Шпаргалка по "Філософії"

Критикуючи Л.Фейєрбаха  за його негативне ставлення до діалектики Г.Гегеля, Ф.Енгельс критично переосмислює її, повертає обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм  стає діалектичним, а діалектика –  матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості, а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Безпосередніми результатами такого застосування діалектики є праця Ф.Енгельса “Діалектика природи”, багато інших. Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні, який серед інших використовується як назва цієї філософської теорії – діалектичний матеріалізм.

Матеріалізм і діалектика дозволили Ф.Енгельсу та К.Марксу відкрити феномен повторюваності у суспільних процесах і тим самим довести, що й суспільство, а не тільки природа, розвивається за певними законами, виділити окремі етапи в його розвитку, які були названі суспільно-економічними формаціями, по-новому оцінити роль народних мас та окремих особистостей в історії, дати своє розуміння причин виникнення і функціонування держави, соціальних класів, їхньої боротьби між собою, показати еволюцію сім’ї та ін.

Великий вплив на формування філософських поглядів Ф.Енгельса справила класична німецька філософія, особливо праці Г.Гегеля і Л.Фейєрбаха. Німецька класика виступила теоретичною  основою нового філософського світобачення. К.Маркс і Ф.Енгельс критично сприйняли і застосували на абсолютно нових засадах гегелівське вчення про діалектику як теорію розвитку і філософський метод. По-новому трактується також філософські ідеї Фейєрбаха. Зокрема щодо об’єктивності матерії, сутності людини, критики релігії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

52 Філософські  ідеї у працях Леніна.

Серед послідовників  К. Маркса і Ф.Єнгельса особливе місце  належить В. Леніну 1870-1924.Філософські  ідеї марксизму дістали в працях Леніна на подальший розвиток . Ленін намагається максимально використати  філософи марксизм для створення теорії боротьби робочого класу . Динаміка цікавить його у двох аспектах : як філософський метод, що відповідає матеріалістичній філософії , і як метод що майже і повинен використовуватись в політичній діяльності, , практиці боротьби з царизмом.

Змістом діалектики за Леніним є  розвиток , який виявляє себе через  взаємозв’язки , взаємодію , взаємопереходи  явищ і процесів діяльності. Згідно з його вченням діалектика виявляється  у двох формах: об’єктивній і суб’єктивній. Під об’єктивною  діалектикою розуміється розвиток діяльності , навколишнього світу в тому вигляді , як він відбувається сам по собі ,незалежно від впливу людей. Суб’єктивна діалектика це по суті , знання про цей розвиток.

Чільне місце у Ленінській філософії посідають питання теорії пізнання . В своїй основній філософії посідають питання теорії пізнання. В своїй основній філософській праця  “Матеріалізм і емпіріокритицизм” 1908 р. він обгрунтовує ідею , що в основі матерії лежить така властивість, як відображення. Відображення – це атрибут матерії . У найзагальнішому випадку можна розрізняти відображення на рівні неживої , живої природи і на рівні свідомості суспільства. Пізнання світу за Леніним – це процес відображення, відтворення властивостей об’єкта пізнання у свідомості людини. Тому відображується  висхідний, фундаментальний принцип теорії пізнання , її ядро. З іншого боку Ленін трактує пізнання як складний, суперечливий процес, що функціонує за законами діалектики. Ленін  формулює принцип єдності діалектики теорії пізнання та логіки призводить думку, що діалектика водночас є теорією пізнання і логікою. Специфічне місце в колі проблеми, які значили, свою розробку в ленінських роботах, належить проблемі матерії. Ні Маркс ні Єнгельс не дали визначення цього поняття. На думку Леніна визначальними характеристиками матерії є її об’єктивність і здатність відображатись. З іншого боку Ленін намагався розібратись яку роль в житті індивіда та суспільства відіграє свідомість, суб’єктивний характер. У зв’язку із створенням Леніним політичної партії ( мета – повалення царизму) проблема свідомості в його роботах виступає як проблема взаємозв’язку суспільної психології та ідеології. У ленінських роботах велика увага приділяється питанню функціонування суспільства і практики революційних перетворень. Рушійну силу суспільного  розвитку Ленін слідом за Марксом та Єнгельсом бачить у класовій боротьбі. Шлях подолання експлуатації робітників  - соціалістична революція і диктатура пролетаріату . У роботі “Великий почин ” Ленін дає визначення класів. Серед широкого кола питань суспільного розвитку, особливе місце належить і теорії соціальної революції. Революція трактується ним як якісний стрибок, що забезпечує перехід суспільства на новий ступінь свого розвитку і передбачає кардинальну зміну форм та характерну власність на засоби виробництва, соціального, політичного, духовного життя суспільства.

