Композиційна структура твору

              Реферат

              З теорії твору

              на тему: «Композиційна структура твору» 
 

Композиція  аналізованого тексту може розглядатися в межах кожної теми. Це змістова структура конкретної теми. Так, тема певного тексту може мати таку композицію:

• констатуючу частину;
• деталізуючу частину.

Ця композиція зазвичай тільки частково репрезентує  зміст тексту, оскільки текст в  більшості випадків багатотемний. Тоді текст фактично має кілька різнотемних  композиційних структур, що безперечно є явищем небажаним. На рівні перцепції композиція тексту у межах певної теми буде сприйнята за тої умови, якщо тема буде виділена реципієнтом.

Онови композиції: роль і значення у структурі художнього твору, ознаки композиційної побудови

Композиція розуміється діалектично як процес побудови — на основі композиційних принципів і за допомогою композиційних засобів як об'єкт сприйняття — з точки зору психофізіологічних особливостей сприйняття, і як результат процесу побудови, тобто як завершене художнє ціле.

Композиція художнього твору має різні аспекти, в силу яких повинна розглядатися:

• як розвиток і втілення ідейно-художнього задуму в сюжеті і в художньо-образному рішенні (семантичний аспект)
• як система відносин усіх елементів форми, в якій матеріалізується задум (синтаксичний аспект)
• з точки зору впливу художнього цілого на соціально функціонуючу особистість (прагматичний аспект).

Визначення  композиції, роль і  значення її у структурі  художнього твору

Створення художнього твору в будь-якій галузі мистецтва  неможливе без композиційної  побудови, без приведення до цілісності та гармонії всіх його частин і компонентів.  
Композиція — це найважливіший засіб побудови цілісності загальної картини з багатьох складових. Під композицією ми розуміємо цілеспрямовану побудову цілого, де розташування та взаємозв'язок частин обумовлюються сенсом, змістом, призначенням і гармонією цілого.  
Закінчений твір також називають композицією, наприклад, твір живопису — картину, музичний твір, балетний спектакль, що складається із номерів, які зв'язані між собою єдиною ідеєю, склад металевих сплавів, парфумів.. 
Крім того, композицією ще називають навчальну дисципліну, яка навчає законам побудови художнього твору.  
Слово "композиція" походить від латинського "Compositio" що означає твір, складання, зв'язок, зіставлення. Всі ці значення певним чином присутні в сучасному розумінні композиції, оскільки, якщо мова йде про композицію, то завжди мається на увазі якась цілісність, наявність складної будови, що містить протиріччя, приведені до гармонійної єдності завдяки системі зв'язків між елементами.  
Композиція відсутня в хаотичному нагромадженні предметів. Відсутня вона і там, де зміст абсолютно однорідний,елементарний, має єдине значення. І, навпаки, композиція необхідна для створення цілісності в будь-якій достатньо складній структурі, будь то витвір мистецтва, наукова праця, інформаційне повідомлення або організм, створений природою. Композиція необхідна при створенні форм предметного світу — побутових предметів, машин, будинків і інших об'єктів дизайну та архітектури, це також засіб організації інформації та засіб побудови художньої форми. 
Композиція забезпечує логічне і красиве розташування частин, з яких складається ціле, надає ясність і стрункість формі, робить зрозумілим зміст. Логіка побудови та краса, гармонія у співвідношеннях частин цілого притаманна, як вже зазначалося вище, не тільки творінням людини. Ознаки композиції можна знайти і в природних формах — будові рослин, організмах тварин, будову всесвіту. Тому слово "композиція" можна застосовувати до опису квітки, або побудови книги, або ораторської промови. За визначенням М. Гончарової "композиція є виразником структурно-гармонійної цілісності об'єктів художньої форми, предметів і явищ навколишнього світу та, одночасно, засобом організації, побудови цієї цілісності".

Ознаки композиційної побудови

1. Композиційна побудова  форми передбачає  наявність певної  цілі або ідеї.

