Фінансова діяльність підприємства

Для комплексної оцінки фінансового стану підприємства потрібно розрахувати відносні показники  рентабельності основної діяльності, основного та власного капіталу, а також оборотності матеріальних оборотних активів власного капіталу, коефіцієнт забезпечення запасів і витрат джерелами активів для їх формування.

Найбільш узагальнюючим  абсолютним показником, який характеризує фінансове становище підприємства, є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел власних коштів для формування запасів і витрат, тобто різниця між величиною джерел власних коштів і запасів та витрат.

У разі відповідності  або перевищення власних джерел формування оборотних активів наявності запасів і витрат — фінансовий стан підприємства вважається стійким, у разі нестачі власних джерел для покриття запасів і витрат — нестійким.

У кінцевому результаті аналіз фінансового стану підприємства повинний дати керівництву підприємства картину його дійсного стану, а особам, що безпосередньо не працюють на даному підприємстві, але зацікавленим у його фінансовому стані - зведення, необхідні для безстороннього судження, наприклад, про раціональність використання вкладених у підприємство додаткових інвестиціях і т.п[10].

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Напрями підвищення ефективності фінансової діяльності підприємств

 

Рівень економічної  і соціальної ефективності виробництва  залежить від багатьох чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання.

Класифікація великої  різноманітності чинників зростання  ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками [17]:

1) видами витрат і  ресурсів (джерелами підвищення);

2) напрямами розвитку  та удосконалення виробництва;

3) місцем реалізації  у системі управління виробництвом.

Групування чинників за першою ознакою робить можливим досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капіталоємності) і матеріалоємності продукції. Покращання використання зазначених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрями розвитку та удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Визначальними напрямами є, перш за все, прискорення темпів науково-технічного та організаційного прогресу (створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація та автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; побудова та регулювання ринкового механізму господарювання).

Найбільш важливою у  практичному значенні слід вважати  класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо відокремлення  з них двох категорій чинників – внутрішньовиробничих і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді” і “м’які” чинники.

Класифікаційні ознаки чинників зростання ефективності виробництва  зображені на рис. 3.1.

 

Рис. 3.1 Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва [5]

 

Поділ внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” є досить умовним і незвичним, але широко відомим і таким, що використовується на підприємствах зарубіжних країн. “Твердими” чинниками є ті, які можна виміряти і які мають фізичні параметри, а “м’які” – ті, які не можна фізично відчути, проте вони мають неабияке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи та системи організації різних процесів тощо).

“Тверді” чинники  зростання ефективності діяльності :

1. Технологія – технологічні  нововведення, особливо сучасні  форми автоматизації та інформаційні  технології, що справляють чи  не найбільший вплив на рівень  і динаміку ефективності виробництва.

2. Устаткування – зростанню  продуктивності діючого устаткування  сприяють належна організація  ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності  в пропускній спроможності технологічно  пов’язаних груп, чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньо змінних витрат робочого часу тощо.

3. Матеріали та енергія  – проблема економії і зменшення  споживання сировини, матеріалів, енергії  повинна знаходитись під постійним контролем відповідних спеціалістів фірми (має позитивно розв’язуватись завдання ресурсозбереження).

4. Вироби – передові  підприємства постійно контролюють  втілення своєї технічної переваги  у конкретних виробах, що користуються  великим попитом на ринку.

“М’які” чинники зростання ефективності діяльності [20]:

1. Працівники – основне  джерело і визначальний чинник  зростання ефективності виробництва.  Продуктивність їх праці багато  в чому визначається методами, технікою, особистими вміннями, знаннями, ставленням до праці та здібністю виконувати ту чи іншу роботу.

2. Організація і системи  – система повинна бути динамічною  і гнучкою, періодично неорганізованою  відповідно до нових завдань,  що постають перед фірмою при  зміні ситуації.

3. Методи роботи –  більш досконалі методи роботи в умовах переважання працеємних процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності.

4. Стилі управління  – загальна ефективність діяльності  фірми залежить від того, коли, де, як і щодо кого застосовується  відповідний стиль управління.

Під резервами розуміють  невикористані можливості зниження поточних і авансових витрат матеріальних, трудових та фінансових ресурсів при  даному рівні розвитку виробничих сил  і виробничих відносин.

Резерви у повному  обсязі можна виміряти в плані досягнутого рівня використання ресурсів і можливого, виходячи з накопиченого виробництвом, потенціалу фірми[2].

