Християнський етикет і його роль у практичному вихованні людини

Церква  захищала дітей від жорстокості  необмеженого самовладдя (деспотизму) батьків, оберігала цнотливість  юнаків і дівчат, піклувалася про  чистоту православної віри синів  Церкви, заступаючи їм шлях до поширення своїх помилок, забороняла торгувати людьми, тож діти діставали свободу і з´єднувалися зі своїми батьками. 

Норми і правила християнського етикету  вимагали:

 виховання  та формування у дітей істини  віри і добрих вчинків;

 для  успішного навчання грамоти дітям пропонували вправлятися в читанні Біблії;

 вдаватися  до висловювань зі Святого  Письма, задавати з нього уроки  для запам´ятовування догматів;

 вивчення  Слова Божого шляхом залучення  всіх органів чуттів: слуху, зору, мови і рук, призначених для  повідомлення душі зовнішніх і внутрішніх відчуттів;

 з  метою морального виховання дітей  уживати засоби як позитивні,  так і негативні. Дітей намагалися  захищати від усього, що могло  розбурхати в них нецнот-ливі  думки і рухи. Для цього, по-перше,  не дозволяли їм бути присутніми на весільних бенкетах, видовищах та іграх, де вони могли почути непристойні розмови і побачити непристойні вчинки; по-друге, обмежували спілкування дітей із особами протилежної статі, негожої поведінки, котрі могли обурити тихе і чисте серце дітей і оселити у ньому нецнотливі відчуття; по-третє, не лишати своїм дітям великої спадщини, що підживлює дух пихатістю, заманює в порочні тенета неприродного смаку. Надмірна турбота про прикрасу тіла — це перешкода до прикраси душі християнськими чеснотами. Великий Художник світу, Творець нашої природи, гніватиметься, якщо ви незбагненну Його муд­рість і досконалість почнете виправляти. Не обтяжуйте себе вигадуванням такої згубної краси, що часто-густо зумовлює моральне падіння. От чому треба зціляти не лише тіло, а й душу і серце від пихатості й суєтності, щоб вести життя чесне і благочестиве;

 щоб  одяг виражав пристойність у  поєднанні з необхідністю та  скромністю;

 обмежувати  в дітях грубу і нестримну  хтивість шлунка, навчаючи помірності  в їжі. Нестриманість і сластолюбство — одна з причин тілесних страждань і душевних мук;

 тримати  тіло в підкоренні, перемагати  плоть і вмерщ-вляти земні наші  пристрасті: розпусту, нечистоту, люту  хтивість і користолюбність;

 їсти  помірно, щоб одразу після столу  мати змогу читати, молитися і співати;

е дозволяти  дітям сидіти за одним столом із дорослими і бути присутніми на бенкетах своїх родичів, щоб не бачити страв, здатних пробудити сластолюбне  бажання;

 не  залишати дітей без захисту  від нападів нечистого, для  цього вихователі, крім поста оберігання дітлахів від усіляких спокус мирського життя, мали привчати їх до працьовитості, вправляння у Славі Божій, щоб діяльністю розуму придушити в них ці негативні спокуси;

 Слово  Боже вважати найміцнішим знаряддям  для відсічі будь-якому ворогові, нехай він буде найлютіший і найшаленіший. Сила Божественної мудрості така велика, що одного разу ввійшовши у серце людини, здатна виженути з нього буйство і навіженство, в яких — початок безчесті й усіх вад;

 наглядачам  за поведінкою дітей запитувати якнайчастіше — чим вони займаються, до чого прикуто їхню увагу, і в такий спосіб спонукати їх бути уважними до своїх занять;

 привчати  дітей у період розвитку і  зрілості розуму до самоуваги  й роздумів про себе, про свою  природу, про високу гідність людини в шерезі незліченних істот, про теперішній і минулий моральний свій стан, про майбутню свою долю. 

Християнський етикет робить головний акцент на позитивних засобах під час виховання  дітей, що безпосередньо слугувало  вкоріненню у них християнського благочестя. За такого способу виховання етикету діти перебували у батьківській оселі, де чули і бачили взірець доброчинності: смиренність, помірність і скромність в одязі та зовнішніх прикрасах, помірне вживання їжі та питва, цнотливість, постійне вправляння у Слові Божому в Церкві, що була справжнім училищем усіх християнських чеснот і обов´язків як стосовно Бога, так і стосовно ближнього. 

