Функції умовного способу німецьких дієслів

ЗМІСТ

    ВСТУП………………………………………………………………………..3

    РОЗДІЛ 1. ДІЄСЛОВО В НІМЕЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ  МОВАХ...…5

1.1. Основні граматичні категорії  дієслова в німецькій та українській мовах…………………………………….……..5

1.2. Категорія способу дієслова та особливостей його вираження в німецькій та українській мовах……..…..…..8

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ УМОВНОГО СПОСОБУ НІМЕЦЬКИХ  ТА УКРАЇНСЬКИХ ДІЄСЛІВ………………………………....…11

2.1. Кон’юнктив в німецькій та умовний спосіб в українській мовах: спільні та відмінні риси …………………………..11

2.2. Особливості перекладу німецького кон’юнктиву на українську мову……………………………………………17

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...24

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….26 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

    Мова  є найважливішим засобом спілкування  всередині конкретної людської спільноти, яка у повній мірі задовольняє її комунікативні потреби. Виконувати свої складні і різноманітні функції мова може завдяки тому, що вона є гнучкою і одночасно відмінно організованою системою.

    Слід  відмітити, що знання з порівняльної граматики становлять одну з найважливіших складових теорії та практики перекладу. Розглядаючи граматичні структури кожної окремої мови, ми можемо переконатися, що, з одного боку в них виявляються подібні риси, але в той же час існують і відмінності.

    Вивчення  дієслова як частини мови привертало увагу багатьох дослідників, серед яких Абрамов Б. А., Блох М. Я., Жовтобрюх М. А., Жлуктенко Ю. О., Кияк Т. Р., Науменко А. М., Огуй О. Д. [1, 12].

    Дієслово  як самостійна частина мови характеризується наявністю різних граматичних категорій, які в німецькій та українській мовах мають спільні та відмінні риси. Набір граматичних категорій для німецьких та українських дієслів в основному збігається. Німецькі дієслова, як і українські, виражають різні граматичні категорії: способу (дійсний, умовний та наказовий), часу (теперішній, минулий та майбутній), особи (І-ІІІ) та числа (однина та множина), стану (активний та пасивний) тощо. Але у сучасній німецькій мові розрізняють 5 основних часових форм (Präsens, Präterit, Perfekt, Plusquamperfekt, Futur), якими перекладаються лише три часові форми українського дієслова. Ця асиметрія створює певні труднощі в процесі перекладу, які зростають при врахуванні специфіки часових форм німецького дієслова. Крім того, для вираження умовного способу в німецькій мові використовують 2 форми кон’юнктиву, що характеризується рядом подібних і відмінних ознак та функцій, що й зумовлює актуальність дослідження. Адже при перекладі з німецької мови на українську, і навпаки, часто доводиться спостерігати розходження між граматичним формами та конструкціями порівнюваних мов.

    Об’єктом  курсової роботи є умовний спосіб дієслова у сучасній німецькій мові у порівнянні з українською.

    Предметом вивчення є функції умовного способу німецьких дієслів у порівнянні з українськими та особливості їх відтворення на українську мову.

    Мета  роботи полягає у виявленні особливостей функцій умовного способу німецьких дієслів у порівнянні з українськими, що уможливлює якісний процес перекладу. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

1. Визначити теоретичні засади вивчення дієслова як частини мови в німецькій та українській мовах.
2. Описати категорію способа дієслова та особливості його вираження в німецькій та українській мовах.
3. Виявити особливості кон’юнктиву в німецькій мові та умовного способу в українській.
4. Охарактеризувати функції умовного способу німецьких дієслів у порівнянні з українськими.
5. Встановити способи відтворення німецького кон’юнктиву засобами української мови.

      Методи лінгвістичного аналізу: метод лінгвістичного спостереження, дескриптивний метод.

    Практична цінність даної курсової роботи визначається можливістю використання її результатів та висновків у теоретичних курсах з порівняльної граматики німецької та української мов, практиці перекладу.

       Список літератури містить 26 джерел. 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

ДІЄСЛОВО  В НІМЕЦЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ 

    Дієслово  як самостійна частина мови характеризується наявністю різних граматичних категорій, які в німецькій та українській  мовах мають спільні та відмінні риси. У сучасній німецькій мові розрізняють 5 основних часових форм (Präsens, Präterit, Perfekt, Plusquamperfekt, Futur), якими перекладаються лише три часові форми українського дієслова. Ця асиметрія створює певні труднощі в процесі перекладу, які зростають при врахуванні специфіки часових форм німецького дієслова.  

