Державна мова - мова професійного спілкування

Мова –  універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: виробництва, побуту, культури, освіти, науки тощо.

Українська  мова – єдина національна мова українського народу. Нею також послуговуються українці, які проживають за межами України: в Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Канаді, США й ін.

Відповідно  до статті 10 Конституції України, прийнятої  Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні.

Літературна мова – це вдосконалена, унормована найвища форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Вона реалізується в усній і письмовій формах.

ІІ. ДІЛОВЕ МОВЛЕННЯ ЯК НЕВІД’ЄМНА СКЛАДОВА ФАХОВОЇ ПІДГОТОВКИ СУЧАСНОГО СПЕЦІАЛІСТА

1. Найважливіші риси офіційно-ділового стилю (ОДС)

Офіційно-діловий  стиль – це мова угод, оголошень, розпоряджень, постанов, програм, заяв, автобіографій, розпоряджень, актів, законів тощо.

Основне призначення ОДС – регулювати ділові стосунки в державно-політичній, громадській, економічній, законодавчій, господарсько-управлінській сферах та обслуговувати громадські потреби людей у типових ситуаціях.

Специфіка ОДС полягає в стильових ознаках, які притаманні лише йому:

1. Діловий  стиль ґрунтується на логічній основі (використання засобів образності, як і виявлення особистих почуттів, для нього не типове). Найважливішим тут є послідовність і точність викладу фактів, об’єктивність висловлювань, документальність. Основний тон ділового мовлення – нейтральний.

2. Офіційно-діловий стиль відзначається всезростаючою стандартизацією мови, насамперед мови масової типової документації. Найхарактерніші прояви стандартизації такі:

а) широке вживання усталених словесних формул (з  метою, у зв’язку, відповідно до, в  порядку, по лінії, згідно з та ін.); їх уживання у ділових паперах цілком закономірне, оскільки набагато спрощує і полегшує процес складання різних видів документів;

б)наявність  специфічної фразеології з найменшим  ступенем переносності (узяти участь, функціонування закладу, вжити заходи, прийняти рішення).

3.Суворі вимоги  до лексики офіційно-ділового  стилю:

а) широке, тематично  зумовлене використання термінології (юридичної, бухгалтерської, економічної  й ін.); скорочення слів, зокрема скорочених назв різних організацій та установ;

б) відсутність  діалектизмів, жаргонізмів, просторічної лексики;

в) мінімальне використання вигуків, часток, іменників  із суфіксами суб’єктивної оцінки, що пояснюється завданням нейтрального ставлення до повідомлюваного.

4. Офіційно-діловий стиль відзначається також великою частотністю вживання віддієслівних іменників (укладання, виконання надання). Займенники використовуються рідко, щоб уникнути двозначності.

5. Синтаксис  ділового стилю характеризується  зведенням до мінімуму складнопідрядних та складносурядних речень, використання замість них складних безсполучникових та простих поширених речень. Основною вимогою до їх побудови є дотримання прямого порядку слів (підмет перед присудком і якомога ближче до початку речення, означення перед означуваним словом; додатки після керуючого слова; обставини – ближче до слова, яке пояснюють; вставні слова звичайно ставляться на початку речення). „Цей документ набуває юридичної сили з моменту перерахування грошей строком на три роки .”

ОДС має такі функціональні підстилі:

законодавчий – використовується в законодавчій сфері, обслуговує офіційно-ділові стосунки; реалізується в Конституції, законах, указах тощо;

дипломатичний – уживається у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури; реалізується в конвенціях, нотах тощо;

юридичний – застосовується у юриспруденції (судочинство, дізнання, розслідування, арбітраж), обслуговує та регламентує правові відносини; реалізується в актах, позовах, заявах, протоколах та ін.;

адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві; реалізується в офіційній кореспонденції (листах), договорах, заявах, автобіографіях, характеристиках, розписках тощо.

2. Документ. Вимоги до укладання й оформлення документів

Документ (від лат. documentum – доказ, свідоцтво, взірець, приклад, зразок) – це зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, які дозволяють її ідентифікувати.

Юридична  сила – здатність документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком його оформлення.

У соціальному  плані будь-який документ поліфункціональний, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні потреби.

До загальних  функцій документа належать:

інформаційна  – будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати – причина укладання документа;

соціальна –  документ є соціально значущим об’єктом, бо його поява спричинена тією чи іншою  соціальною потребою;

комунікативна – документ виступає як засіб зв’язку між окремими елементами офіційної громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).

До специфічних  функцій документа належать:

управлінська  – документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських  документів, які спеціально створюються для реалізації завдань управління;

правова –  документ є засобом закріплення  і змін правових норм та правовідносин  у суспільстві;

історична –  документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну роль і надійдуть до архіву на збереження.

Документи в  управлінській діяльності поділяються  на:

організаційні (положення, статут, інструкція, правила);

розпорядчі (постанова, ухвала, розпорядження, накази та витяги з наказів);