Головні тенденції розвитку університетської освіти у Європі та світі

 Перераховані тенденції  визначають основні напрямки у розвитку нової освітньої системи. Принципова відмінність цієї нової системи від традиційної полягає в її технологічній базі. Технологічні елементи вкрай нерозвинені в традиційній освіті, яка спирається в основному на навчання "обличчям до обличчя" і друковані матеріали. Нова освітня система орієнтована на реалізацію високого потенціалу комп'ютерних і телекомунікаційних технологій. Саме технологічний базис нових інформаційних технологій дозволяє реалізувати одне з головних переваг нової освітньої системи - навчання на відстані або, як його називають інакше, дистанційне навчання.

 Основною тенденцією  сучасної освіти є поступове  зміщення пріоритетів від прямого  навчання до індивідуального  контакту зі студентами. Ключові  лекції та семінарські заняття залишаються, звичайно, незамінними, проте суттєва частина навчального процесу може проходити під час індивідуальних консультацій з викладачами з конкретних тем чи проблем.

 В якості основної  риси сучасної освіти можна  назвати його діалогічність, яка  проявляється у співіснуванні як різних підходів до викладання, так і самих методів викладання. Вже при підготовці студентів педагогічних вузів треба формувати їх ментальну сумісність, вміння і любов вести полеміку. Для забезпечення ментальної сумісності вчителів вони самі повинні вміти:

- Вести безоціночним  діалог з колегами;

- Визначати ступінь  взаємодоповнення і взаємозбагачення  різних  методичних концепцій  за умови збереження їхньої самобутності та  самостійності;

- Формулювати проблеми  в категоріях цілей і рішень (без «переходу на

 особистості ).

 Випускнику сучасної  школи потрібні не сума знань  і вмінь, а здібності до їх  отримання; старанність, а ініціатива  і самостійність. Саморозвитку  навчити прямо не можна - ця  здатність не передається. Але  педагог може створити умови для «вирощування» цієї здатності. Уміння створити такі умови стає професійним вимогою до педагога. Для реалізації нових цілей освіти потрібен новий вчитель - педагог-професіонал. На відміну від фахівця в предметній області професіонал повинен вміти працювати з процесами утворення і розвитку. Педагог-професіонал - це вже не транслятор предметних знань, він стає організатором навчальної роботи з вирішення творчих завдань, багатопланової соціально значимої діяльності підлітків та юнаків. Педагог має справу з людиною, що розвивається, його дії будуються на знанні психології особистості, основних підходів до розуміння і пояснення характеру, розвитку особистості в певні періоди життя. Тому кожен вчитель повинен отримати психологічну освіту та психологічну підготовку. Психологічну освіту неможливо отримати шляхом простого підсумовування різних психологічних дисциплін, а психологічну підготовку - кількома годинами студентської практики. Тому при навчанні студентів у педагогічних вузах і на курсах підвищення кваліфікації вчителів доцільно ввести курс «Психологічної антропології» - цілісного вчення про суб'єктивну реальність людини, його становленні і розвитку в освіті. Цей курс має стати основою психологічної освіти педагога.

 

3. Проблеми використання нових технологій в освіті

 

 На даний момент  у сучасному суспільстві відбувається нестримний розвиток інформаційних технологій, особливо в області мультимедіа, віртуальної реальності і глобальних мереж. Використання цих технологій в різних сферах життєдіяльності людини породило чимало філософських, теоретико-методологічних і соціально-економічних проблем. Найбільший суспільний резонанс викликає феномен глобальної комп'ютерної мережі Інтернет. Інтернет являє собою альтернативне джерело різноманітних відомостей, якісно змінює всю систему накопичення, зберігання, поширення та використання колективного людського досвіду.

