Європейська соціальна хартія як джерело соціальних стандартів у сфері праці

По-друге, слід зважити  також на таку особливість механізму  Хартії, що права, які захищаються  нею, "переплетені" між кількома статтями. Захист окремих категорій  населення охоплюється різними  статтями й різними заходами. Наприклад, право дітей та підлітків на соціальний, правовий та економічний захист здійснюється не лише засобами ст. 17, а може бути предметом захисту таких статей, як 11, 12, 13, 14 тощо.

По-третє, соціальний захист фактично тією чи іншою мірою становить зміст кожної статті Хартії. Водночас статті сформульовані так, що певна їх частина передбачає права у сфері застосування праці (або у зв’язку з працею), а інша – поза сферою праці. Остання частина за своїм змістом, "умовно" кажучи, становить "чистий" соціальний захист від соціальних ризиків, який стосується усього населення або окремих його категорій. Це такі статті:

— право на соціальне  забезпечення (ст. 12);

— право на соціальну  та медичну допомогу (ст. 13);

— право на охорону  здоров’я (ст. 11);

— право на соціальну та медичну допомогу (ст. 13);

— право на отримання  послуг від соціальних служб (ст. 14);

— право осіб із обмеженнями  на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у громадському житті (ст. 15);

— право сім’ї на соціальний, правовий та економічний захист (ст. 16);

— право дітей та підлітків  на соціальний, правовий та економічний  захист (ст. 17);

— право трудящих-мігрантів  і членів їхніх сімей на захист і допомогу (ст. 19);

— право осіб похилого віку на соціальний захист (ст. 23);

— право за захист від убогості та соціального відчуження (ст. ЗО);

— право на житло (ст. 31).

Міжнародні стандарти  у сфері соціального захисту  і законодавство України

Цей перелік статей, які  в цілому присвячені соціальному  захистові, може бути доповнений окремими пунктами інших статей. Наприклад, у ст. 1 "Право на працю" п. З передбачає обов’язок держави "створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їх функціонування", а п. 4 містить зобов’язання Сторін "забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм". Ці положення безпосередньо забезпечують право на працю, однак, на нашу думку, належать до сфери соціального захисту, вони передують виникненню трудових правовідносин, їх змістом є надання соціальних послуг усьому працездатному населенню, організація таких послуг лежить на державі, послуги з їх надання є безоплатними.[3]

По-четверте, серед наведеного переліку є комплексні статті, які  забезпечуються не лише засобами права  соціального захисту, а й засобами інших галузей права, зокрема трудового, сімейного, адміністративного тощо. Ці питання становлять предмет окремого дослідження.

Стосовно Європейської соціальній хартії (1961 р.) і Європейської соціальній хартії (переглянутій) (1996 р.), то ці документи повністю присвячені закріпленню та захисту соціально-економічних прав людини. Різниця між ними складається в тому, що Європейська соціальна хартія (переглянута) включає більше соціально-економічних прав людини. [1]

До позитиву діяльності нашої держави слід віднести те, що Європейську соціальну хартію (переглянуту) 1996 р. Україна ратифікувала 14 вересня 2006 р. В ній, загалом, знайшли відображення понад 30 соціально-економічних прав. Серед них у царині регулювання праці слід вирізнити право: на працю; на справедливі її умови; на безпечні та здорові її умови; на справедливу винагороду; на укладання колективних договорів; на захист дітей і підлітків; працюючих жінок – на охорону материнства; на професійну орієнтацію; на професійну підготовку; інвалідів – на самостійність, соціальну інтеграцію й участь у житті суспільства; трудящих-мігрантів і членів їх сімей – на захист і допомогу; на рівні можливості й рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування і професії без дискримінації за ознакою статі; на інформацію й консультації; участь у визначенні й поліпшенні умов праці й виробничого середовища; на захист у випадках звільнення; працівників – на захист їх прав у разі банкрутства роботодавця; на гідне ставлення на роботі; працівників із сімейними обов’язками – на рівні можливості й рівне ставлення до них; представників працівників – на захист на підприємстві й умови, які мають створюватися для них; на інформацію й консультації під час колективного звільнення; на захист від бідності й соціального відчуження.

