Економічні аспекти комерціалізації інтелектуальної власності

Метод переваги у прибутку може застосовуватися шляхом  оцінки станом  на  одну дату цілісного  майнового комплексу суб'єкта права  інтелектуальної  власності  та   цього   комплексу,   виходячи   з припущення   про   відсутність   у   його   складі  майнових  прав інтелектуальної власності.  При цьому вартість цілісного  майнового комплексу  оцінюється  шляхом  дисконтування  грошових потоків або шляхом  прямої  капіталізації   доходу   за   умови   відповідного обґрунтування   у   звіті   про  оцінку.  Вартість  майнових  прав інтелектуальної  власності дорівнює  різниці  у  вартості  цілісних майнових комплексів, визначеній відповідно до абзацу другого  цього пункту.

Джерелом формування  переваги  у  прибутку,  що   виникає   в результаті  використання  об'єкта права інтелектуальної власності, зокрема, може бути:

• збільшення ціни реалізації одиниці продукції (товарів, робіт, послуг);
• збільшення обсягу   реалізації   продукції  (товарів,  робіт, послуг) у натуральному виразі;
• скорочення витрат,   пов'язаних   з    виробництвом    та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг).

Метод   розподілу  прибутків  полягає  у  виділенні  тієї частини  прибутку,  що отримана в результаті  використання  об'єкта права   інтелектуальної  власності,  із  загальної  суми  прибутку суб'єкта права інтелектуальної власності  з подальшим  переведенням такої  частини  прибутку  у вартість майнових прав інтелектуальної власності. Процедура переведення здійснюється шляхом дисконтування або   прямої   капіталізації   прибутку   за  умови  обґрунтування застосування однієї із зазначених оціночних процедур у  звіті  про оцінку.

Застосування методу додаткового  прибутку передбачає пряму капіталізацію  додаткового прибутку,  який може отримувати  суб'єкт права  інтелектуальної  власності в результаті використання об'єкта права інтелектуальної  власності  понад  середній  прибуток,  який отримують подібні суб'єкти,  що не мають переваги володіння такими майновими правами.

Метод додаткового  прибутку  застосовується  за   умови,   що оцінювачем не виявлено підстав  для того,  щоб припускати наявність  у   складі   цілісного   майнового   комплексу   суб'єкта    права інтелектуальної   власності  інших  нематеріальних  активів,  крім оцінюваного майнового права  інтелектуальної власності.

 Під  час  застосування  методу   непрямої   капіталізації  (дисконтування  грошового потоку) прогнозний період визначається  з урахуванням  залишкового   строку  корисного  використання  об'єкта оцінки.

Вартість реверсії   об'єкта   оцінки   визначається   у  разі висловленого оцінювачем обґрунтованого  припущення  про  отримання доходу  в  результаті  його використання,  зокрема від продажу,  в період, що настає за прогнозним.

Визначення ставки дисконту та  капіталізації  проводиться  відповідно до    встановлених    Національним   стандартом   N1 ( 1440-2003-п ) та цим Стандартом вимог.

 

Визначення ціни ліцензії на базі роялті.

У міжнародній торгівлі ліцензіями розмір ставки роялті не розраховується, а використовуються встановлені  середні розміри роялті для різних галузей промисловості. Для кожного  конкретного об’єкта ліцензії визначається приблизний розмір ставки роялті згідно з таблицею стандартних роялті.  

Базою роялті може бути:

• дохід від використання об’єкта ліцензії;
• ціна одиниці продукції;
• собівартість продукції;
• додатковий прибуток ліцензіата від реалізації продукції по ліцензії;
• вартість основної переробленої сировини;
• або інше.

Розмір роялті визначається за формулою:

С р = Б * Р/100

Де С р – розрахункова ціна ліцензії;

Б – база роялті;

Р – ставка роялті.

