Болонський процес та його вплив на організацію начання в університеті

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ОРГАНІЗАЦІЮ НАЧАННЯ  В УНІВЕРСИТЕТІ

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включаючи вищу освіту. Україна чітко  визначила орієнтир на входження  в освітній і науковий простір  Європи, тому також здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті  європейських вимог.

Болонський процес – це створення країнами Європи єдиного  освітнього простору, який розглядається  як сукупність організаційних і правових заходів міністерств освіти європейських країн, їх університетів, міждержавних і громадських організацій, які  відносяться до вищої освіти, на модернізацію освіти. Важливими складовими цього процесу є формування співдружності провідних європейських університетів на об’єднання національних систем освіти і науки в європейський простір з єдиними критеріями, вимогами і стандартами, які викладені у Болонській декларації.

19 червня 1999 року відбулася  офіційна зустріч міністрів освіти  з 29 країн Європи, які від імені  своїх урядів підписали документ, який отримав назву «Болонська  декларація». Вона і сприяла  започаткуванню Болонського процесу.  Цим актом країни-учасниці погодили  загальні вимоги, критерії та  стандарти вищої освіти, офіційно  задекларували та розпочали процес  об’єднання у єдиний освітній  науковий простір чотирьох тисяч європейських вищих навчальних закладів, де навчаються понад 12 мільйонів студентів. У межах цього простору повинні діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування і мобільність громадян, що значно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг.

Болонський процес має  на меті створити до 2020 року загальноєвропейський простір вищої освіти – зближення  освітніх систем різних країн для  визнання освіти та дипломів, здобутих у різних країнах шляхом використання загальних і зрозумілих для всіх понять та механізмів вимірювання і  порівняння результатів навчання студентів  різних країн, а також прозорості освітньої діяльності навчальних закладів.

Всі етапи Болонського  процесу проголошували, що цей процес є добровільним, полісуб’єктивним, ґрунтованим на цінностях європейської освіти та культури. Він не має на меті нівелювати національні особливості освітніх систем різних країн Європи, не передбачає створення повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, а призначений лише для здійснення взаємозв’язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами. Мається на увазі, що положення Болонської декларації не дають підстави вважати, що Болонський процес веде до уніфікації освітніх систем, у тому числі і методів організації навчального процесу. Європейський простір освіти повинен будуватися на принципах збереження національної самобутності і підготовки фахівців різних рівнів.

У рамках розвитку Болонських ініціатив були проведені конференції  міністрів освіти європейських країн  у Празі 2001 року, в Берліні 2003 року та в Бергені 2005 року. На цих конференціях були прийняті офіційні документи, які  містять аналіз ходу виконання зобов’язань, зазначених у Болонській декларації, та уточнюють основні положення  процесу на основі досвіду, набутого за минувші від попередньої зустрічі роки, а також формулюють нові завдання на майбутнє.

Україна приєдналася до Болонського  процесу на четвертому саміті, що проходив 19-20 травня 2005 року у м. Берген (Норвегія). У рамках цієї події ведеться серйозна робота щодо відповідності вітчизняної  освіти вимогам Болонської декларації, основним завданням якої є розвиток та набуття нових якісних ознак  і водночас збереження кращих традицій національної педагогічної школи.

Загалом країнами-учасницями Болонського процесу було визначено  наступні цілі:

• підвищення якості освітніх послуг та набуття європейською освітою незаперечних конкурентних переваг;
• розширення доступу до європейської освіти;
• форкання єдиного ринку праці вищої кваліфікації в Європі;
• розширення мобільності студентів та викладачів;
• прийняття порівнюваної системи ступенів вищої освіти з видачею зрозумілих у всіх країнах Європи додатків до дипломів.

