Біографія та особисте життя

Автор: Пользователь скрыл имя, 26 Ноября 2012 в 19:37, курсовая работа

Описание работы

З іншого боку, час за часи перебування Щербицького на посаді в Україні відбувався економічний підйом, у людей була стабільна робота та пристойна заробітна платня. У навчальних закладах студенти отримували кваліфіковану вищу освіту безкоштовно та влаштовувалися за фахом. Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості. Розвивалася культура та архітектура. Так його характеризують різні джерела.

Содержание

Вступ.
Основна частина
2.1. Біографія та особисте життя:
а) дитинство та юність;
б) особисте життя;
в) знавець футбольної статистики;
г) фанат пернатих;
д) не побутові дрібниці;
е) боєць чи актор.
2.2. Політичне життя
а) політична ситуація в СРСР у 60х-70х роках ХХ сторіччя;
б) початок кар’єри;
в) діяльність Першого секретаря ЦК КПУ;
д) наступники В.В. Щербицького.
2.3 Підсумки життя
Висновки
Література

Работа содержит 1 файл

курсовая история украины.docx

— 61.75 Кб (Скачать)

План

  1. Вступ.
    1. Основна частина 
      2.1. Біографія та особисте життя: 
      а) дитинство та юність; 
      б) особисте життя; 
      в) знавець футбольної статистики; 
      г) фанат пернатих; 
      д) не побутові дрібниці; 
      е) боєць чи актор. 
      2.2. Політичне життя 
      а) політична ситуація в СРСР у 60х-70х роках ХХ сторіччя; 
      б) початок кар’єри; 
      в) діяльність Першого секретаря ЦК КПУ;  
      д) наступники В.В. Щербицького. 
      2.3 Підсумки життя
    1. Висновки
    2. Література 

 

  1. Вступ

Володимир Васильович Щербицький. Тема досить широка… Без сумніву, я міг би сказати, що давно пишаюсь тим, що він мій співвітчизник і як багато він значить для мене. Але скажу відверто: ще тиждень тому це прізвище для мене було маловідоме.

Досліджуючи тему своєї роботи, на перший погляд, для мене Володимир Васильович постав маріонеткою в руках соціалістичного режиму. Його переслідування дисидентства та суворе посилення русифікації нагадало мені неприємну історію мого батька. В деякій мірі він постраждав від політики Щербицького, коли при опитуванні вказав рідну мову українську, а російську – набутою. За це він поплатився при вступі у вуз.

З іншого боку,  час за часи перебування Щербицького на посаді в Україні відбувався економічний підйом, у людей була стабільна робота та пристойна заробітна платня. У навчальних закладах студенти отримували кваліфіковану вищу освіту безкоштовно та влаштовувалися за фахом. Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості. Розвивалася культура та архітектура. Так його характеризують різні джерела.

Я дійсно радий, що для працюючи над цією темою мені є куди розвернутися. Щоб показати насправді, хто такий Щербицький, за що його хвалити, а за що осуджувати, у мене є 25 сторінок на роздуми, факти і докази.

 

 

  1. Основна частина 
    2.1. Біографія та особисте життя 
    а) Дитинство та юність

      Народився 17 лютого 1918 р. у м. Верхньодніпровськ  Катеринославської губернії, нині Дніпропетровська область, у сім’ї робітника.  

   У 1936 р. став  студентом механічного факультету  Дніпропетровського хіміко-технологічного  інституту, який закінчив перед  самою війною. Під час навчання  працював креслярем, конструктором,  машиністом компресорів на заводах  Дніпропетровська. Паралельно закінчив  річну школу пропагандистів.

Влітку 1941 р. мобілізований  і відряджений у Військову  академію хімічного захисту. Пройшов  у ній прискорений курс навчання і у званні лейтенанта направлений  в Закавказький військовий округ, де став начальником хімслужби 34-го полку. До грудня 1945 р. перебував на командних  посадах у військах діючої армії.