Проте виховання дітей у християн не обмежувалося переліченими вище заповідями, що потлумачувалися в нормах і  правилах християнського етикету. Адже наймудріші норми і правила нерідко залишаються марними в руках недосвідчених вихователів. Потрібна особлива розважливість із боку вихователів, щоб ці правила й норми в докладанні їх до справи при­несли очікуваний результат. У цьому плані на особливу увагу заслуговують такі норми і правила християнського етикету:

 у  вихованні дітей найпліднішими  вважалися перші роки дитинства.  Щойно починала виявлятися в  дітях свідомість, батьки першою  чергою намагалися навіювати  їм віру в Бога і любов до благочестя, щоб одразу правильно спрямувати юну душу. Ніжний вік легко сприймає і, наче печатка на воску, закарбовує в душі те, що бачить і чує; відтоді життя дітей спрямовується до добра або до зла;

 мудрі  вихователі щосили відводили  дітей від зла і напроваджували на шлях правий, адже добру, спрямованому на панівну властивість, дуже важко перейти на бік зла, коли сама звичка наближатиме його до доброчинності, перемагаючи гріх;

 батьки (вихователі), наставники намагалися  поводитися з дітьми із любов´ю, сумирністю та лагідністю, та ясна річ, що не тотожні слабкості та потуранню дітям, якщо вони починали відхилятися від добрих норм і правил християнського етикету. їхнім правилом було таке: обов´язок учителя — вчити не того, що хоче знати учень, а того, чого потрібно вчити. Ця християнська любов до дітей була сповнена святим бажанням дати їм справжнє щастя й перепинити шлях до хибного й нехристиян-ського способу думок, відчуттів і вчинків. Зокрема заперечувалася упередженість, через яку одних наділяють благодіяннями, а іншими зневажають, що зумовлює у дітей взаємну недоброзичливість, суперечки, ворожнечу. Лише непокора дітей іноді змушувала батьків віддавати перевагу одним перед іншими, щоб у такий спосіб покарати й присоромити винних. Якщо діти сумлінно й успішно виконували покладені на них обов´язки, вихователі нагороджували їх, щоб вони із задоволенням і радістю прагнули призначених їм цілей; якщо діти збочували з праведного шляху, батьки попервах вживали усіляких лагідних заходів заради навернення їх на шлях істинний: переконували, благали, плакали, доводили не тільки те, як мерзенно їм віддаватися по­хоті, а й те, якою великою небезпекою загрожує вона душі. Та коли всі лагідні заходи були вичерпані, вихователі вдавалися до покарань. У самому покаранні за порушення норм і правил християнського етикету, якому вихователі піддавали дітей, виявлялося здебільшого бажання поводитися з дітьми як істотами розумними, вільними, котрі мають право на шляхетне й шанобливе поводження з боку інших, аніж із такими, на кого потрібно впливати страхом тілесного жорстокого покарання; вихователі ставили собі за правило — виправляти вади дітей батьківською милістю і влучним словом, щоб від нього було і духовне покарання за гріх і, водночас, привчання душі до безпристрасності. 

У книзі "Приповістей Соломонових" містяться  мудрі настановлення юнакові, грунтовані на пізнанні й засвоєнні норм етикету  та правил благочинної поведінки. "Страх  господній — початок премудрости, — нерозумні погорджують мудрістю та напучуванням" (Пр, 1:7). От чому, звертаючись до юнака, Соломон каже: 

Послухай, мій сину, напучення батька свого, і не відкидай науки матері своєї, — вони бо хороший вінок для  твоєї голови, і прикраса на шию  твою. 

Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти, —то  з ними не згоджуйся ти! 

Якщо  скажуть вони: 

"Ходи  з нами, чатуймо на кров, безпричинно  засадьмо на неповинного, живих  поковтаймо ми їх, як шеол, та  здорових, як тих, які сходять  до гробу! 

Ми знайдемо всіляке багатство цінне, переповнимо  здобиччю наші хати. 

