Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський  національний університет імені  Василя Стефаника

Юридичний інститут  
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

на тему:

    Поняття, види та особливості  земельних правовідносин  в Україні 
 
 
 

Виконала:

студентка4 курсу

групи ПР(З) – 42

Бельмега  Н. В. 

Перевірив:

Мороз Г.В. 
 
 
 
 
 
 
 
 

м. Івано-Франківськ

2011

План

ВСТУП            3

РОЗДІЛ  І ПОНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН                           5

РОЗДІЛ  ІІ ВИДИ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН                                   9

РОЗДІЛ  ІІІ ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ, ЗМІНИ І ПРИПИНЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН                                                                 19

ВИСНОВОК

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ            27

 

     ВСТУП

 

     До  числа найважливіших нових законодавчих актів, прийнятих після Конституції  України, належить Земельний кодекс України, який закріпив низку принципових  положень у галузі регулювання земельних  правовідносин.

     Основним  земельним законом держави, який було прийнято 25 жовтня 2001 р., закріплені нові правові інститути: право земельного сервітуту, набувальна давність, договір  довічного утримання, застава, з  приводу яких виникають земельні правовідносини.

     Актуальність  теми. Проведення в Україні земельної реформи зумовлює необхідність подальшого реформування земельного законодавства, що має ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, пріоритеті прав і свобод людини. Отже, однією з умов розвитку української держави є зміцнення її правових основ стосовно забезпечення раціонального використання та охорони земель, оскільки суспільні відносини, що виникають у цій сфері, поширюються на всі галузі народного господарства і належна їхня правова регламентація суттєво впливатиме на розвиток економіки та інших сфер суспільно-державного життя. Великого значення при цьому набуває процесуально-правова регламентація юридично значимої діяльності, що здійснюється суб’єктами земельного права. Це зумовлено тим, що встановлення прав та обов’язків цих суб’єктів на землю безпосередньо здійснюється в матеріальних правовідносинах, які є основою всієї системи земельних правовідносин.

     Новий Земельний кодекс регулює підстави виникнення, зміни, припинення земельних  правовідносин, порядок здійснення захисту земельних прав суб’єктів  земельних правовідносин і розглядає  землю не тільки як об’єкт власності  і господарювання, але разом з  тим і як природний ресурс –  елемент довкілля.

     Також Земельним кодексом встановлено, що суб’єктами права приватної власності  на землі сільськогосподарського призначення  можуть виступати лише громадяни  України. Якщо ж ці землі будуть отримані у спадщину іноземними громадянами  та особами без громадянства або  ж іноземними юридичними особами, то ці землі підлягають відчуженню протягом року.

     Право власності на землю не є абсолютним. Воно має бути застережене повними  обмеженнями та умовами в інтересах  всього суспільства. Тому в Земельному кодексі України збереглися положення  щодо цільового призначення земель та встановлений обов'язок усіх власників  землі та землекористувачів використовувати  землю відповідно до її цільового  призначення. Крім цього, право на землю  може обмежуватися встановленням спеціальних  охоронних зон навколо певних категорій земельних ділянок, а  також інших обмежень права на набуття землі у власність (наприклад, іноземними громадянами та юридичними особами) та права щодо розпорядження  землею з боку приватних власників  та користувачів. На власників земель як на землекористувачів можуть бути покладені додаткові обов'язки щодо охорони земель та збереження їх продуктивності, естетичної привабливості тощо.

     Новий Земельний кодекс України в цілому відображає сучасні ідеї і тенденції  у сфері земельних відносин. Він  має пряму дію. На жаль, ступінь  деталізації багатьох положень не є  достатнім. У зв'язку з цим передбачається прийняття ще кількох десятків законів  та інших нормативних актів, які  розвиватимуть і уточнюватимуть окремі положення Кодексу.

     Проте на сьогодні першочерговою є проблема реалізації нового Земельного кодексу  України. Необхідною передумовою цього  є усвідомлення кожним громадянином і посадовою особою духу і букви  Кодексу.Цей закон, остаточно закріпивши багатосуб’єктність права власності на землю, забезпечує пріоритет права приватної власності на даний об’єкт природи і регулює земельні правовідносини, що виникають з приводу його використання.[1; с.4-5]

     Об’єктом  дослідження є: правовідносини у земельному господарстві України в умовах, які склалися на сьогоднішній день та зміни соціальних пріоритетів у державі.

     Предметом дослідження є: поняття, види та особливості земельних правовідносин в Україні згідно чинного законодавства.

     Мета даної курсової роботи є визначення та наукове обґрунтування земельних правовідносин на сучасному етапі.

     Основних завданнях роботи:

• визначити поняття земельних правовідносин;
• охарактеризувати види земельних правовідносин;
• проаналізувати підстави виникнення, зміни і припинення земельних правовідносин;

     Вирішуючи поставлені питання, в роботі використовуються такі наукові методи як: логіко-юридичний, порівняльний, та системний.

Структура курсової роботи зумовлена її цілями та характером дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаних джерел. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ  І ПОНЯТТЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН 

       Будь-які правовідносини є вольовими суспільними відносинами між людьми, взаємні права та обов’язки яких врегульовані нормами права.

