Товарознаство будівельної кераміки

Автор: Пользователь скрыл имя, 09 Ноября 2011 в 16:27, курсовая работа

Описание работы

Значення будівельних матеріалів на основі кераміки в Україні величезне.

Содержание

Вступ
1 Історія виникнення будівельної кераміки

2 Комплексна характеристика будівельної кераміки

2.1 Загальна характеристика будівельної кераміки і її види

2.2 Сировина для виробництва керамічних будівельних матеріалів

2.3 Властивості глин як основної сировини для керамічних виробів

3. Особливості виробництва керамічної цегли

3.1 Загальна схема виробництва керамічної цегли

3.2 Особливості виробництва стінових керамічних цегл та їх асортимент

4 Керамічні цегельні вироби спеціального призначення та для облицювання будинків

4.1 Будівельні керамічні вироби для облицювання фасадів

4.2 Будівельна керамічна цегла спеціального призначення та суміжні будівельні вироби

5 Будівельна керамічна цегла в екологічному аспекті

Висновки

Використані джерела

Работа содержит 1 файл

КИРПИЧИ2.doc

— 396.50 Кб (Скачать)

     І хоча зараз із цеглою конкурують новітні будівельні матеріали, в останні роки випуск цегли, наприклад у Західній Європі, має тенденцію до підвищення. 

     Не тільки стіни - дах теж може бути керамічним. Віддавна в будівництві використовується черепиця. Вона буває багатьох форм і розцвічень. Черепичний дах гарний, міцний, довговічний й протистоїть вогню. Особливо широко черепицею користуються в безлісних районах. 

     В формі й "фасоні" глиняної черепиці знаходять висвітлення національні особливості архітектури: марсельська - двожолобчата, голландська - з одним жолобком; антична римська - з напівкруглою покришкою, антична грецька - із гранована; давньоруська городкова для шатрових веж, куполів і крутих дахів - кольорова, глазурована; татарська - лоткова, напівкругла. 

     Будівельна кераміка розвивається зараз бурхливо. Її розмаїтість велика: це стінові, покрівельні, лицювальні, санітарно-технічні матеріали й вироби. У світі не один десяток тисяч підприємств стінової кераміки. Всі вони працюють на місцевих глинах, і продукція їх використається на місці або недалеко. 

     Існує ще одна область застосування кераміки. Більше п'яти тисяч років тому на Середньому Сході плавили й лили мідь, використовуючи жароміцні посудини з кераміки. На неї металурги звернули свою увагу давно. Не можна було обійтися без керамічних вогнетривів. У конструкціях металургійних печей вони незамінні, тому що жаростійкі й інертні хімічно. [9]

     Давно й добре, здавалося б, відомі керамічні матеріали знаходять зараз нове застосування. Особливо великі зміни в науці про кераміку відбулися в останні десятиліття. Відкрито, синтезовані зовсім нові види керамоматеріалів. Створені "кермети" - нові керамічні речовини з металів й окислів. Стекло тепер перетворюють термічною обробкою при особливому режимі в склокераміку. Спеціальна кераміка використається при будівництві споруджень хімічної і ядерної промисловості.

     Таким чином, історія використання глини для виробництва будівельної кераміки людиною ще далека від завершення. Новаторські дослідження в області перспективних будівельних керамічних матеріалів обіцяють якісний прорив у будівельній індустрії, зокрема, в економічному й міцнисному аспекті.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2 КОМПЛЕКСНА ХАРАКТЕРИСТИКА БУДІВЕЛЬНОЇ               КЕРАМІКИ

     2.1 Загальна характеристика будівельної кераміки і її види

     Керамічними називають кам'яні вироби, одержувані з мінеральної сировини шляхом його формування й обпалу при високих температурах.

     Термін  «кераміка» походить від слова «керамейя», яким у Древній Греції називали мистецтво виготовлення виробів із глини. І тепер у керамічній технології використають головним чином глини, але поряд з ними застосовують й інші види мінеральної сировини, наприклад чисті оксиди (оксидна технічна кераміка). Керамічні матеріали - найбільш древні із всіх штучних кам'яних матеріалів. Велика міцність, значна довговічність, декоративність багатьох видів кераміки, а також поширеність у природі сировинних матеріалів обумовили широке застосування керамічних матеріалів і виробів у будівництві.