Аналіз положень, що мають виконуватися у рамках Болонського процесу, зводиться до шести основних позицій, які свідчать про їх пряму і побічну пов’язаність з якістю навчання і відповідно передбаченням необхідності запровадження сучасних систем діагностики знань студентів:

1. Уведення двоциклового навчання. Фактично пропонується запровадити два цикли навчання: 1-й – до одержання першого академічного ступеня і 2-й – після його одержання. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років, у результаті якого студент отримує кваліфікаційний рівень «бакалавра». Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).
2. Запровадження кредитної системи. Пропонується запровадити у всіх національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За основу пропонується прийняти європейську кредитно-трансферну систему - European Credit Transfer System (ECTS), що дозволяє здійснювати пере зарахування кредитів (залікових одиниць трудомісткості навчання), здобутих у різних навчальних закладах, зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати в рамках концепції «навчання впродовж усього життя». Запровадження кредитної системи обумовлює кредитно-модульну організацію навчального процесу, яка базується на поєднанні модульних технологій навчання та кредитів - залікових освітніх одиниць.
3. Контроль якості освіти. Передбачається утворення акредитаційних агентство, незалежних від національних урядів і міжнародних організацій які б виконували функцію контролю якості освіти. Оцінка має ґрунтуватися не на тривалості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, які отримали випускники. Водночас мають бути встановлені стандарти транснаціональної освіти.
4. Розширення мобільності. Передбачається створити можливості для мобільності студентів, продовження ними навчання в закладах освіти країн-учасниць Болонського процесу. Також ставиться завдання створити умови для розширення мобільності професорсько-викладацького складу навчальних закладів та науковців для взаємного обміну набутим досвідом. Передбачається вирішення питання щодо зміни національних законодавчих актів у сфері працевлаштування іноземців.
5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих напрямків удосконалення освіти має бути орієнтація вищих навчальних закладів на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а процес професійного визнання кваліфікації має бути спрощеним. Для забезпечення останнього планується повсюдне використання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО. Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб усі вчені ступені відповідали європейському ринку праці, а отже, були свідоцтвом кваліфікації при працевлаштування сфері діяльності, за якою здобута освіта.
6. Забезпечення принадності європейської системи освіти. Одним із головних завдань, яке має бути вирішене в рамках Болонського процесу – залучення до Європи більшої кількості студентів з інших регіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної накопичувальної системи, доступних кваліфікацій та ін., сприятиме підвищенню інтересу громадян європейських та інших країн до вищої освіти. Це досягається, зокрема, шляхом створення стипендіальних програм для студентів з країн третього світу, міжнародного обміну студентами.

Результатом реалізації модернізацій них заходів освіти в межах  Болонського процесу є запровадження  комплексної системи оцінювання знань, яка спрямована на диференціацію  рівня знань студентів і повинна  реагувати навіть на невеликі коливання  щодо рівня засвоєння матеріалу  кожним студентом, забезпечувати методично  рівний підхід до оцінки якості навчання студентів і як результат – забезпечувати об’єктивність діагностики знань, соціальну справедливість по відношенню до студента, який є основним суб’єктом освітньої діяльності. Для цієї системи є характерним використання різноманітних шкал та критеріїв, за допомогою яких здійснюється діагностика всіх видів навчальної діяльності, застосування прозорих, раніше невідомих методів оцінювання та постійне інформування студентів про результати навчальної діяльності.¹

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

На виконання першочергових  завдань, передбачених Болонською декларацією, рішенням Колегії Міністерства освіти  науки України від 28 лютого 2003 року (протокол № 2/3-4) та від 24 квітня 2003 року (протокол № 5/5-4) передбачено проведення педагогічного експерименту щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (далі – КМСОНП) у вищих навчальних закладах III – IV рівнів  акредитації та реалізації інших заходів, які спрямовані на модернізацію вищої освіти.²

Метою впровадження КМСОНП є підвищення якості освіти і забезпечення на цій основі конкурентоспроможності випускників та престижу української  вищої школи на світовому освітньому просторі, а також створення умов щодо гармонізації освіти, входження  до єдиного європейського та світового  освітнього і наукового простору шляхом впровадження основних ідей, сформульованих Болонською декларацією  та іншими документами Болонського процесу.

