інтелектуальна власність

• Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 року, учасниками якої є 136 країн, стала першою найважливішою подією у створенні загальної системи охорони інтелектуальної власності.
• Бернська конвенція з охорони літературних і художніх творів 1886 року, до якої приєдналося 117 країн.
• Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 року, число учасників якої налічує 46 країн.
• Вашингтонський  договір про патентну кооперацію (Договір РСТ) 1970 року.
• Всесвітня конвенція з авторського права 1952 року.
• Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1947 року, яка об’єднувала 128 членів, а з 1994 року увійшла до СОТ.
• Договір ВОІВ з авторського права 1996 року.
• Женевська конвенція 1971 року з охорони інтересів виробників фонограм від незаконного відтворювання їхніх фонограм.
• Женевський договір 1999 року про закони щодо товарних знаків.
• Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

Адмініструє ці угоди Всесвітня  організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована у 1967 році у Стокгольмі як спеціалізована установа ООН, яка об’єднує майже 180 держав та займається:

• розробкою міжнародних угод і проектів з гармонізації національних законодавств
• забезпеченням міжнародної реєстрації об'єктів інтелектуальної власності
• збиранням і поширенням інформації про об'єкти інтелектуальної власності різних країн

На сьогоднішній день Україною ратифіковані 18 угод з 22-х.

Переваги від  запровадження і дотримання міжнародних  домовленостей продемонструємо  наступним прикладом. Якщо патентовласник бажає отримати правову охорону  в декількох країнах, він повинен  отримувати патенти в кожній із них  окремо. Однак, завдяки ВОІВ, з цього правила існують і винятки, а саме:

• у сфері охорони прав на винаходи діє європейський патент, що видається Європейським патентним відомством (м. Мюнхен) і охоплює 17 країн;
• у сфері охорони товарних знаків існує  міжнародна реєстрація  товарів та послуг, яка поширюється на 34 країни;
• у сфері охорони промислових зразків діє міжнародне депонування їх зразків, яке поширюється на 21 країну.

Світова організація  торгівлі (СОТ) є міжнародною організацією, яка утворена у 1994 році і діє за 28 угодами. Членами цієї організації  є 141 країна, ще близько 30 ведуть переговори щодо вступу до неї. Головна мета СОТ полягає в розробці системи правових норм міжнародної торгівлі та контроль за її дотриманням.

Країни-члени СОТ взаємодіють  у рамках торгівельної системи, згідно з якою кожна країна-учасник отримує гарантії справедливого відношення до експорту її товарів і послуг на ринки інших країн. При цьому, вона зобов'язується забезпечувати такі ж умови для імпорту на своїх ринках для інших країн-учасників.

Справедливе відношення реалізується шляхом застосування, так званого „режиму найбільшого сприяння”, згідно з яким країна забезпечує однакові умови торгівлі всім учасникам, а імпорт не може піддаватися дискримінації на внутрішньому ринку на користь вітчизняних товарів. Окрім застосування такого режиму, більш вільний доступ на внутрішні ринки забезпечується шляхом скасування обмежень на імпорт (квот).

Основні правила  і принципи СОТ відображені в багатосторонніх торгівельних угодах, якими врегульовані суперечки щодо торгівельної політики. Правова структура СОТ ґрунтується на трьох угодах, які визначають її базові принципи: ГАТТ (товари), ГАТС (послуги) і ТРІПС (інтелектуальна власність).

Як бачимо, завдання щодо гармонізації національного законодавства  з інтелектуальної власності  до міжнародних стандартів, захисту  прав власників інтелектуальних  продуктів є дуже актуальними  та потребують негайного вирішення.

СРСР (і Україна в  його складі) вступили до ВОІВ з моменту  її заснування – у 1967 році. Однак  СРСР “Закон про власність” з'явився тільки через довгі 23 роки. Сьогодні ж в Україні сформована певна  законодавча база з охорони інтелектуальної  власності та відбувається процес поступової гармонізації останньої з діючим європейським законодавством.

