Інтелектуальна власність в Україні

ЗМІСТ 

    ВСТУП

    Розділ  І. Інтелектуальна власність в Україні

1. Поняття інтелектуальної власності та особливості розвитку в Україні
2. Cистема законодавства України про інтелектуальну власність. Державна система правової охорони інтелектуальної власності

Розділ  ІІ. Проблеми теорії і практики інтелектуальної  власності в Україні

2.1.   Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні

2.2.   Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розв’язання

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

     На  протязі всього свого існування  людина займалась певними справами, результатами яких були як матеріальні, так і не матеріальні речі та вироби. Треба відзначити, що постійно знаходились  люди, які мали намір скористатись результатами діяльності інших, тобто  вкрасти. Боротись з крадіжками матеріальних об’єктів людство навчилось дуже давно. Історії відомі приклади древніх  законів, цілю яких було покарання крадіїв. Але за такою власністю як інтелектуальна було дуже складно слідкувати і контролювати законність її використання.

     Людство почало осмислювати важливість законного  використання інтелектуальної власності, тільки коли створило демократичне суспільство  з законами, які контролювали всі  аспекти її діяльності.

     У наш час людина постійно стикається з інтелектуальною власністю  сама цього не підозрюючи. Ми читаємо  книжки, дивимось кінофільми, слухаємо музику, і це є незначною частиною того, що охоплює інтелектуальна власність. Саме тому всебічне вивчення цього питання є необхідним і актуальним у наш час.

     Необхідність  захисту інтелектуальної власності  стала наявною потребою. В Україні  існує декілька комітетів, агентств або відомств, що опікуються соціальним захистом громадян країни стосовно їх авторських і суміжних прав це: Державне патентне відомство України, Комітет  з інтелектуальної власності, Державне агентство України з авторських і суміжних прав тощо. Дана праця  створена, щоб довести необхідність існування усіх перелічених відомств, необхідність самого захисту права  інтелектуальної власності.

     Давно відомо, що інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації, і означає результати інтелектуальної творчості людини.

     Інтелектуальна  власність є нематеріальною категорією і регулює здебільшого нематеріальні  відносини між суб’єктами права  інтелектуальної власності.

     Як  юридична категорія інтелектуальна власність складається з таких  категорій: авторське право, яке  включає в себе такі поняття як літературні, музичні, художні твори, комп’ютерне програмне забезпечення тощо; та промислову власність – тобто патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та ін.

     З розвитком категорії права інтелектуальної  власності виникла необхідність у її детальному визначенні та захисті, як на внутрішньодержавному, так і  на міжнародному рівні.

     Так, з цією метою створюється відповідна нормативна база у кожній державі. На міжнародному рівні інтелектуальна власність захищається законодавством міжнародних організацій. Такими організаціями  є наприклад Всесвітня організація  інтелектуальної власності та Світова  організація торгівлі.

     Міжнародними  організаціями прийняті такі акти з  регулювання та охорони права  власності:

• Паризька конвенція про охорону промислової власності;
• Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів;
• Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх форм.

     В Україні право інтелектуальної  власності регулюється Цивільним  кодексом України, прийнятий 16 січня 2003 року; Законом України «Про знаки  на товари та послуги», Законом України  «про винаходи та корисні моделі»; Законом  України «про авторське право  та суміжні права» та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Розділ  І. Інтелектуальна власність  в Україні

1. Поняття інтелектуальної власності та особливості розвитку

в Україні

       Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють  відносини, пов'язані із творчою  діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

       Авторські, винахідницькі і подібні їм права  звичайно називають винятковими, тобто  абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності  на вчинення різноманітних дій з  одночасною забороною всім іншим  особам чинити зазначені дії.

       Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникли як реакція права  на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним  правом і правом власності.

       Сутність  права інтелектуальної власності  полягає в нематеріальній природі  її об'єктів.

       Зміст права інтелектуальної власності  складають особисті немайнові (духовна  власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка  змісту права інтелектуальної власності  полягає у двоєдиній структурі  й у тому, що тут майнові права  не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності  творців.

       Особисте  немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього  належать:

       а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;

       б) право перешкоджати якому-небудь посяганню  на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або  репутації творця об'єкта права інтелектуальної  власності;

       в) інші особисті немайнові права інтелектуальної  власності, передбачені законом.

       До  майнового права належать:

       а) право на використання об'єкта права  інтелектуальної власності;

       б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

       в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної  власності, у тому числі забороняти таке використання;

       г) інші майнові права інтелектуальної  власності, передбачені законом.

       Суттю майнових прав є одержання комерційної  вигоди.

       На  відміну від особистого немайнового  права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій  фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні  обмеження. Так, наприклад, майнове  право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років  із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні  твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід  діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.

       Початком  становлення українського законодавства  про інтелектуальну власність є  прийняття Закону «Про власність», який містить спеціальний розділ «Право інтелектуальної власності». Першим спеціальним актом у цій  галузі є Закон України від 21 квітня 993 р. «Про охорону прав на сорти рослин». Можна вважати, що саме він заклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність.

       Загальні  засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст.41 Конституції, яка передбачає, що кожен  має право володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава  гарантує захист інтелектуальної власноавторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

       Конкретною  правовою основою здійснення і захисту  інтелектуальної власності в  Україні є низка спеціальних  законів: від 15 грудня 1993 р. «Про охорону  прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для  товарів і послуг» та від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво», від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право  і суміжні права», від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю», від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», від 5 листопада 1997р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та інші.

       У Цивільному кодексі праву інтелектуальної  власності присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою «Право власності та інші речові права», чим розробники Кодексу  мали намір підкреслити соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права.

     Приступаючи до визначення поняття інтелектуальної  власності і права інтелектуальної  власності, слід зазначити, що як таке поняття «інте-лектуальна власність» поки що потребує доопрацювання. Недосконалість йо-го полягає у тому, що цей вид  власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями  автора, але оформляється юридичне за допо-могою документів, які гарантують майнові права. При цьому останні  стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських  операцій та процесів матеріального  виробництва. Лише в результаті зазначеної сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності.

2. Cистема законодавства України про інтелектуальну власність

     Правовідносини  у сфері інтелектуальної власності  в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу  України (глава 39), Кримінального кодексу , Митного кодексів України, Кодексу  України про адміністративні  правопорушення та різноманітними законами та підзаконними нормативними актами.

     Законами, що регулюють право інтелектуальної  власності в Україні є:

• Закон України «Про авторське право і суміжні права»;
• Закон України «Про видавничу справу»;
• Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;
• Закон України «Про електронний цифровий підпис»;
• Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
• Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;
• Закон України «Про інформацію»;
• Закон України «Про кінематографію»;
• Закон України «Про науково-технічну інформацію»;
• Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;
• Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
• Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
• Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
• Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;
• Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;
• Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
• Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;
• Закон України «Про рекламу»;
• Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;
• Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;
• «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».