Для досягнення вказаної мети визначені основні завдання КМСОНП:

• адаптація системи вищої освіти до ідеї Болонського процесу для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;
• забезпечення можливості навчання студентів за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, сформованої за вимогами замовників та побажаннями студента та підготовці до існування у вільному демократичному суспільстві;
• стимулювання учасників навчального процесу – студентів, – з метою  досягнення високої якості вищої освіти;
• унормування порядку надання можливості студенту отримання професійних кваліфікацій відповідно до вимог ринку праці.

Відповідно основними принципами організації навчального процесу в умовах його індивідуалізації та впровадження кредитно-модульної системи є:

• оптимізація навчальної і наукової роботи, відродження і розвиток наукових шкіл, досягнення якісно нового рівня наукової роботи викладачів університету;
• інтенсифікація навчального процесу, наповнення якісно новим змістом самостійної роботи студентів з викладачами;
• запровадження системи діагностики знань, яка відповідає європейським вимогам і забезпечує повноцінну реалізацію її основних функцій, передусім – мотивуючої і контролюючої;
• запровадження системи ліквідації академічної заборгованості та проведення держаної атестації, яка враховує кращі зарубіжні і вітчизняні надбання;
• забезпечення прозорості навчального процесу у самому широкому розумінні її суті, підвищення інформованості студентів з питань освітньої діяльності4 формування сучасного європейського типу відносин між викладачем і студентом; створення системи навчання, за якої студент є не тільки об’єктом, а і суб’єктом освітньої діяльності;
• впровадження заходів інституціонального характеру – перехід на європейські кредити, розробка інформаційних пакетів, введення додатків до дипломі європейського взірця, шкала оцінювання з ECTS та ін. таким чином, мова йде про заходи, які зближують різні освітні школи та про певну уніфікацію навчальної діяльності в позитивному розумінні її наслідків;
• впровадження компетентісного підходу, що є проявом централізованої орієнтації освітнього процесу на студента.³

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС І ВИЩА ЮРИДИЧНА ОСВІТА

Велика кількість європейських юридичних навчальних закладів уже  застосовують або готові до застосування основних положень Болонської декларації, хоча це не є характерним для всіх країн.

Для того, аби побачити переваги болонського процесу, слід порівняти  юридичні вузи Європи та США. По-перше, наприкінці минулого сторіччя в США  зменшилась загальна кількість студентів юридичних вузів. У той же час було відкрито кілька нових юридичних шкіл, і вузи повинні були змагатися за здібних абітурієнтів. По-друге, зменшилось державне фінансування вищої освіти, що змушувало юридичні школи обирати між тим, аби збільшувати плату за навчання, що значно обмежує доступ до освіти, або розробляти нові програми для залучення студентів. Останній варіант виявився кращим, тому американські юридичні школи почали освоювати європейський ринок, проводячи так звані літні школи, і залучаючи випускників європейських вузів на навчання в США з одержанням ступеня магістра права. По-третє, так, як і в Європі, у Сполучених Штатах Америки вимоги до якості освіти стали більш суворими, а саме: Міністерство освіти оцінювало здатність юристів-випускників пройти ліцензування з першої спроби, працевлаштуватися за фахом не пізніше шести місяців та ін. Спостережливо, відповідь американських юридичних шкіл на ці фактори відрізнявся від європейського варіанту. Замість того, щоб сприяти «прозорості» ступенів і кваліфікацій, а також стимулювати мобільність студентів і викладачів, американські юридичні школи зосередилися на міжусобній конкуренції і на залученні найкращих абітурієнтів. Змагаючись за ринок, американські юридичні вузи при цьому виділяють найбільш привабливі позиції у своїх навчальних планах і часто пропонують спеціальні сертифіковані програми в рамках загальної програми «Доктор права» (Juris Doctor). Таким чином, американські правові школи націлені на індивідуальну конкуренцію, а не на загальний пошук взаємної гармонізації, подібно Болонській декларації. Проте слід зазначити, що певна гармонізація теж забезпечується через загальнонаціональні акредитаційні правила, у яких закріплені загальні принципи і цінності американської юридичної освіти. Хоча юридичні вузи США індивідуалізовані, спостерігається також вплив на їх діяльність з боку асоціацій американських юристів, які домагаються розробки критеріїв допуску до практики не тільки в інших штатах, але й в інших країнах. Для цього відчувається необхідність більш тісного співробітництва з правовими школами Європи для визначення загальних елементів, зокрема навчальних планів. А саме цьому може сприяти досвід Болонського процесу. 

