Предмет та основні категорії педагогіки

Зробити це часом нелегко, оскільки учні, які найбільше потребують індивідуальної виховної роботи, нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихователя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнтуватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Така робота повинна  бути систематичною, спрямовуватися не лише на проведення бесід з конкретного  приводу, а й наперед продуманих профілактичних розмов та інших заходів  з вихованцями.

Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у певну систему, пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

 

Тема 5. Основні  напрямки виховної роботи в сучасних школах

 

1. Розумове виховання.
2. Моральне виховання.
3. Правове виховання.
4. Статеве виховання.
5. Екологічне виховання.
6. Трудове виховання.
7. Естетичне виховання.
8. Фізичне виховання.
9. Сімейне виховання

 

Література:

 

7. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 
   2001.
8. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"
9. Харламов И.Ф. Педагогика.- М.,1999. – 193 с.

 

 

1. Розумове виховання.

 

   Розумове  виховання —діяльність вихователя, спрямована на розвиток інтелектуальних сил і мислення учнів з метою прищеплення культури розумової праці.  

 Розумове  виховання відбувається у процесі  засвоєння знань і не зводиться  до нагромадження певного їх  обсягу. Процес здобуття знань  і якісне їх поглиблення є  чинником розумового виховання  лише тоді, коли знання стають  особистими переконаннями, духовним багатством людини. 
   У процесі навчання та виховання реалізується головна мета розумового формування особистості учня — розумовий розвиток.  

 Розумовий розвиток — процес розвитку інтелектуальних сил, пізнавальних здібностей мислення учнів.  

 Під час  розумового виховання відбувається  накопичення певного фонду знань:  термінології, символів, імен, назв, дат,  понять, існуючих між ними зв'язків  і залежностей, відображених у  правилах, законах, закономірностях,  формулах. 
   Основним завданням розумового виховання є розвиток мислення взагалі та різних його видів. Воно також передбачає оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням, систематизацією). Важливим завданням розумового виховання є формування в учнів культури розумової праці, до якої належать навчальні вміння. Їх поділяють на загальні, які використовуються під час вивчення будь-яких навчальних предметів (вміння читати, слухати, усно висловлювати свої думки, писати, працювати з книгою, контролювати себе), і спеціальні — необхідні для оволодіння знаннями в певній галузі (вміння читати ноти, технічні креслення, карти, слухати музичні твори, записувати числа, формули, нотні знаки, користуватися словниками, довідниками тощо). 
     

 Науковий світогляд — цілісна система понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до дійсності й самої себе.  

 Його основу  становлять погляди і переконання,  сформовані на основі знань  про природу, суспільство, які  є внутрішньою позицією особистості. 
  

 Світогляд складається з таких підсистем:

— загальних знань (основи формування поглядів і переконань); 
— світоглядних умінь (розумові операції, здатність робити висновки та ін.); 
— сукупності почуттів, в яких виражається позиція особистості; 
— можливостей вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість). 
  

Науковому світогляду властиві: правильне бачення минулого і сучасного (наукової картини світу), здатність передбачати розвиток подій і явищ суспільства та природи, гуманістичний характер. Формування його відбувається у процесі вивчення навчальних дисциплін завдяки теоретичній спрямованості навчально-виховного процесу, міжпредметним зв'язкам. Важливим при цьому є забезпечення діалектичного мислення учнів, збагачення світоглядних знань, формування поглядів і переконань, залучення до різноманітних видів діяльності.  

Оскільки світогляд  є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, які визначають ставлення людини до навколишнього  світу і до себе, тому кожен шкільний навчальний предмет є складовим  елементом єдиного цілого. Вчитель математики, фізики, хімії, біології, історії, літератури зможе успішно формувати світогляд учнів, якщо він не тільки добре знатиме свій предмет, а й суміжні навчальні дисципліни, здійснюючи в процесі навчання міжпредметні зв'язки. Це сприятиме розкриттю наукової картини світу, його єдності, чого не може зробити жоден навчальний предмет сам по собі. 

2. Моральне виховання.

 

   Моральне виховання — виховна діяльність школи, сім'ї з формування в учнів моральної свідомості, розвитку морального почуття, навичок, умінь, відповідної поведінки.  

 Моральне виховання розпочинається в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм — гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот. 
   Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосунки між людьми.   

 Мораль виконує  пізнавальну, оціночну, виховну функції,  а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості. 
   Моральний ідеал — образ, що втілює в собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути. 
   Це той взірець моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований виховний процес. 
   Моральна норма — вимога, яка визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її. 
   Возведена в систему сукупність моральних норм утворює моральний кодекс.  
   Якщо мораль є суб'єктивним уявленням людини про добро та зло, то практична її діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами (“голосом совісті”) постає як моральність. 
   Моральність — втілення у практичній діяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та принципів. Моральні переконання — стійкі, свідомі моральні уявлення людини (норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так і не інакше.  

 Основу морального  виховання становить етика (від  грец. ethika — звичка, звичай) — філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми.   