 

 

53. Філософська  думка Київської Русі.

Основного розвитку філософська  думка України набуває у Київській Русі. Винекнення філософії Русі відбувалось у процесі розв’язання суперечностей між слов’янським міфологічним світоглядом та християнством. Київська русь – перша східнослов’янська держава, яка розвитком своєї культури продемонструвала приклад закономірного переходу від міфологічного до релігійного і від релігійного до філософського рівня світогляду.

Філософська думка України  розвивається як етико-моральне вирішення  цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.

Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах  християнського віровчення яскраво  демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру:проповіді, повчання та ін.

На початку ХІІ ст. з’явилася “Повість временних літ” Нестора – одна із пам’яток філософської думки. Філософське звучання мають  “Слово про закон і благодать” (митрополит Іларіон), “Посланіє” (Климент Смолятич), “Златоуст” (Кирило Туровський) та ін. “Слово о полку Ігоревім” є не тільки видатною пам’яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури.

Отже, філософська думка  Київської Русі мала християнський  характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські вчинки, суспільство розглядалось крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення і централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти.

Із становленням феодального  ладу християнський характер української  філософії змістився у бік  утвердження патристичних і агіографічних  ідей. Проповідувалась зверхність віри над знанням, вищою метою пізнання проголошувався Бог.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

№ 54. Філософські  погляди Г.Сковороди.

Григорій Савич  Сковорода (1722 – 1794) – видатний філософ, поет, просветитель-гуманіст. Син бідного козака з Лівобережжя, він здобув ос-віту в Київській Академії, працював викладачем у Переяслівському та Харківському колегіумах. Проте во-рожість церковної влади до його про-гресивних поглядів та педагогічних методів змусила Сковороду розпоча-ти життя мандрівного філософа.

Його філософські твори можна поділити на 4 цикли:

I – праця “Наркіс. Разглагол о том: Узнай себе”.

II – до якого входять декілька робіт, зокрема “Дружня розмова про душевний світ” 1775 р.

III – “Ікона Алківіадська” та інші.

IV – “Сварка архістратичи Ікхайла з Сатаною про те, чи легко бути бла-гим”.

Мислителя хвилювали  проблема соц.нерівності людей, пошуки шля-хів до людського щастя. На його дум-ку, цей шлях лежить через самопіз-нання  та працю. Людина повинна займатися  у житті тим, що найбільше відповідає її нахилам, а для цього вона має бути незалежною, уникати визискування і слави. Ці переконання зумовили викриття духовенства, старшини, всіх, хто принижував і гнобив народ.

Філософська концепція  Сковоро-ди грунтується на тезі про існування трьох світів: макрокосму – всесвіту, який є вічним; мікрокосму – люди-ни; “символічного” світу Біблії. Практичний досвід, який Сковорода вважав джерелом усіх знань, привів до критики релігійних догматів; він піддав сумніву окремі положення Біб-лії, хоча йшукав в ній духовне нача-ло.

Г.Сковорода – один з визначних гуманістів свого часу. Він був широ-ко обізнаний з творами стародавніх і сучасних філософів. Гуманістичні ідеали викладені в поетичних збірках “Сад божественных песней” та “Басні Харковськія”, підручниках з поетики та етики.

Філософія “серця”, вчення про сродну працю, мала дещо утопічний характер в час поневолення укр.ко-зацтва. Бо кріпацтво і “сродна” праця не умісні. Сковорода бачив, що у сусп. панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною, ру-шійною силою людських вчинків є матеріальний інтерес.

Гуманістичні, демократичні та просвітницькі ідеї Г.Сковороди  вплинули на розвиток передової філософії  та сусп.-політ.думки України, а його поетична спадщина заклала підвали-ни класичної української літератури.

 

55. І.Франко, М.Драгоманов, М.Грушевський про укр.ідею.