     У сучасному будівництві керамічні  вироби застосовують майже у всіх конструктивних елементах будинків, лицювальні матеріали використають у збірному домобудівництві. Багатство естетичних можливостей кераміки забезпечили їй стабільне місце в обробці фасадів будинків і внутрішніх приміщень. Керамічні пористі заповнювачі - це основа легких бетонів. Санітарно-технічні вироби, а так само посуд з порцеляни й фаянсу широко використають у побуті. Спеціальна кераміка необхідна для хімічної й металургійної промисловості (кислототривкі й вогнетривкі вироби), електротехніці й радіоелектроніці (електроізолятори, напівпровідники й ін.).

     Керамічні будівельні матеріали залежно від  їхньої структури розділяють на дві основні групи: пористі й щільні. Пористі поглинають більше 5% води (по масі), у середньому їхнє водопоглинення становить 8 - 20% по масі або 14 - 36% по об*єму. Пористу структуру мають стінові, покрівельні й лицювальні матеріали, а так само стінки дренажних труб і т.п. Щільні поглинають менш 5% води, найчастіше 1 - 4% по масі або 2 - 8% по об’єму. Щільну структуру мають плитки для підлоги, дорожня цегла, стінки каналізаційних труб й ін.[19]

     По  призначенню керамічні будівельні матеріали й вироби ділять на наступні види:

     - стінові вироби (цегла, пустотілі камені й панелі з них);

     - покрівельні вироби (черепиця);

     - елементи перекриттів; 

     - вироби для облицювання фасадів (лицьова цегла, малогабаритні й інші плитки, набірні панно, архітектурно-художні деталі);

     - вироби для внутрішнього облицювання стін (глазуровані плитки й фасонні деталі до них - карнизи, куточки, паски);

     - заповнювачі для легких бетонів  (керамзит, аглопорит);

     - теплоізоляційні вироби (ячеїста кераміка);

     - санітарно- технічні вироби (умивальні  столи, ванни, унітази);

     - плитка для підлоги;

     - дорожня цегла; 

     - кислототривкі вироби;

     - вогнетриви;

     - вироби для підземних комунікацій (каналізаційні й дренажні труби).

     Наведена класифікація показує велике поширення керамічних матеріалів і виробів у будівництві.[2] 
 

     2.2 Сировина для виробництва керамічних будівельних матеріалів

     Сировинними матеріалами для виробництва  керамічних виробів є каоліни й глини, застосовувані в чистому виді, а частіше - у суміші з добавками (знежирюючими, пороутворюючими, плавнями, пластифікаторами). Під каолінами й глинами розуміють природні водні алюмосилікати з різними домішками, здатні при замішуванні з водою утворювати пластичне тісто, що після обпалу необратимо переходить у каменеподібний стан.

     Каоліни. Каоліни складаються майже винятково з мінералу Al2 O3 2Si2 2H2 O і містять значну кількість часток менше 0,01мм; після обпалу зберігають білі кольори.

     Глини більш різноманітні по мінеральному складу, вони більш забруднені мінеральними й органічними домішками. Глиниста речовина (із частками менше 0,005мм) складається в основному з каолініту й родинних йому мінералів – монтморилоніту Al2 O3 4Si2 n2O, галуазиту Al2 O3 2Si2 4H2 O.

     Зміст таких часток визначає пластичність й інші властивості глин. Високопластичні глини містять частки розміром менш 0,005мм - 80 - 90 %.

     У глинах можуть бути домішки що знижують, температуру плавлення: карбонат кальцію, польовий шпат, Fe(OH)3, Fe2 O3. Каменеподібні включення CaCO3 є причиною появи «дутиків» і тріщин у керамічних виробах, тому що гідратація Ca, що утворився при випалі керамічних виробів, супроводжується збільшенням його об’єму. Домішка оксиду заліза, що часто зустрічається, надає глині звичне червоне фарбування. Взагалі ж фарбування глин досить різноманітні: від білої, коричневої, зеленої, сірої до чорної. Фарбування глин залежить від домішок як мінерального, так й органічного походження багатих вуглецем.[10]

     Бентонітами називають високодисперсні глинисті породи з переважним вмістом монтморилоніту. Вміст у них часток менше 0,001мм досягає 85 - 90 %.