На розмір ставки роялті впливають наступні ціноутворюючі  фактори:

• наявність патентної охорони;
• обсяг переданих прав;
• вид ліцензії;
• термін дії ліцензійного договору;
• галузь промисловості, до якої відноситься об’єкт;
• ємність ринку;
• обсяги виробництва і реалізації продукції по ліцензії;
• можливість контролю за випуском продукції;
• витрати ліцензіата на освоєння об’єкта ліцензії;
• конкуренція.

 

Фактори, які впливають  на розмір ліцензійної винагороди.

Серед факторів, що впливають  на ціну ліцензії, слід визначити такі:

• технічна цінність об'єкта ліцензії: новий об'єкт для ринку чи удосконалення відомого;
• ступінь новизни і передбачувана тривалість її збереження;
• економічна ефективність;
• стадія розробки чи впровадження: ідея чи промислово освоєний об'єкт;
• наявність і надійність патентного захисту;
• обсяг ноу-хау і ризик його розкриття;
• обсяг ліцензії (повна, виняткова, невиняткова);
• місткість ринку і перспективи збуту;
• обсяг виробництва за ліцензією;
• надання товарного знаку;
• постачання ліцензіаром сировини, матеріалів, устаткування;
• рівень цін на продукцію, що випускається ліцензіатом, з використанням об'єкта ліцензії;
• кон'юнктура тих товаріпродукції,
• терміни дії угод;
• конкурентні пропозиції фірм, наявність аналогів та їхні ціни;
• державне регулювання розпорядженням інтелектуальною власністю, державне оподатковування;
• необхідність додаткових інвестицій для доведення ОІВ до промислового виробництва, для організації виробництва за ліцензією;
• витрати на додаткові НДДКР по прив'язці технології ліцензіара до умов виробництва ліцензіата;
• види, умови і валюта платежу;
• умови взаємообміну удосконаленнями.

Характер впливу факторів у бік збільшення чи зменшення  ціни ліцензії визначається пов'язаним з його дією ступенем ризику і комерційною  цінністю.

 

Визначення ціни ліцензії на основі розміру прибутку ліцензіата.

Відповідно до цього методу вартість ліцензії визначається як частка ліцензіара в додатковому прибутку ліцензіата, отриманого від використання об’єкта ліцензії.

Ціна ліцензії за даним  методом розраховується за формулою:

С р =∑ ∆П і * Д

де С р  – розрахункова ціна ліцензії,

∆П і – додатковий прибуток ліцензіата на одиницю продукції  в і-тому році,

Д – частка ліцензіара в  прибутку ліцензіата.

 

Доля ліцензіара обчислюється в діапазоні 10% – 50% від прибутку ліцензіата, отриманого від використання об’єкта ліцензії. Доля ліцензіара залежить від всіх загальновідомих  ціноутворюючих факторів, таких як:

• промислове використання об’єкта;
• наявність патентної охорони;
• вид ліцензії;
• строк дії ліцензійного договору;
• ринкові показники;
• обсяги виробництва і реалізації продукції по ліцензії.

 

Ціна ліцензії при паушальних платежах.

Паушальні платежі — це визначена і зафіксована в  тексті ліцензійної угоди сума, що фактично не залежить від ступеня  освоєння і комерційної реалізації об'єкта ліцензії. Паушальні платежі  застосовують:

• коли ліцензіар продає ліцензію маловідомому йому ліцензіату;
• немає реальної можливості здійснити ефективний контроль за діяльністю ліцензіата з використання ліцензії;
• існує необхідність одержання одноразової значної суми грошей, необхідної для покриття ліцензіаром витрат, пов'язаних із розробкою об'єкта ліцензії і підготовкою укладання ліцензійної угоди.

Паушальна форма платежу  має певні переваги для сторін ліцензійної угоди. Вона захищає  ліцензіара від ризику, пов'язаного  із зривом або невдалим використанням  об'єкта ліцензії ліцензіатом, зумовленим сформованою кон'юнктурою, посиленням конкуренції тощо. У випадках надання  повної або виняткової ліцензії, а  також при передачі ноу-хау, що супроводжує  ліцензії, вона виступає також інструментом хеджування ризиків, оскільки в цьому  випадку ліцензіар змушений розкривати всі секрети об'єкта ліцензії без  серйозних гарантій з боку ліцензіата.