З позиції фірми розрізняють  зовнішні і внутрішні (внутрішньовиробничі) резерви. Під зовнішніми резервами  розуміють загальні народногосподарські, а також галузеві і регіональні резерви. Їх використання відображається на рівні економічних показників фірми, але головним джерелом економії, як правило, є внутрішньовиробничі резерви.

Класифікація внутрішніх резервів підвищення ефективності діяльності фірми :

1. За факторами та  умовами інтенсифікації і підвищення  ефективності господарської діяльності.

1.1. Науково-технічний  рівень виробництва продукції:

 підвищення прогресивності  і якості продукції та техніки,  що застосовується;

 рівень механізації й автоматизації виробництва;

 технічна та енергетична  озброєність праці;

 прискорення впровадження  нової техніки та заходів науково-технічного  розвитку.

1.2. Структура та організація  виробництва і праці:

 підвищення рівня  концентрації, спеціалізації, кооперування;

 зменшення часу  виробничого циклу;

 забезпечення ритмічності  та принципів наукової організації  виробництва;

 скорочення і повна  ліквідація виробничого браку;

 забезпечення принципів  наукової організації праці;

 підвищення кваліфікації  робочої сили та її відповідності технічному рівню виробництва.

1.3. Підвищення рівня  управління і методів господарювання:

 удосконалення виробничої  структури фірми та структури  органів управління;

 підвищення рівня  планової та обліково-контрольної  роботи;

 впровадження і розвиток господарського обліку в усіх підрозділах (виробничих та управлінських);

 покращання соціальних  умов праці і життя трудового  колективу;

 раціональне використання  природних ресурсів;

 удосконалення зовнішньоекономічних  зв’язків фірми.

2. За кінцевими підсумками, на які ці резерви впливають.

2.1. Підвищення обсягу  продукції, вдосконалення асортименту  виробів. 

2.2. Покращання якості.

2.3. Зниження собівартості  продукції:

 за елементами витрат; за статтями витрат; за центрами  відповідальності.

2.4. Резерви підвищення  прибутковості продукції. 

2.5. Резерви зміцнення  фінансового стану. 

2.6. Резерви підвищення  рівня рентабельності.

3.Групування резервів.

3.1. За стадіями процесу  відтворення:

 постачання; виробництво;  збут продукції. 

3.2. За стадіями створення та експлуатації виробів:

 передвиробнича стадія  – конструкторсько-технологічна  підготовка;

 виробнича стадія  – освоєння нових виробів і  нових технологій;

 експлуатаційна стадія  – споживання виробів.

4. За строками використання.

4.1. Поточні – реалізуються протягом даного року.

4.2. Перспективні –  можна реалізувати в перспективі,  наприклад, у 5річному плані  розвитку.

5. За способами виявлення. 

5.1. Явні – наприклад,  ліквідація чергових втрат і  перевитрат.

5.2. Приховані – можуть  виявлятися шляхом глибокого економічного аналізу[15].

 

 

ВИСНОВОК

Фінанси підприємства як відносини є частиною економічних відносин, що виникають у процесі господарської діяльності, принципи їхньої організації визначаються основами господарської діяльності підприємств. Виходячи їх цього, принципи організації фінансів можна сформулювати в такий спосіб: самостійність в області фінансової діяльності, самофінансування, зацікавленість у підсумках фінансово-господарської діяльності, відповідальність за її результати, контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Перехід економіки України  до ринку відбувається у складних умовах спаду виробництва та інфляції. Це негативно впливає на фінансові відносини підприємств, знижує можливості збільшення фінансових ресурсів і як наслідок фінансування розв’язання економічних і соціальних завдань. У цих умовах дуже важливою для підприємств є комплексна оцінка фінансового стану з метою виявлення резервів збільшення фінансових ресурсів. Оцінка фінансового стану підприємства - це сукупність методів, що дозволяють визначити стан справ підприємства в результаті аналізу його діяльності на кінцевому інтервалі часу.

Для аналізу фінансового  стану підприємства використовується система взаємозалежних показників, які базуються на даних бухгалтерської й статистичної звітності підприємства.  

Найбільш важливою у  практичному значенні слід вважати  класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом. Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від багатьох чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання.

Групування чинників за попередньою ознакою робить можливим досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження фондоємності (капіталоємності) і матеріалоємності продукції. Покращання використання зазначених джерел підвищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом характеризують основні напрями розвитку та удосконалення виробництва.

Кредитори та інвестори  аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для необхідного диференціювання відсоткових ставок.

У результаті фінансового  аналізу менеджер одержує певну  кількість основних, найбільш інформативних  параметрів, які дають об'єктивну та точну картину фінансового стану підприємства.

В організаційній та управлінській  роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота  фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.