Жеребок свій ти кинеш із нами, — 

буде  саква одна для всіх нас", — 

сину  мій, — не ходи ти дорогою з ними, спини ногу свою від їхньої стежки, бо біжать їхні ноги на зло, і поспішають, щоб кров проливати! 

Бож недарма  поставлена сітка на очах усього крилатого: то вони на кров власну чатують, засідають на душу свою! 

Такі  то дороги усіх, хто заздрий чужого добра: воно бере душу свого власника! (Пр. 1:8-19). 

Сину  мій, якщо приймеш слова мої ти, а накази мої при собі заховаєш, щоб слухало мудрости вухо твоє, своє серце прихилиш до розуму, якщо до розсудку ти кликати будеш, якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш його ти пошукувати, як тих схованих скарбів, — тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання, — бо Господь дає мудрість, з Його уст —знання й розум! (Пр. 2:2-6). 

Мій сину, карання Господнього не відкидай, і картання Його не вважай тягарем, — бо кого Господь любить, картає того, і кохає, немов батько сина! (Пр. 3:11-12). 

Не стримуй  добра потребуючому, коли в силі твоєї руки це вчинити, не кажи своїм ближнім: 

"Іди,  і знову приди, а взавтра  я дам", коли маєш з собою. 

Не виорюй лихого на свого ближнього, коли він  безпечно з тобою сидить. 

Не сварися  з людиною дармо, якщо зла вона не вчинила тобі. 

Не заздри насильникові, і ні однієї з доріг  його не вибирай, бо бридить Господь крутіями, а з праведниками в Нього дружба. 

Прокляття Господнє на домі безбожного, 

а мешкання праведних Він благословить, — 

з насмішників  Він насміхається, а покірливим милість  дає. 

Мудрі славу вспадковують, а нерозумні  носитимуть сором (Пр. 3:27-35). 

І далі Соломон каже: Лінівство веде до злиднів 

Іди до мурашки, лінюху, поглянь на дороги її — й помудрій: нема в неї  володаря, ані урядника, ані правителя; вона заготовлює літом свій хліб, збирає в жнива свою їжу. Аж доки, лінюху, ти будеш вилежуватись, коли ти зо сну свого встанеш? (Пр. 6:6-11). 

Людина  нікчемна, чоловік злочинний, він  ходить з лукавими устами, він моргає очима своїми, шургає своїми ногами, знаки подає пальцями своїми, в  його серці лукавство виорює зло  кож-ночасно, сварки розсіває, — тому нагло приходить погибіль його, буде раптом побитий —- і ліку нема! (Пр. 6:12-15). 

Оцих  шість ненавидить Господь, а ці сім  — то гидота душі Його: 

очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну  ллють, серце, що плекає злочинні думки, ноги, що сквапно біжать на лихе, свідок брехливий, що брехні роздмухує, і хто розсіває сварки між братів! (Пр. 6:16-19). 

Отже, Батькова заповідь — строж життя твого 

Стережи, сину мій, заповідь батька свого, і не відкидай науки матері своєї! 

Прив´яжи  їх на серці своєму назавжди, повісь їх на шиї своїй! 

Вона  буде провадити тебе у ході, стерегтиме тебе, коли будеш лежати, а пробудишся — мовити буде до тебе! (Пр. 6:20-22). 

Заклик  мудрості: Ліпша мудрість за перли 

Візьміть  ви картання мої, а не срібло, і знання, добірніше 

від щирого золота: 

ліпша мудрість за перли, і не рівняються їй всі клейноди! (Пр. 8:10-11). 

Мудрість  — спервовіку 

"Тепер  же, послухайте, діти, мене, і блаженні, хто буде дороги мої стерегти! 

Навчання  послухайте й мудрими станьте, і не відступайте від нього! 

Блаженна  людина, яка мене слухає, щоб пильнувати при дверях моїх день-у-день, щоб  одвірки мої берегти! 

Хто бо знаходить мене, той знаходить  життя, і одержує милість від  Господа. 

А хто  проти мене грішить, ограбовує душу свою; всі, хто мене ненавидить, ті смерть покохали!" (Пр. 8:32-36).