Інноваційний менеджмент

Певіт і Уолкер виділяють сім типів інновацій, залежно від ступеня використання в них наукових знань та їхнього широкого застосування [11. с.147].

1. інновації, засновані на використанні фундаментальних наукових знань, результати яких широко застосовуються у різних сферах суспільної діяльності (ЕОМ та ін.);
2. інновації, що також базуються на наукових дослідженнях, проте мають обмежену область застосування (наприклад, вимірювальні прилади для хімічного виробництва);
3. розроблені з використанням вже існуючих технічних знань нововведення з обмеженою сферою застосування (наприклад, новий тип змішувача для сипучих матеріалів);
4. інновації, що входять у комбінації різних типів знань в одному продукті;
5. використання одного продукту в різних галузях
6. технічно складні нововведення, що виникли як побічний результат великої дослідницької програми (керамічна каструля, створена на основі досліджень, що проводилися в рамках космічної програми);
7. застосування вже відомої техніки або методів у новій галузі.

 Детальну й оригінальну типологію інновацій дав А. Пригожин.

Він поділив  інновації:

• за типом нововведення - матеріально-технічні й соціальні, економічні й організаційно-управлінські, правові й педагогічні;
• за механізмом здійснення - одиничні, дифузійні, завершені й незавершені, успішні й неуспішні;
• за інноваційним потенціалом; радикальні, комбіновані; такі, що модифікують;
• за особливостями інноваційного процесу - внутрішньо- та міжорганізаційні;
• за ефективністю - ефективність виробництва й управління, поліпшення умов праці тощо.

За характером суспільної мети розрізняють інновації:

• економічні, орієнтовані на прибуток (виробництво лікарських препаратів на експорт та ін.);
• економічні, не орієнтовані на прибуток (екологічні та ін.);
• спеціальні (військові, охорона здоровя, освіта та ін.).

 Зважаючи на все сказане, зазначені класифікації інновацій можна представити у єдиній схемі (рис. 1). Ця класифікація надає змогу провести діагностику суб'єктів інноваційного підприємництва, виділити основні особливості кожного кластера й зафіксувати основні групи суб'єктів інноваційного підприємництва [11]

 

	Інновації
1. 3 точки зору циклічного розвитку: найкрупніші   крупні середні дрібні				2. 3 точки зору інтенсивності:   нульового порядку;   першого; другого;   третього; четвертого; шостого; сьомого.
3. Залежно від ступеня використання науко- вих знань засновані     на фундаментальних наукових знаннях;   на наукових дослідах з обмеженою областю застосування; на існуючих наукових знаннях; на комбінації різних типів знань; на використанні одного продукту в різних областях; на побічних результатах великих програм; на вже відомій технології
				4. За можливістю планування життєвого  циклу: нововведення, що втілюють наукові ідеї, які революціонізують виробничі сили й закріплюються у їхньому складі як новий невід'ємний елемент (об'єкт прогнозу);    якісні зрушення в окремих елементах виробничих сил, що означають зміну поколінь техніки при збереженні початкового фундаментального принципу (об'єкт довгострокового характеру);      кількісні зміни, покращення окремих параметрів (об'єктів поточного й перспективного планування).

 

 

 

5. З точки зору структурної  характеристики: на вході на виході інновації структури підприємства		6. За способом: експериментальні;   прямі.
7. З точки зору прив'язування  до окремих сфер діяльності технологічні;   виробничі.		8. За рівнем управління: народногосподарські; галузеві; територіальні; первинної ланки управління.
9. У галузі управління: продукції; процесів (технологічних); робочої сили; управлінської діяльності.		10. За термінами виконання: 20 і більше років; 15-20 років; 5-10 років; до 5 років.
11. За ступенем охоплення  життєвого циклу: НДДКР, освоєння й застосування; НДДКР, теоретичні розробки.		12. За обсягом: точечні; системні; стратегічні.
13. Стосовно попереднього  стану процесу (системи): замінюючі; відмінюючі; відкриваючі; ретро інновації.		14. За призначенням,спрямовані  на: ефективність реалізації; ефективність виробництва; Покращення умов праці; підвищення якості продукції.
15. За джерелом планування: центральні; локальні; спонтанні.		16. За результативністю:   впроваджені й повністю використані; впроваджені й мало використані; не впроваджені.
17. За рівнем новизни: радикальні, змінюючі або такі, що створюють нові галузі; системні; модифіковані.		18. Залежно від розміру: виявлення нових областей застосування (підвищує ефективність у 10-100 і більше разів); використання нових принципів функціонування (підвищує ефективність у 2-10 разів); створення нових конструктивних рішень (підвищує ефективність на 5-10%); розрахунок оптимізації параметрів (підвищує ефективність на 2-10%).

 

2.2. Процес формування  інновацій.

Процес формування інновації можна визначити як процес послідовного перетворенні ідеї на товар. Він проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу, виробництва, нарешті, збуту, процес комерціалізації технологій.

