Характеристика химической промышленности

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП

 

Для свого розвитку Україна має міцну сировинну базу: власну хімічну сировину (сірка, солі, фосфорити), відходи від інших галузей промисловості, а також нафту, вугілля, природний газ.

Світова економічна криза  не оминула Україну, болісно зачепивши  майже всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза  загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання докризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку – це рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки.

Для виводу української  економіки з кризи Урядом на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни розроблено Програму економічних реформ на 2010-2014 роки.

Реформи будуть спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої  й конкурентоспроможної у світовому  масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою – на підвищення добробуту українських громадян. Програма охоплює широкий набір стратегічних перетворень за п'ятьма напрямами:

1. Створення базових  передумов економічного росту  через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.

2. Формування режиму  максимального сприяння бізнесу  шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар'єрів для його розвитку, модернізації податкової системи й поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.

3. Модернізація інфраструктури  й базових секторів економіки шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотацій до самоокупності виробництва й соціальних послуг.

4. Збереження й розвиток  людського й соціального капіталу  шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.

5. Підвищення ефективності  державного управління шляхом  реформування державної служби й виконавчої влади.

Індикаторами успіху виконання урядової програми має стати:

– скорочення дефіциту бюджету сектору державного управління (без рекапіталізації) до цільових 5,3% ВВП у 2010 р., надалі щорічно – не менш ніж на 1% ВВП і доведення його рівня до 2% ВВП у 2013-2014 рр.

– стабілізація державного боргу як частки ВВП на рівні не більше ніж 45% до кінця 2013-2014 рр.

– збільшення частки капітальних  видатків зведеного бюджету принаймні до 4% ВВП у 2011 р., починаючи з 2012 р. – до 5% ВВП.

Метою здійснення цієї курсової роботи є опрацювання заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування підприємства лакофарбової промисловості у структурованому ринковому середовищі на основі управління його витратами.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

• визначити місце підприємства в ієрархічному ринковому середовищі згідно з його галузевою належністю;
• охарактеризувати його ринковий потенціал;
• здійснити аналіз ефективності чинного на підприємстві внутрішнього економічного стану;
• винайти резерви щодо його поліпшення та удосконалення;
• опрацювати дієві напрямки підвищення ефективності господарювання підприємства на відповідному ринковому сегменті;
• сформувати ефективний вмотивований механізм стимулювання діяльності підприємства.

 

1. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ГАЛУЗІ ХІМІЧНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ТА ЇЇ МІСЦЕ В ГАЛУЗЕВІЙ СТРУКТУРІ РЕГІОНУ (КРАЇНИ)

1.1. Частка лакофарбової промисловості у хімічній промисловості України.

Хімічна промисловість  належить до складних галузей. У структурі  хімічної та нафтохімічної промисловості виділяють такі підгалузі: гірничо-хімічну; основну хімію; хімію органічного синтезу; галузі з виробництва полімерних матеріалів, хімію тонкого органічного синтезу (лаків, фарб, фотохімічних товарів); побутову хімію. Останнім часом як окремі галузі виділилися мікробіологічна і фармацевтична промисловість, які не належать до хімічної. Основу хімічної промисловості становлять видобуток сировини, виробництво мінеральних добрив і полімерних матеріалів.

Найкрупнішими підрозділами названої галузі за даними статистичних спостережень є виробництва основної хімії (49% всієї товарної продукції галузі), лакофарбова (6%), промисловість пластмасових виробів, скловолокнистого лиття (5%), шинна (10%), гумо-азбестова (7%) та багато ін. На власне хімічну промисловість припадає близько 80% випуску продукції всієї галузі, на нафтохімічну – 20%.

Неорганічна хімія переважно виробляє напівфабрикати, що використовуються в інших галузях промисловості. Виняток становлять мінеральні добрива, котрі продукує окрема галузь.

До органічної хімії входять виробництва вуглеводневої  сировини, органічних напівфабрикатів, синтетичних матеріалів. Основною сировиною для хімії органічного синтезу є вуглеводні нафти, природний та супутній газ. Використовуються також вуглеводнисті сполуки, що одержуються з вугілля.

