інтелектуальна власність

Не  охороняються нормами авторського права, насамперед, ті твори, що не мають хоча б однієї з ознак творів науки, літератури чи мистецтва або, якщо автором досягнуто не творчий, а суто технічний результат, а саме:

1. Новини або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації - повідомлення інформаційних агентств, офіційна хроніка, світська хроніка, кримінальні події. Щоправда, автор, який першим опублікував повідомлення, має право вимагати від інших засобів масової інформації, які передають дану інформацію,  вказувати її джерело. Правову охорону отримує те повідомлення, яке супроводжується авторським коментарем, аналізом чи прогнозами.
2. Фольклорні твори – частівки, коломийки, приказки, анекдоти, танці, твори народних художніх промислів, народні костюми тощо за умов, якщо вони піддавалися укладачами збиранню, обробці та систематизації даних і експонатів у вигляді збірників та колекцій.
3. Офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру, видані органами державної влади.
4. Державні символи та нагороди, символіка громад, підприємств і організацій.
5. Грошові знаки.
6. Розклади руху транспорту, розклади телепередач, телефонні довідники та інші дані за умови, що укладачем не була застосована оригінальна система викладу довідкових даних.

У суперечливих випадках наявність творчого внеску встановлює експертиза.

3.2  Реєстрація творів  авторського права і авторських  договорів

Як відомо, Українське агентство авторських та суміжних прав (УААСП) не проводить експертизу твору, а тільки реєструє авторство на нього у тому вигляді, в якому він представлений.

Зареєструвати авторське право можна, надіславши в УААСП заявку, що містить:   

• заяву встановленої форми, викладену українською мовою;

• примірник твору;
• документ про факти i дату оприлюднення твору (за наявності);
• документ про сплату збору за підготовку до реєстрації;
• документ про сплату збору за видачу свідоцтва після рішення про реєстрацію.

При реєстрації авторського  права на службовий твір, в заявці повинно бути підтвердження того, що майнове право належить роботодавцю.

Заявка на реєстрацію авторського договору надсилається також в УААСП і повинна містити:

• заяву встановленої форми, написану українською мовою;
• примірник твору;
• авторський договір про передачу майнового права на твір;
• документ, що підтверджує наявність майнових прав, які передаються;
• документ про сплату збору за підготовку договору до реєстрації.

Прийняття рішення про реєстрацію авторського права здійснюється протягом одного місяця від дати надходження заявки. Якщо заявка не відповідає встановленим вимогам,  заявнику надсилається обґрунтоване рішення про відмову в реєстрації.

Заявник протягом 3-х місяців  від дати одержання рішення, повинен  подати документ про сплату збору  за видачу свідоцтва. Відомості про  реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру після сплати збору. Видача свідоцтва здійснюється у місячний термін після реєстрації. 

Аналогічним чином реєструються договори, які стосуються майнових прав на твори.

На підставі рішення  про реєстрацію авторського права  чи авторського договору, відомості про них заносяться до Державного реєстру і публікуються в каталозі державних реєстрацій та в офіційному бюлетені.

 За виконання процедури  державної реєстрації передбачається  сплата зборів у розмірах, наведених  в таблиці  3.1.

Таблиця 3.1 - Розміри зборів за виконання процедур державної реєстрації авторського права та авторських договорів

Порушення авторського  права або суміжних прав є підставою  для судового захисту. Доказом наявності  прав авторів та виконавців є матеріали  заявок на реєстрацію авторського та суміжного прав, які зберігаються в УААСП протягом всього терміну охорони.

Слід наголосити, що у  разі порушення авторських прав, саме їх реєстрація є тим діючим засобом  судової охорони, який дозволяє звести до мінімуму судові витрати автора і забезпечити вирішення справи на його користь.

Проблемним питанням, однак, залишається той факт, що суди загальної юрисдикції, у зв’язку з великою завантаженістю та відсутністю фахівців (експертів) з питань інтелектуальної власності, не в змозі професійно займатися справами такої складної категорії. Це стає однією з причин того, що автори дуже рідко звертаються за захистом своїх прав до суду. 

