Амортизаційна політика в Україні: проблеми і перспективи вдосконалення

-  створення умов, що  забезпечують цільове використання  амортизаційних відрахувань. Використання  постійного джерела фінансування  відтворення у вигляді амортизаційних відрахувань з найвищою віддачею і створення на державному рівні сприятливих умов для реалізації цього завдання (поліпшення інвестиційного клімату, захист основного капіталу від дії негативних економічних явищ та ін.).[2]

-   податкове стимулювання, прискорення оновлення основного  капіталу. Можливість варіювання  методами нарахування амортизації  і регулювання величини прибутку  і податків на прибуток і  майно, залежно від фінансового  стану господарського суб'єкта.

-   методичне керівництво  розробкою і реалізацією амортизаційної  політики. Підготовка пакету нормативно-правової  документації, керівництво процесами  впровадження нових методів нарахування  амортизації, обліку і складання  звітності на державному, регіональному  і місцевому рівнях управління.

-       моніторинг  реалізації амортизаційної політики  держави. Отримання відомостей, необхідних  для оцінки амортизаційної політики, що проводиться, узагальнення  і підготовка звідних матеріалів  і пропозицій по її вдосконаленню.

При здійсненні амортизаційної політики на мікрорівні йде процес оновлення активної частини основного капіталу і підвищується технічний рівень виробництва. Все це, у свою чергу, створює достатні передумови для зниження собівартості продукції і максимізації прибутку, які є основними напрямами стійкій діяльності підприємств. Основними складовими елементами амортизаційної політики, на мікрорівні є:

-   оцінка і переоцінка  основного капіталу. Проведення  переоцінки індексним методом,  методом прямого перерахунку (на основі експертних висновків, але в нашій країні нажаль це не створено).

-   визначення термінів  корисного використання основного  капіталу  (з 2011 року в Податковому  кодексі України існують обмеження  в термінах). Представлення достовірних  фактів господарської діяльності  підприємств.

-   вибір і обґрунтування  методів нарахування амортизації.  Застосовуваний метод нарахування  амортизації повинен відображати  схему роботи підприємств в  частині споживання економічних  вигод, що отримують від активу.

-   забезпечення цільового  використання амортизаційних відрахувань.  При цільовому використанні амортизаційні  відрахування вкладаються у виробництво  і забезпечують дохід на рівні  рентабельності власного капіталу, необхідний для відновлення зношеного  майна. 

-   мінімізація морального  і фізичного зносу основного  капіталу. Впровадження нової техніки  і технологій, вдосконалення ремонтно-експлуатаційного  обслуговування, диференціація термінів  корисного використання залежно  від зносу та ін.

-   вибір найбільш  ефективних форм відтворення  основного капіталу. Здійснення  своєчасного і якісного технічного  переозброєння, реконструкції і  модернізації виробництва.

Отже, амортизаційна політика - це управління процесом відтворення  основного капіталу, направлене на підвищення технічного рівня виробництва, запобігання надмірному зносу його активної частини, вдосконалення видової, технологічної і вікової структури  основного капіталу, нарощування  основного капіталу і об'єму випуску  продукції, підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції, максимізацію прибутку і активізацію  інвестиційної діяльності підприємств [7].

Амортизаційну систему можна  розглядати на мікро - і макрорівнях, виділяючи підсистему і над систему. Якщо амортизаційну систему розглядати на мікрорівні - підприємства, то це підсистема амортизаційної системи на макрорівні - держави. Необхідність функціонування амортизаційної системи на рівні держави обумовлено тим, що вона є важливою частиною податкової, інвестиційної, інноваційної систем і стимулює або навпаки стримує економічне зростання країни, а так само різних її секторів економіки. У такому разі амортизаційна система, її структура і ступінь відтворення багато в чому залежать від стану економічного організму, в якому вона функціонує.[11]

Таким чином, амортизаційна  система є динамічною системою, в  якій процеси розглядаються в  динаміці під впливом зовнішніх  і внутрішніх чинників тих, що викликають порушення її рівноважного стану.

3. Стан державної амортизаційної політики в Україні

Амортизаційна політика упродовж багатьох років залишається найслабкішою ланкою економічної політики усіх без  винятку урядів незалежної України, оскільки сформована ними амортизаційна  система не виконує своєї головної функції - не створює зацікавленості підприємців до оновлення основних фондів, впровадження наукових розробок та новітніх технологій у виробництво.