За визначенням  М. Волкова "композиція є конструкцією для сенсу".  
Чи може композиція бути позбавленою сенсу? Навіть, у тому випадку, якщо твір представляє собою несюжетну декоративну або абстрактну картину, композиція може містити художній задум, ідею, яку митець реалізує формальними засобами — відносинами форм, кольорових плям, ліній, що можуть виражати, наприклад, боротьбу, взаємодію сил або напруженість. 
Адже елементи зображення, якщо вони знаходяться в гармонії між собою, можуть впливати на емоції глядача, народжувати певні асоціації, тобто мати власну естетичну цінність. У цьому випадку гармонія форм, колірних відносин, боротьба протилежностей сама стає "сюжетом" і сенсом картини. У картині може переважати або образно-сюжетний початок або структурний початок, виражений у формальних відносинах елементів композиції. Але композиція, яка є поняттям організуючим, органічно поєднує в собі обидві сторони, — і закономірності її побудови підпорядковані закону гармонійної єдності змісту та форми.

2. Характерною ознакою  композиційної побудови  є те, що воно  завжди розвивається  в певних межах.

Ці межі визначаються не тільки просторовими обмеженнями (формою, розміром і форматом аркуша, простору стіни або обмеженням в часі в танці і музиці). Сенс кордонів в тому, щоб відокремити світ реальний від світу зображуваного. Завдяки наявності рамок перед нами постає якийсь особливий світ зі своїм простором, часом, системою цінностей. Б. Успенський писав “рамки позначають границю між внутрішнім світом картини і зовнішнім світом". Рамки твору, з одного боку, пов'язані з навколишнім простором, з іншого — із внутрішньою структурою твору, з організацією елементів всередині композиції, яка диктує певний тип композиції.  
Композиція може бути:

• замкнута, тобто вписуватись в певну форму і повністю підпорядкована їй,
• або відкрита, тобто композиція припускає уявне продовження в просторі за межами твору.

Але в будь-якому  випадку зовнішні границі і тип композиції визначаються внутрішніми зв'язками між її елементами. Ці композиційні вузли та нитки тримають її зсередини в просторово-часових рамках.

3. Ще однією характерною  ознакою композиційної  побудови є структурність,  складність внутрішньої будови твору.

Композиційна  побудова відрізняє наявність частин, пов'язаних один з одним системою відносин. Це складне ціле складається  з нерівноцінних за змістом та значенням частин. У ньому завжди можна виділити головне і другорядне, центр і периферію. Навіть в орнаментальних композиціях за відсутності організаційного центру композиції можна виділити головний мотив і супроводжуючі його підлеглі мотиви. Співпідпорядкованість частин — так можна визначити цю ознаку.

4. Найважливіша ознака  композиції —  це єдність і цілісність твору.

У закінченої композиції все взаємопов'язане і все підпорядковано єдиній меті — ідеї, художньому задуму. Ця зв'язаність виявляється і в  сюжетно-образному рішенні твору, і в гармонійній впорядкованості  його форми. В єдності змісту і форми.

5. Остання необхідна  умова композиційної  побудови та одна  з її важливих  ознак — гармонія  цілого.

Будь-який художній твір являє собою боротьбу протилежних  сторін, — це виявляється і в  сюжеті (в протиставленні характерів, ситуацій, і в формальному вирішенні) і в відносинах предметів та простору, в колірних відносинах, тональних, в русі, в рівновазі і так далі. Всі суперечливі моменти в композиції врівноважуються, приводяться до гармонійної впорядкованості.

Принципи  композиції

Ознаки композиційної  побудови є наочним проявом тих найважливіших принципів композиції, які лежать в основі композиційної побудови. Цими принципами є:

• Принцип доцільності
• Принцип єдності складного (цілісність твору)
• Принцип домінанти (наявність головного, провідного початку)
• Принцип підпорядкування частин в цілому
• Принцип динамізму (рух — основа життя і мистецтва)
• Принцип рівноваги, врівноваженості частин цілого
• Принцип гармонії (гармонійна єдність елементів форми між собою, єдність форми і змісту в композиції на основі діалектичної єдності протилежностей).

