Індивідуалізація навчання учнів в умовах сучасної школи

 

Зміст

 

Вступ      1

1. Індивідуалізація навчальної діяльності як педагогічна проблема                  4
1. Поняття індивідуалізації навчання                                                                     4
2. Завдання,зміст,цілі,принципи індивідуалізації                                                   5
2. Індивідуалізація  навчання іноземної мовив середній школі                             7
1. Мета індивідуалізаії                                                                                              7
2. Значення  особливостей пам’яті,уваги і мовної витривалості у навчанні    іноземної мови                                                                                                        7
3. Визначення індивідуально-типологічних особливостей учнів                       10
1. Тестування з метою визначення індивідуально-типологічних особливостей учнів                                                                                                                      10
2. Аналіз тестування                                                                                                12
4. Зміст індивідуалізації роботи учнів на уроці                                                       14
5. Індивідуальний підхід і робота з невстигаючими учнями                                20

Висновки                                                                                                                 24

Резюме                                                                                                                     25

Література                                                                                                               27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В кожній людині закладена здатність, яка штовхає його на реалізацію своїх можливостей. Зміна “Я-простору” відбувається через досвід у взаємовідносинах, а ефективність навчання залежить від зустрічі двох індивідуальностей: вчитель - учень, учень - його ровесник. Чим гармонійніше вони будуть взаємодіяти, тим більшою буде ефективність.

Яке ж значення має в школах індивідуальний досвід педагога і учнів?

Вже давно так склалося, що й до сьогоднішніх днів шкільна освіта в Україні в основному будується на знаковій системі, на лінійному мисленні, а не на просторовому, на запам’ятовуванні, а не на розумінні, на вербалізації матеріалу, а не на мові почуттів - тобто навчання лівопівкульне. Але ж загальновідомий факт: чим більше завантажуємо щось одне у психіці або у фізіології, тим більше пригнічуємо інше, тобто чим більше одноманітності, тим більше тиску. Тому зовсім не дивно, що у школярів спостерігається вибірковий інтерес до предметів. Особливою популярністю користується математика, фізика та інформатика, тобто предмети природничо-математичного циклу.

До того ж, досить тривалий час усі методики навчання і виховання орієнтувались на середнього абстрактного учня. Звичайно, такий підхід має чимало недоліків:

• здібні учні нудьгують у класах, які займаються за середнім рівнем складності, їх потенційні можливості не реалізуються, їх інтелектуальний розвиток гальмується;
• слабкі учні не можуть іти в ногу з середніми, їм це не під силу, в результаті - вони неминучо відстають, втрачаючи віру в свої сили.

Учнівський клас складається з окремих особистостей, кожна з яких має свої психологічні і моральні особливості, свої інтереси та бачення дійсності. Не всі школярі однаково швидко і успішно оволодівають знаннями. Визначаюча причина такого явища заключається у тому, що виховне, розвиваюче навчання діє на особистість не безпосередньо, а через “внутрішні умови” її розвитку, які безкінечно різноманітні.

Дослідження показують, що в середніх навчальних закладах часто зовсім не враховується індивідуальний пізнавальний досвід дитини і досвід власний, непродуктивно їх використовуючи, у кращому випадку занижується планка розвитку особистості, у гіршому - він блокується, програмується неуспішність у навчанні і вихованні, з’являються різного роду конфлікти і комплекси.

Тому перед школою стоїть складна задача підвищення інтересу до навчання, зокрема, до предметів гуманітарного циклу, як основі розвитку особистості.

Для успішного виконання поставлених цієї та інших задач необхідний якісно інший підхід до навчання школярів, а також зміна мислення вчителів. Можливим виходом із ситуації, що склалася, може бути реорганізація роботи школи, в основі якої лежить вимога врахування індивідуальних особливостей

учнів.

Не слід також забувати, що основна і беззаперечна задача школи - розкрити індивідуальність дитини, допомагати їй розвиватися, проявитися, заволодіти вибірковістю і стійкістю до соціальних впливів. Поза навчанням розвиток неможливий. На сьогодні багато хто погоджується з тим, що лише індивідуалізація дозволить вирішити цю проблему. Причому не просто 

індивідуалізація, а творча індивідуалізація та індивідуалізація інтелектуального розвитку особистості.

Чому мова йде про інтелект? І.Афанасьєва, доктор психологічних наук, каже з цього приводу: “Інтелект - один із базових психологічних ресурсів людини... Психологічною основою розумності являється інтелект... Розумна людина контролює ситуацію... Інтелект - це механізм, що породжує нове знання, механізм, який дозволяє хаос приводити до порядку... Інтелект - основа внутрішньої психотерапії. Таким чином, займаючись розвитком інтелекту, ми тим самим займаємось розвитком особистості цілісно”. [2]

Щодо творчої індивідуалізації, то її структура включає формування критичного мислення учня, творчого ставлення до будь- якого виду діяльності, розвиток прогностичних, емпатійних та рефлексивних здібностей. Слід зазначити, що протягом останніх десятиліть у багатьох країнах світу ведуться розробки по створенню для учнів умов, можливостей займати активну, ініціативну позицію, оволодівати знаннями у формі природного, а не примусового запам’ятовування значних об’ємів інформації. Сучасні дидактичні пошуки орієнтуються на здатність вчителя створювати умови для того, щоб учень знаходився на позиції дослідника, був включений у повноцінне спілкування. Розвивати в собі цю здатність учневі допомагає колективна творча за характером діяльність, зміст якої дозволяє проявити творчу індивідуальність.

Аналіз наявної літератури показує, що індивідуалізація навчання спирається на організацію спільної діяльності вчителя та учнів на всіх етапах навчального процесу. Таким чином, організаторський компонент являється найважливішим елементом педагогічної діяльності, що відзначають більшість дослідників, які вивчають працю вчителя. Але якщо індивідуалізація навчання достатньо вивчена, то індивідуалізація навчання іноземної мови потребує всебічного розгляду. Тим більше ця проблема дуже важлива, оскільки потребує вирішення протиріч між вимогами до знань іноземної мови випускниками шкіл і фактичним рівнем їх знань.

Таким чином, актуальність обраної теми визначає мету дослідження: виявити оптимальні шляхи організації навчання іноземної мови, враховуючи індивідуальні відмінності учнів та рівень розвитку їх здібностей до навчання. Об’єктом дослідження є спільна діяльність вчителя і учнів на уроках англійської мови. Предмет дослідження - процес індивідуалізації навчання іноземної мови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Індивідуалізація навчальної діяльності як педагогічна проблема

1. Поняття “індивідуалізації” навчання

Індивідуалізація не являється “винаходом” педагогічної науки. Вона була запозичена педагогікою безпосередньо з психології і частково з соціології кінця XIX ст. Пізніше, в 20-і роки XX ст. на фоні духовної депресії, викликаної першою світовою війною, в Європі отримала широке розповсюдження індивідуальна психологія, в основі якої лежить ідея компенсації (тобто подолання біологічної слабкості людської істоти). Даний напрям у психології мав значний вплив на західну педагогіку, соціологію та психологію.

Для понять педагогічної науки, які відображають ос<span class="dash041e_0441_043d_043e_0