Функції науки конституційного права

     Однак ряд обставин об'єктивного і суб'єктивного  характеру були й сьогодні залишаються  стримуючими факторами для активних і плідних досліджень у даному напрямку. До числа таких обставин належить стан конституційного права як юридичної науки, так і самої галузі. Так, однією зі складностей у проведенні конституційно-правових досліджень і сприйняття їх результатів слід вважати те, що в радянський період державне право відносили, перш за все, до ідеологічного інструментарію. До того ж більшість тих, кого з початку 90-х років минулого сторіччя стали ідентифікувати як юристів-конституціоналістів, «вийшло з шинелі» радянського будівництва, яке у відповідний період фактично підміняла науку конституційного права. Як результат, в науковому середовищі відсутня єдність в підходах до розумію навіть ключових термінів, що використовуються в текстах конституції і галузевих законів.

     Гальмувало  і гальмує розвиток науки конституційного  права і відсутність континуїтету в її розвитку, зокрема категоричне заперечення тривалий час не тільки на практиці, а й на науковому рівні принципу поділу влади, як по горизонталі, так і по вертикалі, наприклад, виключення з наукового обігу і життя суспільства феномену самоврядної влади місцевих спільнот - територіальних громад. Надмірна політизація конституційного права обмежувала його правовий потенціал, а юридичну науку схиляла до політології. Гальмувала і гальмує розвиток науки конституційного права і її ідеологічна сприйнятливість, яка породжує або переривчастість спадкоємних зв'язків, категоричне заперечення її минулого (спочатку - дореволюційного, дорадянського, а потім - радянського), або не завжди виважене взаємодія ідей і досвіду, народжених істотно іншими обставинами часу і місця. Все це призводило і, на жаль, призводить або до хронологічної та географічної розірваності і теоретичних побудов, або до непродуманого реанімування віджилих понять, теорій, концепцій.

     Суттєвою  перешкодою на шляху становлення  в Україні сучасної науки конституційного права, орієнтованої на фундаментальні цінності зарубіжного конституціоналізму і давні вітчизняні демократичні традиції, виступає і непослідовна державна політика в сфері конституційного будівництва, відсутність реальних умов для реалізації більшості прав і свобод людини і громадянина, насамперед, соціально-економічних, і внаслідок цього - декларативність багатьох конституційних положень, незбалансованість конституційної моделі організації державної влади і місцевого самоврядування, спроби реформувати яку здійснюються найчастіше без врахування об'єктивно назрілих суспільних потреб та інтересів людини і громадянина, місцевих громад та українського народу в цілому, а в догоду державним, регіональним і місцевим елітам.

     І все-таки, незважаючи на перелічені та інші негативні фактори наукою конституційного права накопичений колосальний масив конституційно-правового знання, що вимагає свого осмислення. При цьому важливо визначитися зі змістом, предметом, об'єктом, методологією, функціями, структурою і зв'язками такого знання, його якісними характеристиками, способами отримання, пояснення оцінки, суспільно-політичної ролі. Успішному зрушення в даному напрямку може і повинна сприяти розробка та вивчення актуальних проблем науки сучасного конституційного права.

     Перш  за все, необхідно розібратися з  поняттями. Так, науку конституційного права представляється доцільним визначати як систематизоване, об'єктивне знання про конституціоналізмі, права і свободи людини і громадянина, публічної влади та стані, системі, тенденції та закономірності розвитку конституційного права, як фундаментальної галузі національного права.

     По-перше, конституційне право - це об'єктивне  знання про виникнення і розвитку основних наукових підходів, концепцій  і теорій про громадянське суспільство і народний суверенітет, права і свободи особистості, безпосередньої і представницької демократії, державної влади і місцеве самоврядування, сприйняття їх у суспільстві та державі , вчення про минуле, сьогодення і майбутнє конституціоналізму, стан норм та інститутів конституційного права як галузі права і т.п.