б) Особисте життя

Під час війни він познайомився із майбутньою дружиною Аріадною (Радою), а одружилися 1945 року.

Рада Гаврилівна працювала  вчителькою російської мови та літератури у 57-ій, на той час і досі елітній, київській школі. У них було двоє дітей. Син Валерій закінчив Київський  Політехнічний Інститут, кандидат технічних  наук, працював у системі АН УРСР, пішов з життя через рік  по смерті батька. Віку йому вкоротив алкоголь. Донька Ольга закінчила університет, філолог. Онуки — Радослава й  Володимир.    

   Жили Щербицькі на Десятинній, потім — на Карла Лібкнехта  (нині Шовковична) в номенклатурному  будинку, де займали частину  5-го поверху. Із двору через  хвіртку зручно було переходити  на територію ЦК, де тепер Секретаріат  президента. ВВ спробував учитися  їздити на ”жигулях”, але водійські  права так і не одержав. Мав службову машину — спершу ”чайку”, потім ЗИЛ-115. Його водієм довго був Олександр Кабанов, фронтовик, який колись возив генерала  Ватутіна.

   Володимир Щербицький  мав зріст 183 см, умів елегантно  вдягатися,  музикою займався ще в шкільному оркестрі — грав на трубі.

в) Знавець футбольної статистики 

«Почти перед каждой игрой  к нам на Нивки приезжал председатель Совета Министров Владимир Васильевич Щербицкий, — згадує футболіст-динамівець Володимир Щегольков. — Но никогда  он нас «не накачивал», а, наоборот — спрашивал, в чем нуждаемся? А уже в сентябре, когда мы шли  на первом месте, нас пригласили в  Совмин и в кабинете, который своими размерами напоминал минифутбольное поле, «накрыли поляну» — легкая закуска и минеральная вода... Зато был серьезный мужской разговор, во время которого В. В. продемонстрировал  свое знание футбольной статистики: в  его записной книжке были зафиксированы  результаты всех матчей украинских команд всех лиг!»

г) Фанат пернатих

Щербицький обожнював розводити  голубів. За чутками, десь у Дніпропетровську і досі залишився голубник, побудована Щербицьким. Дніпропетровське обласне товариство голубівників носить ім'я В.В. Щербицького. І на честь 80-річного ювілею першого секретаря на головному голубнику області встановили пам'ятний знак «Меморіал імені В.В. Щербицького». До речі, завзятим голуб'ятником, крім Щербицького, є і один з активних дніпропетровських діячів останнього часу - Леонід Деркач.

Колишній особистий водій В.В. Щербицького Олександр Кабанов згадує: «До цього захоплення Щербицького долучив сусідський дідусь ще в дитинстві, в Дніпропетровську. У колекції Щербицького було 28 видів цих птахів. Він тримав декілька голубників - у дворі в старому гаражі на Десятинній, в Пущі-Водиці на дачі. Щоранку, ледь прокинувшись, він навідувався до пернатих. А потім - перед тим, як сісти в машину. Причому деколи доводилося повертатися додому, щоб поміняти капелюх... Під час перебування Володимира Васильовича на посту Першого секретаря ЦК КПУ ЖЕКам було дано вказівку всіляко сприяти голуб'ятником в облаштуванні жител для птахів». Коли ховали Щербицького, під час жалобної процесії, що проходила вулицями Києва, в небо випустили кілька сотень голубів...

До речі, саме через пристрасть до голубів, у родині Щербицьких не тримали кішок.

д) Не побутові дрібниці

Очевидці стверджують: у побуті Володимир Щербицький відрізнявся  скромністю. У відомому будинку № 8 на вулиці Десятинній він жив разом з сусідами - першим секретарем міськкому партії Юрієм Єльченко, головою Радміну Віталієм Масолом. Пізніше він переїхав у спеціально побудований у дворі ЦК будинок для членів українського Політбюро - там зараз, здається, якісь іноземні фірми влаштувалися. 
Була у В. В. і дача, як же без цього. Спершу він з родиною жив у Межигір'ї, потім перебрався ближче - в скромний двоповерховий будинок у Пущі-Водицькому лісництві. 

