Управління трудовими ресурсам як динамічна система

      Професіограми складається з кількох розділів. У першому з них, враховуючи перспективні завдання фірми в усіх галузях організації,  описуються загальна характеристика професії та її значення. Потім на основі детального вивчення рис професії, умов праці складається, розділ ообливостей трудового процесу, роботи, що виконується (що в цілому робота представляє собою, її специфіка, обсяг робіт, відповідальність працівника, взаємовідносини з співробітниками та керівництвом, вимоги до навиків, тощо). Третій розділ включає інформацію про психологічні характеристики, відповідність яким є необхідноюю для виконання професійних обов’язків (психологічні функції, особливості сприйняття простору та часу, необхідні характеристики уваги, чіткості, важкості, темпу, типові помилки, вимоги до надійності працівника, комунікативності, тощо). Останній розділ представляє собою сукупність всіх вимог, що ставяться до особистості, ділові та профессійні якості співробітникам (риси характеру, здібності, загальна та професіональна направленість, зання, вміння, психічні якості, тип темпераменту, тощо).

      Процес  відбору складається з:

1. первинне знайомство та співбесіда з претендентами;
2. збирання та обробка інформації про них;
3. оцінка якостей та створення достовірних “портретів”;
4. порівняння фактичних якостей претендентів та вимог посади;
5. порівняння різних кандидатів та вибір;
6. призначення та затвердження кандидатів на посаду, підписання трудового договору;
7. перевірка адаптації та роботи в начальний період.

      Регулювання заробітної плати  та пільг.

      Вид та кількість винагород, що організація  пропонує, мають важливе значення для оцінки якості трудового життя. Як показують дослідження, винагороди впливають на рішення людей щодо того, поступати чи ні на роботу, на прогули, на те, скільки вони повинні виробляти, коли потрібно піти з організації, та чи має  сенс залишати цю роботу. Дослідження доказують, що залежність між прогулами та плинністю кадрів та винагородою носить прямий характер. При добрій роботі, що дає відчуття задоволеності, кількість прогулів має тенденцію знижуватись. Коли робота неприємна, їх кількість значно зростає.

      Термін  “заробітна платня” має на увазі грошову винагороду, що виплачується організацією робітнику за виконану роботу. Вона направлена на винагороду службовців за виконану роботу (реалізовану послугу) та на мотивацію досягнення  бажаного рівню продуктивності. Організація не може набрати та утримувати робочу силу, якщо вона не виплачує винагороду по конкурентноздатним ставкам та не має шкали оплати, що стимулює людей в даному місці. Розробка структури заробітної плати являється обов’язком відділу кадрів та трудових ресурсів. Структура зарплати в організації визначається шляхом аналізу дослідження рівню зарплати, умов на ринку праці, а також продуктивності та прибутковості організації.

      Оплата  праці працівників визначається їх особистим трудовим внеском з  урахуванням кінцевих результатів роботи підприємства і максимальними розмірами не обмежується. Мінімальна заробітна плата працівників, які перебувають у трудових відносинах відповідно до Кодексу законів про працю, не може бути нижче встановленого державою прожиткового мінімуму. За законом України мінімальна заробітна плата становить 75 гривень. 

      Окрім заробітної плати організація надає  своїм працівникам різні додаткові  пільги. Пільги можуть мати вигляд грошових виплат, соціальних допомог, пільг певним суб’єктам, соціального обслуговування. Традиційний підхід до надання додаткових пільг полягає в  тому, що однакові пільги мають всі працівники одного рівню. Однак, при цьому не враховуються різниця між людьми. Дослідження показують, що не всі службовці оцінюють належним чином такі пільги .

      Те, як такі пільги ціняться залежить від  таких факторів, як вік, сімейний стан, розмір сім’ї, тощо. Зважаючи на це, на деяких фірмах організована система  “винагород по принципу кафетерія”. –  коли працівник, може сам вибрати  собі пакет додаткових пільг.

      Адаптація персоналу.

      Адаптація персоналу – це пристосування  нового робітника до змісту та вимог  праці, соціальної сфери.

