Фольклорні начала і літературна традиція образів-символів байок Г.Сковороди

Автор: Пользователь скрыл имя, 17 Мая 2013 в 11:01, реферат

Описание работы

Творчість Григорія Сковороди, зокрема «Басни Харьковскiя», є вельми цінним прикладом творчої рецепції і перетлумачення фольклорної символіки художнім мисленням Нового часу. Винятковий інтерес представляє його інтерпретація фольклорної зооморфної символіки в художньо-дидактичних цілях. Символіко-алегоричний метод, який лежить в основі поетики байок, у Г.Сковороди набуває особливого екзистенційного виміру, що вже говорить про його близькість з сучасним художнім мисленням. Г. Сковорода зробив спробу подібним чином зрозуміти весь живий світ, використовуючи для цього жанр повчального характеру – байки, в яких основними дійовими особами виступають тварини чи предмети.

Содержание

ВСТУП……………………………………………………………………………. …3
РОЗДІЛ І. СИМВОЛ В ЕСТЕТИЦІ БАРОКО…………………………………….5
РОЗДІЛ ІІ. ЗООМОРФНІ ОБРАЗИ-СИМВОЛИ В БАЙКАХ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ……………………………………………………………………..….8
2.1. Біблія– «символічний світ»…………………………………………………….9
2.2. Фольклорні начала і літературна традиція образів-символів байок Г.Сковороди………………………………………………………………………..11
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….......27
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…. ……………………………………..29

Работа содержит 1 файл

Semantika_tvarinnikh_obraziv_u_baykakh_Skovorodi.docx

— 85.90 Кб (Скачать)

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………………………………. …3

РОЗДІЛ І. СИМВОЛ В ЕСТЕТИЦІ БАРОКО…………………………………….5

РОЗДІЛ ІІ. ЗООМОРФНІ ОБРАЗИ-СИМВОЛИ В БАЙКАХ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ……………………………………………………………………..….8

2.1. Біблія– «символічний світ»…………………………………………………….9

2.2. Фольклорні начала  і літературна традиція образів-символів  байок Г.Сковороди………………………………………………………………………..11

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….......27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…. ……………………………………..29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Творчість Григорія Сковороди, зокрема «Басни Харьковскiя», є вельми цінним прикладом творчої рецепції і перетлумачення фольклорної символіки художнім мисленням Нового часу. Винятковий інтерес представляє його інтерпретація фольклорної зооморфної символіки в художньо-дидактичних цілях. Символіко-алегоричний метод, який лежить в основі поетики байок, у Г.Сковороди набуває особливого екзистенційного виміру, що вже говорить про його близькість з сучасним художнім мисленням. Г. Сковорода зробив спробу подібним чином зрозуміти весь живий світ, використовуючи для цього жанр повчального характеру – байки, в яких основними дійовими особами виступають тварини чи предмети.

У «Баснях» Г. Сковорода дає авторські інтерпретації зооморфних символів традиційної народної культури, при цьому не пориваючи з їх семантикою в фольклорній традиції, власне з тією, яку ми знаходимо в прислів'ях та примовках. Поряд з образністю, яка сформувалася на рівні побутової мови, Г. Сковорода в більшості своїх творів активно відтворює специфічну образність українського фольклору.

Першим зразком системного аналізу образності Г. Сковороди  була монографія Д. Чижевського «Філософія Г.С. Сковороди» (1934); пізніше слід відзначити доробок Л. Довгої, В. Нічик, Р. Піча , М. Ткачук, Л. Ушкалова та інших. Новітньою роботою у цьому напрямі є дисертація В. Левченко «Художньо-образна система Григорія Сковороди» (2008).

Об'єкт дослідження – літературна творчість Г.Сковороди, а саме байки як уособлення філософської концепції автора.

Предметом дослідження є семантика тваринних образів у байках Г.Сковороди в контексті втілення філософського, фольклорного і авторського начал.

Метою цієї роботи є аналіз трансформації зооморфних символів традиційної народної культури у байках для виявлення специфіки їх рецепції в авторській поетиці українського бароко.