Гірничо-хімічна промисловість утворює сировинну базу передусім для неорганічної хімії. Функцією гірничо-хімічної промисловості є видобуток сировини: сірки, фосфатів і калійних солей, кухонної солі, карбонату.

Основна хімія  як галузь обіймає кислотну, содову промисловість та виробництво мінеральних добрив. Сірчанокислотна промисловість виробляє продукт, що потрібний у багатьох галузях – сірчану кислоту. Основним джерелом є поклади самородної сірки, сірчаного й залізного колчедану, нафти й природного газу. Сірка міститься також у відходах металургійної промисловості. Промисловість мінеральних добрив виробляє азотні, фосфорні та калійні добрива. На азотні добрива припадає половина усього виробництва, а фосфорні й калійні добрива продукуються приблизно в однаковій кількості. Україна займає значне місце виробництві добрив. Виробництво кальцинованої соди зосереджено в районах залягання солей та вапняків; каустична сода ширше використовується, ґрунтуючись на виробництві хлору, що застосовується для випуску неорганічних продуктів, отрутохімікатів, полімерів (3, с. 145-147).

Промисловість хімії органічного синтезу використовує як сировину нафту. Це багатогалузеве виробництво. Підприємства тяжіють до районів нафтовидобутку, масового споживання нафтопродуктів та магістральних нафтопроводів.

1.2. Найважливіших види продукції лакофарбової галузі.

Лакофарбовими матеріалами називають в’язко-рідкі матеріали, що наносяться на поверхню конструкції тонким шаром, який через кілька годин тверднуть утворюючи плівку, міцно зчіплюються з підставою. До лакофарбових матеріалів відносяться:

1. Ґрунтовки та шпаклівки для підготовки поверхні до фарбування; наносячи їх, отримують однорідні і рівні поверхні.
2. Барвисті склади (фарби), які застосовуються у в'язко-рідкому або вигляді пасти, що утворюють покриття потрібного кольору.
3. Сполучні речовини та пігменти, з яких формують барвисті склади.
4. Лаки, що створюють плівку, що відрізняється блиском.
5. Розчинники та розріджувачі лаків і фарб.
6. Пластифікатори, отверджувачі полімерних фарб та інші спеціальні добавки.

Лакофарбові матеріали  застосовують для архітектурного оздоблення фасадів будинків, вони додають приміщенням гарний вигляд, створюють в них необхідні санітарно-гігієнічні умови. Нерідко лакофарбові матеріали допомагають охоронити матеріал конструкції від руйнівних впливів середовища.

Оздоблювальний шар фасаду будівлі першим зустрічає дію дощу, вітру, агресивних газів, що містяться в повітрі, зміни температури середовища. Надаючи лакофарбового покриття водовідштовхувальні властивості і еластичність, можна значно збільшити термін безремонтної служби самої обробки, підвищити довговічність конструкції і поліпшити експлуатаційні якості будівель.

Все ширше застосовують лакофарбові  матеріали спеціального призначення. Одні з них є хімічно стійкими, ними покривають металеві та залізобетонні конструкції для запобігання від корозії, інші необхідні для захисту деревини (антисептичні і вогнезахисті фарби для дерева).

Є жаротривкі лаки, якими фарбують промислове обладнання. Санітарно-технічне обладнання, металеві трубопроводи також  потребують захисної забарвленні.

Лакофарбова промисловість випускає в основному готові матеріали, перед  їх вживанням додають лише розчинники. Збірні конструкції і деталі повинні надходити з заводів на будівництво з повною готовністю, тобто в остаточно обробленому вигляді. Для цього на заводах збірних будівельних конструкцій передбачається конвеєрна лінія обробки елементів.

1.3. Обсяги вироблення лакофарбової продукції.