     По-друге, у ряді основних характеристик конституційного  права як науки можна відзначити її суспільний і політико-правовий характер. Це означає, що основний об'єкт дослідження даної науки пов'язаний з соціально-політичними явищами, що мають правове значення і потрапляють в сферу правового регулювання. Відповідно, конституційно-правова наука спирається як на загальнотеоретичні правові концепції, поняття і категорії, сформульовані в науці теорії держави і права, так і розробляє власні, галузеві підходи до проблем правової держави, громадянського суспільства і народного суверенітету, прав і свобод особистості, безпосередній і представницької демократії, публічної влади, закономірностей їх виникнення і перспектив розвитку.

     По-третє, наука конституційного права  носить фундаментальний характер. Певною мірою вона, спираючись на досягнення сучасної теорії держави і права, а також історії політико-правових вчень виробляє наукові ідеї про громадянське суспільство і народний суверенітет, права і свободи особистості, формах, способах і методах їх реалізації та захисту, безпосередньої і представницької демократії , державної і муніципальної влади не тільки для інших галузевих юридичних наук (в першу чергу - адміністративного, муніципального, цивільного, кримінального, трудового права, права соціального забезпечення, інших галузевих юридичних наук), а й соціології, політології тощо.

     По-четверте, наука конституційного права  належить до галузевих наук, основною ознакою яких є вивчення однойменної галузі права, в даному випадку - конституційного права, як фундаментальної галузі національного права. Вона розкриває властиві цій галузі закономірності, формулює основні поняття і категорії сучасного конституціоналізму, якими оперує чинне конституційно-правове законодавство, аналізує функції та роль конституційно-правових інститутів.

     По-п'яте, наука конституційного права  вивчає не тільки, та й не стільки  конституційно-правові норми та інститути, скільки закономірності виникнення, становлення і розвитку конституціоналізму, формування конституційного ладу, особливості організації та функціонування публічної влади, процеси, пов'язані з її реалізацією і т . п. Тому об'єктом наукового дослідження цієї галузі виступає сукупність механізмів публічного владарювання, конституційних відносин відповідних правових норм та інститутів. Саме об'єкт виступає початком наукового пізнання.

     У цьому плані найбільш важливим завданням  сучасної науки конституційного  права України виступає глибоке і всебічне вивчення феномена українського народу - первинного суб'єкта конституційно-правових відносин, носія суверенітету і єдиного джерела публічної влади. Сьогодні принципове значення має розробка сучасного вчення про народ, розробка проблем підвищення ефективності безпосереднього народовладдя в процесі вирішення питань державного і місцевого значення. Наука конституційного права покликана ретельно збирати, вивчати, узагальнювати і поширювати практику застосування прогресивних, найбільш ефективних форм і методів здійснення прямого народовладдя. Вона також повинна прогнозувати розвиток безпосереднього народовладдя в процесі подальшого розвитку конституціоналізму і демократичних перетворень у нашому суспільстві. Завданням науки конституційного права є вивчення умов, способів і засобів, які забезпечують реальність народовладдя, прямого волевиявлення та його результатів. 
 
 
 

1.2 Предмет, метод,  функції науки  конституційного  права

     Предмет науки конституційного права

     Конституційне право, як і будь-яка інша юридична наука, має свій предмет і методологію. Предмет і метод науки конституційного права характеризується єдністю і взаємодією - у специфіці предмета виражається і специфіка методу науки конституційного права.

     Предметом науки конституційного права  є актуальні і практичні проблеми галузі конституційного права України та зарубіжних країн. Поряд з системою конституційного права, його джерелами і функціями, конституційно-правовими відносинами і конституційною відповідальністю, предметом науки є й історія цієї галузі права, законодавство, науки та навчальної дисципліни; доктрина конституційного права; методологічний і науково-категоріальний апарат і т.д.

     Предмет науки конституційного права  тісно пов'язаний з її методологією, тобто вченням про методи, які  використовуються в науці конституційного права для пізнання конституційно-правових властивостей об'єкта цих досліджень.