       Земельні правовідносини являють собою суспільні відносини, що виникають у сфері взаємодії суспільства з навколишнім природнім середовищем і врегульовані нормами земельного права. [2;с.32]

       На  земельно правові відносини розповсюджуються загальні принципи, що стосуються суспільних відносин, врегульованих нормами  права, здійснення яких забезпечується державою. Основними засадами будь-яких правовідносин є визнання, що вони є вольовими суспільними відносинами  між людьми, між юридичними особами, а також між людьми, юридичними особами і державою.

       Особливість земельних правовідносин в Україні  полягає в тому, що вони є виникають  і здійснюються в межах правових норм, якими визначається мета(цілі) використання землі як об’єкта природи, просторового базису, території, місця  для поселення (проживання) людей  і основного засобу виробництва. [3;с.90-91]

       В Земельному кодексі України (далі ЗК України) дано таке визначення – земельних  правовідносин, це – суспільні відносини  щодо володіння, користування і розпорядження землею. [4]

       Володіння – це суспільно-земельне відношення певної особи до належної їй землі (земельної  ділянки), панування над нею, коли у стосунках з іншими людьми ця особа ставиться до землі як до „своєї”.

       Користування  означає виробниче чи інше особисте використання властивостей землі, споживання результатів використання землі.

       Для розпорядження характерним є  визначення долі землі (земельної ділянки), здійснення управлінських, розпорядчих  дій щодо землі. Власник на власний  розсуд вирішує, що зробити з належною йому земельною ділянкою, яким чином  її позбутися, обміняти, перевести з  однієї категорії в іншу, для задоволення яких потреб її використовувати. [1;с.17] Тобто власник має право вирішувати на власний розсуд юридичну долю земельної ділянки, з врахуванням її цільового призначення та інтересів власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів.

       Про те, дане в cт.2 ЗК України визначення не є досконалим оскільки воно фактично розкриває зміст лише права власності, але земельні правовідносини включають  в себе також відносини управління, землекористування, охорони та інші. Управлінські правовідносини включають  в себе відносини здійснення моніторингу  земель, обліку земель (земельний кадастр), охорона, контроль за використанням  земель, стандартизація і нормування.

       Таким чином можна дати таке визначення земельних правовідносин, з урахуванням  вищезазначеного, це суб’єктно-об’єктні суспільні зв’язки, опосередковані земельно-правовими нормами, що виникають  на підставі встановлених законодавством юридично значущих обставин(юридичних  фактів) і характеризуються наявністю  взаємо кореспондуючих прав та обов’язків щодо використання, відтворення та охорони земель і спрямованістю  на раціональне, дбайливе, ефективне, ощадливе володіння, користування і розпорядження  землями. [5;с.12]

       Інші  автори дають наступне визначення, земельні правовідносини – це суспільні  відносини з приводу володіння, користування, розпорядження і  управління землею на державному, господарському і внутрігосподарському рівнях як об’єктом господарювання, так і засобами виробництва  у сільському господарстві.

       Поняття земельних правовідносин охоплює  широке коло питань економічного (виробничого) і правового характеру. В основі земельних відносин лежить категорія  власності на землю. Тому зміну і  розвиток форм власності на землю. Земельні відносини як складова виробничих відносин можуть бути як стимулюючим так і  стримуючим фактором у розвитку продуктивних сил.

       Як  і інші правовідносини, земельні також  складаються з декількох елементів:

• норм права, якими необхідно керуватися при вирішенні тих чи інших земельно-правових питань;
• суб’єктів права, тобто учасників земельних правовідносин;
• об’єктів права – індивідуально визначеної земельної ділянки, з приводу якої виникають земельні відносини.
• змісту земельних правовідносин, тобто права і обов’язки їх учасників, які здійснюють свої дії у точній відповідності з нормами права, переслідуючи мету, заради якої складаються дані земельні правовідносини. При цьому враховуючи особливості суб’єкта і об’єкта цих відносин. [6;с.66-67]

       Підставами  виникнення земельних правовідносин  є обставини, з якими законодавство  пов’язує виникнення, зміну чи припинення прав на землю. Ними можуть бути спадщина, застава, дарування, купівля-продаж, міна земельних ділянок, націоналізація, реквізиція, конфіскація, вилучення, викуп, приватизація, реприватизація, монополізація  земельної власності. [5;с.13]

       Однією  з особливостей земельних правовідносин  є те, що держава регулює, земельні відносини перш за все в якості органа влади. До такого виду регулювання  відносяться: обов’язкові приписи  при веденні земельного кадастру, санітарні і ветеринарні правила, вимоги щодо охорони природи, земельно-планові  обмеження і приписи і т.д. Однак, являючись власником землі, держава  виступає в ролі господарюючого суб’єкта, зацікавленого в найбільш продуктивному  і раціональному використанні належної їй землі. [6;с.67]

       Отже, земельні правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні вольові  відносини, які виникають на основі юридичних фактів, між суб’єктами земельних правовідносин з приводу  володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, а також відносини управління, охорони, контролю за цільовим використанням земель. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ ВИДИ ЗЕМЕЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН  

       На  даний час в юридичній літературі не має єдності у визначенні видів  земельних правовідносин. Так у  підручнику за редакцією М.В Шульги дана наступна класифікація земельних правовідносин: земельні правовідносини можна класифікувати: