Контрольна робота з "Філософії"
Контрольная работа, 28 Марта 2012, автор: пользователь скрыл имя
Описание работы
Що є пізнання, що штовхає людину до пізнання, чи приречена людина пізнавати? У найзагальнішому розумінні пізнання постає як процес взаємодії свідомості та дійсності.
У творчості Ніцше поняття не вибудовуються в струнку систему, а з'являються як багатозначні символи: «життя», «воля до влади», що є саме буття в його динамічності, пристрасть та інстинкт, самозбереження.
Содержание
1. Пізнання: його сутність і зміст.
2. Ніцше Ф. “Генеалогія моралі”.
3. Розкрийте зміст понять: світогляд, схоластика, біоетика, теологія, цінність.
4. Tести.
4.1. Згідно з вченням Г. Сковороди, буття є взаємодією трьох світів:
а) матеріального, ідеального, дуалістичного;
б) макрокосму, мікрокосму і символічного світу;
в)дикого, варварського й цивілізованого світів.
4.2. Знайдіть неправильне судження:
а) поняття "людина " і "особистість” тотожні;
б) людина - істота антропологічна, особистість - соціальна;
в) людина стає особистістю, коли опановує культурою і мораллю;
г) особистість - суспільно і морально розвинена людина.
Работа содержит 1 файл
Філософія к.р..docx
— 72.94 Кб (Скачать)Філософія визначає практику як цілеспрямовану предметно-чуттєву діяльність суб'єктів з перетворення матеріальних систем. Історично вона постійно розвивається, ускладнюється, диференціюється. Сучасні дослідники розрізняють практику суспільно-виробничу, соціально-політичну, науково-експериментальну, медичну, сімейно-побутову, повсякденно-господарську, спортивну, індивідуальну, мікрогрупову, макрогрупову, інші її форми і види. Отже, практика становить єдність протилежностей: матеріального та ідеального, об'єктивного і суб'єктивного. Об'єктивність у практиці спрямовується до суб'єктивності, а суб'єктивність стає максимально об'єктивною.
Практика є джерелом пізнання. Всі знання зумовлені її потребами. Тільки завдяки практиці та через практику суб'єкт пізнає закони природи та сутність об'єктів. Так, в епоху античності з потреб практики виникли агрономія, геометрія, медицина, астрономія, інші галузі знань, а енергетичні потреби сучасної епохи детермінували виникнення і зростання досліджень у галузі фізики атомного ядра, електроніці, кібернетиці, екології та багатьох інших науках.
Практика є також основою пізнання і його рушійною силою. Від практики виходять пізнавальні імпульси досягнення нового знання та загальний стратегічний рух суб'єкта пізнання від явища до сутності, від сутності одного порядку до глибшої сутності, а потім — від сутності до явища. Практика обумовлює і переходи форм пізнання від одних до інших. У біологічному пізнанні, наприклад, така зміна форм виражена послідовним переходом від спостереження до опису і систематизації фактів, потім — до порівняльного методу дослідження, до історичного методу, від них — до експерименту та моделювання.
Нарешті, практика є і вирішальним критерієм істини, виконує в пізнанні критеріальну функцію: дає можливість відокремлювати справжні знання від фальшивих, уникати різного роду помилок.
Практика і пізнання — єдність протилежностей. Відношення між ними можуть бути гармонійними, дисгармонійними і навіть конфліктними. Одна з цих протилежностей може відставати від розвитку іншої, а у вирішенні суперечностей між ними вдосконалюються як пізнання, так і сама практика. Всі принципи пізнання є гносеологічною цілісністю, а пріоритетність, абсолютизація одного з них не має обґрунтувань. Людина, яка заперечує можливість пізнати світ або висловлює сумнів у такій можливості, — приречена на незнання. Тільки об'єктивне знання може бути однозначно істинним. Суб'єкт пізнання завжди соціально-історичний. Знання потрібні для практики. Всезагальні діалектичні закони розвитку матеріального світу є одночасно і законами пізнавальної діяльності людей. Теорія пізнання — це діалектика в її застосуванні до вивчення, дослідження дійсності.
Отже, можна зробити висновок, що пізнання у своїй дійсності постає як багатогранний та складний процес, в якому знаходять своє виявлення як духовні здібності людини, так і її найважливіші життєві зацікавлення.
Фрідріх Ніцше (15 жовтня 1844 р. - 25 серпня 1900 р.) — впливовий німецький мислитель, філософ, психолог і класичний філолог. Він був агресивним
критиком традиційної моралі, утилітариз
|
- Розкрийте зміст понять: світогляд, схоластика,
біоетика, теологія, цінність.
Світогляд — сукупність переконань, оцінок,
Схоластика — це тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування теології над усіма іншими формами пізнання, знання. З іншого боку, схоластика є методом, який, в основному, полягав у перегляді та порівнянні висловів попередніх мислителів та Біблії, і виведенні нового синтезу. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, насамперед — у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона). Значного впливу зазнала з боку антично-грецької діалектики, а також науки та логіки в розумінні Аристотеля.
Біоетика — це “поєднання біологічного знання з пізнанням системи людських цінностей”, новий вид мудрості, що вказує, як саме використовувати наукове знання для забезпечення соціальних благ. Сьогодні ця наукова дисципліна існує на трьох рівнях, а саме як:
• загальна біоетика у вигляді сучасної філософії моралі;
• спеціальна біоетика, яка вивчає головні проблеми, на яких базується загальна біоетика (евтаназія, генетична інженерія, аборт, штучне запліднення);
• клінічна біоетика (чи біоетика рішень), яка вивчає конкретні випадки лікарської та клінічної практики з метою дослідження цінностей і шляхів вирішення етичних дилем.
