Ринок капіталу

    Банківський картель — об'єднання крупних банків навколо угоди про розподіл сфер діяльності (узгодження і проведення єдиної політики шрдо процентних ставок, дивідендів, умов кредитування ТОШ.О). Умови угоди, як правило, не афішуються. Незалежність банків, ш,о входять до складу картелю, зберігається.

   Банківський концерн - це монополістичне об'єднання акціонерних банків, коли великий банк (головне акціонерне товариство) стає власником контрольного пакета акцій юридичне) самостійних банків (дочірніх товариств), а відтак здобуває право контролю вати їхню діяльність.

Банківські холдинги стали дуже поширеними в останні роки, вони утворюються на величезних територіях, їх називають „супермаркетами" банківських і небанківських послуг.

    Основна мета холдингу — спрямовувати, контролювати діяльність усього об'єднання і кожної його складової окремо, оптимізуючи прибуток.

Існують одно - та багато банківські холдингові компанії.

Одно банківські холдингові компанії (фінансові концерни) складаються  з одного банку, який виконує функції  холдингу, а також певної кількості  пара банків.

   Багато банківські холдингові компанії контролюють два або більше банків. Найчастіше головною холдинговою компанією в цьому об'єднанні стає інвестиційна або фінансова корпорація, створена на базі промислових підприємств і банків.

    Банківський трест — це монополістичне об'єднання банків, яке утворюється об'єднанням власності банків, ш,о входять до його складу. При цьому останні втрачають юридичну, комерційну самостійність і підпорядковуються одному органу управління. На відміну від концерну, трест базується не на акціонерній, а на пайовій формі власності.[3]

 

2.2 Попит і пропозиція капіталу

Величина попиту на грошовий капітал знижується з ростом ставки відсотка. У стані рівноваги граничне виробництво інвестиційного капіталу дорівнює граничній нормі тимчасових переваг, тобто показнику того, ш,о втрачає граничний інвестор, відмовляючись від негайного використання своїх вільних засобів. Тим самим забезпечується максимізація віддачі від інвестицій у масштабі суспільства — робиться рівно стільки капіталовкладень, скільки дають віддачу більшу, ніж (альтернативні) витрати (вигоди від їхнього негайного використання на споживання).

Оскільки власникам  грошового капіталу все рівно  куди вкладати кошти (з виправленням розходжень, що компенсують, у прибутковості, зв'язаних з розходженням ризику), ринок забезпечує вирівнювання прибутковості капіталовкладень і єдину ставку відсотка. При цьому все рівно, із власним чи позичковим капіталом працює фірма — принцип альтернативних витрат диктує необхідність забезпечити прибутковість не нижче ринкової навіть на „свій" капітал.

Складність аналізу  інвестицій полягає в необхідності зіставлення двох потоків — витрат і майбутніх доходів. Корисність доходів, одержуваних у майбутньому, вважається меншої, чим сьогоднішня: на поточні доходи до майбутнього  можна одержати відсотки. Тому потрібно спеціальним образом перераховувати майбутні надходження шляхом дисконтування.[8]

 Оскільки капітал  як чинник виробництва має  природну власність давати дохід,  він користується попитом у ринковому господарстві. Суб’єктом попиту на капітал виступає бізнес. Підприємці потребує інвестицій, представлених машинами, устаткуванням, виробничими приміщеннями. Хоч реально інвестиційни попит може існувати у формі певної суми грошей, слід пам’ятати, що витрати цих грошових коштів мають чітко визначену мету – купівлю виробничих фондів, а не товарів народного споживання. Попит на капітал можна зобразити графічно (рис.1).

    Наведений  графік ілюструє залежість продуктивності  капіталу від зростання інвестицій. Ця залежність обернено пропорційна. Зі збільшенням капіталу як чинника виробництва зменшується граничний продукт капіталу.

Таке явище обумовлено впливом закону спадної доходності, який встановлює, що при використанні у виробництві змінного фактора  у поєднанні з одним оба  кількома постійними приріст продуктивності цього фактора поступово дедалі знижуватиметься.

