Управління інтелектуальною власністю та її комерціалізація в університетах і дослідницьких центрах

Для того щоб діяльність по комерціалізації технологій увінчалася успіхом, необхідно пройти послідовно всі етапи інноваційного процесу: сформулювати ринкові переваги технології, підготувати переконливу комерційну пропозицію, знайти свою цільову групу потенційних інвесторів, укласти контракт, довести продукт до стадії привабливого товару, нарешті, зробити „сигнальну” партію і почати завоювання ринку. 

На всіх етапах розроблювачам  знадобиться допомога - фінансова, технічна, інформаційна, патентно-правова підтримка і т.д. Але саме головне, на погляд автора, це усвідомлення того, що комерціалізація технологій - це не просто НІОКР, а, насамперед , проект, що підкоряється всім закономірностям проектно-орієнтованого менеджменту. Повинні бути чітко сформульовані мети і методи їхнього досягнення, визначені джерела ресурсів, повинна бути сформована надійна, енергійна і компетентна команда, куди повинні увійти фахівці різного профілю - учені, менеджери, юристи (нехай навіть кожний у кількості однієї людини). Члени команди повинні бути об'єднані  неформально чи юридично, мати сильну мотивацію, між ними чітко повинні бути розподілені права й обов'язку.

Усі вищезгадані умови  сильно збільшують імовірність успіху. Існує емпірична залежність між  кількістю спочатку відібраних і успішних інноваційних проектів. Зі ста спочатку відібраних технологій десять одержують фінансування, з цих десяти тільки одна виявляється комерційно заможною. Однак такастатистика не може і не повинна бути основою для песимізму.

Процес комерціалізації науки в Україні має гарні перспективи. У залежності від того, наскільки грамотно сформульована мета, переваги технології, обрана стратегія, підібрані люди - від цього залежить успіх роботи.

Висновок.

Узагальнюючи наведений  вище матеріал відмітимо, що для покращення ситуації з охороною та комерціалізацією інтелектуальної власності в Україні необхідно пройти ще великий путь. Наведемо деякі пропозиції автора стосовно покращення ситуації в цій сфері.

 Потрібно вивчити питання про доцільність приєднання України до низки міжнародних конвенцій і договорів, зокрема до Мадридської угоди 1891 р. про припинення використання неправдивих або таких, що вводять в оману, указань походження товарів (у редакції Стокгольмського акту 1967 р.); Лісабонської угоди про захист назв місць походження та їх міжнародну реєстрацію 1958 р.; Брюссельської конвенції про поширення несучих програми сигналів, що передаються через супутники, 1974 р.; Договору про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів (FRT) 1989 р.; Вашингтонського договору про інтелектуальну власність щодо інтегральних мікросхем 1989 р.; Євразійської патентної конвенції (ЄПК) 1994 р.

Також слід внести в перелік актів законодавства України, щодо яких необхідна адаптація до законодавства ЄС, нормативні документи ЄС із питань охорони інтелектуальної власності в інформаційному суспільстві, мережі Інтернет. 

Необхідні заходи щодо розширення мережі регіональних організацій у сфері  надання широкого комплексу послуг у сфері охорони інтелектуальної  власності за участю Всеукраїнської асоціації патентних повірених, Товариства винахідників і раціоналізаторів України, із співробітництвом, у разі потреби, — з регіональними відділеннями Торговельно-промислової палати України. Необхідно також розробити заходи для приведення національної статистики щодо інтелектуальної власності у відповідність із міжнародними стандартами в цій сфері.

Тим часом зарубіжний досвід свідчить, що створити ефективну систему охорони  інтелектуальної власності, спираючись винятково на державні структури, неможливо. Тож власникам інтелектуального продукту (юридичним і фізичним особам), а також творчим спілкам України важливо активізувати процес створення недержавних організацій із питань охорони інтелектуальної власності, а найпотужнішим із них — вивчити питання про вступ у відповідні міжнародні недержавні організації.

Нарешті, у цій сфері необхідно  вжити заходів щодо врегулювання питань «інтелектуальної спадщини»  колишнього СРСР.

Список використаної літератури.

1. Вешневский Л.М. и др. Формула приоритета : Возникновение и развитие авторского и патентного права. : Наука. 1990.
2. Гаврилов Э.П. Авторское право. - М.,1988.
3. Гаврилов Э.П. Авторское право. Издательские договоры. Авторский гонорар. - М., Юрид.лит.,1988.
4. Емельянов В.П. Гражданское право Украины. - Киев : Изд. “Консум”. 1996. С. 136 -149.
5. Коренной А.А. Современные проблемы инновационного менеджмента. - Киев: Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им.Г.М.Доброва НАН Украи-ны, 1997.-20с.
6. Мова Н., Хаустов В. Инновационная деятельность в Украине и направления ее развития // Экономика Украины. - 2001. - №6. - с.29-33.
7. Петренко Н.И. Организация и механизм финансирования инновационных проектов в сфере малого предпринимательства// Киев: Центр исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.М. Доброва НАН Украины, 1997.-67с.