У до кризовий період ринок лакофарбових матеріалів в Україні відносився до найбільш привабливого ринку, як у сегменті промислової, так і у сегменті будівельно-декоративної продукції. Щорічний приріст виробництва лакофарбової продукції був на рівні 10-15%. За результатами 2003-2008 рр. темпи приросту виробництва лакофарбових матеріалів в Україні склали більше 50%. За підсумками минулого року зменшення обсягів виробництва лакофарбової продукції по відношенню до 2009 року склало 0,7%, а до 2008 – 22,5%. У 2010 році на 35,8% знизилось виробництво ЛФМ в порівнянні з до кризовим 2007 р. У 1-му півріччі 2011 р. також спостерігалось падіння виробництва на 0,3% (92,6 тис. т проти 92,9 тис. т)

Вітчизняний ринок лакофарбових матеріалів розвивається так само, що й світовий. Як і скрізь, приріст українського ринку ЛФМ відбувається за рахунок водно-дисперсійних фарб. Частка вітчизняного ринку, зайнятого сьогодні цими матеріалами становить 40%. Для порівняння: 2005р. вони дорівнюють близько 26%, а 2003р. – 22%. В Європі водно-дисперсні ЛФМ займають близько 75-80% ринку ЛФМ.

На рис. 1.1 графічно наведено динаміку та структуру лакофарбових матеріалів в Україні за їх видами у 2003-2010 рр.

Рис. 1.1. Динаміка та структура лакофарбових матеріалів в Україні за видами у 2003-2010 рр., тис. т

Важливим фактором формування внутрішнього ринку є імпорт лакофарбових матеріалів. За даними Державного комітету статистики України загальний обсяг імпорту ЛФМ з 2003 по 2010 рр. збільшився на 39,4%, з 40,9 до 57 тис. т. З 2009 р. спостерігається зменшення імпорту на 24,2%, до 42,4 тис. т у 2010 р.

Експорт становить 5% загального ринку ЛФМ в Україні. Загальний  обсяг експорту лакофарбової продукції з України з 2004 по 2008 р. виріс на 23,.9% з 9,2 до 11,4 тис. т. У 2010 р. в порівнянні з 2008 р., експорт ЛФМ зменшився на 24,6% до 8,6 тис. т, та у 2011 р. спостерігалась позитивна тенденція збільшення на 52,3% до 13,1 тис. т в порівнянні з 2009 р.

Робота галузі у 2010 р. була ускладнена дефіцитом та значним  здороженням сировинних компонентів для виробництва лакофарбових матеріалів, що привело до підвищення цін на готову продукцію. За різними оцінками на сьогоднішній день в Україні нараховуються не більш 70 реально працюючих лакофарбових виробників. У період стагнації економіки, процес витиснення малих підприємств проходить дуже інтенсивно, але це торкається і достатньо великих виробників.

Криза у світовій економіці, безсумнівно, вносить свої корективи і може як прискорити всі ці процеси, так і уповільнити деякі з них, наприклад внаслідок залучання інвестицій. На думку експертів, сьогодні важко робити будь-які прогнозування у розвитку ринку лакофарбових матеріалів, тому що він залежить від багатьох зовнішніх факторів: стану світової економіки, цін на сировину, відродження будівельної  галузі, купівельної спроможності населення та інших факторів.

1.4. Пропорційність розміщення лакофарбової галузі відповідно до адміністративно-територіального устрою України.

Сучасне розміщення галузі сформувалося під впливом географічних, економічних і технічних факторів.

Географія сировинних ресурсів, їхня потужність, умови залягання істотно впливають на розміщення підприємств гірничо-хімічної промисловості. Зростання потреб у нафті й газі, що стали основною сировиною в галузі органічного синтезу й нафтохімічної промисловості, посилює вплив чинника сировинних ресурсів у розміщенні виробництва. Щоправда, наявність розгалуженої мережі трубопроводів зумовлює наближення виробництва до районів споживання.

Обґрунтування розміщення конкретних хімічних виробництв пов’язане із урахуванням факторів, що випливають з структури витрат на одержання й споживання хімічної продукції. Це передусім: сировинний чинник - частка сировини й матеріалів один т готового продукту; енергетичний чинник - витрати палива в умовних тоннах на одну тонну готового продукту; водний чинник - розміри водоспоживання і кількості стічних вод, котрі потребують очищення; трудовий чинник - виділення виробництв із високими витратами живої праці на одиницю готової продукції; споживчий чинник - наявність споживача готової продукції.