Всі ці принципи виникають з природних, об'єктивно  існуючих факторів, з особливостей сприйняття людиною реально існуючої дійсності та з соціально-біологічної  потреби в пізнанні, в мистецтві  як в способі освоєння світу і  як формі суспільної свідомості. 
 

Композиційна організація того чи іншого художнього твору може вбирати в себе і «розміщення персонажів (їх „систему"), й зіставлення сюжетних епізодів, і порядок повідомлення про хід подій, і зміну прийомів оповіді, і взаємоспіввіднесеність деталей зображуваного, і співвідношення глав, абзаців, строф і окремих словесних зворотів». Індивідуальні особливості композиційної побудови конкретних художніх творів великою мірою залежать від їхньої родової та жанрової належності, а у віршових текстах ще й від типу строфічної організації, за умови її наявності у творі. В кінцевому підсумку специфіку композиційної організації художнього твору визначає форма художньої реалізації покладеного в його основу конфлікту, оскільки, як справедливо вказує М. Храпченко, «структурну основу творів становить конфлікт в його певному художньому виразі». Це, зокрема, означає, що відображений у художньому творі конфлікт виступає як той центральний його вузловий «нерв», який зумовлює, по-перше, як змістову систему твору (тобто увесь той комплекс ідей, переживань та оцінок, що реалізуються у творі), так, по-друге, і систему засобів його художнього вираження (тобто тих зображувальних прийомів — словесних, предметно-образних, композиційних, — які ми відносимо до форми твору). Отже, структурну основу композиційної організації художнього твору, її рушійну силу також становить конфлікт, на зображенні якого, власне, і будується, «тримається» твір як цілісна смислова побудова. У свою чергу, як слушно зауважує Л. Тимофеев, сам цей конфлікт, відображений у творі, «може виражатися в діях, у поведінці людини, в її вчинках, у подіях, які з нею відбуваються, але в багатьох випадках відображення конфлікту не потребує звернення до системи подій, духовний світ людини може бути і суперечливим, і складним, але не виявляти себе при цьому в тій чи іншій подієвій формі. Відповідно в композиції художнього твору маємо дві основні форми: подієву — сюжет і неподієву, несюжетну, як це насамперед можна побачити на прикладі лірики. Композиція, таким чином, може бути організованою і сюжетно, й несюжетно». Відповідно до прийнятої тут термінологічної системи точніше буде визначити ці два типи композиційної побудови твору як подієвий та описовий.  

1) Подієвий тип композиційної організації художнього твору у своєму «чистому» вигляді охоплює більшість епічних і переважну більшість драматичних творів. Основним чинником оформлення змісту в даних родових модифікаціях літературного твору виступає сюжет, а оскільки його форма набирає тут вигляду зображення певної події, яка зв'язує відношенням до неї і участю (прямою чи опосередкованою) в ній усю сукупність образів твору і до якої привертається основна увага читача (його естетичні очікування та сподівання), то композиція епічних і драматичних творів виявляє себе в тій чи іншій — часово-просторовій і причинно-наслідковій — формі розміщення та емоційного і смислозначущого співвідношення окремих, відносно завершених відрізків описуваної події, сюжетних епізодів. Подієвий тип композиційної організації в конкретних художніх творах може набирати найрізноманітніших форм, індивідуалізована суть яких, у кінцевому підсумку, умовно може бути зведена до трьох форм: хронологічної, ретроспективної та вільної або ж монтажної. Суть хронологічної форми подієвої композиції твору, за визначенням В. Лесика, «полягає в тому, що події... йдуть одна за одною в хронологічному порядку — так, як вони відбувалися в житті. Між окремими діями або картинами можуть бути часові відстані, але немає порушення природної послідовності в часі: те, що раніше відбувалося в житті, й у творі подається раніше, а не після наступних подій. Отже, тут немає довільного переміщення подій, немає порушення прямого руху часу». В даній композиційній формі події немовби розгортаються по прямій лінії, в якій кожен подальший епізод, відрізок дії зумовлений чітким причинно-наслід-.ковим зв'язком з попередніми сюжетними сценами. Суть ретроспективної форми подієвої композиції полягає в тому, що письменник, компонуючи події, зв'язуючи в певному смисловому сполученні сюжетні епізоди, відступає від їхньої хронологічної послідовності, подає їх перед читачем не в тому порядку, в якому вони відбувалися в житті. Про події, які, скажімо, передували якомусь вчинку зображуваного героя й мотивували його, письменник може нам розповісти після того, як буде здійснений цей самий вчинок.   