 Під Інтернет-технологіями, мабуть, слід розуміти різні види  послуг, що представляються користувачеві  глобальної мережі: електронну пошту і листи розсилки, сервіс WWW, чат-бесіду, html-форуми, гостьові книги, ICQ, телеконференції, news-сервери, ftp-сервери та інші види послуг. Або під Інтернет-технологіями слід розуміти технології ActiveX: браузер Internet Explorer, редактор веб-сторінок FrontPage 97, веб-сумісний пакет Office 97, мови програмування VBScript, JavaScript і інші? Так чи інакше, я під Інтернет-технологіями буду розуміти сукупність програмних продуктів і технологій Інтернет і різних видів послуг. Освоєння Інтернету - це освоєння нового інформаційного середовища зі специфічними засобами діяльності в ній. Ці засоби дозволяють не тільки оперативно отримувати інформацію, а й розвивають мислення, дають людині можливість по-новому вирішувати творчі завдання, змінювати сформований стиль розумової діяльності. Інтернет, будучи досягненням ХХ століття, безсумнівно, визначає успіх інформатизації суспільства в ХХI столітті. Однак на сьогоднішній день спостерігається поступовий відхід від захопленості можливостями Інтернет до усвідомлення та пошуку шляхів вирішення різних проблем, викликаних все більш широким використанням засобів телекомунікацій в різних сферах життєдіяльності людини. Діапазон цих проблем простирається від етичних до екологічних. Таке ставлення до використання сучасних інформаційних технологій відображає необхідний і природний етап розвитку суспільства. Адже «основним об'єктом, що піддаються впливу інформаційних технологій, є людина. Технічні та інформаційні засоби стають деяким продовженням не тільки тіла людини, але і його розуму. Розширюючи свої можливості, людина все більше і більше потрапляє в неусвідомлену залежність від штучної техносреди, ним же самим створеної. При настільки якісно нових соціальних перетвореннях, природно, змінюються і вимоги до членів суспільства »

 Що є необхідною  умовою для комфортного існування  особистості в інформаційному  суспільстві? Як підготувати особу в усіх її аспектах до гармонійного розвитку? Хто і як повинен цим займатися? Спробуємо знайти відповіді на поставлені питання. Для забезпечення успішності вирішення проблем, що виникають у процесі інформатизації суспільства, необхідно, на мій погляд, формувати і розвивати інформаційну культуру особистості. І вирішувати це завдання покликана система безперервної освіти, різні ступені яких також відчувають вплив інформатизації. З усіх соціальних інститутів саме освіта є основою соціально-економічного і духовного розвитку будь-якого суспільства. Освіта визначає стан держави в сучасному світі та людини в суспільстві. Якщо інформатизація освіти втратить гуманітарний аспект, то суспільство неминуче зазнає ризику деградації людських відносин і контактів як основи взаєморозуміння. Створення принципово нової техніки не зробило машини основним чинником соціального життя, а лише збільшило роль і значення власне людських чинників. Технократичні тенденції електронного навчання виявляються несумісними з основною тенденцією сучасної освіти, що складається в переході від знаннєвої до особистісної парадигмі педагогічного процесу. Перед освітою на сучасному етапі ставляться завдання розробки методології, методів і способів з'єднання інформаційних, демонстраційних та інтерактивних можливостей комп'ютерних технологій, у тому числі Інтернет, з метою досягнення освітнього і розвиваючого ефекту в становленні особистості.

 Виходячи з поточного  стану інформатизації суспільства,  необхідно розширити вже склалося  уявлення про інформаційну культуру  особистості. 

 Сьогодні можна  говорити про активізацію процесу  використання Інтернет-технологій  у сучасній шкільній освіті.

 

4. Освіта в умовах глобалізації

 

 Сучасна цивілізація  вступає на принципово нову  інформаційну (постіндустріальну) щабель  свого розвитку, коли провідною  світовою тенденцією визнається  глобалізація соціальних і культурних  процесів на Землі. Однак глобалізація, поряд з позитивними сторонами, породила і низку серйозних глобальних проблем: соціальних, економічних, екологічних і духовно-моральних. Глобальну місію у сфері освіти здійснює університет ООН (штаб-квартира у м. Токіо), заснований в 1975 році і є частиною системи ООН.  освіти.

Всебічний аналіз і розробку цілей, форм і засобів модернізації освіти здійснює ЮНЕСКО. Синтезуючи і  аналізуючи світовий досвід теорії і  практики в сфері освіти та підготовки кадрів, ЮНЕСКО сприяє обміну та поширенню  найбільш позитивних результатів, дозволяє державам і органам управління освітою проаналізувати узгодженість своєї політики з загальними тенденціями розвитку освіти. Співпраця країн в галузі освіти є однією з істотних сторін діяльності Організації Об'єднаних Націй та ЮНЕСКО.