Про незадовільне використання потенціалу амортизації як найбільш ефективного інструменту фінансування оновлення основних фондів, насамперед, свідчить наявність тенденції до збільшення ступеня зносу основних засобів. Незважаючи на значні обсяги інвестицій в основний капітал, в  економіці спостерігається перманентне  зростання зносу основних засобів. Так, якщо інвестиції в основний капітал  у 2010 p., порівняно із 2005 p., зросли більш  як у 3,9 раза, то ступінь зносу основних фондів за цей же період зріс з 43,7% у 2005 р. до 49,0% у 2010 р. [11].

З методологічної точки зору головне завдання заходів з амортизації - формування на рівні корпоративних  структур достатніх за обсягом фінансових ресурсів, які компенсують відповідні витрати цих структур на оновлення  основних фондів без зниження рівня  ефективності поточної діяльності, проте  з перспективою підвищення рівнів інноваційності та ефективності використання цих фондів.

Вагомий компонент системи  амортизації — метод її нарахування, що може стимулювати оновлення основного  капіталу. На сьогодні широкого застосування набули такі чотири її методи [13]: рівномірного нарахування; прискореної компенсації витрат (прискореної амортизації); за сумою років служби (виробничих засобів) і зменшуваного залишку.

Обсяг амортизаційного фонду  залежить від обсягів основних фондів, середньої норми амортизації  та цінових чинників, які впливають  на зміну фактичної вартості фондів.

В Україні щороку збільшуються обсяги амортизації (зносу) основних фондів. Для всіх видів економічної діяльності характерне поступове збільшення обсягу нарахованої амортизації (зносу) основних фондів, і це пояснюється перевищенням обсягу нововведених основних фондів над вибулими.

Використання морально застарілої, але фізично незношеної техніки  призводить до відносного збільшення виробничих витрат і стримує вдосконалення  технологічного процесу.

Тож на мікрорівні виникає проблема вибору: зазнавати збитків від дострокової заміни застарілих засобів праці, але отримати економію за впровадження прогресивнішої технології чи експлуатувати морально застаріле обладнання до повного списання його вартості та втратити можливості підвищення рівня ефективності виробництва на перспективу.

За даними Мінфіну України, переважна більшість суб'єктів  господарювання почала використовувати  амортизацію за економічним призначенням - на фінансування капітальних інвестицій, які спрямовано здебільшого на придбання, виготовлення та ремонт основних фондів.

У разі підвищення рівня  використання нарахувань амортизації  за економічним призначенням у майбутньому  можна запропонувати застосування прискорених методів амортизації  для окремих видів обладнання й устаткування.

Дослідження показують, що амортизаційна  політика в Україні як складова частина  податкової й інвестиційно-інноваційної політики не сприяє, а протидіє накопиченню  реноваційних ресурсів [14].

Амортизаційні ресурси виснажені  за різкого скорочення частки їх у  загальному обсязі капіталовкладень (економічні протиріччя між податковим та бухгалтерським методами нарахування амортизації - тому приклад).

Тож фактично державна амортизаційна  політика залежить від двох явищ: необхідності якнайшвидшої та гарантованої акумуляції грошей у дохідній частині бюджету  та від спрямування амортизаційних відрахувань на поповнення обігових коштів.Усе це дає змогу говорити про неефективність державної амортизаційної політики. Податковий метод не забезпечує повного відшкодування вартості об'єкта амортизації. За нормативного строку служби обладнання 10 років сума амортизаційних нарахувань менша 90% від вартості об'єкта.

 Суттєвим недоліком  чинної амортизаційної системи  є те, що вона не створює  умов для оновлення основних  фондів у найважливіших сферах  економічної діяльності, таких як  обробна промисловість, транспорт,  виробництво енергії, сільське  господарство, де ступінь зносу  основних засобів є одним з  найвищих. У 2010 р. знос основних  засобів у промисловості був  57,9%, у тому числі у виробництві  електроенергії, газу та води  — 69,6, у сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві - 52,2% [11].

Іншим недоліком є послаблення  ролі амортизації як джерела інвестицій, оскільки спостерігається зниження частки власних коштів підприємств  та організацій у структурі джерел фінансування інвестицій. У 2010 р. частка власних коштів підприємств та організацій  у структурі джерел фінансування інвестицій у основний капітал, порівняно  з 2005 p., який став роком докорінної трансформації  амортизаційної політики, скоротилася  на 1.7,8 відсоткових пункти (з 75,2% у 2005 р. до 57,4% у 2010 р.) [11].

