Методика викладання иноземних мов

      Виховна мета полягає в тому, щоб засобами ІМ виховувати особистість високого морального рівня, сформувати позитивні риси характеру учня; сформувати позитивне ставлення учнів до культури народу, мова якого вивчається; навчити культурі спілкування; допомогти усвідомити необхідність вивчення іноземної мови.

Це забезпечується:

1. особливостями підібраного вчителем навчального матеріалу (тексти, ситуації, малюнки тощо), в якому відображені загальнолюдські моральні цінності, такі як доброзичливість, взаємоповага, патріотизм та інші;
2. застосуванням при навчанні іноземній мові проблемних завдань, які сприяють формуванню в учнів вміння висловлювати свої думки, погляди, почуття;
3. організацією процесу навчання таким шляхом, що вимагає від учня самоорганізації, дисципліни та культури інтелектуальної праці;
4. адекватною педагогічною поведінкою вчителя, який є взірцем для учнів.

       Освітня ціль передбачає  збагачення духовного світу особистості, отримання та розширення знань про культуру країни, мова якої вивчається, а саме про історію, літературу, живопис, музику, звичаї, традиції тощо, а також про структуру ІМ, її систему, особливості, подібності до рідної мови та розбіжності з нею. У процесі навчання ІМ учні також набувають власних навчальних вмінь, тобто вони навчаються вчитись.

       Освітня ціль  реалізується у процесі навчання  завдяки використанню певного  навчального матеріалу (текстів  для читання та аудіювання тощо).

     Розвиваюча ціль передбачає розвиток у процесі навчання ІМ розумових здібностей учнів. Вона реалізується у процесі навчання ІМ у двох напрямках:

1. розвиток індивідуально-психологічних характеристик особистості учня, які впливають на успішність оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю. Це фонематичний та інтонаційний слух, гнучкість артикуляційного апарату, обсяг оперативної і довготривалої слухової та зорової пам’яті, мовна здогадка, гнучкість вербального мислення тощо.
2. розвиток спеціальних навчальних умінь, таких як уміння працювати самостійно з різноманітними засобами навчання, вміння працювати у різних режимах навчання і контролю, вміння логічного викладу думок тощо.

      Ця ціль реалізується  завдяки застосуванню при навчанні  ІМ творчих завдань, пошукової,  порівняльної діяльності учнів,  які сприяють усвідомленню учнями  різноманітних явищ, їх подібності  та розбіжності.

    Усі чотири ціль  мають  реалізовуватись комплексно, але  на певному етапі навчання  кожна з них набуває конкретного  змісту.

 

5.       Зміст навчання і цілі навчання є поняттями взаємопов’язаними і взаємообумовленими. Цілі навчання в певній мірі визначають його зміст. Зміст навчання включає такі компоненти, оволодіння якими забезпечує досягнення практичної, освітньої, виховної та розвиваючої цілей.

       Структуру змісту  навчання складають такі групи компонентів:

1. Сфери спілкування, теми, ситуації.
2. Мовний та мовленнєвий навчальний матеріал.
3. Знання, навички та вміння мовлення.

       Існує велика  кількість різноманітних сфер, тем  та ситуацій, в яких відбувається  спілкування людей. Зрозуміло,  що за період навчання ІМ  у середньому навчальному закладі  неможливо навчити учнів спілкуватися  в усіх сферах і ситуаціях.  Тому поняття компонентів змісту  навчання тісно пов’язане з  питанням відбору.

Відбір змісту навчання передбачає урахування двох загальних принципів:

1. необхідності та достатності змісту навчання для реалізації практичної мети;
2. посильності засвоєння змісту навчання та доступності.

       Методистами (Ю.І.Пассов, В.Л.Скалкін, Е.П.Шубін) визначені чисельні типові комунікативні ситуації, які об’єднуються у великі групи – сфери спілкування. В.Л.Скалкін виокремлює 8 сфер, які характерні для сучасного мовного колективу:

1. соціально-побутова;
2. сімейна;
3. професійно-трудова;
4. соціально-культурна;
5. сфера громадської діяльності;
6. адміністративно-трудова;
7. видовищно-масова;
8. громадсько-політична.

       Щодо середнього  навчального закладу значення  мають такі сфери спілкування  як соціально-побутова, соціально-культурна,  професійно-трудова та громадсько-політична.

       Другий компонент змісту навчання ІМ включає відібраний мовний та мовленнєвий матеріал. Відбір мовного матеріалу зумовлюється необхідністю упорядкувати певну кількість мовних одиниць. Отже, до змісту навчання включають мовні мінімуми з фонетики, лексики і граматики.

      Мовленнєвий матеріал складається з мовленнєвих зразків різних рівнів:

1. рівня словоформи /слова в його граматичній формі/;
2. рівня вільного словосполучення;
3. рівня фрази;
4. рівня понадфразової єдності;
5. рівня тексту.

       Третій компонент. Для того, щоб процес спілкування відбувся, дії учнів з мовним і мовленнєвим матеріалом мають бути доведені до рівня навичок та вмінь. В сучасній методиці розрізняють слухо-вимовні, лексичні, граматичні, орфографічні та графічні навички, а також вміння аудіювання, говоріння у діалогічній та монологічній формах, читання та письма.

       Отже, для успішного  здійснення іншомовного спілкування  учнів необхідно навчити в  межах певної сфери, теми і  ситуації спілкування. Це досягається  шляхом засвоєння конкретного  мовного та мовленнєвого матеріалу,  який забезпечує комунікацію  ІМ на основі реалізації навичок  і вмінь іншомовного мовлення.