Теологія — вчення, предметом пізнання якого є Сущий і все що з Ним пов'язано, у тій мірі, в якій ці знання можуть бути доступні людям. Одним з основних методів теології з найдавніших часів і до нашого часу залишається дослідження і осмислення священних текстів відповідних віровчень, а також коментарів до них, які були зроблені відомими богословами в різні часи. Відповідно до існуючих віровчень про Суще у складі теології можна виділити юдейську, християнську, мусульманську, індуїстську, буддистську та інші теології. Представник теології, хто пише богословські твори - є теолог (богослов).
Цінність — цінністю вважається будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе.
Також цінності — соціально схвалювані
уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, па
Згідно з результатами «Світового обстеження цінностей», що проводиться під керівництвом Рональда Інґлегарта, цінності людей зазнають поступових змін під впливом поліпшення матеріальних умов життя.
4. Tести.
4.1. Згідно з вченням Г. Сковороди,
а) матеріального, ідеального, дуалістичного;
б) макрокосму, мікрокосму і символічного світу;
в)дикого, варварського й цивілізованого світів.
Вчення про дві натури органічно
пов’язане з наступним
«Суть же три міры, – пояснює Сковорода в діалозі «Потоп змін» – Первий есть всеобщій и мір обительный, где все рожденное обитает. Сей… есть великий мір. Другіи два суть частныи и мали міры. Первий мікрокозм, … Вторий мір символичный, сиріч Библіа».
Вчення це також спирається на давню
традицію, що бере свій початок в
обґрунтованій античними
Погляд на людину – мікрокосм, що є невід’ємною частиною макрокосму, активно розробляється за доби Відродження (М. Кузанський, Дж. Бруно та ін.). Аналогічні ідеї, як вже зазначалося, обґрунтовувались у Києво-Могилянській академії.
Людина, мікрокосм для Г. С. Сковороди – це центр, в якому сходяться і набувають свого значення усі символи макрокосму і Біблії. Вчення про малий світ або людину, є стрижнем усієї філософської системи Г. С. Сковороди. Великий світ є першим лише у логічному плані. Історично ж концепція великого і символічною світу складається у творчості сковороди на основі розуміння ним сутності людини. Причому, на відміну від домінуючої в тогочасній західноєвропейській думці тенденції до осягнення сутності людини через пізнання природи, Г. С. Сковорода прагне насамперед з’ясувати сутність людини з середини її. Великий же світ філософ розглядає лише тією мірою, якою він дає змогу зрозуміти проблему людини, її щастя, до пошуків якого спрямовано основний зміст філософії Г. С. Сковороди. Процес самопізнання, спрямований на осягнення невидимої натури в людині, є, по суті, прагненням осягнути в собі Бога. Отже, самопізнання є разом з цим і пізнанням Бога. Світ символів, відповідно до вчення Г. С. Сковороди, виступає як самостійна реальність, що забезпечує людині можливість осягнення Бога.
4.2. Знайдіть неправильне судження:
а) поняття "людина " і "особистість” тотожні;
б) людина - істота антропологічна, особистість - соціальна;
в) людина стає особистістю, коли опановує культурою і мораллю;
г) особистість - суспільно і морально розвинена людина.
Сьогодні поняття “людина” і “особистість” розмежовуються. Необхідно їх конкретизувати і встановити співвідношення між ними.
Людина - вищий рівень у розвитку живих організмів на Землі, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури, тобто, з одного боку, це - біологічна істота, з іншого - творець специфічного світу, який є результатом творчої діяльності всього людства.
Дитина, яка тільки-но народилася, належачи до людей, ще не являє собою особистості; їй необхідно стати особистістю, сформувати в собі особистісні якості. Для цього потрібні певні біологічні, природні якості людини, без яких процес формування особистісних якостей не може обійтися. Так, наприклад, розумово відсталі хворі, належачи до роду людського, особистостями стати не можуть.
Особистість - це стійка система соціально-значущих рис, які характеризують індивіда, вона є продуктом суспільного розвитку і включення індивідів в систему соціальних відносин шляхом предметної діяльності.
Пояснюючи поняття “особистість” через поняття “людина”, можна сказати, що особистість є людина зі сформованим світоглядом (системою поглядів на світ), самосвідомістю і здатністю до творчої самореалізації через діяльність. Самосвідомість являє собою свідомість і оцінку людиною самої себе як суб'єкта практичної, пізнавальної, культурної діяльності, як особистості. На шляху самоусвідомлення як особистості людина обов'язково стикається з визначенням своєї самості, окремості, індивідуальності (що розуміється як одиничність, неповторність, винятковість) і спільності, подібності до інших.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
- Горлач М.І., Кремень В.Г., Ніколаєнко С.М., Tребін М.П. і ін. Основи філософських знань: підручник. – К.,2008.-1028с.
- Канке В.А. Философия: исторический и систематический курс. – М.,2001.
- Ніцше Ф. Генеалогія моралі// Філософія: хрестоматія: навч.посіб. – К.,2009. – С.132-141.
- Петрушенко В.Л. Філософія: підручник 4-е видання. – Львів.,2009.
- Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: навчальний посібник.- К.,2003.
- Радугин А.Н. Философия: курс лекций. – М.,2001.
- Сілаєва T.О. Філософія: курс лекцій. – Tернопіль, 2000.
- Філософія: навчальний посібник (Надольний І.Ф., Бойченко І.В., Андрущенко В.П. та ін.). – К.,2006.
- Філософія: підручник для вузів (за ред. Г.А. Заїченко). – К.,1995.
- Філософія: підручник 2-е видання, переробл. і доп.(за ред. М.І.Горлача, В.Г.Кременя). – Харків,2004.