Державна мова – мова професійного спілкування

Автор: Пользователь скрыл имя, 23 Сентября 2011 в 14:38, курсовая работа

Описание работы

Українська мова професійного спілкування є обов’язковою для вивчення студентами вищих навчальних закладів. Вона входить до нормативної частини навчального плану, а це означає, що її обсяг та зміст повинні визначатися відповідними державними стандартами освіти.

Содержание

Предмет і завдання курсу, його наукові основи.
Поняття національної та літературної мови.
Найістотніші ознаки літературної мови. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
Професійна мовнокомунікативна компетенція.
Мовні норми.
Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
Список літератури.

Работа содержит 1 файл

Державна мова - мова професійного спілкування.doc

— 80.50 Кб (Скачать)

ДОНЕЦЬКИЙ БАЗОВИЙ МЕДИЧНИЙ КОЛЕДЖ 
 
 
 
 

Державна  мова – мова професійного спілкування. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Донецьк - 2011

План.

  1. Предмет і завдання курсу, його наукові основи.
  2. Поняття національної та літературної мови.
  3. Найістотніші ознаки літературної мови. Мова професійного спілкування як функціональний різновид української літературної мови.
  4. Професійна мовнокомунікативна компетенція.
  5. Мовні норми.
  6. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
  7. Список літератури.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
  1. Предмет і завдання курсу, його наукові основи.
 

   Українська мова професійного спілкування – це нормативна навчальна дисципліна, яка вивчає норми сучасної української літературної мови з метою подальшого їх застосування у професійній діяльності.

  Українська мова професійного спілкування є обов’язковою для вивчення студентами вищих навчальних закладів. Вона входить до нормативної частини навчального плану, а це означає, що її обсяг та зміст повинні визначатися відповідними державними стандартами освіти.

   Об’єктом вивчення дисципліни є мовні норми – правила, своєрідні мовні закони. Їх реалізація сприяє побудові правильного усного та писемного мовлення. Вони є обов’язковими для всіх носіїв літературної мови. Дотримання мовних норм свідчить про досконале володіння літературною мовою. Предметом вивчення дисципліни є функціонування мовних норм. Мовні норми сучасної літературної української мови неоднаково представлені у різних професійних сферах: для одних певні норми є бажаними, для інших недоречними. Під час вивчення дисципліни «Українська мова професійного спілкування» наголошується переважно на тих особливостях мовних норм, які є найхарактернішими для фахових текстів.

   Метою вивчення  курсу «Українська  мова професійного  спілкування» є поглиблення та розширення мовних знань, умінь та навичок, які є необхідними для подальшого застосування в професійній діяльності.

   Теоретичне значення курсу «Українська мова професійного спілкування» полягає в збагаченні знань майбутніх фахівців про: функціонування сучасної української літературної мови загалом, особливості використання мовних норм в текстах, рекомендації щодо побудови точного, логічного, змістовного, доречного, виразного, багатого, чистого професійного мовлення як в усній, так і в писемній формах.

   У процесі вивчення цієї дисципліни вдосконалюються вміння та навички щодо: вироблення культури фахового мовлення; використання правил мовного етикету під час ділового спілкування; дотримання вимовних та наголошувальних норм в усному мовленні; застосування орфографічних, пунктуаційних норм у писемному мовленні; свідомого використання фахової лексики в усному та писемному мовленні; розуміння сутності термінолексики; розрізнення паронімів, синонімів, омонімів, багатозначних термінів; вибору доречного терміна з ряду синонімічних; використання фразеологізмів в текстах; роботи з різними довідковими джерелами, словниками; застосування словотвірних, морфологічних, синтаксичних норм як в усному, так і писемному фаховому мовленні; здійснення доцільного відбору і доречного використання мовних засобів відповідно до поставленого завдання; здійснення контролю за власним мовленням та ін. 

    2. Поняття національної та літературної мови. 

   Українська мова – слов”янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

 А) у  вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;

 Б) у  нижчих формах загальнонародної  мови – її територіальних одиницях.

  

   Національна мова – це мова окремої нації, якою говорить переважна більшість народу якоїсь окремої країни, включає в себе літературну мову, різні територіальні діалекти, а також професійні діалекти.

Українська мова є першим з вирішальних чинників національної самобутності українського народу.

   Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою сприяння всебічному розвиткові духовних творчих сил українського народу; гарантування його суверенної національно-державної майбутності. (Закон УРСР про мови (прийнятий 28 жовтня 1989р.)).

  Державна мова – це мова більшості корінного населення країни, яка є узаконена Конституцією.

   Закон про мови формально набув чинності від 1 січня 1990 року, але й досі не виконується. Держава повинна дбати про те, щоб не виникала невідповідність між декларуванням державності мови і реалізацією цього статусу. 

 

  Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах обслуговує культурне життя народу , всі сфери його суспільної діяльності.

   За функціональним призначенням це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.

  Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

  Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

   Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства. 
 
 
 
 
 
 

    3. Найістотніші ознаки  літературної мови. Мова професійного  спілкування як функціональний різновид української літературної мови.

   Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших високохудожніх творів українською мовою („Енеїда”, „Наталка Полтавка”, „Москаль-чарівник”). Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

   Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше „ своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови...” Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.

   Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм. Унормованість – основна ознака літературної мови.

   Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих реалізацій мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації.

  Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру.

   Сучасна  українська літературна мова  багатофункціональна, вона обслуговує  всі потреби життя і діяльності  української нації. Використання її в най різноманітних сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль – це різновид української літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У зв’язку з тим, що українська літературна мова має дві форми – писемну и усну, існують стилі писемні, або книжні й усні.

 До  усних належать стилі:

 - розмовний

 - ораторський

 До  писемних належать стилі:

 - науковий

  - офіційно-діловий

Основою мови професійного спілкування є Науковий, офіційно-діловий, розмовний стилі літературної мови.

 Науковий  стиль - це стиль наукових праць із різних галузей науки і техніки, зокрема математики, фізики, економіки, філософії і т.д. Він характеризується широким використанням термінології, іншомовної  та абстрактної лексики. Слова вживаються тільки у прямому значенні, використовуються складні речення. Існують підстилі: науково-популярний (теми подано доступно для масового читача), газетно-інформаційний. У науковому стилі не використовуються образні засоби мови, діалектні й вульгарні слова.

 Офіційно-діловий  стиль – це стиль ділової мови, яким користуються для написання різноманітних ділових документів, зокрема законів, указів, постанов, договорів, заяв, актів, протоколів, анкет, розписок тощо. Він характеризується використанням канцелярської термінології та деяких застарілих слів (вельмишановний, вищезгаданий), наявністю стандартних схем висловлення, мовних кліше та сталих синтаксичних конструкцій. В офіційно-діловому стилі може використовуватися лексика з інших шарів, зокрема науково-термінологічна, виробничо-професійна, суспільно-політична, що залежить від того, яку галузь суспільного життя він обслуговує. Загалом для цього стилю властиве суворе дотримання зразків оформлення ділових паперів, мова яких має бути ясною, чіткою, лаконічною.

 Розмовний стиль використовується у бесідах, приватних листах, ним користуються під час обміну інформацією, думками, враженнями, проханням чи наданням допомоги. Він є засобом невимушеного спілкування. Застосовується у побутових стосунках, в спілкуванні з родичами, друзями. До ознак розмовного стилю можна віднести такі: усна форма спілкування, неофіційність стосунків між співрозмовниками і невимушеність спілкування, непідготовленість до спілкування, використання позамовних чинників (рухи, жести, міміка), лаконізм, емоційні реакції. 

    4. Професійна мовнокомунікативна компетенція.

   Провідною  метою навчання мови на „пороговому” рівні визнають формування комунікативної компетенції, що має кілька складових: лінгвістичну, соціолінгвістичну, соціокультурну, стратегічну, соціальну та дискурсивну.

   Лінгвістична компетенція передбачає оволодіння певною сумою формальних знань і відповідних їм навичок, пов'язаних із різними аспектами мови: лексикою, фонетикою, граматикою. При цьому постає питання: які слова, граматичні структури та інтонеми необхідні людині того чи іншого віку, професії тощо для забезпечення нормальної взаємодії мовою, яка вивчається.

   Соціолінгвістична компетенція – це здатність здійснювати вибір мовних форм, використовувати і перетворювати їх відповідно до контексту.

   Мова відбиває особливості життя людей. Вивчаючи багатоманітність планів вираження, можна багато що зрозуміти і дізнатися про культуру країни мови, що вивчається. А це підводить нас до необхідності формування соціокультурної компетенції. Набуття соціокультурної компетенції не зводиться лише до формування глобальних уявлень про світ. Вона пропонує весь процес навчання мови.

   Певні вміння й навички в організації мовлення, вміння вибудовувати його логічно, послідовно й переконливо, ставити завдання й досягати поставленої мети – це вже новий рівень комунікативної компетенції, що у матеріалах Ради Європи названий стратегічним чи дискурсивним.

   Багато питань даного рівня комунікативної компетенції прекрасно розроблено в курсі риторики: недарма деякі гуманітарнозорієнтовані школи включають цю дисципліну до обов'язкової програми.

   Ключовим поняттям концепції вивчення і мов у європейських країнах є «поріг комунікації», а методичними орієнтирами - правильна вимова і сучасне розмовне мовлення. Вивчення мови, таким чином, виходить за рамки педагогіки і набуває важливого політичного значення. Йдеться про переорієнтацію з оволодіння граматичними структурами на оволодіння живою мовою.

   Останньою зі складових комунікативної компетенції, але жодним чином не останньою за значущістю є соціальна компетенція. Вона передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими, впевненість у собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і здатність впоратися із ситуацією, що склалася. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    5. Мовні норми.

       Як  вже було сказано раніше : Унормованість – основна ознака літературної мови.

    У сучасній українській літературній мові розрізняють  такі типи норм:

Информация о работе Державна мова – мова професійного спілкування