Становлення парламентаризму в Україні

Стосовно ж іншої  визначеної мною проблеми, а саме - підконтрольності та підзвітності вищого органу виконавчої влади парламенту, то в статті 113 Конституції України зазначається, що Кабінет Міністрів України є підконтрольним і підзвітним Верховній Раді у межах, передбачених у статтях 85 та 87 Конституції України.

Ідея підзвітності уряду  випливає з тлумачення виконавчої влади  як такої гілки державної влади, основним завданням якої є забезпечення виконання чинних у державі законів. Тому цілком виправданим є і принцип підзвітності перед тим органом державної влади, реалізацію законів якого забезпечує виконавча гілка влади. Однак очевидно, що нині наявні в Україні інститути контролю з боку парламенту за діяльністю уряду часто-густо мають формальний характер. Фактично система організації державної влади в Україні нині сформована таким чином, що ні парламент, ні уряд не зацікавлені у взаємодії. Обмежуся лише одним прикладом. Чи не найзначнішою подією в діяльності парламенту третього скликання стало утворення парламентської більшості. По суті, ця подія могла потенційно стати знаковою в процесі державного реформування, оскільки вона сприяла розв'язанню перманентних суперечок у системі державної влади і спрямуванню спільних зусиль на конструктивні реформо-творчі дії. Але, на жаль, ця зміна ситуації в парламенті адекватно не позначилася на діяльності виконавчої влади.

Отже, характеризуючи становлення  і розвиток парламентаризму в Україні, а також висвітлюючи конституційні основи цього процесу, можна зробити такі висновки.

1. Значення парламенту  в сучасній демократичній країні  обумовлюється не лише тими  функціями, які він виконує  в системі державної влади,  і до яких ми відносимо його законодавчу, представницьку, установчу функції, а також його повноваження в бюджетному процесі, здійсненні парламентського контролю тощо. Парламент - це той інститут, завдяки якому відбувається активна взаємодія держави і суспільства. Недооцінка його значення є нічим іншим, як прикрим нерозумінням змісту поняття демократії. Адже демократична держава за самим визначенням є такою державою, що активно співпрацює з суспільством, на яку суспільство впливає, визначає пріоритети, принципи та напрямки її діяльності. Тому наполягаючи на демократизації політичної системи, на проведенні демократичних реформ, ми тим самим визначаємо і роль, яку має відігравати парламент у тій новій системі організації державної влади, яку ми зрештою прагнемо мати.

2. Маємо чітко усвідомлювати, що поняття парламентаризму охоплює проблеми, пов'язані з реалізацією принципу розподілу державної влади, організацією виборчого процесу до представницьких органів, а також стосовно відповідних посадових осіб і громадських структур, із визначенням і практичною реалізацією принципу політичного плюралізму, зокрема багатопартійності, із широким розвитком місцевого самоврядування, демократичним статусом громадян держави, неухильним запровадженням у країні конституційної законності, формуванням міцних демократичних звичаїв і традицій.

3. Питання конституційного  забезпечення становлення і розвитку  парламентаризму в Україні не  можна вважати таким, що втратило  свою значущість водночас із  прийняттям Конституції 1996 року. Дійсно, Конституція України стала основою державотворення, зокрема системи державної влади. Однак подальше впровадження конституційних принципів означає також суттєве оновлення нині чинного законодавства, прийняття нових законодавчих актів, які б наповнили ідею парламентаризму реальним змістом. Переконаний у необхідності проведення швидкої, але якісної законотворчої роботи щодо правового забезпечення чіткого розподілу державної влади, визначення статусу, структури, компетенції та механізмів взаємодії між законодавчою та виконавчою владою. Вирішення цього кола проблем органічно пов'язане з проведенням адміністративної реформи, зі створенням системи співпраці між парламентом та урядом України. На сьогоднішній день правовою основою унормування відносин між парламентом України та виконавчою владою є нині діючий регламент Верховної Ради та Закон "Про постійні комісії Верховної Ради України". Аби надати цій правовій основі структурної довершеності, необхідне прийняття Закону "Про Кабінет Міністрів України", "Про парламентську більшість", нових редакцій ряду чинних законів.

4. З огляду на те, що саме парламенти у більшості  сучасних демократичних країнах  є основою та запорукою дотримання  державою демократичного курсу,  вважаю за необхідне акцентувати  увагу й на проблемі формування  депутатського корпусу. На жаль, слід визнати справедливим твердження, що ніщо так не дискредитує ідею парламентаризму в Україні, як діяльність, а точніше - бездіяльність окремих народних депутатів. Слід погодитися з думкою народного депутата, академіка І.Юхновського, що вимоги до кандидатів у народні депутати мають бути жорсткішими. Тобто представники і виразники волі народу мають бути здатними сприймати ті суспільні виклики, які залишаються непочутими на владному Олімпі. А це, в свою чергу, передбачає готовність жертвувати власними політичними амбіціями заради суспільної злагоди та стратегічних суспільних інтересів.