Отже, на сьогодні в країні існує нагальна потреба у створенні  спеціалізованого суду з питань  інтелектуальної власності –  Патентного суду. До речі, такі суди існують  у багатьох країнах світу.

Слід зазначити, що останніми  роками в Україні здебільшого  реєстрували авторські права  на книги, статті, навчальні, методичні  та рекламно-інформаційні матеріали, рукописи, проекти, програми, науково-технічну та конструкторсько-технологічну документацію, технічні умови, довідники, проекти теле- та радіопрограм, описи ігор, сценарії тощо.

3.3  Особливості авторського права  на комп'ютерні програми 

та  інтернет-твори 

Якщо значних проблем з охороною і захистом переважної більшості  творів літератури, науки і мистецтва не виникає, то охорона деяких специфічних об’єктів, які з’явилися в другій половині ХХ сторіччя, викликає певні труднощі. Це ствердження стосується, в першу чергу, комп’ютерних програм та Інтернет-творів.

За своєю суттю, комп'ютер, без необхідного програмного забезпечення, ні на що не здатний. Саме комп'ютерні програми забезпечують можливість діалогу між машиною і людиною. З іншого боку, комп'ютерні програми без комп'ютера – перелік, ні для чого не придатних, кодів.

Специфіка сучасних інформаційних технологій спричиняє ситуацію, коли саме комп'ютерні програми, а не комп'ютери, є найбільш вразливими щодо неправомірного використання об’єктом інтелектуальних крадіжок. Це спричиняє з одного боку безліч випадків незаконного привласнення та використання комп'ютерних програм без дозволу осіб, які мають на них авторське право - так зване комп'ютерне піратство, а з іншого – численні намагання авторів і виробників цих програм захистити своє право власності як на державному, так і на міждержавному рівнях.

Необхідність захисту прав на комп'ютерні програми виникла разом з їх появою. Щоб зрозуміти підходи до правового  захисту програм тих часів, варто  брати до уваги ту обставину, що вони не були легко доступними через обмежену кількість комп'ютерів та відсутність компактних засобів і зручних методів перенесення та збереження інформації. Окрім того, компанії, які виробляли комп'ютери, створювали і відповідне програмне забезпечення, яке розроблялося за власними стандартами, постачалося разом з комп'ютером і не було уніфікованим. Саме ця обставина давала змогу виробникам легко і ефективно контролювати розповсюдження своїх програм, в зв’язку з чим порушень прав власності на комп'ютерні програми практично не існувало. Найбільш перспективні і оригінальні комп'ютерні програми могли стати хіба тільки об'єктами промислового шпигунства.

Ситуація суттєво змінилася  наприкінці сімдесятих років минулого століття з появою персональних комп'ютерів. Комп’ютерні програми стали доступними не лише для великих фірм, а й для представників малого бізнесу і приватних осіб. Невдовзі програмне забезпечення почали створювати не тільки виробники комп’ютерів, а й інші незалежні компанії та програмісти - фізичні особи.  За таких умов зріс рівень піратства і зменшилася зацікавленість у розробці та просуванні на ринок комп'ютерних програм, так як вони перестали приносити очікувані прибутки. Піратство ж набуло міжнародного характеру. Серед держав, в яких спостерігається  активне комп’ютерне піратство, є як економічно розвинені – розробники левової частки світового ринку комп'ютерних програм (США, Канада, Японія), так і країни, економіка яких розвивається (Китай, Росія, Україна, Малайзія тощо). В зв’язку з цим виникла потреба в ефективному захисті прав на програми.

У більшості держав комп'ютерні програми віднесені до об’єктів авторського права, тому що виражені знаками, подібними на слова і зовнішнім виглядом нагадують літературні твори. Охорона комп'ютерних програм на міжнародному рівні здійснюється нормами авторського права.

Перший прецедент використання норм авторського права щодо комп’ютерних програм мав місце на Філіппінах, де програми зарахували до категорії наукових творів, що охороняються згідно положень Бернської конвенції та Угоди з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS). Перший Закон про авторське право на комп'ютерні програми був у 1980 році прийнятим у США. Приклад підтримали Австралія, Франція, ФРН, Японія, Великобританія, Іспанія, Канада і Китай.