Амортизаційну політику необхідно  вдосконалювати у напрямі подальшої  диференціації норм та збільшення кількості  поправочних коефіцієнтів, які застосовують із урахуванням реальних умов експлуатації основних фондів.

Світові тенденції розвитку амортизаційних систем спрямовані на значну їх лібералізацію, суттєве скорочення кількості амортизаційних норм унаслідок  їх укрупнення за функціональною ознакою  групи основних фондів, надання права  корпоративним структурам самостійно встановлювати амортизаційні періоди  в нормативно закріплених межах  та обирати метод визначення амортизаційних нарахувань.

Матеріально-технічна база підприємств України потребує оновлення, але дослідження амортизаційної політики нашої держави свідчить про недосконалість економічного механізму  амортизації, що не сприяє налагодженню процесів відтворення основних засобів  підприємств та не стимулює інвесторів до капіталовкладень.[16]

Отже, для підвищення темпів розвитку економіки на засаді її структурної  перебудови та модернізації виробництва  необхідна максимальна лібералізація  амортизаційної політики. Власники корпоративних  структур або уповноважені ними органи управління мають самостійно обирати  систему амортизаційних нарахувань, яка забезпечувала б підтримку  високих темпів заміщення основних фондів з урахуванням необхідності підтримки цінової конкурентоспроможності виготовленої продукції. Це сприятиме  поліпшенню ситуації в ефективно  працюючих корпоративних структурах і посиленню мобільності капіталу, що врешті-решт прискорить темпи структурної  перебудови економіки держави.

4.Амортизаційна політика в Україні: проблеми і перспективи вдосконалення

Однією  з  умов  економічного  розвитку  держави  є здійснення  ефективної  амортизаційної  політики,  яка  б оптимізувала  параметри  відтворення  основного капіталу.  Саме  амортизаційна  політика  як  чинний інструмент  державного  регулювання  процесу відтворення  основного  капіталу  і  як  складова  частина інвестиційної  і  загальної  фінансово-економічної політики  повинна  створювати  сприятливі  умови  для стимулювання  процесу  оновлення  основного  капіталу, сприяти  зміцненню  фінансової  бази  підприємств,  їх інноваційній  орієнтації  і  слугувати  інструментом поєднання  підприємницьких  і  загальнодержавних економічних  інтересів  у  сфері  науково-технічного

прогресу.

Оновлення основного капіталу потребує підтримки з боку  держави,  що  вимагає  відповідних  змін  у  системі нарахування  амортизації.  Саме  тому  метою  статті  є  вивчення та аналіз різних норм та методів  останньої, її вплив  на  оновлення  основного  капіталу,  залучення  інвестицій та  розвиток економіки  держави в цілому. 

На  сьогодні  слід  констатувати  відсутність цілеспрямованої  державної  амортизаційної  політики, скільки  не  розроблена  концепція  відновлення  та ефективного  накопичення  фінансових  ресурсів  для оновлення  основного капіталу.

  Серед  проблем,  які  існують  в  економіці  на  етапах ринкових перетворень, особливої актуальності набуває оновлення  виробничого  потенціалу  підприємств,  що передбачає зміни системи стимулювання інвестиційної діяльності. За роки незалежності виробничий потенціал оновлюється повільно (таблиця 1) [10]. За  даними  таблиці  1,  протягом аналізованого періоду  практично  не  відбулося  оновлення  основного капіталу,  оскільки  темпи  приросту  вартості  основних засобів  незначно  випереджають  темпи  інфляції.  Така ситуація свідчить про слабке відновлення виробничого потенціалу  та  відсутність передумов  для  економічного розвитку. Все це вимагає збільшення обсягів інвестицій в оновлення основного капіталу.   Ситуація,  що  склалася  в  економіці,  свідчить  про  те, що  разом  з  традиційними  заходами  регулювання інвестиційної  діяльності  за  допомогою  податкової  і кредитної  політики,  важливішою  стає  амортизаційна політика.  В  умовах  нестач  інвестиційних  ресурсів своєчасне  оновлення  основних  фондів  залежить  від ефективності  формування  і  використання амортизаційного  фонду.  Тому  саме  вдосконалення механізму  амортизації  може  сприяти  переходу  до інтенсивних  форм  відтворення  основного  капіталу  [6]