Ретроспективна  форма композиції характеризується тим, що лінійна послідовність викладу подій перебивається спогадами героїв про своє минуле або віднесенням назад у часі авторської розповіді з метою ознайомлення читача з передісторією того, про що у творі безпосередньо йдеться. Вільна або монтажна форма подієвої композиції найчастіше буває пов'язаною із значним або повним порушенням часово-просторових і причинно-наслідкових зв'язків між описуваними подіями. Порядок подій та принципи їх групування в даній композиційній формі не підпорядковані цілком ні часовим відносинам, ні їх логічній взаємозумовленості, зв'язаність між окремими епізодами сюжетної дії тут скоріше асоціативно-емоційна, аніж логічно-смислова. Монтажна форма композиційної побудови твору використовується не часто і в основному характеризує літературу XX століття.  

До особливого різновиду подієвого типу композиційної  організації художнього твору слід віднести таку її побудову, яку умовно можна назвати подієво-розповідною. Даний композиційний різновид властивий деяким епічним і переважній більшості ліро-епічних творів. Оскільки предмет зображення в епосі може становити не лише певна, об'єктивована від автора життєва подія, що відбувається немовби сама собою, а й, власне, сам процес розповіді про неї, то, відповідно, можлива композиційна побудова, в якій на перший план висувається не сама подія, а та форма, спосіб, у який про неї розповідають. Таку композиційну побудову можна назвати подієво-розповідною. Суть її визначає те, що описувана у творі подія подається з різних (у світоглядному відношенні) точок зору, представлених різними суб'єктами розповіді (автором, розповідачем, оповідачем, героями-персонажами), від особи яких поперемінно ведеться розповідь. Така розповідна структура також має певний порядок, співвідношення окремих її елементів виступає як смислове. Побудова розповіді при цьому може бути певним чином композиційно співвіднесена з формою побудови події, про яку йдеться в цій розповіді. Подієво-розповідна форма композиційної побудови творів, особливо творів ліро-епічних, у великій мірі зближується з наступним — описовим типом композиційної організації.  

2) Описовий тип композиційної організації художнього твору охоплює в основному ліричні твори, які в переважній своїй більшості характеризуються відсутністю чітко окресленої і зв'язно-розгорнутої події. Оскільки на перший план у таких творах висувається переживання ліричного героя або персонажа, який змальовується у творі, то саме меті його зображення й підпорядковується композиція творів лірики. Як пише В. Лесик, «основу побудови ліричного твору становить не система чи розвиток подій.., а організація ліричних компонентів — емоцій і вражень, послідовність викладу думок, порядок переходу від одного враження до іншого, від одного почуттєвого образу до іншого». Даний композиційний тип виявляє себе у формі розповіді, що набирає вигляд опису думок, вражень, почуттів, окремих картин, навіяних роздумами та переживаннями особи, від якої ведеться розповідь. Сукупність зв'язків між окремими елементами цього опису й формує описовий тип композиційної організації художнього твору. Композиційна побудова ліричних творів спирається на взаємоспіввіднесеність, упорядкованість прийомів мовленнєвої організації тексту, зокрема — синтаксичної (стилістичні фігури), фонетичної (звукові повтори), ритмічної (специфіка метро-ритмічної та строфічної будови вірша). Відповідність між предметно-зображуваним і формами його мовленнєвого вираження у віршових творах може бути дуже значною, у випадках, наприклад, коли вірш розбитий на однотипні строфи, зв'язані словесними повторами на початку або кінці строфічних груп (різновиди паралелізму — анафора, епіфора і т. д.) та однотипністю синтаксичної побудови суміжних віршових рядків.