Нагадаємо, що під правом автора на комп'ютерну програму розуміється виключне право дозволяти або забороняти використовувати її в будь-якій формі і будь-яким способом. Використання авторського права дає змогу контролювати копіювання і продаж  програм, гарантуючи автору певні фінансові надходження. Така охорона є простою, доступною і охоплює всі комп'ютерні програми.

Відомо, що система авторського  права забезпечує охорону твору  у тому вигляді, в якому він  представлений – ніяких вимог до форми вираження комп'ютерних програм немає, охороняється не форма твору, а його вигляд. Програма підлягає охороні, якщо вона оригінальна, у тому розумінні, що є результатом власної інтелектуальної діяльності автора.

У більшості країн  правова охорона виникає після  створення комп'ютерних програм  і не потребує реєстрації. Щоправда, в деяких країнах така реєстрація все ж існує. Наприклад, у Франції програми можна зареєструвати в Асоціації інженерів і вчених, у США – не тільки зареєструвати, але й депонувати. У разі судового процесу, депоновані твори виступають як докази, що дозволяє визначити, про що іде мова – оригінал, копію чи підробку.

Депонування в УААСП є необхідним засобом правового захисту комп'ютерних  програм в Україні.

Специфіка програмних продуктів призводить до того, що норми авторського права  не можуть захистити від запозичення реалізованих в них логічних принципів, побудови алгоритмів програм тощо. Той факт, що програми пишуться згідно з алгоритмами на одній з мов програмування, рядок за рядком, став одним з головних критеріїв їх зарахування до літературних творів. У 70-80-х роках минулого століття це було цілком логічним. Однак, комп'ютерні програми суттєво відрізняються від літературних творів за функцією, дією та призначенням.

Сьогодні одну комп'ютерну програму створюють сотні людей, кожен  з яких в межах службового завдання та суворої відповідності стандартним інструкціям працює над конкретним її фрагментом. Таким чином організований процес майже не залишає місця для вияву творчої індивідуальності автора. Сучасні тенденції у програмуванні свідчать про перехід від мов програмування (Basic, Fortran, Paskal) до їх візуальних засобів (Visual Basic, Delphi), що дає автору можливість не тільки записувати програму, як літературний твір, а й використовувати для її створення елементи конструювання з готових блоків та форм.

В зв’язку з цим суть програми перестає бути зв’язаною з її виглядом (як в літературному творі), а представляє собою послідовність технологічних операцій у вигляді команд для комп’ютера. Тому цілком логічно, щоб програми охоронялись патентним правом, так як комп'ютерна програма набуває вигляд об'єкту винаходу на спосіб (сукупність дій, порядок, умови та режими їх виконання).

З іншого боку, аналізуючи різні об'єкти авторського права, можна прийти до висновку, що кожний з них створений людиною, безпосередньо  сприймається також людиною через  органи відчуття, породжуючи певні  асоціації. Тобто, кінцевим користувачем об'єкту авторського права завжди є людина. Комп'ютерні ж програми не підпадають під наведені ознаки – у вигляді слів, цифр і кодів вони не породжують у людини ніяких асоціацій, а кінцевим користувачем програми є комп'ютер.

В зв’язку з цим  у багатьох країнах застосовується системний підхід до охорони програм, який містить норми, як авторського, так і патентного права.

В Японії і  Франції були спроби створити спеціальні системи охорони комп'ютерних  програм. США, Канада, Японія, Франція  дозволяють розглядати заявки на винаходи, які містять програми. Таким чином, патент на винахід автоматично захищатиме програму, що входить до його складу. Особливо гнучкий підхід до патентування програм демонструють США, де на базі Мічиганського університету створено спеціальний інститут з проблем патентування комп'ютерних програм. В США і в Японії в патентні закони були введені пункти стосовно охорони винаходів, які містять комп'ютерні програми. Спеціальні правила з експертизи винаходів, пов'язаних з програмами, встановлено також патентними відомствами Австралії і Канади.