      Після зарахування в організацію співробітника  призначають на вакантне місце. Першим кроком у адаптації буде введення на посаду, що являє собою сукупність процедур, які мають за мету прискорити освоєння новим працівником роботи, скоротити період адаптації працівника в колективі, допомогти налагодити контакт з співробітниками. Введення на посаду починається з забезпечення новго працівника потрібною інформацією  загального характеру  у вигляді брошюр, каталогів, розповіді про організацію. Розповідать про організацію вцілому, про оплату праці, про режим праці та відпочинку, про додаткові пільги, про охорону праі та техніку безпеки, про питання, пов’язані з управлінням персоналом, про відношення з профсоюзами, про вирішення побутових проблем, про економічний стан підприємства. А також надають інформацію о цілях, технологіях, особливостях праці та підрозділах, внутрішніх та зовнішніх відношеннях та зв’язках, персональних обов’язків та відповідальності, вимогах до виконання роботи, очікуваних результатах, нормативах оцінки, тривалості та розпорядку робочого дня, відповіі на конкретні питання як ремонтувати, у кого просити допомогу, правила поведінки, знайомство з колегами.

      Розрізняють професійну адаптацію (активне освоєння її тонкощів, специфіки, необхідних навичок  профессії, засобів прийняття рішення  для початку у стандартних  ситуаціях); психофізіологічну адаптацію  до умов праці, режиму роботи та відпочинку; соціально-психологічна адаптація – це адаптація до колективу, керівництва та колегам.

      В період адаптації людина повинна  ознайомитись з новою обстановкою, щоб легше у неї увійти. Так  би мовити, спокійно оглянути обстановку, зрозуміти розстановку сил, неформальні зв’язки, психологічний клімат, особисті цілі колег та керівника, не вв’язуватись до конфліктів, знайти наставника, чітко дотримуватись субординації, вибрати правильну форму спілкування, тощо.

      Також виділяють первинну та вторинну адаптацію.

      Первинна  адаптація – пристосування молодих  кадрів, які не мають досвіду професійної  діяльності (це, насамперед, випускники навчальних закладів).

      Вторинна  адаптація – пристосування працівників, які вже мають цей досвід (як правило, це ті працівники, хто міняють об’єкт діяльності та профессійну роль, наприклад при підвищенні у рангу).

      Схема видів адаптації та факорів, на неї  впливаючих, а також цілей та завдань  ссистеми управління профорієнтацією  та адаптацією наведено у додатках 3 та 4 відповідно.

      Оцінка персоналу.

      Ефективна оцінка персоналу має дуже велике значення, надаючи собою основу для  багатьох процедур: прийома на роботу, внутрішні переміщення, висунення  на підвищення, винагороду, моральне стимулювання, тощо.

      Процедура оцінки класифікується по кількох ознаках:

1. По об’єкту, тобто тому, що оцінюється:
1. діяльність (важкість, ефективність, якость, відношення виконавців);
2. досягнення цілей, кількісного та якісного результату, індивідуальний вклад та вклад у загальні підсумки підрозділу чи організації в цілому;
3. наявність у працівника тих чи інших якостей (знань, навичок, рис характеру), ступінь їх вираженості.
2. По джерелах даних, на яких базується оцінка:
1. документи (автобіографія, резюме, характеристика, перевірочний твір);
2. результати кадрових співбесід;
3. дані загального та спеціального тестування;
4. підсумки про участь у дискусіях;
5. звіти про виконання виробничих завдань;
6. графологічна та фізиономічна експертиза;
7. астрологічні прогнози.
3. По способам виконання процедури оцінки з використанням даних, отриманих з певного джерела.
4. По оціночних критеріях.
5. По суб’єктах – кандидат, працівник, його колеги керівник, підлеглі, члени спеціальної коммісії, що проводять оцінку).
6. По періоду. Оцінювати можна  за календарний період, строк праці в даній організації, тощо.