Для ліцензіата ця форма  платежу означає відсутність  контролю за його виробничою і комерційною  діяльністю з боку ліцензіара та можливість отримання всього прибутку від реалізації об'єкта ліцензії.

Недоліком паушальних платежів для ліцензіара є те, що вони практично  завжди загалом менші за виплати, отримані у вигляді періодичних  відрахувань, що знижує цінність такого платежу, а для ліцензіата — необхідність одноразових великих витрат. Крім того на ліцензіата лягає практично  весь ризик від невдалого використання об'єкта ліцензії, навіть якщо це зумовлено  низькою якістю об'єкта ліцензії, за що відповідальність має покладатися  на ліцензіара.

Технічно паушальні платежі  здійснюються в один або декілька прийомів. Звичайно надходження паушальних платежів починаються з моменту  підписання ліцензійної угоди і  закінчуються з початком комерційної  реалізації об'єкта ліцензії.

 

Ціна ліцензії при комбінованих платежах.

Комбінована форма виплати  ліцензійної винагороди передбачає виплату початкових платежів (як правило, в один прийом) та виплату другої частини ліцензійної винагороди у вигляді роялті у звичайному порядку після закінчення кожного  звітного періоду.

Ліцензійні платежі на компенсаційній основі — це виплата  ліцензійної винагороди продукцією, зробленою за ліцензією. При цьому  ціна ліцензії спочатку розраховується в грошовому вираженні, а потім  переводиться в натуральну форму  з урахуванням встановленої для  виробленого за ліцензією продукту ціни.

Фіксовані платежі, як і паушальні, не залежать від фактичного обсягу виробництва і продажу продукції  за ліцензією, однак виплачуються протягом усього терміну дії ліцензійної  угоди.

 

 

 

Нематеріальні активи підприємства.

Нематеріальний актив  — немонетарний актив, який не має  матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з  метою використання протягом періоду  більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим  особам.

 Методологічні засади  формування в бухгалтерському  обліку інформації про нематеріальні  активи та розкриття інформації  про них у фінансовій звітності  визначає П(С)БО 8 «Нематеріальні  активи».

 Бухгалтерський облік  нематеріальних активів ведеться  щодо кожного об’єкта за такими  групами:

• права користування природними ресурсами (права користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище);
• права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо);
• права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);
• права на об’єкти про мислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);
• авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних тощо);
• гудвіл (перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов’язань на дату придбання);
• інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Планом рахунків для відображення в обліку нематеріальних активів  призначений активний рахунок 12 «Нематеріальні активи».

 За дебетом рахунка  12 «Нематеріальні активи» відображається  придбання або отримання в  результаті розробки нематеріальних  активів, які обліковуються за  первісною вартістю, та сума дооцінки  таких активів, за кредитом  — вибуття внаслідок продажу,  безоплатної передачі або неможливості  отримання підприємством надалі  економічних вигод від його  використання та сума уцінки  нематеріальних активів.

 Слід зазначити, що  групою нематеріальних активів  є сукупність однотипних за  призначенням та умовами використання  нематеріальних активів.

 Нематеріальний актив  відображається у балансі, якщо:

• існує імовірність отримання у майбутньому економічних вигод від його використання;
• його вартість (оцінка) може бути достовірно визначена.
• Не визнаються активами:
• витрати на дослідження;
• організаційні витрати (витрати на реєстрацію підприємства, емісію цінних паперів тощо);
• витрати на перебазування або реорганізацію частини чи усього підприємства;
• витрати на підготовку та перепідготовку кадрів;
• витрати на внутрішньо генерований гудвіл;
• витрати на рекламу та просування продукції до ринку.