    1.1. Основні граматичні  категорії дієслова  в німецькій та  українській мовах 

    Дієслово  – це частина мови, що позначає дію  чи стан як процес (семантична ознака), виражає в реченні предикацію, виконуючи в основному функцію присудка (синтаксична ознака), відзначаючись специфічним слово- та формотвором і певними граматичним категоріями (морфологічна ознака) [4, c. 138]. Властиві дієслову категорії виду, способу, часу, дієвідміни показують характер перебігу дії в часі, відношення дії до суб’єкта чи об’єкта, співвідношення з моментом мовлення чи дійсністю. Категорії виду та стану вважають властивими для всіх граматичних  форм українського дієслова, категорії часу, особи та дієвідміни відсутні для інфінітива та дієприкметників. Відсутність цих категорій відбивається на особливостях перекладу, що й спонукає до роздільної репрезентації інфінітива та дієприкметників.

    Набір граматичних категорій для німецьких  та українських дієслів в основному  збігається. Німецькі дієслова, як і українські виражають різні граматичні категорії: способу (дійсний, умовний, наказовий), часу (теперішній, минулий, майбутній), особи (І-ІІІ) та числа (однина та множина), стану (активний та пасивний) тощо. Відмінною є категорія виду (аспектуальності: доконаний та недоконаний вид), яка, узагальнено вказуючи на характер перебігу дії в часі, її завершеність чи незавершеність, в німецькій мові передається лише лексичними засобами. Інші категорії збігаються за своїм обсягом майже повністю. Це стосується в першу чергу категорії числа (кількісні характеристики предметів думки) та особи – граматично узгоджувальної чи словозмінної категорії, яка показує відношення суб’єкта дії до мовця. Більшість категорій мають, однак, свої специфічні характеристики, врахування та переклад яких стають визначальними для розуміння тексту. Пасивний стан, наприклад, значно вживаніший в німецькій мові. Форми кон’юнктиву мають у німецькій мові суттєво інше навантаження, ніж форми умовного способу в українській [11, c. 289].

    І в німецькій, і в українській мовах дієслово має однакове лексико-граматичне значення: воно позначає дію в широкому розумінні цього слова. Серед дієслів виділяються певні структурно-семантичні розряди, які відрізняються один від одного як характером лексичного значення, так і граматичними формами. У межах цих розрядів спостерігаються певні розходження.

    Більшість дієслів в обох мовах – особові, тобто такі, що мають усі форми  особи й числа. Безособових дієслів  у порівнюваних мовах небагато, і  вони в основному однакові за своїм лексичним значенням, напр.: Es dunkelt. – Смеркається (явища природи). Mich fröstelt. – Мене морозить (стан людини).

    Більшість збігів спостерігається серед ідіоматично-безособових дієслів, що пояснюються особливостями фразеології кожної з них, напр.: Es geht mir gut. – Мені йдеться (живеться) добре. Але, Worum handelt es sich? – Про що йдеться мова?

    Суб’єктні та об’єктні дієслова звичайно співвідносні в обох мовах. Суб’єктні дієслова, як відомо, не вимагають додатка і нейтральні щодо валентності, напр.: stehen – стояти, liegen – лежати, hängen – висіти, wohnen – жити, schlafen – спати і т.д. Об’єктні дієслова збігаються у порівнюваних мовах лише за ознакою їх валентної можливості, але за характером валентності часто відрізняються, напр.: j-m etw. geben – давати кому-небудь що-небудь, warten auf Akk. – чекати на кого-небудь, anrufen, stören + Akk – телефонувати, заважати кому-небудь, gratulieren D. zu D. – вітати кого-небудь з чим-небудь, sich freuen auf, über + Akk. – радіти кому-небудь, чому-небудь.

    Що стосується перехідних та неперехідних дієслів, то в німецькій мові значно більше перехідних дієслів, ніж в українській. Їх кількість збільшується за рахунок так званих формально-перехідних дієслів, які утворюються від паралельно існуючих неперехідних за допомогою префіксів, напр.: j-m etw. schenken – j-m mit etw. beschenken – подарувати,  antworten auf + Akk. – beantworten + Akk. – відповідати, warten auf + Akk. – erwarten + Akk. – чекати, klagen über + Akk. – beklagen + Akk. – скаржитися [9, c. 87].

    У німецькій мові чітко виділяються дві групи неповнозначних дієслів: модальні й допоміжні дієслова (haben, sein, werden). У рідній же мові, як зазначає В. М. Вихованець, можна говорити лише про одне допоміжне дієслово бути, яке вживається для утворення майбутнього часу від дієслів недоконаного виду і утворення форм пасивного стану [7, с. 254].