Вважаємо підписання Європейської соціальній хартії України позитивним моментом для нашої держави та громадян.

 

ВИСНОВКИ

 

 

Європейська соціальна  хартія замислювалася Радою Європи як специфічне доповнення до Конвенції про захист прав людини і була відкрита для підписання ще 1961 року. Положення хартії захищали 19 основних соціальних прав європейців: право на працю, право на нормальні умови праці, право на справедливу винагороду, право чоловіків і жінок на рівну оплату праці, право об’єднуватися в організації та укладати колективні договори (включаючи право на страйк), право на соціальне забезпечення, право на соціальну і медичну допомогу та на отримання послуг із боку соціальних служб, право на захист сім’ї, інвалідів, трудящих-мігрантів і їхніх родин, дітей та молоді тощо.

Членами Ради Європи на той момент були Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Італія, Ірландія, Ісландія, Кіпр, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Туреччина, Франція, Швеція.

До підготовки нинішньої  редакції соціальної хартії Рада Європи приступила у 1990 році і вже у 1996-му відкрила її для підписання. Україна підписала даний документ в 1999 року, однак процес ратифікації розтягнувся аж на сім років. В Україні хартія набрала чинності лише у 2006 році. В ній, загалом, знайшли відображення понад 30 соціально-економічних прав України.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

1. Феськов Микола Миколайович. Європейська соціальна хартія (переглянута) і трудове законодавство України: питання адаптації: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.05 / Одеська національна юридична академія. - О., 2002. - 202 арк. - Бібліогр.: арк. 180-202. Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/33459.html
2. Болотіна Н.В. Право соціального захисту. Становлення і розвиток в Україні. Підручник.
3. Приходько О. Європейська соціальна хартія: український твір на вільну тему. - «Дзеркало тижня» №22, 14 червня 2008
4. Спецвипуск журналу “Довідник кадровика”, №3, 2008 (“Трудові договори та їх оформлення”)

 

 

 

Контракт — особливий  вид трудового договору

Поняття контракту в  трудовому праві, його сторони

Контракт (від лат. сontractus) — угода, що має законну силу, між двома і більше сторонами про вчинення чи невчинення певних дій. Контракт є синонімом поняття «договір», що застосовується в цивільних, господарських, сімейних та трудових відносинах

Контракт у трудовому  праві за юридичною природою —  це угода про працю; від звичайного трудового договору відрізняється тим, що:

— завжди укладається в письмовій формі;

— у ньому можуть установлюватися додаткові (крім тих, які зазначені в трудовому законодавстві) підстави щодо його розірвання;

— зазвичай має строковий характер;

— при його розірванні (відповідно до Положення про порядок укладення контракту при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170) можливе й відшкодування моральної шкоди;

— сфера його застосування визначається законами України.

Особливість контракту  в його спеціальному цільовому призначенні  як регулятора трудових відносин на ринку  праці й робочої сили.

Як особлива форма  трудового договору, контракт регулює  не лише трудові, а й тісно пов’язані  з ними інші суспільні відносини — соціально-побутові та економічні. Таким чином, порівняно з традиційним трудовим договором контракт охоплює ширше коло правовідносин.

Упровадження контрактної  форми в трудових правовідносинах  обумовлено прагненням роботодавців залучати до роботи найкваліфікованіших і творчо найактивніших працівників, а також захищати більшою мірою проти законодавства власні інтереси. Ця форма трудового договору дає можливість раціональніше регулювати чисельність та якісний склад персоналу, поліпшувати структуру зайнятості, в разі потреби додатково залучати кваліфікованих працівників зі сторони.