Низка правових актів  України у сфері інтелектуальної  власності, які складають основу діючого комплексу законів, включає:

• Цивільний кодекс України. Книга 4 “Право інтелектуальної власності”
• Закон України “Про авторське право і суміжні права”
• Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі“
• Закон України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”
• Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг“
• Закон України “Про охорону прав на промислові зразки“
• Закон України “Про наукову та науково-технічну експертизу “
• Закон України “Про інноваційну діяльність”
• Закон України “Про інвестиції”
• Закон України “Про підприємництво”

 

 

2.3  Інститути авторського, суміжних та патентного прав

 

Інститут авторського  та суміжного прав регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням творів науки, літератури і мистецтва, створення фонограм, відеограм, передач організацій мовлення.  Завдання цього інституту полягає в стимулюванні авторів названих видів інтелектуальної продукції, забезпечення її охорони, порядку використання, одержання винагород та інших пільг, а також сприяння використанню цих творів в інтересах суспільства (охорона авторських прав не повинна перешкоджати ознайомленню з ними та використанню широким загалом).

Основними принципами інституту авторських та суміжних прав є:

• Свобода творчості, що несумісна з примусом та цензурою: автори вільні у виборі тем, сюжетів, жанрів і форм втілення ідей чи художніх образів.
• Заборона (дозвіл) автора будь-кому використовувати свій твір за відповідну матеріальну (моральну) компенсацію, яка забезпечує поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства.
• Заборона на відчуження немайнових прав, яка полягає в тому, що авторство не може бути успадковане чи передане іншій особі навіть за згодою автора.
• Можливість передавання майнових прав іншим особам.

 

Інститут патентних  прав регулює правовідносини, що виникають у зв’язку із створенням об'єктів промислової власності, а також набуттям, здійсненням та захистом прав на них. Інститут стимулює створення та комерціалізацію об'єктів промислової власності, забезпечує їх охорону та захист.

Основні принципи інституту патентних прав є наступними:

• Проведення кваліфікаційної науково-технічної експертизи для надання правової охорони та визначення внеску об'єкта в існуючий рівень техніки.
• Правова охорона тільки тих об'єктів, які отримали охоронні документи, що діють певні терміни. Після припинення дії охоронних документів, об’єкти переходять у власність суспільства.
• Визнання за патентовласником монопольного права на використання свого об'єкту, а також виключного права на надання дозволів на його використання іншим особам.

Очевидно, що інститут авторського  права має ряд суттєвих відмінностей від інституту патентних прав.

Якщо в авторському  праві предметом охорони є художня форма і слово, то в об’єктах промислової власності – зміст технічних або художньо-конструкторських рішень. Описи об’єктів промислової власності викладені за визначеними правилами, проходять обов’язкову експертизу, а охорона творів науки, літератури та мистецтва передбачає  просту реєстрація твору у довільному викладенні автора. Ще однією важливою відмінністю є та обставина, що інститут патентних прав велике значення приділяє авторському пріоритету, що не є характерним для інституту авторських прав.  

Інститут прав на позначення товарів та послуг покликаний забезпечувати належну індивідуалізацію товарів та послуг, які виробляються різними суб’єктами господарювання і складається з прав на позначення виробників продукції та прав на позначення товарів і послуг.

Фірмова назва є комерційним  іменем суб’єкту підприємницької діяльності і нерозривно пов’язане з його діловою репутацією. Якщо комерційне ім’я фірми заслужило довіру споживачів, воно не тільки забезпечує власнику додаткові дивіденди, а й неабияку повагу та ринковий імідж. Тому право на фірмове найменування розглядається і як особисте немайнове благо.

Знаки для товарів  та послуг в якості реклами сприяють просуванню та утриманню останніх на відповідних ринках, а в якості торговельної марки слугують для захисту продукції від підробок.

Аналогічні функції  виконують зазначення походження товару, які виступають гарантією наявності  в товарі неповторних властивостей, зумовлених географічним місцем його виробництва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3  ТВОРИ   НАУКИ,  ЛІТЕРАТУРИ  І  МИСТЕЦТВА  

Названі в заголовку  категорії творів охороняються нормами  авторського права, а їх виконання  – нормами суміжного права.

