Поняття та особливост методіві правового регулювання в земельному праві

    План

Вступ.

1. Поняття методів правового регулювання в земельному праві.

2. Особливості методів правового регулювання в земельному праві.

Висновок.

     ВСТУП

    Актуальність  теми зумовлюється тим, що великого значення набуває оволодіння знаннями у галузі земельного права в сучасний період – час прискорення реформування земельних правовідносин, становлення, розвитку і зміцнення державності в Україні, прийняття та введення в дію нового Земельного кодексу України. Виникає практична необхідність ефективно застосовувати земельно-правові норми для реального забезпечення суб’єктивних земельних прав у процесі реалізації сучасної земельної реформи.

    Земельні  відносини являють собою самостійний  вид суспільних відносин і характеризуються істотними особливостями, які зумовлені предметом врегулювання – використанням та охороною земельних ресурсів країни. Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це конституційне положення закріплено і в Земельному кодексі України, прийнятому 25 жовтня 2001 року та введеному в дію з 1 січня 2002 року. Воно має принципово важливе значення для врегулювання земельних відносин. Звідси слідує, що і методи регулювання в земельному праві являють собою відповідні характерові земельних відносин способи та засоби впливу на учасників цих відносин.

     1. Поняття та загальна характеристика методів правового регулювання в земельному праві

    Земельне  право як самостійна галузь права  у правовій системі України має  свої методи регулювання земельних відносин. Вони являють собою відповідні характерові земельних відносин способи та засоби впливу на учасників цих відносин. Методи правового регулювання земельних відносин складаються зі встановлених земельно-правовими нормами прав та обов'язків учасників зазначених відносин і застосування до них відповідних заходів. Особливості земельних відносин відображені у специфічному поєднанні методів правового регулювання даної сфери суспільних відносин. При цьому завданням правового регулювання є забезпечення певної поведінки учасників земельних відносин. Сутність такого правового регулювання полягає в офіційному виданні та застосуванні правових норм, які закріплюють моделі поведінки суб'єктів земельних відносин.

       У юридичній літературі виділяють  властивий публічному праву метод імперативного впливу, за допомогою обов'язкових до виконання розпоряджень і заборон та метод диспозитивний, який визначає лише межі поведінки учасників відповідних відносин, що дає їм можливість вільно і самостійно регулювати свої стосунки у встановленому обсязі. З точки зору загальної теорії права, земельному праву, враховуючи розгалужену сукупність правових норм, притаманні обидва методи правового регулювання.

       Імперативний метод у земельному  праві застосовують у галузі  управління використанням і охороною земель: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного земельного кадастру; забезпечення земельного моніторингу; здійснення землевпорядкування; визначення порядку проведення земельних аукціонів і конкурсів; встановлення обмежень використання земель за цільовим призначенням тощо.

       Диспозитивний метод притаманний  регулюванню стосунків власників  земельних ділянок з приводу  використання землі та самостійного  господарювання на ній. Власник  має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділянкою у межах, встановлених законом. Учасники земельних відносин мають можливість у визначених межах регулювати свої стосунки.

       У земельно-правовій літературі  висловлена обґрунтована точка зору, відповідно до якої існують три основні різновиди диспозитивного методу регулювання земельних відносин — рекомендаційний, санкціонований та делегований.

       Рекомендаційний метод правового  регулювання полягає у наданні  можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети. Так, у статтях 140—141 ЗК України серед підстав припинення прав на земельну ділянку передбачено право добровільної відмови власника землі або землекористувача від права на земельну ділянку. Отже, власникові земельної ділянки та землекористувачеві надається право альтернативного вибору: або використовувати земельну ділянку за основним цільовим призначенням, або відмовитися від неї у встановленому порядку.

       Санкціонований метод полягає  в тому, що рішення про реалізацію  своїх земельних повноважень  суб'єкт земельних відносин приймає  самостійно.

       Делегований метод правового  регулювання полягає в наданні  прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо того чи іншого кола правомочностей. Прикладом делегованого методу регулювання земельних відносин може бути ст. 11 ЗК України, згідно з якою повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами. Правовому регулюванню земельних відносин притаманний весь вищенаведений перелік методів, які проявляються в обов'язковій вимозі цільового використання земельних ділянок; у забороні порушення ґрунтової родючості та погіршення екологічної ситуації; у використанні заходів економічного стимулювання охорони земель; в обмеженні розпорядницьких прав власників землі в інтересах усього суспільства з урахуванням соціальної функції землі — її соціального значення та об'єктивної обмеженості. При цьому особливості методів регулювання земельних відносин визначаються характером цих відносин і виявляються у специфічному сполученні імперативного і диспозитивного методів. Таким чином, у сучасному земельному праві спостерігається поєднання диспозитивного та імперативного методів. Визначити перевагу того чи іншого методу досить складно. Все залежить від змісту врегульованих відносин та інтересів суспільства і держави, які превалюють у конкретний період часу. 
 