     Розуміння категорії «предмет науки конституційного  права» формується історично, під впливом  генези положень про предмет загальної  теорії права. До середини 40-х років XX століття проблема предмета науки конституційного права перебувала поза полем зору вчених.

     Після прийняття Конституції СРСР 1936 року і Конституції Української РСР 1937 гострим стало питання розробки методології та проблем науки радянського державного права. Але заідеологізованої підхід до вирішення цієї проблеми базувався на положенні А. Я. Вишинського про єдність радянського державного права як галузі права, юридичної науки та навчальної дисципліни. Перший після прийняття радянських конституцій підручник по радянському державному права за редакцією А. Я. Вишинського взагалі не охоплював питання предмета та методології науки конституційного (державного) права і був розширеним коментарем Конституції СРСР 1936 року.

     Пізніші підручники по радянському державному праву визначали розділи стосовно предмета її науки, але не містили матеріал, який би відповідав змісту. Зміст науки радянського державного права дублювала положення підручника А. Я. Вишинського. Дискусії щодо різниці в предметі та методології галузі й науки конституційного (державного) права почалися тільки наприкінці 50-х - початку 60-х рр.. XX ст.

     З цього часу проблема предмета та методології  конституційного права стає обов'язковою  у всіх радянських підручниках і  навчальних посібниках по радянському державному праву. Так, на думку С. С. Кравчука, предметом науки державного права є державно-правові норми та державно-правові відносини в їх виникненні, розвитку і взаємозв'язках. Автор розвивав думку, що наука державного права вивчає досвід радянського державного будівництва та діяльності державних органів.

     На  думку А. І. Лепьошкін, предметом  науки радянського державного права  є вивчення державно-правових норм і державно-правових відносин в усіх їх видах і формах. При цьому автор акцентував увагу, що наука конституційного права вивчає в першу чергу діють державно-правові інститути цієї галузі права, тобто позитивне державне право.

     Надалі  вплив історичного і діалектичного  матеріалізму відобразилося на розширенні і поглибленні уявлень про предмет науки радянського державного права. Під предметом відповідної галузевої науки розуміють систему діючих конституційно-правових норм і суспільних відносин, врегульованих цими нормами в різних формаційних типах держави. У 80-90-х рр.. предметом науки радянського державного (конституційного) права вважають вивчення соціально-економічної системи і політичної організації сучасних держав - соціалістичних, експлуататорських і перехідних ¹² і досліджень сутності і закономірностей розвитку правових норм, що складають галузь державного права.

     Радянські вчені, з одного боку, залишаються  заручниками марксистсько-ленінської методології науки радянського  державного права, що простежується  у стійких позитивістських і  класово-формаційних підходах, а  з іншого - акцентують увагу на тому, що предметом науки державного права є дослідження теоретичних та практичних проблем об'єктивно існуючої галузі конституційного права, як в СРСР, так і інших країнах.

     Після проголошення незалежності України  розпочався новий період розвитку національного конституційного права, але, дивлячись на труднощі конституційного процесу методологічні проблеми науки конституційного права, продовжували грунтуватися на базі розробок радянських вчених або взагалі залишалися без уваги вчених - конституціоналістів.

     В. Ф. Мелащенко заснував новий підхід до категорії предмета науки конституційного  права незалежної України, під цим  розуміються дослідження конституційних (державно-правових) відносин, які регулюються  нормами та інститутами, державно-політичними, соціально-економічними та іншими інституціями, зумовлені природою і змістом повновладдя народу в Україну, а також політичні і правові погляди і уявлення.

     Узагальнюючи  точки зору вітчизняних та зарубіжних вчених - конституціоналістів щодо предмета науки конституційного права, можна стверджувати, що предметом науки конституційного права є актуальні теоретичні і практичні проблеми галузі конституційного права України та зарубіжних країн. Тобто, предметно-галузеве зміст конституційного права і законодавства визначає основний зміст предмета науки конституційного права.