 Широкі можливості  для міжнародного співробітництва  та обміну досвідом проглядаються  у сфері розвитку нових інформаційних  технологій і комунікацій. 

 У міжнародному  плані процес конвергенції (зближення  ідей, інституційних моделей і  практики роботи ВНЗ), ймовірно, буде поглиблюватися. Про це свідчить широке поширення нової міжнародної моделі освіти, в якій простежується схильність до впровадження однакових структур і практики в різних системах освіти. Відповідно до цього нова модель освіти повинна бути демократичною, релевантною, безперервною, гнучкою і недиференційованою.

 Аналізуючи тенденції  сучасної освіти, можна виділити  два глобальні процеси, які, з одного боку, протистоять один одному, а з іншого - взаємопов'язані та доповнюють один одного. Це процеси диверсифікації та інтернаціоналізації освіти. Змінюється процедура набору учнів, методи і прийоми навчання. Реорганізується система управління освітою, структура навчальних закладів та порядок їх фінансування.

 Необхідно відзначити, що інтернаціоналізацію не слід розуміти, як універсалізацію освіти, тобто швидше, процес інтернаціоналізації сприяє розвитку національних систем освіти, стимулюючи їх до досягнення однаково високих стандартів освіти. Що ж стосується шляхів і засобів досягнення цих стандартів, то кожна країна самостійно визначає і вибирає їх у відповідності зі своїми потребами, особливостями культури та освітніми традиціями.

 Таким чином, процеси  диверсифікації та інтернаціоналізації  освіти не суперечать, а швидше  взаємно доповнюють один одного, визначаючи розвиток освіти і вносячи внесок у досягнення високих стандартів. Вище вже йшлося про те, що будь-які глобальні проблеми сучасного стану суспільства пов'язані з морально-духовним, світоглядним потенціалом людини і соціуму, і без докорінних змін у сфері освіти вирішити ці проблеми не вдасться.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Основною тенденцією сучасної освіти є поступове зміщення пріоритетів від прямого навчання до індивідуального контакту зі студентами. В якості основної риси сучасної освіти можна назвати його діалогічність, яка проявляється у співіснуванні як різних підходів до викладання, так і самих методів викладання.

Аналізуючи тенденції  сучасної освіти, можна виділити два  глобальні процеси: диверсифікації та інтернаціоналізації освіти. Змінюється процедура набору учнів, методи і прийоми навчання. Реорганізується система управління освітою, структура навчальних закладів та порядок їх фінансування.

Основні тенденції сучасної освіти можна пов’язувати з вирішенням таких різних парадоксів, що вникають. Найбільш глибокими з них вважаються суперечності між:

> підвищенням масовості  освіти і скороченням фінансових, матеріальних і людських ресурсів, які виділяються на її розвиток;

> необхідністю підняття  рівня освіти населення і збільшенням  розмірів безробіття;

> потребою в інтернаціоналізації  освіти і необхідністю відповідності  вищих навчальних закладів локальним  умовам;

> розвитком новітніх  інформаційно-комп'ютерних технологій  завдяки дослідженням, що здійснювались  на базі університетів, і слабким  попитом на окремі з них, оскільки система викладання спирається на традиції, засновані на передачі знань з основних напрямів, незалежно від типу завдань, які стоять перед підготовкою.

 

 

 

 

 

 

Список літератури

 

1. Перспективы: вопросы образования. Париж: ЮНЕСКО, 1991. N2. С.21-117.

2, Жуков А.Д., Канаев Н.М. Рожденная сотрудничать: к 50-летию ЮНЕСКО // Образование и наука на пороге III тысячелетия. Новосибирск, 1995. С. 8.

3. Эйхельбаум де Бабини  А.М. Сходства и различия в  развитии современных моделей  образования // Перспективы: вопросы образования. Париж: ЮНЕСКО, 1992. N4. С.51, 53.

4. Купцов О.В. Непрерывное  образование его структура. // Высшее  образование в Европе. Том XVI. N1, 1991. С.29-30.