Для вирішення мети було поставлено наступні завдання:

  • проаналізувати літературне та культурне тло, яке слугувало початком для появи байок;
  • подати структурний аналіз збірки «Харківських байок»;
  • охарактеризувати біблійні мотиви збірки;
  • зробити аналіз тваринних образів і їх зв’язку з фольклором та літературною традицією;
  • дати характеристику авторському трактуванню тваринних образів в байках.

Поставлені мета та завдання допоможуть висвітити досліджуваний  об’єкт та предмет роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. СИМВОЛ В ЕСТЕТИЦІ БАРОКО

 

Ключовою ідеєю бароко щодо того, як треба дивитися, є «принцип відображення», відповідно до якого кожна річ світу представляє або

символізує іншу, вищу річ. Тому для того, щоб пізнати божественну істину, потрібно просто «правильно» дивитися [8, с. 56].

Питомий символізм  бароко, зокрема його візуальної культури, у XVII ст. багато в чому базувався на особливому баченні знання, «забороненого знання» або «прихованого знання». Основою цієї проблематики К. Гінзбург вважає різні трактування однієї фрази із послання апостола Павла. В «Посланні до римлян» (11 : 20) він закликав римлян, навернених у християнство, не зневажати євреїв. Павло мав на увазі, що блага вість універсальна, тому і казав «не величайся, але бійся».

Такий переклад спершу був просто калькою з грецької, але починаючи із IV ст. фраза набуває особливого значення. Етична оцінка – «не мудруй спогорда» перетворюється на інтелектуальну – «не намагайся пізнати те, що вище». Таким чином, концепт забороненого знання дістав свою легітимацію у Святому Письмі.

Для бароко дуже актуальна проблематика «таємного знання», що не сприймається як погане, – «вишнє» має позитивні конотації. Важливо, що заборонене знання пов'язується із вишнім. Це надає акту пізнання героїчного благородства, притаманного титанові Прометею та Ікару, які в барокових емблематичних книгах уособлюють таке знання.

Пафос такого прихованого, а тому кращого, ніж очевидне, знання визначає барокову схильність трактувати, розкривати справленій смисл, розшифровувати. Саме цим пояснюються експерименти із розкриття справжнього смислу ієрогліфів, емблем, символів, спроби трактувати все життя як множину знаків.

Україна в цьому  розумінні не відрізнялася від Західної Європи. Більшість барокових інтелектуалів тут мали в своїх бібліотеках емблематичні книги Альціаті, Сааведри Фахадо, Германа Гуго, Η. Коссена, широко застосовували такий спосіб пізнання і відповідний спосіб передавання знання. Адже, коли вище знання доступне тільки через розшифрування, то і передавання цього знання можливе лише через зашифрування, непряму символічну мову.

Приміром, у «Поетиці»  М. Довгалевського можна знайти такий пасаж: «Известно тебе буди, любезный читателю и сие, що той, хто є мудрості рачителем, воображает вещи чужими образами» [8, с. 57]. Про це ж пише і Г. Сковорода, зазначаючи, що існують три світи: світ, в якому ми живемо, Біблія – «світ символічний» і людина – мікрокосм. Принципом побудови всіх цих світів є вище начало. Таким чином, кожна річ у Біблії, у земному світі, або у внутрішньому світі людини вказує на якесь вище знання, яке треба лише розгледіти крізь матеріальність цих світів. «Взглянем  теперь  на  всемірный  мір сей как  на  увеселительный  дом  вѣчнаго,  как  на  прекрасный  рай из  безщетных вертоградов,  будьто  вѣнец  из вѣночков,  или  машинище,  из машинок составленный. А я вижу  в нем  единое  начало,  так  как  един  центр и един умный  ціркул  во  множестве  их» [1, с. 258].

Отож, бачення  у барокових теоретизуваннях  перетворюється на один зі способів пізнання вищої прихованої істини, і то не найгірший. Деякі барокові мислителі прямо вказують на перевагу зображень перед словами, адже в зображенні сенс схоплюється відразу, що дає перевагу у швидкості.

