Юридичними  фактами, що є підставою для припинення земельних правовідносин, можуть бути: смерть власника землі чи землекористувача, рішення органів місцевого самоврядування про викуп (вилучення) земельної  ділянки для громадських потреб, рішення суду про припинення права  власності чи землекористування  в разі нераціонального використання земельної ділянки, припинення права  власності чи землекористування  у зв'язку з добровільною відмовою землевласника чи землекористувача від земельної ділянки та ін.[9;с.96-98]

     ВИСНОВОК

     Земельні  правовідносини, які виникають щодо землі як основного засобу виробництва, територіального базису і одночасно  об'єкту природи, що знаходиться у  взаємодії з навколишнім природним  середовищем, тісно пов'язані із суспільними відносинами, об'єктом  яких виступають води, ліси, тваринний  і рослинний світ та ін. Саме в  силу тісної природної взаємодії  між усіма природними ресурсами, серед яких земля займає домінуюче  місце, земельні відносини поряд  з водними, лісовими та іншими входять  до складу єдиної групи екологічних  відносин.

     В сучасних умовах характер і зміст  земельних правовідносин суттєво  змінюється. Так, в результаті встановлення множинності форм власності та суб’єктів  прав власності на землю, включення  певної частини земель в систему  ринкового обігу шляхом укладення  цивільно-правових угод із землею ці відносини, залишаючись по суті земельними, набувають  майнового характеру.

     Земельні  правовідносини складаються між  фізичними особами, між юридичними особами, а також між фізичними  особами, юридичними особами і державою. Земельне законодавство, закріплюючи  правові приписи, що регулюють ці відносини, наділяє їх відповідними правами і покладає на них певні  обов'язки, а отже визнає їх суб'єктами земельних відносин. Суб'єктам будь-яких правових відносин притаманні певні  якісні ознаки, які складають їх правосуб'єктність.

     В процесі дослідження ми з'ясували, що земельна правосуб'єктність — це можливість суб'єкта бути учасником  земельних правових відносин. До складу правосуб'єктності входить земельна правоздатність, яка дає можливість суб'єкту мати земельні права і обов'язки, а також земельна дієздатність —  тобто здатність суб'єкта своїми діями набувати земельні права і  створювати для себе земельні обов'язки. 

     Підсумовуючи  вищезазначене, можна зробити наступний  висновок:

     а) земельне правовідношення в теоретичному плані розглядається як інститут земельного права, за нормами якого  виникають, здійснюються і припиняються конкретні земельно-правові відносини;

     б) як інститут земельного права земельні правовідносини поділяються на матеріальні, процесуальні, регулятивні, охоронні і  спеціальні правовідносини.

     Спеціальні  правовідносини можуть бути як матеріальними, так і процесуальними. Охоронні правовідносини поділяються на організаційно-охоронні і відносини, що пов'язані з юридичною  відповідальністю;

     в) земельні правовідносини можуть бути загальними і застосовуватись до всіх інститутів земельного права і конкретними, що застосовуються до конкретних видів земельних правовідносин;

       г) зміст земельних правовідносин  обумовлюється особливостями правового  режиму земель, як предмета земельних  правовідносин, сукупності прав та обов'язків  суб'єктів земельних правовідносин  та особливостями правового регулювання  кожного з їх видів, а також  особливостями юридичної відповідальності у правовідносинах, що виникають  у зв'язку з порушенням земельного законодавства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА: 

1.  Земельний кодекс України. Наук. практ. Коментар / За ред. В.І. Семчика. - К.: Концерн „Вид. дім ”Ін Юре”, 2003.- 676с.
2. Земельне право України: підручник / М.В.Шульга (кер. авт. кол.) Г.В Анісімова, Н.О. Багай, А.П. Гетьман. Та ін. За заг. ред. М.В.Шульги. -К.: Юрінком Інтер, 2004. -368с.
3. Земельне право України. Підручник для студентів юрид. спеціальностей вищих навч. закладів / За ред. В.І Семчика і П.Ф Кулинича. – К.: Видавничий дім „Ін Юре”, 2001. – 424 с.
4. Земельний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. - 2002, № 3-4. ст.27.
5. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / Кол. авт.: Л.О Бондар, А.П Гетьман, В.Г Гончаренко та ін.; За заг.ред. В.В. Медведчука. – К.: Юрінком Інтер, 2004, - 656.
6. Шеремет А.П.Земельне право України: Навчальний посібник. – К.: Центр видавничої літератури, 2005, - 632с.
7. Андрейцев В.І. Земельне право і законодавство суверенної України : Актуальні проблеми практичної теорії. – К.: Знання, 2005, -445с.
8. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320с. - Бібліогр.: с. 312.
9. Земельне право: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред. В.І. Семчика  і П.Ф. Кулинича.  К.: Видавничий Дім “Ін. Юре”, 2001. – 424 с.
10. Ковтун М.Г. Земельне право: курс лекцій для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Юмана, 2001. – 208 с.