Астрід Ліндгрен – життєвий і творчий шлях

Сама письменниця  все своє свідоме життя була членом соціал-демократичної партії — і залишилася в її рядах після 1976 року. А заперечувала насамперед проти віддалення від ідеалів, які Ліндгрен пам'ятала із часів своєї юності. Коли її один раз запитали, яку б вона обрала для себе шлях, якби не стала знаменитою письменницею, вона без коливань відповіла, що хотіла б брати участь у соціал-демократичному русі початкового періоду. Цінності й ідеали цього руху грали — разом з гуманізмом — основну роль у характері Астрід Ліндгрен. Властиве їй прагнення до равноправності і турботливе відношення до людей допомагали письменниці переборювати бар'єри. Вона з усіма поводилася однаково сердечно й шанобливо, будь то шведський премьєр-міністр, глава іноземної держави або один з її читачів-дітей. Інакше кажучи, Астрід Ліндгрен жила відповідно до своїх переконань, від чого зробилася предметом поваги, як у Швеції, так і за її межами.

Відкритий лист Ліндгрен з казкою про Помперіпоссу здійснив настільки великий вплив тому, що до 1976 року вона була не просто знаменитою письменницею: вона користувалася у Швеції не тільки популярністю, але й величезною повагою. Поважною особою, людиною, відомою всій країні, вона стала завдяки численним виступам по радіо і телебаченню. Тисячі шведських дітей виросли, слухаючи по радіо книги Астрід Ліндгрен в авторському виконанні. Її голос, її особа, її думки, її почуття гумору були знайомі більшості шведів ще з 50-х — 60-х років, коли вона вела на радіо й телебаченні різні вікторини і ток-шоу. До того ж Астрід Ліндгрен завоювала народ своїми виступами в захист такого типово шведського явища, як загальна любов до природи й шанування її краси.

Навесні 1985 року, коли дочка смоландского фермера привселюдно заговорила про утиски сільськогосподарських тварин, до неї прислухався сам прем'єр-міністр. Ліндгрен почула про дурне поводження із тваринами на великих фермах Швеції й інших промислових країн від Христини Форслунд, ветеринара і викладача Упсальского університета. 78-річна Астрід Ліндгрен направила відкритий лист у найбільші стокгольмські газети. У листі містилася ще одна казочка — про люблячу корову, що протестує проти поганого обігу з худобою. Цією казкою письменниця почала кампанію, що тривала три роки. У червні 1988 роки був прийнятий закон про захист тварин, що отримав латинське найменування Lex Lindgren (Закон Ліндгрен); однак він не сподобався його натхненниці своєї розпливчатістю й свідомо малою ефективністю.

Як і в  інших випадках, коли Ліндгрен заступалася  за благополуччя дітей, дорослих або  навколишнього середовища, письменниця  відштовхувалася від власного досвіду  і її протест був викликаний глибоким щиросердечним хвилюванням. Вона розуміла, що наприкінці XX століття неможливо повернутися до дрібного скотоводства, яке було в дитинстві і юності на фермі батька й у сусідніх господарствах. Вона вимагала чогось більш фундаментального: поваги до тварин, оскільки вони теж живі істоти й наділені почуттями.

Глибока віра Астрід Ліндгрен у ненасильницькі методи поводження поширювалася й на тварин, і на дітей. «Тільки не насильство» — так назвала вона свою промову при врученні їй в 1978 року Премії миру німецької книготоргівлі (отриману нею за повість «Брати Левине Серце» (1973; пер. 1981) і за боротьбу письменниці за мирне співіснування й гідне життя для всіх живих істот). У цій промові Астрід Ліндгрен відстоювала свої пацифістські переконання й виступала за виховання дітей без насильства й тілесних покарань. «Нам всім відомо», нагадувала Ліндгрен, «що діти, яких б'ють і піддають жорстокому поводженню, самі будуть бити й жорстоко поводитись з своїми дітьми, а тому це зачароване коло повинно бути розірване».

ReferatFolder.Org.Ua ― Папка українських рефератів