      Використовуються такі методи оцінки:

• метод стандартних оцінок – керівник заповнює спеціальну форму, що характеризує кожний аспект роботи працівника. Цей метод простий та його легко досягнути, але носить суб’єктивний характер;
• метод анкет та порівняльних анкет – набір питань та описів. Той, хто проводить оцінку ставить позначку проти кожної характеристики, або залишає пусте місце. Інколи такі анкети заповнюють не лише керівники, а й співробітники, щоб потім порівняти їх за допомогою експертної комісії;
• метод вимушеного вибору – полягає в тому, що експерти обирають найбільш характерну для працівника рису з заданого набору (наприклад: досвід праці, вміння планувати, спостережливість, тощо);
• описовий метод – послідовна характеристика чеснот та недоліків робітника. Інколи цей метод об’єднують з попереднім;
• метод вирішальної ситуації, найчастіше використовується при оцінці виконавця, щоб прослідити за його поведінкою у тій чи іншій ситуації;
• метод шкали догляду за поведінкою також має на увазі поведінку працівника в тій чи інші ситуації, але потрібно фіксувати скільки разів та як людина вела себе в них;
• метод шкали рейтингів поведінських настановок – заповнення робітником анкети з 6-10 питань-характеристик, та аналіз експертом 5-6 вирішальних ситуацій. Експерт оцінює рівень кваліфікації та доповідає робітнику про його рейтинг, на основі цього складаються прогнози на майбутнє;
• метод комітетів – працівника обговорюють в групі;
• метод незалежних ідей – оцінку працівника людьми, які його раніше не знали, на основі “перехрестного допиту”;
• метод інтерв’ю0оцінки – цілеспрямовані співбесіди, в рамках яких перевіряються інтелект, мотивація, темперамент, досвід; в рамках структурованого інтрев’ю задаються питання безпосередньо пов’язані з роботою, в рамках ситуаційного –розглядаються кілька ситуацій, задаються питання щодо дій у них.;
• метод моделювання ситуації – створення штучних але близьких до реальних ситуацій та аналіз поведінки у них;
• метод групових дискусій – обговорення працівником проблеми разом з 9-15 іншими людьми, дискусія записується, а потім аналізується експертом;
• метод інтерв’ювання. Людині, що проходить іспит, пропонуюить провести співбесіду з кількома кандидатами та прийняти рішення. Цей метод направлений на оцінку здатності працівника прийняти відповідне рішення.

      По  підсумках оцінки проводяться бесіди з робітниками. Робітнику можуть сповістити про резульати оцінювання, дати конкретні рекомендації, як покращити роботу, надати можливість висловити свю точку зору на причини та внести пропозиції.

      На  основі оцінки приймається рішення про організацію профессійного навчання та підвищення кваліфікації працівника чи його підвищенні.

      Профессійне навчання та підвищення кваліфікації.

      Професійний розвиток – це процес підготування  співробітників до виконання нових  виробничих функцій, отриманню нової посад, вирішенню нових питань. Основними напрямками профессійного навчання та підвищення кваліфікаціє є:

1. Первинне навчання у відповідності до завдань підприємства та специфіки роботи.
2. Навчання для ліквідації розриву між вимогами посади та наявними якостями працівника.
3. Навчання для підвищення кваліфікації.
4. Навчання для роботи за новими напрямками розвитку організації.
5. Навчання для засвоєння нових прийомів та заходів виконання трудових операцій.

      Підготовка  нових працівників – первинне профессійне навчання та економічне навчання осіб, що були прийняті на підприємство та раніше не працювали. Перепідготовка організується з метою засвоєння вивільненими працівниками нових професій, якщо по своїм професіям вони вже не можуть працювати.

      Навчання  робітників іншими (суміжним) професіям з початковим рівнем кваліфікацій більш високим з метою розширення професійної майстерності, підготовки до роботи в нових умовах

      Підвищення  кваліфікації – це навчання після  отримання працівником загальної  освіти, направлене на послідовну підтримку та вдосконалення їх професійних та економічних знань та навиків.

      Існують такі форми підвищення кваліфікації:

1. Внутрішня (в рамках організації, на робочому місці чи за його межами) та зовнішня (в навчальних закладах, спеціальних центрах).
2. Організаційна та неорганізаційна (самонавчання).
3. Професійна чи проблемно-оріентована (по вимозі), що направлена на відпрацювання необхідної організації поведінки.
4. Побудована на стандартних чи спеціальних (загальних, конкретних) програмах.
5. Така, що призначається для конкретних цільових груп (керівників чи спеціалістів), або для всього персоналу.