                          Рис. 1

 

 

Економічна теорія і  практика свідчать, що при незмінному стані техніки гранична продуктивність змінного чинника в сполученні з постійними чинниками завжди (і досить швидко) знижується. Тільки технічний прогрес може змінити дію цього закон, коли підвищення попиту на капітал приводить до збільшення доходності останнього.

   Суб’єктами пропозицій  капіталу є домашні господарства. Вони мають можливість пропонувати тимчасово вільні кошти як позику для придбання капітальних благ. Однак суб’єкти, що пропонують капітал, відмовляються від можливості його використання у власному бізнесі, від придбаня споживчих товарів тривалого користування, від можливості мати платну освіту та від інших альтернативних аріантів використання капіталу. Чим більша сума капіталу позичається, тим більші граничні витрати  втрачених можливостей його застосування, можна зобразити графічно (рис.2).

   Поєднавши графіки попиту (рис.1) і пропозицій (рис.2) капіталу, можна визачити точку, в якій досягається рівновага на ринку капіталу (рис.3).

На останьому графіку  це точка К. У ній перетинаються  криві попиту та пропозицій, а гранична доходність капіталу і граничні витрати втрачених можливостей збігаються.

                       Рис. 2

 

   Отже, якщо одержувачі  доходів не споживають їх повністю, а частку заощаджують, то ці заощадження можна використовувати як позичкові кошти для інвестування у виробництво, і вони внаслідок цього стають товаром на ринку чинників виробництва, а їх ціною виступає процент – плата за право користуватися позиченими коштами . ставкою процента (нормою процента) є відношення розміру доходу з капіталу, наданого в позику, до величин и цього капіталу, виражене у процентах. [11]

              Рис.3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи інвестиційної політики в Україні

   Як відомо, інвестиціями називають вкладений грошових коштів у відтворення капіталу ( його підтримка та збільшення). Інвестиції реалізуються шляхом прямих витрат коштів, кредитування, купівлі цінних паперів.

   Економічна криза  в нашій країні супроводжується  скороченням інвестиційної активності. Зменшення капіталовкладень відбувається вищими темпами, ніж спад виробництва. Більшу частину інвестиційних ресурсів нашої країни становлять власні кошти підприємств – 75,2 % їх загального обсягу, 24,8 % здійснюється за рахунок централізованих капіталовкладень.

   Слід зазначити, що рівень інвестиційної активності у державі визначається багатьма чинниками: соціально-економічним станом держави, прибутковістю підприємств, можливостями бюджетної системи, рівнем розвитку фінансово-кредитної системи, доходами населення, розвиткм ринку цінних паперів.

    В україні чинники, які впливають на процес інвестування перебувають у такому стані, що не можуть сприяти розвиткові цього процесу. Однак світовий досвід свідчить, що вихід з кризи неможливий безе збільшення обсягу інвестицій. Отже, активізацію інвестиційної діяльності гальмує економічна криза, а вихід з кризи без істотного збільшення капіталовкладень неможливий.

   Однак з проведенням  грошової реформи в Україні  з’явився фактор стабілізації економіки, який слід закріпити і зміцнити проведенням реальних, а не декларативних реформ. Йдеться про подолання інфляції. Як відомо, високі темпи інфляції роблять абсолютно неефективним нагромадження фінансових ресурсів, спрямованих на здійснення довгострокових проектів. Зниження інфляції дає можливість нормалізувати фінансовий стан підприємств, стимулювати збільшення виробництва.

   На загальний  стан економіки значно впливає  податкове законодавство, яке  в Україні має низку недоліків.  Тому  в майбутньому  слід передбачити зниження податкового тиску на виробництво, дифенціювання податкових ставок залежно від пріоритетності сфер виробництва, застосування податкових пільг (канікули) при оподаткуванні прибутку, що використовується для розвитку виробництва.

   На витрати  та прибуток підприємств істотно впливають і норми амортизації. Впровадження на підприємствах прискореної амортизації дало б їм змогу в найближчій перспективі збільшити прибуток, а відтак і відрахування на інвестиції.