Процес формування інновації може бути розглянутий із різних позицій і з різним ступенем деталізації.

По-перше, як паралельно-послідовне здійснення науково-дослідної, науково-технічної, інноваційної, виробничої діяльності й маркетингу.

По-друге, як тимчасові етапи життєвого циклу нововведення від виникнення ідеї до її розробки й поширення.

По-третє, як процес фінансування й інвестування розробки і поширення нового виду продукту або послуги. Тут він виступає як окремий випадок поширеного в господарській практиці інвестиційного проекту.

У загальному вигляді  інноваційний процес являє собою одержання і комерціалізацію винаходу, нових технологій, видів продуктів і послуг, рішень виробничого, фінансового, адміністративного або іншого характеру й інших результатів інтелектуальної діяльності.

Рой Росвелл виявив декілька поколінь моделей процесу формування інновацій.

Лінійний підхід до визначення інноваційного процесу він відносить до 1950-х - середини 1960-х рр., тобто до першого покоління інноваційного процесу, що підштовхувався розвитком технологій. Простий лінійно-послідовний процес з упором на роль науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) і ставленням до ринку лише як до споживача результатів технічної активності виробництва подано на рис. 2 [12].

 

 

 

 

 

Друге покоління інноваційного  процесу, за Росвеллом, належить до кінця 1960-х - початку 1970-х рр. Та ж лінійно-послідовна модель, але з упором на важливість ринку, на потреби якого реагують НДДКР(рис. З).

 

 

 

 

 

 

Третє покоління; початок 1970-х - середина 1980-х рр. Сполучена модель. Значною мірою комбінація першого і другого поколінь, з акцентом на зв'язки технологічних спроможностей і можливостей із потребами ринку (рис. 4).

 

 

 

 

 

 

 

 

Четверте покоління: середина 1980-х рр. - нинішній час. Це японська модель передового досвіду. Відрізняється тим, що акцентує увагу на паралельній діяльності інтегрованих груп та зовнішніх горизонтальних і вертикальних зв'язках. Головне тут - у паралельній діяльності. Одночасна робота над ідеєю декількох груп фахівців, які діють у декількох напрямах. Це прискорює вирішення завдання, оскільки час реалізації технічної ідеї й перетворення її на готову продукцію - дуже важливий аспект у сучасному світі.

П'яте покоління: сьогодення - майбутнє. Це модель стратегічних мереж, стратегічна інтеграція і встановлення зв'язків. Відмінність її полягає в тому, що до рівнобіжного процесу додаються нові функції. Це процес ведення НДДКР з використанням систем обчислювальної техніки та інформатики, за допомогою яких установлюються стратегічні зв'язки.

Зародження інноваційної ідеї і  можливість використання нових наукових результатів відбуваються на етапі  фундаментальних та пошукових досліджень, прикладних досліджень і розробок.

Процес створення й освоєння нової техніки починається з фундаментальних досліджень (ФД), спрямованих на одержання нових наукових знань і виявлення найбільш істотних закономірностей. Мета ФД - розкрити нові зв'язки між явищами, пізнати закономірності розвитку природи і суспільства стосовно їх конкретного використання. ФД поділяють на теоретичні й пошукові.

Результати теоретичних досліджень виявляються в наукових відкриттях, обґрунтуванні нових понять і уявлень, створенні нових теорій. До пошукових належать дослідження, завданням яких є відкриття нових принципів створення ідеї і технологій. Завершуються пошукові ФД обґрунтуванням й експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб. Усі пошукові ФД проводяться як в академічних установах і ВНЗ, так й у великих науково-технічних організаціях промисловості й лише персоналом високої наукової кваліфікації. Пріоритетне значення фундаментальної науки в розвитку інноваційних процесів визначається тим, що вона виступає генератором ідей, відкриває шляхи в нові області знання.

Наступний етап інноваційного процесу - прикладні науково-дослідні роботи (ПД). Їхнє виконання пов'язане з високою імовірністю  одержання  негативних результатів.  Виникає ризик втрат при вкладанні коштів у проведення прикладних НДР. Інвестиції в інновації, що мають ризиковий характер, називаються ризикоінвестиціями.

Етап дослідно-конструкторських і  проектно-конструкторських робіт пов'язаний з розробкою нового виду продукції. Він включає: ескізно-технічне проектування, випуск робочої конструкторської документації, виготовлення й випробування дослідних зразків.

Під дослідно-конструкторськими  роботами (ДКР) мається на увазі застосування результатів ПД для створення (або  модернізації, удосконалення) зразків  нової техніки, матеріалу, технології. ДКР - це завершальна стадія наукових досліджень, своєрідний перехід від лабораторних умов і експериментального виготовлення до промислового виробництва. До ДКР належать: розробка визначеної конструкції інженерного об'єкта або технічної системи (конструкторські роботи); розробка ідей і варіантів нового об'єкта; розробка технологічних процесів, тобто способів об'єднання фізичних, хімічних, технологічних та інших процесів із трудовими в цілісну систему.