3.1  Виникнення i здійснення авторського права

 

Авторське право  на твір виникає внаслідок факту  його створення і не вимагає реєстрації чи виконання якихось інших формальностей.

У переважній більшості  країн діє презумпція авторства, яка означає, що, за відсутності доказів іншого, автором вважається особа, зазначена на творі.  Пройшовши нескладну процедуру, автор за невеликі гроші може зареєструвати свій твір у державному реєстрі. Аргументом на користь реєстрації є отримання офіційного підтвердження існування твору. Це особливо важливо по відношенню до ненадрукованих, незаписаних, непродемонстрованих і т. п., тобто неоприлюднених творів.

Наявність державного свідоцтва, публікація про реєстрацію твору  у державних каталогах є свідченням того, що твір захищений авторським правом, i, що всі є попередженими про відповідальність за неправомірне його використання. Сам факт реєстрації часто запобігає спробам незаконного використання твору.

Автор може використовувати знак охорони авторського права, який складається з латинської літери “С" в колі, імені автора та року першої публікації твору.

Автор твору  має виключні права на його використання, які складаються з особистих (немайнових) i майнових прав.

Особисті права автора (авторство на твір) діють довічно і не можуть бути передані іншим особам.

Майнові права діють протягом життя автора i ще 70 років після його смерті. Після закінчення цього терміну твори стають загальнонаціональним надбанням i можуть вільно використовуватися будь-ким.

Автор може надавати дозволи на використання твору іншим особам на підставі авторських договорів.  

Існує категорія творів, які створюються працівником  на роботі, під час виконання своїх  службових обов’язків відповідно до трудового контракту, який діє між  ним і роботодавцем. У цих випадках, працівнику належать тільки особисті права на твори, майнові ж права належать роботодавцю.

За створення службових творів автор отримує заробітну плату, за яку роботодавець по суті викупає у нього майнові права на них. Щоправда, окрім зарплати, працівник за дозволом роботодавця або, якщо це передбачено трудовим контрактом, може отримувати додаткову винагороду.

Одним із засобів захисту  авторських прав на твір, виконаний  в процесі виконання службових  обов’язків та гарантією отримання  авторської винагороди є авторський договір, за яким здійснюється передача виключного права (одній особі з дозволом або забороною надавати права на твір іншим особам) або невиключного права (будь-якій кількості осіб на використання твору іншими особами). При передачі виключних прав автор позбавляється права використовувати свій твір, при передачі невиключних прав – такі права у автора залишаються.

Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від майбутнього доходу або як фіксована сума.

Законодавством передбачено, що сторона, яка винна в неналежному виконанні умов авторського договору, відшкодовує іншій стороні всі збитки, включаючи втрачену вигоду.

Можна передбачити, що основна кількість інтелектуальних продуктів, які випускники такого вищого навчального закладу як Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу, будуть створюватись у майбутньому при виконанні своїх службових обов'язків, здебільшого стосуватимуться раціоналізаторських пропозицій, винаходів та наукових творів. Якщо винаходи і раціоналізаторські пропозиції до авторського права не належать (про них мова піде нижче), то яким чином можна запобігти порушенням авторство на наукові твори?

В Законі визначено, що самі наукові ідеї, теорії, наукові методи, відкриття тощо, тобто їх суть, не захищаються авторським правом. Натомість, авторським правом захищається форма вираження, втілення зазначених наукових ідей. Іншими словами, захищаються тексти наукових дисертацій, монографій, статей, тез тощо. Виходячи з цього, науковець, який використав наукові або технічні ідеї свого колеги, але втілив їх в іншу словесну форму, тобто виклав своїми словами, фактично не порушив норм авторського права. Виходить і запобігти „запозиченню” ідей майже неможливо. Тому конфлікти, які нерідкі у науковому середовищі щодо незаконного використання колегами наукових теорій, лежать поза межами авторського права, скоріше, в моральній площині.