Їздив Щербицький, як і всі члени  тодішнього політбюро, на блінтованому, з куленепробивним склом, чорному лімузині «ЗІС-111». У народі його називали «членовозом», «чорною труною». І дарма: машина була дуже зручна, обладнана кондиціонерами та іншими прибамбасами з заводів «Роллс-ройса». Це чудо техніки шестиметрової довжини і двометрової ширини важило близько трьох тонн. Збирали такі авто поштучно на лихачевському заводі. Незважаючи на серйозний броньовий захист, автомобіль В. В. завжди рухався по Києву з ескортом: попереду і ззаду мчали «Волги» з мигалками.

Щербицького згадують як людину, скромну в побуті. Він не любив галасу і помпезних урочистостей.  Різниця характерів Брежнєва і Щербицького наочно проявляється в наступному епізоді. Двічі Герою Радянського Союзу або Соціалістичної праці за законом покладався бронзовий бюст на батьківщині. Отримали «свої» бюсти і Брежнєв з Щербицьким. Леонід Ілліч був присутній на відкритті пам'ятника самому собі в Дніпродзержинську. Залишилася фотографія, де генсек Союзу з неприхованою цікавістю дивиться на самого себе, тільки бронзового. Щербицький же після вручення йому другої  Зірки Героя Соцпраці навідкриття свого бюста в Верхньодніпровськ в 1979 р. не приїхав.

е) боєць чи актор

Сьогодні по-різному оцінюють особу  Щербицького. Так, уже згадуваний екс-мер Києва Володимир Гусєв в день свого 76-річчя, згадуючи своїх колишніх колег - перших посадових осіб Києва і держави, умовно розділив їх на «бійців» і «акторів».«Аналізуючи події тих часів, я виявив певну закономірність у змінюваності перших посадових осіб: на зміну бійцям завжди приходили актори і навпаки. Наприклад, бійця Хрущова змінив актор Леонід Брежнєв, бійця Петра Шелеста - актор Володимир Щербицький ... »

- У мене залишилися найкращі  спогади про Володимира Васильовича, - сказав одного разу «відомостям»  колишній член Політбюро, екс-голова  Укрпрофради Віталій Сологуб. - Усіх підкуповувала його людяність і одночасно вимогливість до людей. Все у нього поєднувалося. Він нас усіх підтягував, запалював і завжди задавав тон ...

Уже згадуваний Валентин Згурський, а  він добре знав тодішній розклад  сил, теж завжди грудьми стояв  за В. В.

- Знаю, що його авторитет дуже  заважав Горбачову, - стверджує екс-мер. - Бо він розумів: Щербицький потенційно міг очолити Політбюро ЦК КПРС і стати Генсеком. Ось він і вирішив позбутися від нього. Але Володимир Васильович - це ж глиба, розумний політик і порядна людина. Його ж і Микита Хрущов хотів виключити з партії за те, що він засумнівався в доцільності створення раднаргоспів і поділу парткомів на промислові і сільськогосподарські.

Часом доходило, за словами Згурського, до того, що Горбачов не запрошував Щербицького  на окремі засідання Політбюро. Дзвонить йому і каже: «У вас там є проблеми. Ви в цей раз можете не приїжджати ». А Україну Володимир Васильович Щербицький дуже любив і захищав її по-справжньому.

 

    1. Політичне життя 
      а) Політична ситуація в СРСР у 60х-70х роках ХХ сторіччя

На початку 60х років ХХ століття соціально-економічний розвиток СРСР проводився під керівництвом М.С. Хрущова. Під час «хрущовської відлиги» - неофіційна назва періоду історії СРСР, що розпочався після смерті Й. Сталіна (друга половина 1950-х - початок 1960-х р.р.), його характерними рисами був певний відхід від жорсткої Сталінської тоталітарної системи, спроби її реформування в напрямку лібералізації, відносна демократизація, гуманізація політичного та громадського життя, в процесі активного реформування (особливо реформи, спрямовані на децентралізацію ) тоталітарну систему в СРСР тимчасово було виведено з рівноваги. Однак реформаторського потенціалу виявилося недостатньо не тільки для її знищення, а навіть для збереження окремих вдалих поривів.    