Перевага контракту  перед звичайним трудовим договором  полягає в тому, що контракт дає  змогу максимально індивідуалізувати  кожну конкретну угоду про  працю, наповнити її специфічним змістом: детально регламентувати права та обов’язки сторін, режим праці й відпочинку, соціально-побутові умови, форму й розмір винагороди за роботу та інші додаткові умови.

Частиною третьою статті 21 КЗпП контракт визначається як особлива форма трудового договору, в якому терміни його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (разом з матеріальною), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, зокрема й довгострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Від контрактів слід відрізняти трудові договори, при укладенні  яких законодавством передбачено обов’язкову  письмову форму хоч би вони й передбачали  термін дії, права, обов’язки і навіть відповідальність сторін. Зокрема, не поширюється правовий режим контракту на укладений в письмовій формі трудовий договір з працівниками, діяльність яких пов’язана з державною таємницею. Не підпадають під дію частини третьої статті 21 КЗпП також угоди між адміністрацією вищого навчального закладу державної форми власності та особами, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, згідно з якими ці особи зобов’язуються після закінчення навчання і одержання відповідної кваліфікації відпрацювати за направленням у державному секторі економіки не менше трьох років (ст. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів»).

Трудовий контракт, як і трудовий договір, — це вольовий двосторонній акт, угода двох суб’єктів, спрямована на виникнення трудових відносин. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП сторонами трудового договору, а отже, і контракту є працівник і роботодавець.

Таким чином, однією стороною всіх видів трудових договорів незмінно виступає громадянин, що реалізує своє право на працю укладанням договору (ст. 2 КЗпП) і набуває статусу працівника. Працівник повинен особисто виконувати покладені на себе трудові обов’язки. Їх не можна здійснювати через представника.

Статус працівника як сторони контракту можуть набути громадяни, які досягли встановленого законом віку та за станом здоров’я можуть виконувати конкретну, визначену цим контрактом роботу. Законодавство спеціально не встановлює вік працівників, з якими можуть укладатися контракти, а отже, укладаючи контракт, слід керуватися вимогами щодо віку, встановленими законодавством для укладення звичайних трудових договорів.

Серед працівників, з  якими відповідно до законів дозволяється укладати трудовий контракт, вирізняється особлива категорія працівників — керівники державних підприємств, з якими, на відміну від інших категорій працівників, законодавство передбачає укладення трудового контракту.

Другою стороною трудового  контракту є роботодавець. Згідно зі статтею 21 КЗпП — це власник підприємства чи уповноважений ним орган або фізична особа. Працівник укладає трудовий контракт з власником тоді, коли власник безпосередньо управляє своїм майном. На укладення трудових договорів (контрактів) власник підприємства може уповноважувати відповідний орган. Скажімо, таким органом, уповноваженим державою як власником, є відповідний центральний орган виконавчої влади (міністерство, відомство), який укладає трудові контракти з керівниками підпорядкованих цьому органові підприємств. В інших випадках роботодавцем, а отже стороною контракту виступає саме підприємство, а керівник підприємства, укладаючи трудові договори (контракти) з працівниками цього підприємства, є лише його представником та діє від його імені.

 

 

Зміст контракту

Основні вимоги щодо змісту трудового контракту, що укладається із широким колом працівників, визначено в Положенні про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників. Залежно від категорії працівників, з якими укладається контракт, особливі вимоги щодо змісту трудового контракту містяться в спеціальних нормативних актах, зокрема, в Положенні про порядок укладання контрактів з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, Положенні про порядок укладання або переукладання контракту з керівником виконавчого органу відкритого акціонерного товариства, холдингової компанії та державної акціонерної компанії, затвердженому наказом Фонду державного майна України від 5 квітня 2004 року № 662, Положенні про порядок укладання контракту з керівником державного підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики України, затвердженому наказом Міністерства промислової політики України від 3 вересня 2004 року     № 175-Д, та інших.