Джерела земельного права

Ряд норм Конституції  визначає основи діяльності та компетенцію  різних державних органів та посадових  осіб у галузі організації раціонального  використання, відтворення природних  ресурсів й охорони навколишнього  природного середовища.

Так, Президент  є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності країни, виконання  вимог Конституції України, прав і свобод людини та громадянина, в  тому числі й екологічних прав та свобод (ст.102). На Кабінет Міністрів України покладено обов’язок забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки й природокористування (ст.116).

На місцевому  рівні, відповідно до Основного Закону, місцеві державні адміністрації повинні забезпечувати додержання прав і свобод громадян, в тому числі екологічних, земельних, а також виконання державних та регіональних програм охорони довкілля.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3.

ВИДИ  ДЖЕРЕЛ ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА ЗА ЮРИДИЧНОЮ  СИЛОЮ 

 

3.1. Закони  як джерела земельного права

 

Основними джерелами  земельного права є закони, які становлять фундамент земельного законодавства. Вони посідають домінуюче становище в ієрархічній структурі законодавства України¹⁰. Їх можна поділити на кодифіковані й на ті, що не є такими, а також на загальні та спеціальні. Тобто, у законах необхідно відобразити і врегулювати права та інтереси людини та громадянина у галузі використання та охорони земель, механізм їх забезпечення та захисту.

До таких  законів слід віднести:

1. ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство»¹¹ визначає правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства. Також він регулює відносини щодо права придбання земельних ділянок у тимчасове чи постійне користування, в тому числі на умовах оренди. Тут же визначено права та обов’язки власників земельних ділянок та землекористувачів.
2. ЗУ «Про фермерське господарство» від 19.06.2003р.¹² визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. В ньому безпосередньо визначаються: порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, їх склад, приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств тощо.
3. ЗУ «Про оренду землі» від 06.10.1998р. ¹³ закріплює основні положення щодо оренди землі в Україні,  суб’єктів та об’єктів даних відносин, переходу права на оренду земельної ділянки, суборенди, порядку укладання договору оренди, орендної плати тощо.
4. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991р. ¹⁴  закріпив основні положення щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, одним з яких є земля, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини тощо.
5. ЗУ «Про плату за землю» від 03.07.1992 р.¹⁵ визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння податку.
6. ЗУ «Про природно-заповідний фонд» від 16.06.1992р.¹⁶ визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів, тобто це ті положення, які закріплюють порядок використання та охорони земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
7. Декрет КМУ «Про державне мито» від 21.01.1993р.¹⁷  плату за нотаріальне посвідчення договорів оренди (суборенди) земельної ділянки тощо.
8. ЗУ «Про меліорацію земель» від 14.01.2000р.¹⁸ визначає засади регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі проведення меліорації земель, використання меліорованих земель і меліоративних систем і спрямований на забезпечення екологічної безпеки меліоративних систем та захисту суспільних інтересів, та ряд інших законів.

3.2. Земельний  кодекс України як джерело земельного права

 

ЗКУ посідає  особливе місце серед  інших законов, джерел земельного права.  Він є загальногалузевим кодифікованим спеціалізованим законом у системі законодавтсва України, а в системі земельного законодавства – основним і тим, з якого це законодавство розвивається. Тому забезпечення вичерпного регулювання земельних відносин, які виникають на практиці, не є метою ЗКУ, а отже велика кількість норм в ньому – це є норми відсилочного характеру, а не лише норми прямої дії.

Головна особливість ЗКУ  полягає в тому, що він є основою  системи «супідрядності» норм усіх природоресурсових галузей права, в якій мають бути включені суперечності між однаковими за юридичною силою нормативними актами, а кожен вищий елемент мати вищу юридичну силу. Таким чином, ЗКУ – це основний, базовий акт, фундамент усієї системи земельно-правових норм.

В ЗКУ закріплено публічно-правове значення земельних відносин. Правова регламентація відносин власності на землю здійснюється саме ЗКУ, а не Цивільним кодаксом України¹⁹.