Величезної цінності вклад у розв. укр.філосоії др.пол. XIX-поч. XX ст. зробили М.Драгоманов (1841-1895), І.Франко (1856-1916), М.Грушевсь-кий (1866-1933) та Леся українка (1871-1913 рр.).

М.П.Драгоманов визнавав вел. роль філософіїв іст.процесі, як рез. дії багатьох факторів і різних комбінацій сусп.сил. Він користувався порів-няльно-істор.методом при розгляді соц.питань. Цей метод передбачав врахування не тільки фактору часу, а й усіх тих сусп.умов, за яких відбува-ється розвиток того або ін. явища.

Філ.-політологічна концпція Драгоманова полягає в тому, що укр. нація повинна розбватися на ієрархії суверенітетів: особа-народ-держава. Мислитель розвінчував тезу про по-діл народів на державні і недержавні. Державність для укр.нації не само-ціль, а засіб самоутвердження і ду-ховного відродження. Він був при-хильником волюційного, а не револ. шляху побудови нової України.

Драгоманов заклав підвалини  полі-тологічної науки і публіцистики в У., вивів укр.політ.дмку на євр.рівень. Його ідеї і сьогодні не втратили цін-ності, особливо у питаннях станов-лення державності.

І.Я.Франко розробляє тему праці, трудової моралі у літ-рі, ставлячи в центр своєї філософії людину. Голов-ний закон людяності у формуванні Франка: неробство – зло, праця – доб-ро. Праця – єдине, що здатне творити і вдосконалювати людську душу, все-ляти в неї почуття гідності і правди. Але жити лише для праці неможливо, вважав Франко. У його творчості по-стійно виступають дві взаємозалежні сили: це пісня і праця, дух і матерія, книжка і хліб. Його філ.поглядам притамана діалектико-матеріалістич-на оцінка.

Філ. Франка породжує досить важ-ливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в  ілюзіях і дум-ках, а тому в  сфері духу панує найдо-рожча  різноманітність, яка робить людей несхожими, цікавими і дає людям основу для єдності, братерства і любові.

Філ. Франка – це яскраве  втілення філ. укр.духу початку ХХ ст.

Леся Українка в своїх працях розвивала діалектичний погляд на сусп., природні процеси. Поезія Л.Ук-раїнки має велике світоглядне значен-ня, а також її роздуми над долею укр. нар. Письменниця закликала укр. гро-мадкість збудитись від інертності, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скраби людства.

М.С.Грушевський – це був вче-ний, що мислив широкими історико-філ.категоріями. Він розглядав народ як нац.індивід. Народ є “єдиним геро-єм історії з його ідеалами, змаган-нями, боротьбою, посміхами і помил-ками”. Селянська природа істотно визначає самобутність історії укр.нар. Іст.праці Грушевського мають неаби-яке значення для забудови укр.держа-ви і відродження самосвідомості на-роду в сучасний період.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

56. Філософські  аогляди Т.Шевченка та його  роль в становленні української  ідеї.

Т.Г.Шевченко (1814-26.02.1861) – видатний укр.поет, художник, мисли-тель, революційний демократ, у твор-чості якого після Г.Сковороди впер-ше з новою силою зазвучала філосо-фія укр.духу. Ця філософія глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтувалась на національній ідеї укр.народу.

Поетична творчість  Шевченка відо-юражає думи і сподівання укр.наро-ду. Кріпацтво і самодержавство він вважав основною причиною соц. і  екон. проблем в Російській імперії. Протягом всього свого життя він  був непримиренним противником  цариз-му, нац. і соц.гноблення, рішуче від-стоював почуття нац.гідності, боров-ся за нац.свободу. Ідея свободи – цен-тральна в його вторчості. Шевченко вважав Запорізьку Січ уособленням вільного духу укр.народу.

Філософія Шевченка виростає на-самперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри.

Філ.подвиг Шевченка полягає  в то-му, що він зумів серед  мертвої тиші, посіяти надію. Життя  цієї надії почи-нається з оспівування  свободи. “Коб-зар” – найволелюбніша книга усіх ча-сів.

Філ.погляди поета  дуже складні, в центрі уваги насамперед людина, її багатий духовний світ, її свобода, щастя і доля.

Філ.характер творчості  Шевченка відображає її народність, завдяки  чо-му виявляє себе оригінальність шев-ченківського бачення світу, інтенсив-ність  його світосприйняття.