок у суспільстві, ні до демократичних перетворень. Це не песимістичний вирок жіночому руху. Навпаки, це – констатація необхідності пошуку цивілізованих форм впровадження ідей гендерної рівноправності у політику та життя.

     Зрозуміло, що добровільно ніхто не буде поступатися місцем, яке дає більш привілейоване становище в суспільстві, тому для зміни ситуації необхідний комплекс заходів, який є проявом волевиявлення держави та суспільства, який спрямований на досягнення фактичної ситуації рівних прав та можливостей для представників будь–якої статі. Це є політика держави, яку можна назвати не тільки соціальною, але й жіночою, політикою стосовно жінок, спрямованою на жінок. Правове регулювання якраз і потрібно для захисту прав слабкішої сторони. Саме тому важливим аспектом дослідження є міжнародні правові документи з прав жінок, що виникають як відповідь на потребу дня і самі нерідко несуть у собі реальні протиріччя, відображаючи складні та суперечливі тенденції суспільного розвитку та суперечливі уявлення про шляхи вирішення різноманітних соціальних проблем у різних течіях суспільно–політичної думки.

      Зміст таких перетворень повинен зводитися до відмови від патерналізму по відношенню до жінок, який будувався на парадоксальному поєднанні прихованої дискримінації та демонстративної опіки. Навіть декларативне визнання принципу рівних прав і рівних можливостей головним принципом державної політики щодо жінок є деяким кроком вперед, оскільки дає можливість громадським силам добиватися від держави виконання взятих на себе зобов’язань.

    Аналіз вимагає конкретно–історичного розгляду і вибору методології дослідження. Оскільки сучасна постмодерністська ситуація передбачає певну плюралістичність при проведенні соціальних та політологічних досліджень, доцільно провести комплексний аналіз найбільш впливових філософських і політологічних течій минулих часів та сучасності, які зможуть бути використані як методологічні засади проведення дослідження.