   Після усунення Хрущова  у 1964 році суть консервативного  курсу нового керівництва, в  обличчі Леоніда Брежнєва, виражалася  одним словом  - «стабілізація». Проте  досягти цієї мети було важко, реалізуючи консервативний курс, адже  система втратила два важливих стимули розвитку: страх перед репресіями після смерті Сталіна та віру й ентузіазм після усунення Хрущова. Крім цього, лідерам нової хвилі і, зокрема, Л.Брежнєву, потрібен був певний перехідний період для усунення політичних конкурентів, формування своєї команди, цілковитого оволодіння партійним і державним апаратом. Нове керівництво намагалося зберегти існуючий режим, не втратити спадкоємність з владними інститутами попередніх десятиріч. Головними елементами цієї спадкоємності були ігнорування принципу розподілу влади, збереження декоративного характеру органів народного самоуправління, зміцнення політичного монополізму КПРС. Курс на «стабілізацію», а надалі консервацію існуючого режиму особливо посилився після серпневого втручання у внутрішні справи Чехословаччини 1968 р.

     Характерними ознаками  реалізації цього курсу були:

  • Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої реальної влади.

   З одного боку, ніби демонструючи  торжество народовладдя і демократії, невпинно зростала кількість  народних обранців у владних  структурах: 1985р. до Верховної  Ради УРСР було обрано 650 депутатів  ( 1958р. – 457 )

Створені ради виконували декоративну  роль і реальної влади не мали, свідченням цього є те. що місцеві ради відали підприємствами, які давали лише 3-4% продукції промислового виробництва.

  • Зростання масштабів бюрократичного апарату .

   Збільшувалася кількість  міністерств, відомств, комітетів,  а також і кількість депутатів  у них.

  • Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їх одержавлення.

   Вони поряд із радами  покликані були не управляти  країною, а створити «демократичний  фасад» народовладдя. Це стимулювало  падіння політичної активності  та появу «неформальних» організацій  та груп.

  • Згортання гласності.

    Якщо у 1960р. у республіці  виходило 3280 газет, то в 1985р.  – лише 1799. Характерно, що у цей  період кількість республіканських  та обласних газет зросла, а  місцевих та районних зменшилася. Отже, набирала силу монополії  над інформацію.

  • Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.

    Комуністичну партію  України в брежнєвський період  очолювали два лідери, які обстоювали  різні моделі розвитку республіки: П.Шелест (1963-1972) – автономізаційну, В.Щербицький (1972-1989) – централістську, тобто орієнтовану на центр.

   Боротьба цих протилежних  тенденцій лягла в основу протистояння  «харківського» і «дніпропетровського»  політичних кланів. Липневий Пленум  ЦК КПУ 1963 р. визнав повну  перемогу харківського клану:  першим секретарем республіканської  парторганізації було обрано  П.Шелеста, другим став М.Соболь.

    П.Шелест активно підтримував  реформи М.Хрущова, особливо створення  раднаргоспів, більшої незалежності  республіканських структур у  господарчих питаннях. Проте з  приходом до влади Л.Брежнєва  і посиленням ідеологічного диктату,  зросла нетерпимість до інакодумства  в будь-якій формі і сфері. Курс Шелеста не задовольняв московське керівництво, тому виникла потреба усунути його з України. 10 травня 1972 Шелеста звільнили з посади першого секретаря ЦК КП України «у зв'язку з переведенням на іншу роботу» — заступника Голови Ради Міністрів СРСР (де він не пропрацював і року).

Информация о работе Біографія та особисте життя