 

 

6.       В МНІМ виокремлюють специфічні методичні принципи, які набувають при навчанні іноземних мов особливої значущості. Серед них: принцип комунікативності, принцип домінуючої ролі вправ, принцип взаємопов’язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності та принцип урахування рідної мови.

     У зв’язку з тим,  що ціль навчання іноземній  мові у середніх навчальних  закладах освіти – навчити  учнів, як використовувати іноземну  мову для комунікації, здійснювати  іншомовне мовленнєве спілкування,  використовуючи засвоєний мовний  матеріал, принцип комунікативності є одним з провідних. Він означає, що учні мають бути задіяні в усній та писемній комунікації протягом усього курсу навчання ІМ. Цей принцип реалізується завдяки використання типових ситуацій спілкування у різноманітних сферах життя, відбором певного мовного та мовленнєвого матеріалу, методів навчання, вправ.

       У зв’язку  з тим, що при навчанні ІМ  у учнів мають бути сформовані  навички та вміння іншомовного  мовлення, чого можна досягти  лише за умови виконання великої  кількості різноманітних вправ, принцип домінуючої ролі вправ набуває особливого значення. На думку дослідників (М.Уест), до 85% часу на уроці має бути присвяченим виконанню вправ. Це спонукає учнів до здійснення мовленнєвих дій, в основі яких лежать мовленнєво-розумові операції.

       Принцип взаємопов’язаного навчання різних видів мовленнєвої діяльності (говоріння, читання, письмо, аудіювання) є також важливим. Учні не засвоюють звуки, граматичні структури, лексичні одиниці як окремі компоненти мови; вони засвоюють їх у реченнях-зразках, у діалогах-зразках, у певних ситуаціях мовлення. Учні мають використовувати набуті навички і вміння у всіх чотирьох видах мовленнєвої діяльності у комплексі. Реалізація цього принципу здійснюється завдяки використання паралельного навчання всіх видів мовленнєвої діяльності.

        Принцип урахування рідної мови дозволяє заздалегідь спрогнозувати труднощі, які можуть виникнути у учнів при вивченні ІМ та попередити помилки при навчанні звуків, інтонації, орфографії, графіки, лексики, граматики ІМ тощо. Мовленнєві  навички рідної мови в окремих випадках допомагають формуванню іншомовних навичок, в окремих заважають, бо має місце інтерференція рідної мови. Тому вчитель повинен вирішувати, де він має застосовувати коригуючи вправи, коли є можливість перенести вже сформовані навички, а коли необхідно формувати нові іншомовні навички і вміння.

7.       Методи навчання визначають шлях до окресленої цілі. Сучасні дослідники розглядають це поняття:

1. в широкому значенні, як систему навчання (перекладний, комунікативний, аудіо-лігнвальний метод тощо);
2. у вузькому значенні, як спосіб упорядкування навчаючої діяльності вчителя та навчальної діяльності учня. В МНІМ розрізняють методи-способи, які використовує вчитель (це демонстрація, пояснення та організація вправлення) та  методи-способи, які застосовує учень (це ознайомлення, осмислення та вправлення).

       Навчальний процес  з ІМ поділяється на три  основні етапи, на кожному з яких застосовуються свої методи-способи:

1. етап презентації нового матеріалу;
2. етап тренування;
3. етап практики в застосуванні матеріалу при спілкуванні в різних видах мовленнєвої діяльності.

      У навчальному  процесі з ІМ вчитель також  використовує різноманітні методичні прийоми – елементарні методичні дії, що застосовуються на певному етапі уроку для виконання конкретного завдання. Методичні прийоми використовуються при реалізації методів. Так, наприклад, на етапі презентації нових лексичних одиниць можна застосувати один з чисельних методичних прийомів семантизації (розкриття значення слова): однослівний переклад, багатослівний переклад, тлумачення рідною мовою, тлумачення ІМ, наочність тощо.

       Засоби навчання є необхідним компонентом навчального процесу, зокрема з ІМ. Це різноманітні матеріальні предмети, які допомагають підвищити ефективність навчання ІМ.

      Всі засоби навчання  поділяються за трьома критеріями. Так, за критерієм значущості усі засоби навчання поділяються на основні (це навчально-методичний комплекс, до якого входять підручник, книга для вчителя, лінгафонний практикум, комп’ютерні програми, комплект слайдів, діафільми, аудіо- та відео касети тощо) та  допоміжні (малюнки, навчальні картки, таблиці, схеми тощо, які підбирає або виготовляє вчитель); за критерієм призначення вони поділяються на засоби для вчителя (навчально-методичний комплекс) та для учня (комплект включає підручник, книжку для читання, словники, довідники, друковані вправи, комп’ютерні програми тощо); за критерієм застосування технічних засобів вони поділяються на технічні (відеограми, фонограми, відеофонограми, комп’ютерні програми) та нетехнічні.

       Підручник є головним  серед засобів навчання. Він має містити все, що необхідно для досягнення чотирьох цілей навчання, а саме: методично організований мовний і мовленнєвий матеріал, вправи, довідковий матеріал з граматики, додаток, до якого входять додаткові тексти, граматичні таблиці, вірші, пісні тощо.

       Кожний розділ  підручника містить серію уроків  з певної теми і структурується  поурочно. Підручник має відповідати  таким вимогам:

1. послідовність подачі мовного та мовленнєвого матеріалу;
2. комунікативна спрямованість;
3. організація матеріалу кожного параграфа навколо певної граматичної, розмовної теми, типової фрази тощо.
4. наявність в структурі параграфу розділу – домашнє завдання;
5. підпорядкованість структури і змісту комплексному оволодінню усному та писемному спілкуванню.

       Використання  різноманітних засобів навчання  сприяє  підвищенню ефективності  оволодінні учнями іншомовною  діяльністю і мають широко  застосовуватись вчителем ІМ.