Ринок праці як сфера здійснення зайнятості, відтворення робочої сили і суспільного поділу праці

 

Питання про  вивільнення персоналу, як правило, виникає тоді, коли підприємству необхідно  або скорочувати, або перебудовувати свою діяльність. Вивільнення персоналу веде до усунення зайвої чисельності, невідповідності працівників вимогам, пропонованим до виконавців, зниженню додаткових витрат через низьку продуктивність праці і якості, а тому воно є економічною необхідністю.

Вивільнення працівників — припинення трудових правовідносин з працівниками за ініціативою власника або уповноваженого ним органу в разі змін в організації виробництва і праці, в т. ч. при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників. Про вивільнення працівники мають бути попереджені персонально не пізніше як за 2 місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право залишитися на роботі, передбачене законодавством. Водночас з попередженням про вивільнення власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві (в установі, організації). Якщо роботи за відповідною професією чи спеціальністю немає, а також коли працівник відмовився від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві (в установі, організації), він на власний розсуд звертається за допомогою до державної служби зайнятості або знаходить роботу самостійно. Одночасно власник або уповноважений ним орган повідомляє державну службу зайнятості про наступне В. п. із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру зарплати.

Звільнення  персоналу підприємства вимагає:

• дотримання трудового законодавства;

• чітких, максимально об'єктивних критеріїв добору;

• прив'язки до робочих місць;

• мінімізації витрат і одержання економії;

• запобігання  наступних і пов'язаних з вивільненням витрат;

• відкритості;

• інформування;

• компенсацій  і допомоги у працевлаштуванні.

 

 

 

Працівники, що вивільняються, поділяються  на дві частини:

1. Особи, які  не пройшли атестацію, які систематично  порушують дисципліну або ті, які не "вписуються" у підприємство  з тієї причини, що функції,  які виконувалися ними колись, стали непотрібними.

Вони підлягають звільненню незалежно від заслуг, але навіть їм спочатку потрібно запропонувати  поліпшити свою роботу, і звільняти  лише в тому випадку, якщо це не допоможе.

2. Працівники, яких  підприємство хоче залишити, але  вже у новій якості.

          У    разі    виникнення   загрози   масового   вивільнення працівників, підприємство,    на   якому   передбачається   вивільнення працівників, розробляє і здійснює заходи щодо:

• ліквідації збитковості    підприємства,    поліпшення    його

фінансового стану;

• переміщення працівників, які підлягають скороченню, на вільні

робочі місця та вакантні посади підприємства або його філій;

• визначення видів   і   обсягів  робіт,  виконання  яких  може

здійснюватись за  рахунок  організації   оплачуваних   громадських

робіт, під   час  проведення  реконструкції  або  перепрофілювання

виробництва;

• підвищення кваліфікації,    перепідготовки    працівників   з урахуванням потреб підприємства;
• введення у  разі  потреби  неповного  робочого часу,  гнучких

графіків роботи;

• надання працівникам, які підлягають вивільненню, та членам їх

сімей матеріальної допомоги,  інших  видів  соціальної  підтримки,

передбачених законодавством,     генеральною,     галузевими    та

регіональними угодами  і колективним договором.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Державна служба зайнятості створена для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної  орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Діяльність державної служби зайнятості здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Основні завдання Державної служби зайнятості – це розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної  політики зайнятості із забезпечення зайнятості працездатного населення, систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, і розробка на цій  основі необхідних прогнозів.

Служба зайнятості зобов’язана  вживати заходи для запобігання  масового безробіття, сприяти громадському усвідомленню змін у державній політиці зайнятості, підвищувати рівень професійної  мобільності тих, хто прагне працювати.

На сьогоднішній день діяльність служби зайнятості ще не дістала глибокого  теоретичного узагальнення. Тому необхідно  постійно стежити за змінами, щ відбуваються у трудовому законодавстві і  регламентації діяльності служби зайнятості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Васильченко В.С.Навчальний посібник. Державне регулювання зайнятості. 2003.
2. А.В.Калина. Державне регулювання зайнятості. – К.: МАУП, 2006.
3. Балабанова Л.В., Сардак О.В. Управління персоналом. 2006.
4. Положення «Про затвердження Положення про організацію роботи щодо сприяння зайнятості населення в умовах масового вивільнення працівників». Постанова № 1090 від 31.12.1993.