Основним із завдань Болонського  процесу є створення Європейського  простору вищої юридичної освіти. Її реалізація має також призвести  до створення простору вищої юридичної  освіти. Але очевидно, що європейський простір вищої юридичної освіти буде реальним лише в тому випадку, коли паралельно з ним буле створений  європейський простір професійної  юридичної практики. Приміром, деякі  директиви  Європейського Союзу  вже взаємне визнання дипломів про  вищу освіту і вільне працевлаштування юристів з Європи. Таким чином, на сьогодні найбільш доцільним є  подальша спрямованість на гармонізацію мінімальних стандартів академічної  і професійної підготовки майбутніх  юристів. Це дасть змогу уникнути розбіжностей, викликаних різними вимогами до юридичної освіти в окремих  країнах і різною тривалістю курсу навчання. Надання можливості одержати ступінь бакалавра трьох або чотирьох років навчання є однією з рекомендацій болонської декларації, що вплине на юридичну освіту найбільшою мірою. Така можливість уже існує в Україні, Франції, Ірландії, Росії, Чехії, Великобританії та багатьох інших європейських країнах. Наразі проводиться значна робота з упровадження бакалаврата у вищій юридичній освіті країн Європи. Однак ступінь бакалавра не дасть змогу надавати право займати такі посади як адвокат, суддя. У більшості європейських країн це право надається після двох і більше років теоретичного або практичного навчання. Велика кількість європейських університетів надають ступінь магістра права як додатковий тим студентам, що вже мають правову освіту. Цей курс часто продовжується один рік і базується на спеціалізації і поглибленні знань, отриманих раніше. Таку схему можна інтегрувати в Болонську модель вищої юридичної освіти. Варто зазначити, що суд ЕС уже визнав важливість існування додаткового ступеня для вільного пересування осіб у Європейському Союзі. Про це свідчить висунуте ним рішення від 31 травня 1993 року.

Як відомо, Болонський процес безпосередньо не спрямований на уніфікацію змісту навчання. Його орієнтація на гармонізацію європейської вищої  освіти дозволити розвивати національні  традиції освіти також. Так, гармонізацію змісту освіти можна спостерігати, приміром, у рамках програм Еразмус і Сократес. Програма Еразмус – “European Community Action Scheme for the Mobility of University Students” – програма для Європейського співтовариства зі сприяння мобільності студентів, є програмою Європейського Співтовариства для студентів, викладачів і навчальних закладів системи вищої освіти , започаткована в 1987 році. !995 року вона була інтегрована з новою програмою Сократес, що охоплювала навчання від школи, університету, і згадане вище «навчання протягом життя». Основне завдання цієї програми полягає у забезпеченні мобільності студентів, викладачів, а також розвиток навчальних планів. Вона базується на окремих договорах про співробітництво між вищими навчальними закладами її країн-учасниць. У програмі Сократес беруть участь близько 30-ти країн Європи. Програма формує «Європу знань» для сприяння навчанню протягом життя і наданню загального доступу до освіти, а також одержанню загальновизнаних кваліфікацій через реалізацію загальних проектів і створення загальноєвропейських навчальних мереж з поширення передових ідей і практики. Разом з тим не можна говорити про розв’язання програмою всіх проблем, що свідчить про необхідність більш глибокої гармонізації вищої освіти.