У культурі, заснованій на базисі християнства, завжди відчувається синонімія бачення і пізнання. Тим більше не чужа цій темі культура українського бароко. Наприклад, Г. Сковорода пише: «Око и свет, истина и Бог есть тожде» [1, с. 295], «как не темнувато лежащему в грязе неверія! Продирай, пожалуй око и прочищай взор...» [1, с. 189]. У присвяті до «Алфавіта, или Букваря мира» він подає цілий список цитат із Біблії, де бачення або прозріння, на його думку, означає «пізнання справжньої людини в собі»

[1, с. 203]. Він протиставляє зір більш приземленим формам відчуття як єдино можливий спосіб пізнання: «Осязать и касаться есть язва и смерть, а взирать и понять есть сладость и неизреченное чудо» [1, с. 149].

Барокові теорії бачення-пізнання генетично містять у собі попередні смислові шари, але суттєво видозмінюють акценти. Коли середньовіччя здебільшого із осудом ставиться до матеріального світу, надаючи безсумнівної переваги іншій, нематеріальній реальності, то бароко пропонує пізнавати вищу істину через знаки, відтиснені в матерії. Тут співвідношення видимого і «справжнього», тобто істинного, набуває особливо нюансованої складності, що легітимує особливу реальність видінь та складні маніпуляції в галузі алегоричного і символічного. Саме це дає підставу Г. Сковороді говорити про два сонця: про Бога, що Він є сонцем, – «архетипосом» астрономічного світла. І заявляти, що у своєму пізнанні людина змушена рухатись від антитипосу – відбитка до архетипосу – прототипу [8, с. 57].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ОБРАЗИ-СИМВОЛИ  В БАЙКАХ Г.С.СКОВОРОДИ

 

Байка (від давньорус. баять, байти, тобто говорити, розповідати) – невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається в образах тварин, рослин чи речей або ж зводиться до умовних стосунків. Важливе місце в композиції твору посідає мораль, тобто головний висновок байки, який подається наприкінці її, рідше – на початку.

Байка – давній літературний жанр (Езоп, Лафонтен та ін.), яка сполучається з притчею, з реальною, суто земною «міфологією» пращурів, що одухотворювала все довколишнє. Алегоричність і символіка байки, персоніфікація, співвіднесення дійсності й вигадки – все в заголовках виявляється у сконцентрованому вигляді, пропонуючи домислювати ситуацію й осмислювати матеріал.

Збірка «Байки Харківські» містить 30 творів. З них перші 15 створені після 1766 р., коли митцеві довелося залишити Харківський колегіум, а решта – 1774 р. в селі Бабаях на Харківщині. Усі байки мають прозову форму, майже скрізь до них додається «сила», тобто мораль, іноді завелика обсягом.

У байках Г.Сковороди  риси персоніфікованих тварин, коштовного каміння, приладів та ін. проектуються на людей, відбиваючи найхарактерніші риси їх характеру, життєві обставини, створюючи своєрідну типізацію. У байках, персонажі яких репрезентують добро і зло, протиставляються якості, близькі митцеві, з їх протилежністю. Так, починаючи з бібліоніма, митець будує художній простір байок, населених алегоричними поняттями оточуючої дійсності.

Передмова до «Басен Харьковских» має багато спільного з тими настановами, які містилися в давніх поетиках і особливо в риториках, де байка розглядалася у функції прикладів. Але разом з тим вона містить ідеї, які цілком закономірно випливають з особливостей формування та еволюції світогляду, в тому числі й естетичних поглядів Г. Сковороди. Щоправда, ці естетичні погляди не завжди відповідали усім вимогам, що їх диктували потреби дальшого розвитку естетичної свідомості. Байка, на думку Г. Сковороди, передусім «мудрая игрушка», що в собі ховає «силу». Тому цей «забавний», «фигурний род писаній», твердить він, «был домашній самим лучшим древним любомудрцам», які вміли побачити в них живий образ істини. Автор, ставлячи перед собою цілком певні філософські завдання, прагне до максимального напучення, повчання, хоча і обирає для цього літературний жанр. Байка використовується як привід для філософських міркувань, які б могли існувати самостійно, незалежно від її сюжету. У другій половині байок циклу «Басни Харьковскія» «мораль» поступово зростає, перебільшуючи фабулу в кількісному і якісному відношенні. Центр уваги автора переміщається повністю на мораль, а фабула при цьому перетворюється на функцію прикладу, як і в попередників Г. Сковороди – А.Радивиловського та Ст. Яворського. Моралізація, раціоналістична обробка байкової фабули, як відомо, була звичайним явищем у середні віки, коли майже всі Езопові байки були перетлумачені і до них були додані великі теологічні коментарі.