За змістом, структурою та напрямами, новий ЗКУ дуже відрізняється від ЗКУ 1992 року. Він втілює стратегію держави, спрямовану на поглиблення та подальший розвиток земельної реформи, створює необхідну законодавчу основу для подальшої нормотворчої та правозастосовної практики. Цей кодифікований земельний закон регулює суспільні відносини щодо землі як матеріальної основи суверенітету та територіальної цілісності України, просторової бази для довкілля, системи розселення та транспортних мереж, засобу виробництва в сільському господарстві, об’єкта економічного обігу  та відносин права власності.

Структурно ЗКУ складається з 10 розділів, які включають 212 статей.

У загальній частині Кодексу  визначаються основні його принципові положення, відтворюється ст.14 Конституції  України²⁰, за якою земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. 

В даному розділі відображено  пріоритет Конституції України  та Земельного кодексу над іншими нормативно-правовими актами у галузі регламентації земельних відносин (ст.3 ЗКУ).

Принципи земельного права (ст. 5 ЗКУ) відображають сучасні досягнення теорії земельного права, забезпечують єдність положень земельного права з тими суспільними процесами, в яких реалізуються правові поняття; вони надають земельному законодавству організованого системного характеру і виступають основною віссю його змісту.

Відповідно до ч.3 ст.78 ЗКУ закріплює приватну, комунальну та державну форми власності на землю, поряд з існуванням спільної власності на земельну ділянку.  В ньому також допускається можливість набуття у приватну власність земельних ділянок фактично із всіх категорій земель, передбачає проведення розмежування земель державної та комунальної власності; визначає перелік земель, які не можуть передаватись у приватну власність; закріплює способи та механізми придбання громадянами та юридичними особами земельних ділянок у власність тощо.

Вперше норми  ЗКУ набули екологізованого характеру; істотно посилений органічний зв’язок земельних та екологічних відносин, закріплено пріоритетний характер перших²¹. У ньому вже виділена більша кількість категорій земель (9 категорій порівняно з попередніми 6 категоріями), які характеризуються різним правовим режимом використання та охорони (гл.5-13 Розділу ІІ Земельного кодексу України).  Статус окремих категорій земель набули землі рекреаційного, оздоровчого, історико-культурного призначення. Кодексом також визнано грунти як особливий об’єкт охорони.

Новим земельним  кодексом також було запроваджено (відтворено) інститут користування чужою земельною ділянкою – земельний сервітут (гл.16 ЗКУ). Встановлено також положення щодо добросусідських відносин (гл.17 ЗКУ) власників земельних ділянок та землекористувачів, запроваджено поняття обмежень, які можуть застосовуватися до використання земельних дялінок.

ЗКУ як принципово новий документ ринкового спрямування  встановлює обов’язковість продажу  земельних ділянок державної  та комунальної форм власності  суб’єктам  підприємницької діяльності на конкурентних засадах шляхом проведення земельних торгів  у формі аукціону чи конкурсу (гл. 21 ЗКУ), визначає головні положення застави земельних ділянок, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності та ін.

Розділ «Прикінцеві  положення» містить норми, якими встановлюється порядок введення в дію Кодексу, а розділ «Перехідні положення» врегульовує порядок дій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування при виконанні рішень з питань, які прийняті до набрання чинності новим ЗКУ.

Зовнішнє враження про те, що ЗКУ врегулював всі  необхідні та базові питання на практиці поки що не підтверджується, адже насьогодні виникає необхідність прийняти кілька десятків земельних законів та інших  нормативних актів різної юридичної  сили, які були б присвячені основним інститутам земельного права.

 

 

 

 

 

 

 

3.3. Підзаконні  нормативно-правові акти як джерела  земельного  права

 

Підзаконні  нормативні акти як джерела земельного права – це нормативно-правові акти, що виражають земельну політику держави, не суперечать Конституції України, законам України, і розвивають та деталізують їх  положення²².