     Трепели й діатоміти, що складаються в основному з аморфного кремнезему, використають для виготовлення теплоізоляційних виробів, будівельної цегли й каменів.

     Знежирюючі  добавки уводяться до складу керамічної маси для зниження пластичності й зменшення повітряної й вогневої усадки глин. В якості знежирюючих добавок використають шамот, дегидратировану глину, пісок, золу ТЕЦ, гранульований шлак.

     Шамот - зернистий керамічний матеріал (із зернами 0,14 - 2 мм), одержуваний здрібнюванням глини, попередньо обпаленої при тій же температурі, при якій обпалюють виріб. Його можна одержати, подрібнюючи відходи обпаленої цегли. Шамот поліпшує сушильні й випалювальні властивості глин, тому його застосовують для одержання високоякісних виробів - лицьової цегли, вогнетривів і т.п.

     Дегидратирована глина, що додає в кількості 30 – 50 %, при температурі 700 - 750° С поліпшує сушильні властивості сирцю й зовнішній вигляд цегли.

     Пісок (із зернами 0,5 - 2 мм) додають у кількості 10 - 25 %.

     Гранульовані  доменні шлаки (із зернами до 2 мм) - ефективний знежирювач глин при виробництві цегли. Ролі знежирювачів виконують так само зола ТЕЦ і вигоряючі добавки.

     Пороутворюючі матеріали вводять у сировинну масу для одержання легких керамічних виробів з підвищеною пористістю й зниженою теплопровідністю. Для цього використають речовини, які при випалі дисоціюють з виділенням газу, наприклад CO2 (мелена крейда, доломит), або вигорають.

     Вигоряючі добавки - деревні обпилювання, здрібнений буре вугілля, відходи вуглезбагачувальних фабрик, зола ТЕЦ і лігнін - не тільки підвищують пористість керамічних виробів, але також сприяють рівномірному спіканню керамічного черепка.[4]

     Пластифікуючими добавками є високо пластичні глини, бентоніти, а також поверхнево-активні речовини - сульфітно-дріжджова бражка й ін.

     Плавні  додають у глину в тих випадках, коли необхідно понизити температуру її спікання. До них відносять: польові шпати, залізна руда, доломіт, магнезит, тальк і т.п.

     Для додання декоративного вигляду й стійкості до зовнішніх впливів поверхню деяких будівельних керамічних виробів покривають глазур'ю або ангобом. Шар глазурі, нанесений на поверхню керамічного матеріалу, закріплюють на ній обпалом при високій температурі. Глазурі - це скло, яке може бути прозорим і непрозорим (глухим), різних кольорів. Головними сировинними компонентами глазурі є: кварцовий пісок, каолін, польовий шпат, солі лужних і луго-земельних металів, оксиди свинцю, борна кислота, бура й ін. Їх застосовують у сирому виді, або сплавленими - у вигляді фрітти. Оксид свинцю заміняють менш шкідливим оксидом стронцію.

     Ангоб готовлять із білої або кольорової глини й наносять тонким шаром на ще не обпалені будівельні вироби. При обпалі ангоб не плавиться, тому поверхня виходить матовою. Ангоб по своїх властивостях повинен бути близький до основного керамічного виробу.[4] 
 

     2.3 Властивості глин як основної сировини для керамічних виробів

     Пластичність. Глина, замішана в певній кількості води, утворює глиняне тісто, що має связність й пластичність.

     Пластичністю  глини називають її властивість  у вологому стані приймати під впливом зовнішнього повітря бажану форму без утворення розривів і тріщин і зберігати отриману форму при сушінні й випалі.

     Технічним показником пластичності є число  пластичності

     Пл = WT - WP

     де WT й WP - значення вологості, що відповідають границі текучості й межі розкочування глиняного джгута, %.

Информация о работе Товарознаство будівельної кераміки