 

2.1. Біблія  – «символічний світ»

У третій, четвертій  і п'ятій главах діалогу «Потоп зміин» Г.Сковорода звертається до можливостей і рамок пізнання, які пропонує Біблія – «символічний світ». Він подає цей сюжет через образ змія, дракона, який і дав назву всьому діалогові.

Змій, що є алюзією на змія-спокусника, спочатку постає в діалозі як демонічний образ. Однак пізніше з'ясовується, що змій являє собою Біблію. З одного боку, це начебто підриває авторитет Біблії, і Душа, персонаж, що позначає в діалозі людське в людині, починає з ентузіазмом згадувати всі місця в Біблії, що були їй не зрозумілими, і критикувати їх як прояви брехні. Але безсмертний Дух розвінчує окремі критики Душі стосовно Біблії і спрямовує хід розмови в інше русло – те, що змій є Біблією, не є закидом Біблії, але компліментом змієві. Він справляє ефект довідкою про історію слова дракон, у якій зір стає не просто провідником знання істини, а й самої істинності. Г. Сковорода твердить, що грецьке слово дерко означає «бачу», а слово дракон, що від нього походить, означає «побачу», «дракон, могущий впредь узреть, сиречь прозорливый» [1, с. 87]. Він продовжує: «нет сложнее, как прозреть вечность, грязью засоренному оку... Бібліа, все своє фигурное слово во виденіе въчнаго простирая, сделалася й сама богом. «Й бог бъ словом» – так, как на золотую монету вексель й сам сделался золотом...» [1, с. 87]. Порівняння Біблії зі змієм не соромить Біблію і не підносить змія, а свідчить про її подвійну природу, про яку вже говорилося вище: «он (змій) не всегда юродствует, но бывает й вкусный й полезный» [1, с. 253].

У передмові до «Байок харківських» Г. Сковорода пояснює можливість проходу розуму від матеріальних образів до істини через демонстрацію функціонування символу в Біблії. Виправдовуючи байки, він твердить, що це – не просто історії з химерними сюжетами, а речі, подібні до «hieroglyphika, emblemata, simbola». (Варто згадати, що ієрогліфи за доби бароко в усій Європі, включаючи й українські території, вважалися не стільки алфавітом невідомої мови, скільки образами-знаками, що мали відкрити людині таємне знання.) «Й как самая хитрая картина неучоным очам кажется враками, так й здесь делается» [1, с. 340]. Навіть Біблія, що у порівнянні з іншими текстами є немовби сонце для всіх планет, має таку подвійність природи: «Вся она вылеплена из глинки й называется у Павла буйством. Но в сию глинку вдохнен дух жизни, а в сем буйстве кроется мудре всего смертнаго» [1, с. 253].

Усе це знову  повертає нас до символу в сенсі  того, що об'єднує тварне і нетварне, належить одночасно іманентному і трансцендентному. Г. Сковорода знову і знову підкреслює важливість матеріального світу речей, лиця, або власної волі в людині, і слова, притчі, уподібнення в Біблії. Тоді зображення чогось набуває значення свідомого користування шляхом символу. Саме тому художник і поет не виступають у Г. Сковороди антигероями. Адже ті, хто створює образи, не відвертають таким чином уваги від оригіналу до копії, як це представляється у «Державі» Платона, а вказують шлях до істини, єдино прийнятний для недосконалої людської природи.

Информация о работе Фольклорні начала і літературна традиція образів-символів байок Г.Сковороди