Існуванні та функціонування підзаконних нормативно-правових актів  у системі джерел земельного права  зумовлено насамперед тим, що земельні правовідносини мають багаторівневу структуру, а тому вони потребують не лише законодавчого, а й підзаконного (в т.ч. і локального) нормативного регулювання. До того ж, саме за допомогою таких актів є можливість оперативно вирішувати конкретні питання у відповідних сферах діяльності суспільства, пов’язаних з використанням та охороною земель.

Підзаконні  нормативно-правові акти як джерела  земельного права, утворюють склідну  ієрархічну структуру, а тому їх можна  класифікувати за різними критеріями:

1. за суб’єктами видання: акти Президента України, уряду, центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів та посадових осіб місцевого самоврядування тощо;
2. за компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта: загальні (акти Президента, уряду тощо), відомчі (акти міністерств, державних комітетів тощо), локальні (акти місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування тощо);
3. за зовнішньою формою акта: укази, постанови, розпорядження, рішення, накази;
4. за часом дії: постійні та тимчасові тощо.

Постанови ВРУ

Їх вона може приймати відповідно до ст.91 Конституції України. Серед них можна визначити такі:

• «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року²³:  тут вказано, що земельна реформа є складовою частиною економічної реформи, здійснюваної в Україні у зв’язку з переходом економіки держави до ринкових відносин, і її завданням  є перерозподіл земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування підприємствам, установам і організаціям з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель
• «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня 1992 року²⁴ була прийнята через відсутність належної координації контролю з боку державних органів за ходом реформи, несвоєчасне вирішення ряду організаційних і правових питань реформування земельних відносин для усунення такої проблеми.
• «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р.²⁵ розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи — катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави.
• Інші.

 

 

Укази та розпорядження  Президента України

• «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999р. виданий з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності
• «Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення» від  02.12.1995 р. виданий з метою здійснення державного контролю за зміною показників родючості та забруднення грунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення
• «Про оголошення територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» від 20.08.1996р. був прийнятий з метою збереження та відтворення цінних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу.

 

Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України та міністерств

• Постанова «Про державний технологічний центр охорони родючості грунтів» від 4 серпня 2000 р.  прийнята з метою проведення єдиної науково-технічної політики у сфері охорони та раціонального використання земель сільськогосподарського призначення;
• «Про порядок ведення державного земельного кадастру»  від 12.01.1993 з наступними змінами та доповненнями та ряд інших постанов та розпоряджень були прийняті з метою приведення законодавства України до сучасних умов, що стрімко розвиваються, та ліквідування прогалин у ньому.

Джерелами земельного права  також є нормативні рішення та розпорядження місцевих органів  виконавчої влади та органів місцевого  самоврядування. Вони мають переважно  деталізуючий характер. Їх головне завдання полягає в тому, що вони мають забезпечувати конкретизацію тих положень, які закріплено  в актах загального регулювання. Органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» та іншими законами, приймають рішення, які теж можуть виступати джерелами земельного права.

Значну роль у забезпеченні єдиної правозастосовчої практики та зміцненні законності в галузі земельних  відносин відіграють керівні роз’яснення  пленумів Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, але щодо питання про визнання судової практики джерелом земельного права насьогодні серед науковців точаться суперечки та існує кілька точок зору. Також необхідно пам’ятати, що судові органи не створюють нових норм, вони лише тлумачать їх суть. Роз’яснення цих органів не можна вважати джерелами права в загальному розумінні.

Особлива роль у  правовій системі належить рішенням Конституційного  Суду України, які відповідно до Конституції  є обов’язковими  до виконання  на території України,  остаточними та оскарженню не підлягають.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 4. Міжнародно-правові акти як джерело земельного право

 

Крім національних нормативно-правових актів, які є  джерелами права України, в деяких випадках такими джерелами є і  міжнародно-правові акти. Це грунтується  на правилі пріоритету норм міжнародного права над національним правом.

Ст.9 Конституції  України, ст. 17 ЗУ «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р.²⁶ укладені та ратифіковані міжнародно-правові акти України становлять невід’ємну частину національного законодавства України. Вони застосовуються у порядку, встановленому для норм національного законодавства.