 Дисциплінованість, організованість — суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки. 
   Основні якості моральності формуються в ранньому дитинстві на основі так званого “соціального успадкування”. Вирішальною у цьому є роль батьків: їх поведінка, цілеспрямований вплив на особистість дитини.  

 У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні  не можна абсолютизувати або  недооцінювати жодного із засобів.  Тільки оптимальне їх поєднання  з урахуванням індивідуальних  особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне — забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість. 
   Дотримання моральних норм співжиття потребує самоорганізації, самодисциплінованості особистості. У її формуванні велике значення має навчально-виховний процес у школі.

 

3. Правове виховання.

Правове виховання — виховна діяльність сім'ї, школи, правоохоронних органів, спрямована на формування правової свідомості та правомірної поведінки дітей.  

 Потреба  широкого правового виховання  молоді зумовлена зростанням  творчої, організуючої, координуючої  ролі права в соціальному, політичному  й економічному розвитку суспільства.   

 Правове виховання  покликане забезпечити формування  у молоді високої правової культури, яка передбачає глибокі правові знання і прагнення поглиблювати їх, свідоме ставлення до прав та обов'язків, повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися і сумлінно виконувати їх.   

 Правове виховання  має свої завдання:

— надання учням  знань про закони Держави, підвищення їх юридичної обізнаності, інформування з актуальних питань права; 
—виховання поваги до держави і права; 
—вироблення умінь і навичок правової поведінки; 
—виховання нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, спонукання до посильної участі в боротьбі з негативними явищами в житті; 
— подолання в правовій свідомості хибних уявлень, негативних навичок і звичок поведінки. 
   У процесі правового виховання учнів знайомлять з окремими положеннями державного, адміністративного, цивільного, трудового, кримінального, сімейного права. Важливими також є знання основних положень Конвенції про права дитини. 
   Правове виховання в школі здійснюють у навчально-виховному процесі (під час уроків правознавства, історії, літератури, географії та ін.), позакласній та позашкільній виховній роботі (бесіди, лекції, диспути на правову тематику, зустрічі з представниками правоохоронних органів, перегляд та обговорення кінофільмів, організація клубів на зразок “Підліток і закон”). 
   Критеріями ефективності правового виховання є глибина та міцність правових знань, повага до права визнання його верховенства, переконаність та впевненість у значущості й справедливості норм права, інтерес до їх вивчення, непримиренність до правопорушень, свідоме дотримання законів держави і норм співжиття.

4. Статеве виховання.

 

   Статеве виховання — процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.  

 Воно полягає  у формуванні духовності, високих  моральних якостей в юнаків  і дівчат, норм поведінки, відповідальності  за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів.   

 Статеве  виховання слід гармонійно пов'язувати  із загальним психологічним розвитком дитини з раннього віку. Однак більшість батьків, вихователів або ігнорують цей аспект виховання, або навмисне намагаються уникати розмов на інтимні теми з дітьми. Особливо інтенсивно виховну роботу потрібно проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах хлопців і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до протилежної статі. Акселерація прискорила психосоціальний розвиток, а раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів, еротичних переживань. Підліткова сексуальність має свої особливості: інтенсивність статевого потягу; ранній початок статевого життя; сексуальна активність має характер експериментування, відрізняється ігноруванням небезпеки; невідповідність необмеженої еротичної фантазії та обмежених можливостей її реалізації; сексуальність ізольована від почуття любові.  

 Великий  вплив на статеву поведінку  підлітків здійснюють соціокультурні  чинники. Переорієнтація в останні роки громадської думки щодо норм сексуальної поведінки свідчить про лібералізацію статевої моралі, певною мірою моральну легалізацію невпорядкованих статевих зв'язків, проституції (звичайними і доступними стали еротичні шоу, порнографія, еротичні фільми тощо). За низької статевої культури, сексуальної грамотності це призводить до духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, зростання кількості абортів, що загрожує здоров'ю, а іноді життю людини.   

 У процесі  статевого виховання педагоги повинні цілеспрямовано впливати на виховання в учнів поваги до себе, чоловічої та жіночої гідності, формування правильних взаємовідносин між статями. Суттєве значення має формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність за свої дії у статевих стосунках, усвідомлення того, що вони без справжнього почуття позбавляють людину можливості відчути високе і прекрасне, зіштовхують зі шляху нормального розвитку. 
   Маючи за мету підготовку учнівської молоді до майбутнього сімейного життя, у неї виховують уміння обирати собі друга (супутника) життя, налагоджувати взаємні стосунки у подружньому житті, уникати конфліктів, вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов'язки і розпоряджатися бюджетом, виховувати дітей тощо.   

 Статеве виховання  передбачає вивчення етики і  психології сімейного життя, використання  різноманітних форм і методів  позакласної роботи. Його слід розпочинати якомога раніше, коли в дітей пробуджується інтерес до цих питань. З надто делікатних тем доцільно проводити розмови, бесіди (статева гігієна, профілактика венеричних захворювань, запобігання вагітності). Важливо налагодити в класі здорові стосунки між дівчатами і хлопцями.