5. Однією з умов  формування системи демократичної  влади в Україні у світлі  реалізації принципів парламентаризму  є удосконалення механізмів контролю  з боку парламенту за діяльністю виконавчої влади. Проте це не має трактуватися як спроба звузити повноваження чи компетенцію виконавчої влади. Так само це не означає і створення механізмів постійного втручання законодавців у суто адміністративні питання. Аксіомою державної діяльності має стати розуміння того, що оперативне державне управління на всіх рівнях - це прерогатива виконавчої влади, вищим органом якої в Україні є Кабінет Міністрів, а на рівні області та району - відповідні місцеві державні адміністрації. Тому говорячи про створення досконалої системи парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади, ми маємо на увазі виключно формування такої системи, коли уряд є пов'язаним з парламентом, що забезпечує йому право вимагати від парламенту законодавчого забезпечення своєї діяльності, а парламенту - контролювати, наскільки ефективним і адекватним є функціонування уряду.

6. Реалізація принципів парламентаризму  тісно пов'язана з питанням  визначення форми правління у  кожній конкретній державі. У  Конституції України визначено, що всі посадові особи виконавчої влади призначаються Президентом України за поданням Прем'єр-міністра. І хоча глава уряду призначається Президентом за згодою Верховної Ради, це не дає підстав стверджувати, що український парламент має реальний вплив на кадрову політику. Тому тяжіння України до яскраво вираженої президентської республіки зумовлює необхідність розроблення такої моделі взаємодії повноважень у трикутнику "Президент України - Верховна Рада - Кабінет Міністрів", коли вони можуть успішно координувати свою діяльність, не вдаючись до відвертого чи прихованого політичного протистояння.

7. Конструктивною функцією, яку  об'єктивно бере на себе парламент  в умовах перехідних політичних  систем, є легітимне та конституційне  вирішення практично будь-яких значущих суспільно-політичних проблем. Фактично шляхом виборів до парламенту, а також завдяки активній участі політичних партій у його роботі громадянське суспільство отримує можливість впливати на державну владу, визначати пріоритети суспільного розвитку. При цьому суспільний інтерес не просто артикулюється, а й відбувається процес узгодження різноспрямованих інтересів, що передбачає не форму відкритого конфлікту, а виключно правове поле парламентської діяльності окремих депутатів і фракцій.

8. І останнє, що слід відзначити  у контексті становлення парламентаризму  в Україні. Політико-правовий  та історичний досвід ХХ століття  переконливо свідчить, що саме  парламенти завжди виступали  головними осередками протистояння  усім тенденціям повороту державної влади у бік авторитаризму. На мою думку, Україна ще не повністю подолала цю загрозу. Хоч її не слід й абсолютизувати. Принаймні, саме вкорінення традиції парламентаризму чи, можна сказати, ідеології парламентаризму здатне стати запорукою того, що Україна залишатиметься демократичною державою не лише в найближчому майбутньому, а й у більш далекій перспективі.

Підсумовуючи викладене, хотілося б ще раз наголосити, що на сьогоднішній день проблема розвитку парламентаризму  в Україні нерозривно пов'язана не лише з її суто політичними перспективами, а й з питанням її інтеграції до сучасної світової демократичної спільноти. На мою думку, і на конституційному рівні, і у масовій суспільній свідомості цей вибір уже зроблено. Україна - не "сіра й невизначена зона" на межі протистояння "Захід - Схід" і не "уламок самостійництва на окраїні імперії". Тим, хто цього ще й досі не усвідомив, слід уважно прочитати першу статтю Конституції України. А тому як повноцінна і самостійна країна, яка визначає себе як демократичну державу, вона має на практиці забезпечувати принципи чіткого розподілу державної влади та їхню ефективну взаємодію задля служіння народу, втілені в ідеї парламентаризму.

Плекаю надію, що ці питання залишатимуться в полі постійної уваги української наукової спільноти, і надалі з'являтиметься дедалі більше науково-теоретичних досліджень, присвячених становленню та розвиткові парламентаризму в сучасній Україні.

Література

1. Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток / Ун-т внутр. справ. – Х., 1999. – 276 с. – К-1 -  [А600082]
2. Городецький О.В. Парламентське право України: процес становлення // Чернівецький ун-т. Науковий вісник. Сер. Правознавство. – Чернівці, 1996. – Вип. 4-5. – С. 138-143. К-1. – [Бп14288-4-5]
3. Десять років незалежності України: минуле та сучасне державотворення: Наук. збірник/ Під ред. В. Смолія, О. Реєнта, Ю. Терещенка та ін.: Ін-т історії України НАН України. - К., 2003. - 432 с. - К-2 [9(С2)/Д37].
4. Кривенко Л.Т. Український парламентаризм: питання становлення // Правова держава: щорічн. наук. пр. – К., 1996. – Вип. 7. – С. 29-33. – К-2 [34(С2)/П26].
5. Мироненко О. Роль генеральних військових рад в історії вітчизняного парламентаризму: [XV – XVII ст.] // Вісн. Академії правових наук України. – 1998. - № 1. – С. 71-82.
6. Смолий В., Рычков В. Украинский параламентаризм: от Вече Киевской Руси до Верховной Рады [Украины] // Украина. – 1997. - № ?. – С. 7-9.