    У відмінюванні дієслів в німецькій  та українскій мовах існують певні  розбіжності. Німецьке дієслово має три граматичні основи, від яких утворюються всі часові дієслівні форми: інфінітива, претерита і дієприкметника ІІ. У дієсловах української мови виділяють дві основи: основу інфінітива і основу теперішнього часу. Розбіжності полягають і в тому, що німецьке дієслово має значно більше часових форм, серед яких переважають аналітичні. У рідній мові часові форми більш уніфіковані. Крім того, система часових форм українського дієслова тісно переплітається з категорією виду [7, c. 259].

    В обох порівнюваних мовах дієслово має  такі спільні граматичні категорії: особи, числа, стану, способу. Хоча в своєму основному змісті ці категорії збігаються, проте  у кожній мові є свої особливості щодо обсягу категоріальних значень і способів їх вираження. Слід зазначити, що й у самому складі дієслівних категорій є принципова різниця: в українській мові існує, крім названих, ще категорія виду дієслова, якої немає в німецькій мові. 

    1.2. Категорія способу  в німецькій та  українській мовах 

    Граматична категорія, що виражає відношення дії до дійсності, яке встановлюється мовцем, називається способом дієслова. І в німецькій, і в українській мовах, дієслово має три способи, основні значення яких в обох мовах збігаються.

    Найбільш  поширеним у порівнюваних мовах  є дійсний спосіб, у якому в  обох мовах майже повністю збігаються і його значення, і способи вираження. Дійсний спосіб репрезентує реальну дію або заперечує її наявність. Дієслова дійсного способу змінюються за часами (теперішній, минулий, майбутній), числами (однина, множина), особами (в теперішньому і майбутньому часі) або родами (в минулому часі) [8, c. 126]. Дійсний спосіб (Indikativ) є найбільш уживаним. Дієслова дійсного способу в обох мовах змінюються за часами та за особами. Значення минулого і теперішнього часу є реальним, а майбутнього — гіпотетичним, тому він може мати відтінок значення недійсного способу. Дієслово в дійсному способі обов'язково має часову характеристику: в німецькій мові, як і в українській, реальна дія може відбуватися в минулому (schrieb), теперішньому (schreibe) або майбутньому (werde schreiben) часі.

    Наказовий спосіб виражає спонукання до дії. Дієслова наказового способу змінюються за числами й особами і мають в однині форму другої, а в множині – першої і другої особи. У наказовому способі теж спостерігається майже повна подібність обсягу значень і сфери вживання [8, c. 129].

    Форми наказового способу вживаються в  реченнях, у яких немає підмета. Наказовий спосіб дієслова в обох мовах через наказ, прохання, побажання, заклик, пораду виражає спонукання до дії. Дія реально ще не існує і не існувала, але той, хто говорить, сподівається що вона повинна відбутися. В німецькій мові існують наступні форми імперативу:

1. Форма однини: Gib! Дай!
2. Форма множини: Gebt! Дайте!
3. Форма ввічливого звернення: Geben Sie, bitte! Дайте, будь-ласка!
4. Форма запрошення: Geben wir! Дамо!

    Особливістю сучасної німецької мови тут є наявність, крім двох основних форм імператива – однини і множини, так званої ввічливої форми, яка вживається при звертанні як до однієї особи, так і до кількох осіб. У рідній же мові при звертанні на Ви використовується звичайна форма множини.

    Найбільш  істотні розбіжності існують  в умовному способі. Вони є наслідком  уніфікації як форми і значення умовного способу, так і сфери його вживання в рідній мові.

    Як  відомо, в українській мові є лише одна форма умовного способу, аналітична за своєю структурою. Вона утворюється від форм дієслова минулого часу за допомогою частки би (б): знав би, знала б, знали б. Оскільки ця форма єдина, вона не може виражати значення часу. Час у рідній мові виражається лише в дійсному способі [17, c. 231].

    В німецькій мові для вираження умовності використовують кон’юнктив, який утворює цілу систему дієслівних форм. Вона охоплює шість форм, які мають відповідники в індикативі, і дві форми кондиціоналіса – І і ІІ. У цих формах тісно переплітаються значення двох аспектів:

    1) часові значення – категорія часу властива в німецькій мові не тільки індикативу, а й кон’юнктиву, напр.: Hätte ich jetzt mehr Zeit! Hätte ich damals mehr Zeit gehabt! В рідній мові є лише один відповідник: Було б у мене більше часу!

    2) модальні значення: у німецькій мові два основні відтінки можливості й бажаності – реальність і нереальність – виражаються різними формами: у першому випадку – презентними (презент, перфект, футурум), у другому – претеритними (претерит, плюсквамперфект, кондиціоналіс І і ІІ), напр.: Alle bitten, dass er komme. Wäre er gekommen, so hätte er alles geordnet.