   У всьому світі  фінансування кпітало вкладень  значною мірою здійснюється у вигляді кредитних ресурсів. Однак внаслідок недосконалості нашої банківської системи та загального стану економіки інвестиційні кредити нині майже не надаються. Банківська система України не має можливості достатньою мірою кредитувати власного виробника. Відбувається процес скорочення кредитної діяльності комерційних банків при нарощуванні прострочених платежів підприємств. Одна з причин такого стану – відсутність системи страхування ризиків кредитної діяльності та банківських депозитів.

    За наявності системи страхування можна заочно збільшити і таке джерело інвестування, як заощадження у вільно конвертованій валюті. Незважаючи на досить низький рівень поточного споживання, за деякими оцінками, сума цих заощаджень досягає 10 млрд. дол. США. Якщо створити відповідні умови, ці кошти працювали б на розвиток економіки. Слід також розробити механізм залучення в економіку та легалізації „тіньового” капіталу, кошти та ресурси якого, за оцінками Уряду, дорівнюють офіційним.

    Одним із  джерел внутрішнього фінансування є посилення контролю  за зовнішньоекономічними операціями, що забезпечить повернення експортного виторгу.

   Особливе значення  в умовах скорочення внутрішнього  інвестування має міжнародна  допомога нашій країні. Вона надається  у формі кредитів та капіталовкладень. Іноземні кредити для нашої економіки досягли значного розміру, однак використовуються переважно на поточне споживання. Часто Україна одержує „зв’язані” кредити, надання яких передбачає використання цих коштів на купівлю товарів у країни-кредитора.

   Українська економіка  потребує саме капіталів для  будівництва нових, реконструкцій  та модернізації діючих підприємств.  Така іноземна допомога незначна  і становить менш як 40 доларів  на душу населення. Це значно  менше, ніж в інших країнах з перехідною економікою. На жаль, зарубіжні аналітики розглядають нашу державу як регіон  з майже 100 % ризиком для інвестицій. Можна назвати численні складові цього ризику, серед яких особливе значення має недосконалість вітчизняного законодавства, що регулює цю важливу сферу міжнародної економічної діяльності України.[11]  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

   Опрацьовуючи цю тему я вважаю, що доцільними будуть зроблені такі висновки.

   Поняття "капітал" , або "інвестиційні ресурси", як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва ( всі види Інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.

    Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто само зростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.

    Капітал розглядається як сукупність засобів виробництва і вважається вічною категорією. Він ототожнюється з речовою натуральною формою. Але на відміну від первинних чинників затрат праці і землі - капітал, будучи частиною затрат є в той же час продуктом праці.

    Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку: Фінансові Інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції — це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).

     Оскільки власникам грошового капіталу все рівно куди вкладати кошти (з виправленням розходжень, шр компенсують, у прибутковості, зв'язаних з розходженням ризику), ринок забезпечує вирівнювання прибутковості капіталовкладень і єдину ставку відсотка. При цьому все рівно, із власним чи позичковим капіталом працює фірма — принцип альтернативних витрат диктує необхідність забезпечити прибутковість не нижче ринкової навіть на „свій" капітал.

 

   Складність аналізу інвестицій полягає в необхідності зіставлення двох потоків — витрат і майбутніх доходів. Корисність доходів, одержуваних у майбутньому, вважається меншої, чим сьогоднішня: на поточні доходи до майбутнього можна одержати відсотки. Тому потрібно спеціальним образом перераховувати майбутні надходження шляхом дисконтування.

    Зіставляти грошові суми, одержувані в різний час, дозволяє розроблений економістами метод дисконтування. Дисконтування робить можливим порівняння грошових потоків, одержуваних у різний час, шляхом приведення (перерахування) їх до одного тимчасового періоду.

    Предметом продажу тут стає особливий товар-капітал. Специфічною-особливістю його є те, шр гроші одержують нібито додаткову корисність: здатність давати прибуток, тобто зростати за вартістю.