    Методи  правового регулювання – це такі способи, за допомогою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує необхідну їй поведінку людей як учасників правовідносин або впроваджує ті засоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних тощо) можуть дати максимальний позитивний результат у здійсненні земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, становленні ринкових відносин тощо. Методи правового регулювання, що застосовуються в практиці правового забезпечення суспільних земельно-правових відносин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, котрі є джерелом земельного права. Це правило не виключає використання в земельних правовідносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках однорідності та спорідненості суспільних відносин. В юридичній літературі висловлюється думка про існування двох основних методів правового регулювання: імперативного (встановлює обов’язки суб’єктів правовідносин і використовується, як правило, у сфері управління використанням і охороною земель, а саме: при веденні державного земельного кадастру, моніторингу, здійсненні землеустрою та ін.) та диспозитивного (методу вибору певної моделі поведінки, який в земельному праві ґрунтується на визнанні того, що кожен власник мас право на свій розсуд розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, причому учасники земельних відносин можуть у певних межах регулювати взаємини між собою самостійно). Диспозитивний метод правового регулювання у свою чергу поділяють на рекомендаційний, санкціонуючий і делегуючий.

    Рекомендаційний метод передбачає надання можливості альтернативної поведінки суб'єктам земельних правовідносин залежно від поставленої мети. Зокрема, у ст. 140 ЗК України серед підстав припинення права власності на земельну ділянку закріплено добровільну відмову від цього права власника ділянки, тобто власник має право вибору: використовувати земельну ділянку за призначенням або відмовитися від неї. Санкціонуючий метод полягає в тому, що учасник земельних відно-син може самостійно приймати рішення щодо реалізації земельних повноважень, але це рішення набуває чинності лише після затвердження його компетентним органом. Наприклад, у ст. 100 ЗК України передбачено порядок встановлення земельних сервітутів і зазначено, що сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на основі договору чи рішення суду, але право сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Делегуючий метод полягає у наданні прав і свобод суб’єктам земельних відносин з того чи іншого кола правомочностей. Відповідно до ст. 90 ЗК України власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі, на власний розсуд використовувати її корисні властивості.

     2. Особливості методів правового регулювання в земельному праві

    1.2. Методи управління  земельними ресурсами

    Будь-яка  система має певні елементи (свою власну структуру) та інтегративні (об'єднуючі) зв'язки між її елементами. Такими є  правові форми, методи і функції  управління.

    Проблемі  методів державного управління в  науковій літературі приділено чимало уваги. Але багато питань залишаються нерозв'язаними чи їх розв'язання викликає сумнів. Правильне визначення їхньої сутності — необхідна умова наукового регулювання земельних правовідносин.

    Метод державного управління — це конкретний спосіб, прийом практичного державного управління. Державне управління земельними ресурсами виділяє кілька груп методів: адміністративні, економічні, суспільні, виховні та організаційні. Усі методи регулювання поділяються на загальні й спеціальні.

    До  загальних слід віднести економічні та адміністративні. Вони реалізуються на всіх умовах державного управління, керівництва і спрямовані безпосередньо  на земельні відносини.

    Система нових методів управління земельними ресурсами передбачає поєднання адміністративних та економічних методів, тобто прямого примусу і рекомендацій (адміністративні методи), ціноутворення та пільгового оподаткування, фінансування, покладення економічних санкцій, податків і компенсацій.

    Економічні  методи в сучасних умовах є найбільш дійовими засобами впливу на об'єкти державного управління земельними ресурсами, тому що їх застосування дає змогу створювати економічні умови, які стимулюють землевласників і землекористувачів діяти в напрямі, необхідному суспільству, розв'язувати певні питання згідно із загальнодержавними та особистими інтересами. Але при цьому зберігається вільний вибір поведінки.

    Застосування  того чи іншого методу визначається характером регульованих відносин, специфікою об'єктів регулювання, компетенцією суб'єкта регулюючої діяльності, важливістю регульованого питання, співвідношенням між суб'єктом та об'єктом. Воно повинне бути продиктовано не суб'єктивним бажанням суб'єкта регулювання, а зумовлено науковими принципами діяльності щодо регулювання земельних відносин, які передбачаються чи дозволяються правовими нормами.

    Методи  взаємозв'язані й кожен із них  своєрідно впливає на поведінку  учасників. Система нових методів  управління земельними відносинами  включає:

• метод обов'язкових приписів (або імперативний метод) передбачає неухильне виконання управлінського рішення та не припускає будь-яких відступів від нього (його застосовують тоді, коли не треба враховувати місцевих умов та особливостей при виконанні рішень);
• метод рекомендацій виражається у винесенні рішень, при реалізації яких допускається врахування місцевих особливостей і умов;
• метод санкціонування (або метод органічного самоврядування) передбачає, що управлінські рішення приймає управлінський орган, проте вони набувають юридичної сили лише після їх затвердження компетентним органом;
• метод дозволів (повного делегування прав) передбачає повне самоврядування органів, при цьому вони самі приймають управлінські рішення, що не потребують ніякого затвердження.

    Методи державного регулювання земельних правовідносин реалізуються і через певні функції, якими наділені відповідні державні органи. Незалежно від видів та компетенції органів державного регулювання земельних правовідносин кожен із них прямо чи опосередковано бере участь у виконанні наведених певних функцій:

    1. Функція обліку земель та ведення державного земельного кадастру зумовлена необхідністю наукового обґрунтування доцільного використання земель і неможлива без повної та достовірної інформації про природні об'єкти. Виділяються такі її різновиди: